Datasets:

kyryl0s

/

ukbbc

like 3

151208_historian_blog_internationalism_or_russification_vs

https://www.bbc.com/ukrainian/blogs/2015/12/151208_historian_blog_internationalism_or_russification_vs

Блог історика: 1965 рік. Як з'явився "Інтернаціоналізм чи русифікація?"

50 років тому, в грудні 1965-го, київський літературний критик Іван Дзюба надіслав керівникам України – першому секретарю ЦК КПУ Петру Шелесту і голові уряду Володимиру Щербицькому – рукопис свого дослідження "Інтернаціоналізм чи русифікація?". Воно стало знаковим документом покоління шістдесятників.

Згодом кружляло чимало чуток навколо цієї розвідки. Подейкували, ніби вона писалася на замовлення "згори". А коли, мовляв, "там" второпали, що Дзюба довів згубність "мудрої" національної політики партії, роботу заборонили, а її автора миттєво ув’язнили. Багато чого вигадували і тоді, і потім. Насправді ж ніякого замовлення не було. 34-річний Іван Дзюба працював у київському видавництві "Молодь", що належало ЦК комсомолу. Обіймав екзотичну посаду – редактор-консультант відділу першої книжки. Тобто читав стоси рукописів, переважно графоманських, які надходили від початківців, і вишукував гідне для публікації. Двох авторів таки відкрив: Григора Тютюнника і Романа Андріяшика – дебютні книжки майбутніх майстрів слова з’явилися саме завдяки редактору-консультанту. Наприкінці літа 1965-го влада ув’язнила близько трьох десятків молодих українських митців. Газети мовчали, але про арешти повідомили знайомі з Києва, Львова, Івано-Франківська, Тернополя, Луцька. Дзюба з кількома друзями пішов до Спілки письменників – на засідання її президії. Сподівалися, що літературні класики звернуться "нагору" з листом протесту. Але лауреати-депутати не захотіли навіть слухати відвідувачів. За кілька днів Дзюба зустрівся з друзями-літературознавцями Михайлиною Коцюбинською та Юрієм Бадзьом. Прогулюючись бульваром Шевченка, обмірковували акцію протесту власними силами. Вирішили скористатися прем’єрою фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків", призначеною на 5 вересня у кінотеатрі "Україна". Домовилися, що про арешти публічно оголосить Іван Дзюба. Він так і зробив. Але подія не мала розголосу. Її обговорювали хіба що у вузьких колах друзів на кухнях. Тоді Дзюба звернувся з листом до керівників УРСР Шелеста і Щербицького, доводячи, що арештували невинних людей – не за злочини, а лише за їхню чесну позицію. Відповіді не було. Як не було її на депутатські запити (!) письменника Михайла Стельмаха, поета Андрія Малишка, композитора Георгія Майбороди. Так само ЦК КПУ проігнорував колективного листа, підписаного авіаконструктором Олегом Антоновим, кінорежисером Сергієм Параджановим, поетами Ліною Костенко та Іваном Драчем, письменником Леонідом Серпіліним, композиторами Віталієм Кирейком і Платоном Майбородою. Саме тоді Іван Дзюба вирішив пояснити можновладцям, "проти чого ми протестуємо і чого ми хочемо". Протягом трьох місяців написав ґрунтовне дослідження "Інтернаціоналізм чи русифікація?" Замовлення, отже, не було. Як не було і негайного арешту. Навпаки, надісланий рукопис уважно вивчав партійний керівник УРСР Петро Шелест. Його син Віталій Петрович згадує, що праця Дзюби стала в батька "майже настільною". Шелест читав, гнівався, кидав читання, тоді брався знову і знов-таки не погоджувався. Але наказав надіслати в усі обкоми компартії скорочений варіант рукопису – для ознайомлення. Автора памфлету звільнили з видавництва "Молодь", а згодом викликали до ЦК КПУ. Виявилося, що його твір прочитали на Заході. Тепер там зводять наклеп, ніби в СРСР існують національні проблеми. Дзюба відмовився писати спростування. Тоді написали інші – на самого Дзюбу. Звинуватили його в "ренегатстві", "дезертирстві", "духовній еміграції" і "цинічному блюзнірстві". Далі газетних закидів справа не рушила. Дзюбу взяли на роботу у видавництво "Дніпро". Минуло сім років від написання праці "Інтернаціоналізм чи русифікація?". 1972-го ЦК КПУ раптом утворив комісію з її розгляду. Чому? Починалася чергова хвиля арештів. За тиждень комісія звітувала, що розвідка "є від початку й до кінця пасквілем на радянську дійсність, на національну політику КПРС і практику комуністичного будівництва в СРСР". Вдома у Дзюби влаштували трус, тягали на допити в КДБ, виключили зі Спілки письменників, відтак запроторили на п’ять років до таборів. Після чого він мусив ще п’ять років відбути на засланні. Такою виявилася ціна полеміки з владою. Восени 1973-го у в’язня загострився давній туберкульоз легень. Він зрозумів, що найближчу зиму в таборі не переживе. Під тиском КДБ попросив владу про помилування. Поставлену умову – заява в газеті зі зреченням своїх "минулих помилкових поглядів" – Дзюба виконав. Його повернули до Києва під нагляд держбезпеки. Твір "Інтернаціоналізм чи русифікація?" опублікували в Україні лише 1990 року (журнал "Вітчизна"), а окремою книгою – 1998-го.

041014_yanukovych_prices

https://www.bbc.com/ukrainian/domestic/story/2004/10/041014_yanukovych_prices

Кандидат-прем'єр звинувачує спекулянтів

Прем'єр-міністр Віктор Янукович, який змагається за посаду президента, виступив на захист своєї економічної політики і назвав теперішнє зростання цін на харчові продукти в Україні результатом дій спекулянтів та політичних інтересів.

Віктор Янукович звинуватив у різкому зростанні цін спекулянтів та неназвані політичні сили. Прем'єр-міністр відкинув звинувачення опозиції, що заходи його уряду, зокрема - підвищення пенсій та грошових виплат, підштовхнули інфляцію. Прем'єр-міністр провів спеціальну урядову нараду з проблем ціноутворення. Про намагання зупинити зростання цін оголосив також виборчий штаб Віктора Януковича. Головний суперник Віктора Януковича на виборах Віктор Ющенко, перебуваючи у середу в Одесі, назвав підвищення пенсій перед виборами сиром у мишоловці. Опоненти прем'єра вказують, що за часів уряду Віктора Януковича Україна зазнала кількох цінових криз, зокрема - різких коливань цін на хлібопродукти, а також цін на бензин.

160705_om_onyshchenko

https://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2016/07/160705_om_onyshchenko

Онищенко перебуває не в Україні - Холодницький

Керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назар Холодницький заявив, що нардеп Олександр Онищенко наразі перебуває не в Україні.

У понеділок спікер ВР Андрій Парубій повідомив, що у вівторок Верховна Рада почне засідання з розгляду питання про зняття депутатської недоторканності з Олександра Онищенка. Подання на зняття депутатської недоторканності, затримання та арешт депутата з групи "Воля народу" підписав Юрій Луценко. Пана Онищенка звинувачують у привласненні державного майна в особливо великих розмірах. Сам нардеп називає обвинувачення безпідставними.

features-50603735

https://www.bbc.com/ukrainian/features-50603735

"Вбили дитя, а винного немає". Пів року після загибелі 5-річного Кирила Тлявова

"Я маляр-штукатур, але за ці пів року мусила вивчити Кримінальний кодекс", - розповідає 52-річна Олександра Тлявова, бабуся маленького Кирила.

П'ятирічний Кирило Тлявов грався з друзями та братиком на вулиці, коли посеред дня його смертельно поранила куля, випущена з відстані 80 метрів. 3 грудня виповнюється пів року відтоді, як дитина померла в лікарні від вогнепального поранення. У хлопчика влучила куля, що зрикошетила. Його бабуся сьогодні бореться за те, щоб винних у злочині покарали. BBC News Україна розповідає, як рідні оцінюють перебіг досудового розслідування, а також, що відбувалося з місцевою поліцією впродовж цих пів року. Адже двоє з чотирьох підозрюваних служили в лавах правоохоронців. Підозру у вбивстві дитини з необережності Державне бюро розслідувань (ДБР) винесло інспектору поліції Івану Приходьку. За версією слідства, саме він здійснив смертельний постріл, вправляючись у стрільбі з вогнепала посеред житлового району міста. Про брифінг Труби дізналися з медіа На початку літа невеличку низину навпроти будинку, де мешкає родина Тлявових, вкривала смарагдова, соковита зелень. Кущі та дерева росли попід невисоким підгірком. І створювали ілюзію, що між будинком у цій низині, де розважалися троє дорослих чоловіків, і дорогою, де гралися діти, є певна відстань. Нині ж, на початку зими, коли з дерев облетіло останнє листя й вкрило хрустким килимом землю, мов на долоні, видно: цієї відстані там практично немає. Ідеться про десятки метрів. Разом з опалим листям розвіялася й остання ілюзія, що можна було чогось не передбачити. Оголені дерева виглядають, мов ще один доказ провини. Діти знаходилися на вулиці за цими деревами, менше, як за 100 метрів від місця, звідки стріляли. Фатальна куля пролетіла близько 80 метрів На обрії Переяславська ТЕЦ випускає дим у хмарне, вугільного кольору небо. Ми сидимо з Олександрою Тлявовою, бабусею Кирилка, в їхньому родинному домі в цілковитій темряві. Її розвіює ліхтарик, який хлопчику колись купили на свято в дитячому садочку. Через аварію в будинку зникла електроенергія та опалення. Присвічуючи собі ліхтариком, пані Олександра читає в темряві Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України й ділиться враженнями від українського законодавства та перебігу слідства: "Ось стаття 18 КПКУ: "Кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання…" Хто писав цей кодекс, люди добрі? Я вже казала в очі всім: хлопці, я не боюся нічого, вивчивши цю книжку. Після того, як в підозрюваних "мєнтів" з'явилися адвокати, у них завжди є оця стаття 18 КПКУ й стаття 63 Конституції, щоб не давати свідчення". Олександра Тлявова вивчає тепер кримінальне законодавство й готується до участі в судових засіданнях. Про брифінг директора ДБР Романа Труби 5 листопада, де він розповів про зміну злочину, що інкримінують лейтенанту поліції Івану Приходьку, з умисного вбивства на вбивство через необережність, рідні та їхні адвокати дізналися з медіа. Станом на 2 грудня у них немає підтвердження цих важливих для слідства змін. За вбивство з необережності карають або позбавленням волі, або її обмеженням на строк від трьох до п'яти років. Роман Труба розповів журналістам на брифінгу таке: "Ми не знайшли зброї, хоча для цього було зроблено все: водолази ретельно дослідили кожну водойму, яка є в населеному пункті, а також поруч із ним". "Водночас, відсутність зброї не впливає на результати розслідування. Допити, результати всіх експертиз доводять, що дитина була вбита кулею, яка випущена зі зброї з відстані 80 метрів о 15:36, зробив це інспектор поліції". Адвокат родини Тлявових Олександр Щербина, коментуючи слідство, каже: "ДБР з нами, як з адвокатами потерпілих, практично не спілкується. Нас не запрошують, нашої думки не питають. Нам не надали змінену підозру, нам не повідомили про брифінг Труби. Нас не запитують, чи ми маємо якісь клопотання". Адвокати потерпілих звернулись офіційно з клопотанням, щоб ознайомитися з матеріалами слідства до його завершення. Фігурантами цієї резонансної справи є також старший сержант Володимир Петровець, цивільний Дмитро Кривошея та 16-річний син Петровця. Всім чотирьом інкримінують хуліганство, вчинене групою осіб з використанням вогнепальної зброї. За нього максимальний термін ув'язнення - сім років. Володимир Вак, адвокат Володимира Петровця, наполягає, посилаючись на матеріали слідства, що його підзахисний у той день не брав до рук зброї. Захисник вважає, що Володимир Петровець мав би нести адміністративну, а не кримінальну відповідальність: "У цьому випадку не може бути особливо злісного хуліганства. Це може бути адміністративне порушення - стрільба в населеному пункті (ст. 147 Кодексу про адмінпорушення). А вбивство з необережності вчинила лише конкретна особа, що стріляла. Решта несуть, чесно кажучи, лише страшну моральну відповідальність". Акція "Безкарність вбиває" у Львові. Учасники вимагали системних змін у поліції, 4 червня 2019 року. Ще одна з можливих позицій сторони захисту в суді - злочин нібито був вчинений не в громадському місці, хоч хлопчик грався з іншими дітьми на дорозі. "Вони хочуть перекваліфікацію зробити, що це не хуліганство з вогнепальною зброєю, тобто 296 стаття ККУ, а адміністративне правопорушення. Тому що хуліганство чиниться лише в громадських місцях. А якщо вони знаходилися в себе на подвір'ї, то це не публічне місце. Це щоб вони отримали штраф чи виправні роботи", - каже Олександра Тлявова. Всім дорослим продовжили термін тримання під вартою до кінця грудня. Їхні адвокати розраховують на завершення до цього часу досудового розслідування. Олександр Щербина вважає, що Петровцю, Приходьку та Кривошею можна було б також винести підозру у втягненні неповнолітнього в злочинну діяльність. ДБР відмовилось визнати бабусю потерпілою Олександра Миколаївна скаржиться на те, що вона зі своїми питаннями та активною позицією "є перешкодою" для ДБР. Крім розслідування вбивства онука, вона разом із адвокатами ініціювала відкриття ще одного провадження. Мова про можливі неправомірні дії поліцейських, які першими виїхали на місце злочину. Ні по гарячих слідах, ні пізніше правоохоронці так і не знайшли зброї, з якої вбили дитину. Ніхто за її зникнення не відповів. "Я сама сідала зі слідчими в машину, показувала приблизно, де й що було. У кума Володимира Петровця обшуки робили лише через тижні після злочину", - розповідає бабуся Кирила, махнувши рукою на кодекси, що лежать поруч на дивані. На ньому стоїть і портрет хлопчика. "Мені казали, що якби навіть зброя була там схована, то вже її давно звідти забрали й сховали в іншому місці. Чому досі ніхто за це не поніс відповідальності? Якби засудили до довічного ув'язнення - зізнались би". Олександра Тлявова в рамках цієї справи щодо можливих незаконних дій поліцейських просила визнати себе потерпілою. Втім, ДБР у такому статусі їй відмовило. Нині це рішення слідчого адвокати оскаржують у Голосіївському суді Києва. На момент вбивства Кирила переяслав-хмельницьку поліцію очолював підполковник Андрій Медуниця. Керівництво цього відділу після того повністю змінили. Андрія Медуницю перевели на іншу керівну посаду - він очолив яготинський відділок поліції. Жоден інший поліцейський начальник, аж до самого міністра, зі своєї посади не пішов і не був звільнений. Олександра Тлявова цю посадову рокіровку коментує так: "Не пішов до мене на будівництво відра тягати, а далі працює начальником у поліції". З липня цього року переяслав-хмельницьку поліцію очолив підполковник Максим Скидан. До цього він працював у Броварах. Спочатку він спрямовував BBC News Україна до обласного управління Нацполіції. Але, зрештою, погодився поспілкуватися. Хоч Переяслав-Хмельницький нещодавно перейменували на Переяслав, місцева поліція далі називається по-старому. Її начальник пояснює, що процес зміни назви займе чимало часу. У день похорону Кирила, 6 червня, під відділом місцевої поліції проходив розгніваний мітинг. Люди, не стримуючись, виповідали свій розпач, невдоволення, образи на правоохоронців, що накопичувалися роками. Новий очільник запевняє, що з липня протестів більше не було. Далі наводимо дослівне спілкування з паном Скиданом. Новий начальник міської поліції показує інтерактивну карту патрулів. BBC: Що змінилося у вашому відділенні поліції відтоді? Максим Скидан: Змінили керівництво - начальника відділу, його заступників, керівників сектору превенції, де працювали підозрювані. Щочетверга проводимо навчання особового складу. Наші співробітники пройшли переатестацію. BBC: За цей час ви когось звільнили? М. С.: Звільнив одну особу. BBC: У ваших правоохоронців є проблеми з алкоголем? М. С.: Уже не бачу таких проблем. BBC: У вас є сьогодні поліцейські, які не пройшли переатестацію та поновилися через суд? (Підозрюваний у вбивстві дитини з необережності Іван Приходько також не пройшов свого часу переатестацію, але поновився в рядах поліції через Окружний адміністративний суд Києва. - Ред.) М. С.: Думаю, що є. BBC: Ви бачите різницю у ставленні до служби між тими, хто пройшов переатестацію, та тими, хто ні, й поновлювався через суд? М. С.: Є різні випадки. Не всі особи, які не пройшли переатестацію, не відповідають вимогам сьогодення. BBC: Підозрюваний у вбивстві поліцейський якраз не пройшов переатестацію. М. С.: Так, є багато осіб, які відновилися через суд. Можливо, не повинні нести далі службу, але… BBC: Що ви робите, щоб підвищити довіру до переяславської поліції? М. С.: Щотижня виступаю на нарадах у мерії. Щоб жителі Переяславщини відчули, що є поліцейські, на території громад дільничний офіцер та інспектор проводять прийом громадян, відпрацьовують території разом із представниками об'єднаних територіальних громад. На всі злочини намагаюсь особисто виїхати. Переяслав тільки почав звикати до нової назви. Майже всі вивіски, оголошення та документи поки що містять стару назву - Переяслав-Хмельницький. Переяслав потроху звикає до нової назви. Люди тут тішаться, що віднині посилки більше не приходитимуть помилково в місто Хмельницький замість Переяслав-Хмельницького. Але змінити назву й уникнути поштових помилок значно легше, ніж покращити якість роботи поліції чи змінити поведінку людей. Олександрі Миколаївні особливо неприємно, коли люди пліткують про нібито великі гроші, які їм виплатили як матеріальну допомогу потерпілій родині. "Кажуть, що нам дали півтора мільйона, потім - дев'ять, потім - сімнадцять. У мене руки від роботи потріскані - які мільйони?" Чотири місяці після трагедії вона не могла працювати через проблеми зі здоров'ям. Тепер повернулася на будівництво. Спогади напливають один на інший - і ані час, ані робота їх не зупиняють. Пригадує зі сльозами, що за хвилин 15 до загибелі хлопчик прибіг і приніс їй шматочок торту. Ще пригадує: він дуже радів, що бабуся проголосувала за Зеленського. "Кирилко мене питав: "Скажи чесно, за кого голосувала? За Зеленського, так? О, молодець!" До речі, Олександра Миколаївна просила Офіс президента про особисту зустріч із главою держави, який пообіцяв, що "жодної спроби зам'яти цю справу не буде". У відповідь їй прислали інформацію про години прийому працівників департаменту з питань звернень громадян ОФУ. Наостанок питаю в Олександри Тлявової, чи вірить в те, що винні будуть справедливо покарані. "Горе, та й все, - плаче. - Не вірю, що все буде по правді. Така несправедливість, свавілля. Убили нам дитя, а тепер винного немає. Але подивимося, як воно буде". Жінка готується до участі в судових засіданнях, що можуть початися за кілька місяців. Колись цей суд завершиться. Але не буде завершення в іншого. Кожна пізня осінь з її безлистими деревами знову й знову оголюватиме правду про те, що сталося на вулиці Героїв Дніпра в Переяславі. BBC News Україна попросила ДБР пояснити, чому адвокати потерпілих не отримують матеріалів слідства, попри те, що просили про участь у досудовому розслідуванні. Ми також запитали про причини, через які Олександрі Тлявовій відмовили в статусі потерпілої. Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

151021_shakhtar_malmo_she

https://www.bbc.com/ukrainian/sport/2015/10/151021_shakhtar_malmo_she

Шахтар програв Мальме

Шведський футбольний клуб "Мальме" зіграв із донецьким "Шахтарем" із рахунком 1-0 у рамках групового етапу Ліги чемпіонів УЄФА.

Перший гол у ворота "Шахтаря" на 17-й хвилині гри забив Маркус Росенберг. Гра відбувалась на стадіоні у Мальме. Вдруге команди зіграють у Львові 3 листопада. За підсумками цієї гри "Шахтар" опинився на останній сходинці у групі A. "Мальме" отримав три бали, "ПСЖ" та "Реал Мадрид" - по сім.

features-44349919

https://www.bbc.com/ukrainian/features-44349919

"Я прокинувся і не впізнав дружину"

Адам і Ракель Гонзалеси прожили разом п'ять років. Одного ранку чоловік прокинувся, гадки не маючи, хто вона така.

Він втратив пам'ять і не міг пригадати, як з нею одружився. Але Ракель була рішуче налаштована завоювати його знову. Якось рано-вранці у вересні 2016 року Ракель зайшла до вітальні в піжамі й побачила, що чоловік дивиться на неї спантеличено. Він заговорив до неї без найменшої ніжності в голосі, так, наче вона - незнайомка. Здавалося, він гадки не має, хто перед ним. "Я спитала в нього: "Ти знаєш, де ти зараз? Який зараз рік? Як мене звати?". А він на всі ці запитання відповів заперечно", - розповідає Ракель. "Я бачила - що більше я розпитую, то сильніше він засмучується". Ракель запевнила його, що вони вдома, вона його дружина, у них троє дітей. У відповідь Адам розплакався. "Принесіть моє посвідчення особи. Де мій телефон і посвідчення?" - розгублено спитав він. Ракель попросила Адама вдягтися і повідомила, що вона негайно відвезе його в лікарню. Її турбувало, що в чоловіка можуть бути небезпечні проблеми з кровоносними судинами мозку. Відчинивши свою шафу, Адам спитав: "А де мої костюми?" Ракель пояснила, що він не носить костюмів, бо працює персональним тренером. Адам вдягнувся і неохоче подався з незнайомкою до лікарні. Іншого виходу не було. Ракель старалася не травмувати Адама. Адже його пам'ять вже одного разу відмовила - після того, як Адама намагалася вбити одна жінка. За п'ять років до того, коли Адамові виповнилося 35, він працював керівником філії телекомунікаційного гіганта AT&T і активно брав участь у житті своєї церкви в місті Лаббок, штат Техас. Його перший шлюб завершився розривом, та Адам спробував почати все з чистого аркуша. Проте й нові стосунки скінчилися катастрофою. Його нова дівчина була схильна до насильства. Дійшло до того, що вона накинула йому на шию електричний шнур і почала душити. Вирішивши, що чоловік мертвий, залишила тіло в гаражі. Дорогою до лікарні його серце зупинялося тричі. Але щоразу парамедики повертали його до життя. Зрештою Адам впав у кому й в цьому стані перебував чотири місяці. "Прийшовши до тями, я не розумів, хто я такий. Не знав, що був одружений і розлучився, що в мене двоє дітей", - пригадує Адам. Цілий рік він провів у лікарні, наново навчаючись ходити й розмовляти. Але спогади про минуле життя так і не повернулися. І лише через багато місяців Адама знову познайомили з сином і донькою. Та перша зустріч із ними виявилася для нього дуже непростим завданням. "Як може батько, тато, забути про своїх рідних, біологічних дітей?" - дивується він. Повернувшись додому, Адам побачив безліч фотографій, де були зафіксовані моменти життя, яких він не пригадував, і переможних трофеїв, яких не пам'ятав. Минуле Адама ніби стерли з пам'яті. "Я намагався зрозуміти, ким був цей Адам. Чи зможу я дорівнятися до високих стандартів цієї людини?" На колишню роботу він повернутися не міг і боявся, що заробляти на таке життя, як раніше, вже не зможе. "Я навіть не пам'ятаю, яку спеціалізацію я здобував в університеті, - пояснює він. - Очевидно, що я там навчався, але як я туди потрапив, як вчився - уявити не міг". Він вирішив покинути місто, в якому жив, і почати все з нуля. Переїхав з дітьми до Фенікса в штаті Аризона і став персональним тренером. А вже там зареєструвався на сайті знайомств і в 2012 році почав листуватися з Ракель, 30-річною менеджеркою з маркетингу, в якої була маленька донька. Вони домовились про зустріч у маленькому хіпстерському барі в діловому центрі Фенікса. Ракель чекала на нього за столиком. Так минула година, а він усе ще не з'являвся. Та зрештою зателефонував їй - із зовсім іншого ресторану. "Він так перепрошував, так себе картав, що я подумала: "Та нічого, всі помиляються", - розповідає Ракель. До того ж їй дуже подобався його техаський акцент. Зрештою Адам з'явився в дверях ресторану - в шкіряній куртці й джинсах. "Він не докладав зусиль, але чомусь виглядав так круто, був таким вродливим", - згадує Ракель. "Я не міг відвести від неї очі. У неї така мила усмішка, ямочки на щічках", - каже Адам. Між ними виникла іскра, тож вони стали бачитися частіше. Вони зустрічалися кілька місяців, а потім вирішили з'їхатися - оселилися разом з трьома своїми дітьми. А в липні 2015 року одружилися в капличці на околиці Фенікса. Але всі спогади про п'ять років, що їх Адам і Ракель провели разом, було стерто вересневого ранку в 2016 році. У лікарні, поки проходив різні тести, Адам подзвонив єдиній людині, якій напевно міг довіряти - своїй матері. Вона запевнила його, що він був закоханий в Ракель і одружився з нею. "Вона тебе кохає. Я вас благословила", - сказала йому мама. "Тож я став більше довіряти їй і потроху розпитувати про те про се, - каже Адам. - Було в цьому щось захопливе. До того ж ця жінка та її минуле були оповиті для мене якоюсь чарівною загадковістю". У лікарні вони почали знову зустрічатися й знайомитися ближче: шукали усамітнені куточки й теревенили, смакуючи сендвічами з розплавленим сиром у лікарняному кафе. "Вночі нам набридало сидіти в чотирьох стінах, і ми опівночі скрадалися донизу сходами, шукаючи автомати з якоюсь їжею", - згадує Ракель. "Вона показувала мені фотографії на екрані мобільного. В мої часи всі користувалися MySpace, але тепер то був Facebook. Мені було цікаво", - каже Адам. "Доходило навіть до смішного. Як тоді, коли він спитав: "А в тебе є наше свідоцтво про шлюб?". Звісно, воно в мене було", - сміється Ракель. Вона саме подала заяву на зміну прізвища, тому свідоцтво лежало в неї в сумочці. Коли вона пред'явила його Адаму, він розсміявся. "Я думаю, в нього були якісь проблиски пам'яті про жінку, з якою одружився, щоб жити в горі й у радості", - каже вона. Але не все було так райдужно. Певної миті Адам вирішив, що їм краще розійтись. І навіть сказав їй: "Мене до тебе не тягне, ти мене зовсім не заводиш". Після таких слів Ракель могла тільки молитись. "Важко любити людину, яка поняття не має, хто ти така і не може відповісти тобі взаємністю", - скаржиться вона. Але Ракель не здавалась і докладала всіх зусиль. Коли Адам повернувся додому з лікарні, вона завоювала його тим, що навчилася готувати. (Раніше майже завжди готував він.) Він побачив, що Ракель - хороша мати й дружина, а їхнім дітям живеться чудово. А Ракель тішило те, що з втратою пам'яті характер Адама не змінився. "У лікарні Адам казав мені: "Якщо ти моя дружина, то я тебе поцілую". Саме за цього пустуна я й вийшла заміж, дармові поцілунки - це те, від чого він нізащо не відмовиться. Адам завжди любив пофліртувати і досі любить". "Для мене то були промінчики надії на те, що це все ще той чоловік, за якого я вийшла заміж. Він просто не пам'ятає, який зараз рік", - каже вона. Діти також знайшли спосіб впоратися з тими проблемами, що раптом змінили їхнє життя. У 2016-му, коли Адам удруге втратив пам'ять, Еббі було 12, Лулу - 15, а Елайджі - 17. "Вони піклувалися одне про одного. Мені здається, вони були уважнішими, намагалися триматися разом", - розказує Ракель. "Іноді сестри можуть дратувати, особливо якщо ти підліток. Та коли стається щось серйозне, ти будеш оберігати сестру, у тобі говоритиме кров", - каже жінка. Дівчатка намагалися допомогти батькові одужати, показуючи йому комплекси спортивних вправ, яких навчилися завдяки йому. "Дивися, татку, ми так робили! Це ти навчив нас таких вправ", - казали вони Адамові. "Мабуть, я проводив з ними вільний час у тренажерному залі", - відзначає чоловік. І раптом одного ранку в грудні 2016-го, через три місяці після нападу амнезії, Адам прокинувся і заговорив до Ракель тим добре знайомим голосом, в якому бриніли нотки любові. Він попросив вибачення за прикрий випадок, що стався три роки тому, коли вони ще зустрічалися. Ракель уважно подивилась на Адама і спитала, чи знає він, хто вона така. І він відповів: "Хіба я зможу коли-небудь тебе забути? Ти моя Ракель". "Коханий, я маю так багато тобі розповісти", - зітхнула вона. Але то був робочий день, і Ракель, як єдина на той час годувальниця сім'ї, квапилася на роботу. І попросила Адама відвести доньок до школи. Адам пішов спитати в своєї доньки, чи вона вже зібралася. Виявилося, що вона значно старша, ніж він пам'ятав. А ще й гадки не мав, до якої школи вона ходить. Після того, як дівчатка пояснили батькові, як дістатися до їхніх шкіл, Адам попросив Лулу ввести їхню домашню адресу в GPS, щоб не заблукати дорогою назад. Втрата пам'яті після ушкодження мозку Джерело: Headway - Асоціація допомоги людям із травмами головного мозку Чимало спогадів Адама відновились. Але досі бракує великого періоду - трьох років пам'яті. Адам забув декілька важливих подій, зокрема їхнє весілля з Ракель. Також він геть забув, як 2013 року возив своїх рідних на омріяні канікули в "Діснейленд". "Я завжди хотів поїхати в "Діснейленд", але постійно заважала робота", - зізнається він. "Але спогади про перебування там досі до мене не повернулися". Ракель готується до можливих епізодів амнезії в майбутньому, ретельно документуючи всі важливі сімейні події. За її словами, вона б радо повторила все, чим жила сім'я. Але ніхто не знає, доведеться це робити чи ні. Лікарі зробили Адаму всі можливі тести: МРТ, КТ, ехокардіограми, - але так і не зуміли визначити, що спричинило втрату пам'яті вдруге. Тепер подружжя з ентузіазмом дивиться в майбутнє. Двоє з трьох дітей вже поїхали вчитися в коледж, тому вони планують другий медовий місяць. Адам повернувся до роботи в церкві й став пастором. "Я навчився повністю віддавати своє життя в руки Господа, мати віру й вірити в те, що навіть найважчі випробування можна витримати", - каже він. "У нашому шлюбі є те, чого не було раніше, - якась нова незвідана ніжність", - розповідає Ракель. "Наш шлюб пережив буремні зміни і вистояв. Повний крах усього - чи не найкращий це спосіб перевірити стосунки на міцність? "Усе моє життя змінилося безповоротно, і то була прекрасна катастрофа", - підсумовує жінка. Фотографії надано сім'єю Гонзалес. Хочете отримувати найцікавіші матеріали в месенджер? Стежте за нами в Telegram!

blog-cinema-38393916

https://www.bbc.com/ukrainian/blog-cinema-38393916

Кіноблог: як фантасти уявляли 2017 рік

Серіал " 12 мавп " прогнозує на 2017 рік початок епідемії, яка знищить майже все людство, а фільм " Термінатор: Генезис " - початок " повстання машин " , яке теж успішно зменшить населення Землі. Тоталітарна влада у США, контроль за думками та ДНК, війни з зомбі та вторгнення інопланетян , роботи для сексу - таким режисери бачили світ у прийдешньому році. " Лос-Анджелес 2017 "

(серіал "Назва гри", 3 сезон, 16 серія) 1971, США Через кілька років після "LA 2017" Стівен Спілберг зафільмує "Щелепи", стрічки про пригоди Індіани Джонса, "Парк Юрського періоду", "Врятувати рядового Райяна" та все інше, що зробило його одним з найвпливовіших людей у Голлівуді. Герой раннього фільму Спілберга втрачає свідомість у своєму часі, а повертається до тями в 2017 році. Екологічна катастрофа загнала населення під землю, де влада набула тоталітарних ознак. Довкола - камери спостереження, приватність залишилася у минулому, правоохоронні органи, озброївшись психологією, стали чимось на кшталт "поліції думок". Комп'ютери і телефони мають досить архаїчний вигляд, що можна пояснити катастрофою 1989-го, яка зупинила технічний прогрес. Проте серед технічних досягнень майбутнього - голографічні комунікації. Кульмінацією є розмова героя з мером підземного міста, де звучить докір, чому герой, якщо він так ненавидить таке майбутнє, нічого не зробив у свій час, аби його зупинити, адже ці наслідки були очевидні вже тоді. "Той, хто біжить" 1987, США У 2017 році економіка колапсувала, виникли проблеми з їжею, природними ресурсами. Сполученими Штатами керує тоталітарний режим, який стримує населення від протестів ефірами реаліті-шоу на телебаченні. Люди не можуть відірватися від рейтингового телешоу "Той, хто біжить", де спеціально підготовані мисливці полюють на учасників шоу і вбивають їх. Ситуація знайома сучасному глядачеві з кіносеріалу "Голодні ігри". Арнольд Шварценегер зіграв головну роль у фільмі "Той, хто біжить" А якщо люди все ж наважуються і виходять на вулиці зі своїми вимогами - уряд не соромиться застосовувати силу. Арнольд Шварценегер грає пілота поліцейського гелікоптера, який має розстріляти натовп беззбройних мітингувальників. Арні, звісно, відмовляється чинити розправу, через що потрапляє в тюрму, а згодом і сам стає учасником цього смертельного шоу. Шварценегер, звісно, не лише перемагає всіх мисливців, які намагаються його вбити, але й допомагає спротиву викрити маніпуляції та брехню медіа. Однак як перемога над тоталітарним режимом це звучить не надто переконливо. "Черрі 2000" 1987, США Герой повертається додому у свій простий футуристичний інтер'єр, його зустрічає гарна дружина, готує "улюблені" гамбургери, уникає незручних питань і спонукає до сексу. Проте кохана виявляється роботом і з її очей розлітаються іскри. Основна частина фільму - це подорож пустельною місцевістю, де влада належить злочинцям, що не може не нагадати "Скаженого Макса". Герой з провідницею шукає кладовище роботів, де хоче знайти стару модель в яку, як він вважає, закоханий. Проте звісно, у дорозі він закохується у свою живу супутницю. У фільмі є невеликий епізод у нічному клубі, куди герой з друзями заходять знайомитися "з реальними жінками". Чоловіки й жінки не лише демонструють один одному "промо-відео" самих себе, власних сексуальних умінь, а й підписують контракти перед тим, як вийти з нічного клубу, де обумовлені деталі майбутнього сексу, чи залишається партнер на ніч і що буде вранці. "Фортеця" 1992, США-Австралія Світ перенаселений, у Сполучених Штатах дозволено мати лише одну дитину, після цього жінок стерилізують. Головним героям, яких зіграли Крістофер Ламберт і Лорін Локлін, після смерті первістка, щастить зачати другу дитину. Проте при спробі перетнути кордон - сімейну пару арештовують. Герої потрапляють в тюрму майбутнього, яка є частиною приватної бізнес структури. Уряд країни щодня виплачує за кожного ув'язненого гроші. Ув'язнені належать компанії і керівництво використовує людський ресурс на власний розсуд. Аборти - заборонені, а народжених дітей - конфісковують і проводять над ними експерименти з роботизації людини, яка б не потребувала ні їжі, ні води, що в майбутньому допомогло б зберегти природні ресурси. Лазерні ґрати, вживлена вибухівка, камери, які зчитують сни ув'язнених і комп'ютер, який стежить за усім - традиційне бачення майбутнього. Проте чудовою є кульмінація фільму, коли героям все ж вдається втекти з тюрми. Між ними відбувається діалог: - Вона народжує. - Ні, лише після того, як ми перетнемо мексиканський кордон. "Барб Вейр, або Не називай мене крихіткою" 1996, США Памела Андерсон зіграла головну роль у "Барб Вейр, або Не називай мене крихіткою" Сюжет безцеремонно запозичений з класичного американського фільму "Касабланка" 1942 року, де дія відбувалася під час Другої світової війни. У "Не називай мене крихіткою" на території США йде Друга громадянська війна, а стилізовані негідники-неонацисти захопили Вашингтон та більшу частину країни. Супротив веде підпільну боротьбу. Дія відбувається на ізольованому острові відносної свободи. Власниця бару, яку зіграла Памела Андерсон, ледь прикрита шкірою та латексом, їздить на мотоциклі та стріляє з двох пістолетів. А з поверненням свого минулого коханого змушена рятувати світ від таємничого вірусу та допомагати повстанцям втекти у Канаду. У фільмі є епізод, де Памела Андерсон вдає повію. Клієнт запитує в неї медичну довідку і героїня показує йому "Ліцензію на проституцію" з позначкою про хороше здоров'я. Автори, певно, розраховували на легалізацію проституцію в найближчі 20 років. "Клік: З пультом по життю" 2006, США Актор Адам Сендлер на прем'єрі фільму "Клік" у Вествуді, США Йдеться загалом не про майбутнє, а про те, що близькі та рідні - важливіші за все інше. Та у фільмі є епізод у 2017 році, де з приймача звучить кілька новин шоу-бізнесу: "Брітні Спірс народила 23 дитину ... Майкл Джексон, перша людина, хто клонував себе, судиться з собою за домагання до самого себе". Якщо звернути увагу на наукову складову повідомлень, то автори не лише пророкують клонування, а й обіцяють можливість народити понад 20 дітей протягом десяти років. "Код Гіас" 2006-2008, Японія Анімаційний серіал пропонує не лише свою версію майбутнього, а й альтернативну версію минулого. Британська імперія, не тільки не розпалася, а й залишила під своїм контролем територію сучасної Америки та значну частину світу. У 2010 у наслідок дипломатичного конфлікту, розгортаються бойові дії між Британією та Японією. У цій війні вперше використовують контрольованих людьми роботів, за допомогою яких Британська імперія повністю окуповує Японію. Повстанський рух жевріє до 2017 року, коли до боротьби підключається головний герой серіалу, наділений надзвичайними можливостями. У світі домінує право сили, керманич імперії починає свою промову зі слів: "Люди - не рівні!... Нерівність - це не порок. Рівність сама по собі - зло. Ті, хто проводять політику рівності стають пішаками в руках натовпу". Проте не всі погоджуються з таким світовим устроєм. "Платинові дані" 2013, Японія У цьому фільмі Японія залишається вільною, але тепер кожен громадянин зобов'язаний надавати зразки ДНК. Велетенська база генетичних даних має допомогти в розслідуванні злочинів. Проте багатії та політики вилучають свої дані, аби ні вони, ні їхні рідні не були покарані за вбивства, зґвалтування, чи втечу з місця ДТП. Жодні інші аспекти створення подібної бази авторів фільму не дуже цікавлять, а мораль проста: жодна комп'ютеризація не замінить принципового слідчого на сторожі закону. Герой, заручившись підтримкою ЗМІ, повертає вилучені дані в загальну базу. Справедливість і рівність поновлені, все інше - реальність, з якою можна лише примиритися.

features-38448664

https://www.bbc.com/ukrainian/features-38448664

Світ у 2017: битва ідей

2016 рік став роком руйнування засад, звільнення від норм, роком сумнівів в старих ідеях і відмови від них. Звичний, усталений світ сильно струсонуло, і тепер нам доводиться звикати до шоку від нової реальності.

Із часів Другої світової війни або навіть з більш ранніх, в світі існував консенсус з приводу того, що торгівля означає значно більше, ніж просто економіка. Торгівля була інструментом миру. Усунення торгових бар'єрів сприяло процвітанню та економічному зростанню. І цей консенсус дав тріщину. Глобальна торгівля може стати інструментом стимулювання економіки, при цьому вона може вбити виробництво. Одним з переможців року політичних потрясінь став протекціонізм. Знакові транснаціональні угоди про вільну торгівлю виявилися під ударом. Дональд Трамп дав зрозуміти, що США можуть вийти з транстихоокеанського партнерства. Нинішній тренд - підписання двосторонніх угод. Трамп виграв вибори, обіцяючи захистити США від мігрантів Навіть на лівому фланзі - зокрема, у Франції - лунають заклики до створення сильної держави для захисту національних інтересів, для захисту від глобалізації. Націоналізм повертається - не у своїй старій формі, проте економічний націоналізм знову підняв голову. Дональд Трамп знову проголосив ізоляціоністське гасло "Америка перш за все". У торгових угодах, в міжнародних угодах вирішальним фактором стане не підтримка існуючого світопорядку, але служіння американським інтересам. У Британії прихильники виходу країни зі складу ЄС пропонували виборцям "можливість відновити контроль над країною". Прихильники Путіна в Москві і за кордоном говорять про нього, як про сильного лідера Британія була першою. У Франції правоцентристський політик Франсуа Фійон - людина, яка з великою часткою ймовірності стане наступним господарем Єлисейського палацу - заявив, що "французька зовнішня політика повинна служити французьким інтересам". "Давайте залишимо осторонь мрію про федеральну Європу", - заявив Фійон. Колишній міністр фінансів США Ларрі Саммерс говорив про "відповідальний націоналізм". "Він починається з ідеї про те, що найперший обов'язок будь-якого уряду - дбати про добробут своїх громадян, а не обслуговувати якусь концепцію світового порядку", - вважає Саммерс. У політику також повертається владний правитель, сильний лідер. Наближені Дональда Трампа захоплюються "силою" Путіна. На наших очах відбувається підйом неліберальних демократій. Нові авторитарні правителі плекають надію побачити одного разу, як в нашому непростому світі запанує "порядок". 2017 рік буде непростим і для канцлера Німеччини Ангели Меркель В одному ряду з Володимиром Путіним - президент Туреччини Реджеп Ердоган і, в меншій мірі, угорський прем'єр Віктор Орбан. У Франції чекає свого часу Марін Ле Пен. Дехто схильний включати в цей список і Дональда Трампа. Нових авторитарних правителів об'єднує їх зневага до міжнародних організацій. Трамп відгукнувся про НАТО як про організацію, яка "віджила своє", проте, потім здав назад. Путін ігнорує договори, що обмежують його. Позиції міжнародних повоєнних структур, таким чином, послаблюються. Повернувся ізоляціонізм. Великого бажання брати участь у військових кампаніях не спостерігається як у США, так і в Європі. У Сирії ситуацію визначають росіяни і, в меншій мірі, турки. Захід все більше стурбований власними внутрішніми проблемами. Євросоюз залишив в силі санкції, введені проти Росії у зв'язку з її діями в Україні, однак, нові лідери розраховують на відновлення відносин з Москвою. Суперечки про глобалізацію не стихатимуть і у 2017 році Європейці, як би це не суперечило їх цінностям, хотіли укласти угоду з президентом Туреччини Ердоганом лише за умови, що він обмежить наплив біженців до Європи. Це не означає, що відкинуті базові цінності, що зв'язують Європу і Північну Америку, проте, західна ліберальна демократія виглядає невпевненою в собі. Нещодавно колишній держсекретар США Генрі Кіссінджер заявив, що "вперше з моменту закінчення Другої світової війни майбутні відносини Америки з рештою світу визначені не повністю". Національна самосвідомість знову має значення. Як проголосив у Франції правоцентристський кандидат у президенти Франсуа Фійон, "ні, Франція не мультикультурна країна". У Німеччині Ангела Меркель наполягає, що "ми не хочемо ніяких паралельних суспільств. Наш закон має верховенство над племінними звичаями, кодексом честі і шаріатом". У Європі та Північній Америці загострюються дебати з приводу інтеграції. Нова точка зору полягає в тому, щоб заохочувати асиміляцію, щоб нові мігранти перейняли існуючі ліберальні цінності. "Одяг, що повністю закриває обличчя і тіло, є неприйнятним. Він має бути забороненим скрізь, де це тільки можливо з точки зору закону", - заявила Ангела Меркель. У Німеччині стрімко згасає ентузіазм щодо гостинності щодо мігрантів. Кажуть, що ми навряд чи ще побачимо черги з мігрантів, які прямують до Німеччини, як це було в 2015 році. У США центральною думкою передвиборчої кампанії Трампа була обіцянка боротися з іммігрантами, які перебувають в країні без дозвільних документів. Трамп так само обіцяв побудувати величезну стіну на кордоні з Мексикою. По мірі того, як Трамп готується зайняти Білий дім, його риторика може пом'якшуватися. Але обговорення міграційних питань, які стали вирішальним фактором під час дебатів по "брекзиту", продовжить нагнітати обстановку. Ідеї важливості державного невтручання в економіку повертаються. У США очікується зниження податкової ставки для всіх, включаючи найбагатших. Є надія, що це розігріє економіку. Адміністрація Трампа планує провести фіскальну стимуляцію, вливаючи гроші в модернізацію американської інфраструктури. Трамп також обіцяє цілий каскад регулюючих документів. В Європі очікується низка важливих виборів в різних країнах, і спроби запровадити заходи зі скорочення дефіциту будуть слабшати. Вважалося, що серйозні суперечки про глобальне потепління затихли. Але вони знову з нами. Паризька хартія про зміну клімату наказує міжнародній спільноті призупинити дії, що викликають глобальне потепління. Дональд Трамп висунув на посаду голови Агентства з охорони навколишнього середовища США Скотта Прюітта - людину, яка взагалі сумнівається в тому, що глобальне потепління має місце. Швидше за все, Прюітту не важко буде переконати Трампа в доцільності виходу з Паризької угоди. Всі західні країни задаються таким питанням: чи може держава забезпечити захист від глобалізації? Мільйони людей в Європі і Північній Америці розчарувалися в давно усталених політичних партіях, тому що вони сумніваються в тому, що ці партії можуть виконати свої обіцянки. Поки соціал-демократи, іншими словами лівоцентристи, не змогли зробити своїм коником проблеми нерівності і брак безпеки. Боротьба на політичній арені розгорнеться за тих, кого позитивна хвиля глобалізації обійшла стороною. Битва за серця і уми виборців буде проходити в епоху політики пост-правди, приправленої новинними фейками і теоріями змови. І в Великій Британії, і в США журналісти намагаються не потонути в морі фальсифікацій. Думки експертів вже часто не чути. У США деякі наближені до виборчої кампанії Трампа намагалися дати нове визначення поняттю правди. Вони стверджують, що послідовність фактів у пошуку об'єктивної правди не має значення. Щось стає правдивим, якщо багато людей вірять в нього, нехай це навіть буде теорія змови. І ЗМІ будуть в епіцентрі цієї боротьби ідей. Активісти, що протиставляють себе істеблішменту, вважають, що вони перемагають. Людина, що входить до верхівки ультраправої французької партії Національний фронт, заявила мені, що світ істеблішменту розвалюється. Колишній лідер партії UKIP Найджел Фаррадж говорив про "демократичну революцію", яка, за його словами, тільки починається. Засновник протестного руху "П'ять зірок" в Італії Беппе Грілло каже, що рухати світ вперед будуть "вперті і ризикові варвари". Багато інших бачать варварів, що стоять біля дверей ліберальної демократії. У 2017 році протистояння цих абсолютно протилежних поглядів на світ продовжиться. З одного боку ми бачимо тих, хто хоче захистити національну державу. Їхній інстинкт - відгородитися стіною від решти світу, де багато небезпек і нестабільності. З іншого боку - ті, хто вірить у ліберальний інтернаціоналізм, у відкритість кордонів, свободу торгівлі і міжнародні інститути.

press-review-49276954

https://www.bbc.com/ukrainian/press-review-49276954

Чи зніметься принц Чарльз в бондіані й де похована Білосніжка. Культогляд

У свіжому культогляді читайте про таке:

Бондіана залучає королівську родину У новій стрічці про Джеймса Бонда разом із Деніелом Крейгом може зіграти і член королівської родини, пише The Independent. Згідно з інформацією ЗМІ, відповідну пропозицію зробили принцу Чарльзу. Ідея виникла під час його візиту на знімальний майданчик стрічки. У 2012 році королева Єлизавета супроводжувала Деніела Крейга у короткому кліпі до відкриття Олімпійських ігор у Лондоні. "Їм сподобався весь той гамір, який спричинила поява королеви разом з Деніелом Крейгом, а Чарльз міг би його ще і перевершити", - цитує видання коментар джерела виданню The Sun. Наразі Принц Чарльз розмірковує над пропозицією. Якщо він відмовиться, продюсери подумають над тим, щоб запропонувати цю ж роль принцу Вільяму чи Гаррі. Світова прем'єра 25-ого фільму про агента британської розвідки "Бонд 25" запланована на квітень 2020 року. Де похована Білосніжка? У Німеччині знайшли надгробок аристократки, яка могла бути прообразом Білосніжки з казки братів Грімм, повідомляє The Daily Mail. Баварський музей знайшов могильну плиту датовану 18 сторіччям, під якою поховано Марію Софію фон Ерталь. Саме її історія життя, як вважають місцеві жителі, надихнула письменників на написання казки про Білосніжку. Подейкують, що молода жінка страждала від своєї мачухи. Видання цитує директора музею Хольгера Кемпкенса, який каже, що хоча прямих доказів, які б вказували на зв'язок між двома персонажами немає, життєпис аристократки на це вказує. Фон Ерталь зростала у замку у Лор-ам-Майні, що в 70 кілометрах від Бамберга, де знайшли її надгробок, і померла у 1796 році. У сімейному літописі її описували як "дівчину неймовірної вроди", яка намагалася допомагати бідним та нужденним. Та у підлітковому віці її мати померла, а батько одружився на власній вдові, які притискала падчерку. Фон Ерталь ніколи не була одруженою, а згодом переїхала до будинку старої діви, де осліпла і померла у віці 71 року, пише видання. Тарантіно: "Мені не потрібна зірка, я і сам зірка" "Мені не потрібна велика зірка, щоб зробити запуск фільму, бо я і сам зірка", - так розповідає про себе голлівудський кінорежисер Квентін Тарантіно в в інтерв'ю з російським кінокритиком Антоном Доліним для видання "Медуза". Американець приїхав до Москви представляти свою дев'яту стрічку "Одного разу в Голлівуді". Бути відомим непросто, каже фільммейкер, "але і хорошого в цьому немало", додає він. "Це надзвичайно круто бути впізнаваним, мати шанувальників по всьому світу, які стежать за кожним твоїм словом і кроком, як я сам міг стежити за яким-небудь Бобом Діланом. Звикнути до цього доволі складно", - каже він. За словами Тарантіно, найбільша складність у професії режисера - вміння працювати з акторами, "дати їм свободу робити те, що в них особливо добре виходить, направити їхній талант у необхідне тобі русло". Відповідаючи на запитання про "Кримінальне чтиво", один зі своїх найпопулярніших фільмів, який отримав у 1994 році "Золоту пальмову гілку" Каннського кінофестивалю, Тарантіно сказав, що не вважає його найбільш вдалою зі своїх робіт. "Просто у ньому я впіймав цайтгайст, дух часу. Тому він і став феноменом", - сказав він. Римейк "Сам удома" - фанати схвильовані Новина про те, що студія Disney планує знімати римейк стрічки "Сам удома" схвилювала фанатів, пише The Daily Telegraph. Видання цитує один із твітів, у якому користувач соцмережі написав: "Тільки я вирішив, що цього року з мене досить, коли дізнався, що Дісней хочу знімати римейк?". В іншому твіті фанати скаржаться: "Навіщо псувати класику?". Фільммейкер Франклін Леонард написав: "Мої молитви зі сценаристами, яким доведеться вирішувати проблему мобільних телефонів у римейку". Виконавець головної ролі Маколей Калкін на новину досі не відреагував. Оригінальна версія стрічки "Сам удома", яка вийшла у 1990 році, зібрала у світовому прокаті 476 мільйонів доларів. Служба моніторингу ВВС Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

media-44109727

https://www.bbc.com/ukrainian/media-44109727

Звідки в Китаї величезні звалища велосипедів?

Китай переживає бум бізнесу з оренди велосипедів.

Десятки компаній пропонують свої послуги - отримати тимчасовий двоколісний транспорт можна за допомогою кількох кліків. Але велосипеди часто залишають посеред вулиці, не надто дбаючи про правила паркування. Як наслідок - заблоковані тротуари. Як з цим бути?

160501_vs_leicester_man_united

https://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2016/05/160501_vs_leicester_man_united

Нічия з МЮ поки не дає "Лестеру" стати чемпіоном Англії

Нічиєю закінчилася на стадіоні "Олд Траффорд" в Манчестері гра між командами англійської Прем'єр-ліги "Манчестер Юнайтед" і "Лестер-Сіті".

У випадку перемоги "Лестер" офіційно ставав чемпіоном Англії - вперше за 132 роки історії цього футбольного клубу. Однак нічия з 1:1 не дозволила "лисам" отримати потрібні їм три очки для дострокового завоювання титулу вже у неділю. На початку матчу вперед вийшов "Манчестер Юнайтед", але потім капітан "Лестера" Уес Морган зміг зрівняти рахунок. Однак "Лестер" може стати чемпіоном вже у понеділок - у випадку поразки найближчого конкурента "Тоттенхем Хотспур" в матчі з "Челсі".

151218_she_venice_comission_osce_statement

https://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2015/12/151218_she_venice_comission_osce_statement

Європейські експерти рекомендують переглянути закон про декомунізацію

Український закон, який засуджує комуністичний та нацистський режими, переслідує законну мету, але має занадто широку сферу поширення. Про це сказано у заяві Венеційської комісії та Бюро демократичних інститутів та прав людини ОБСЄ.

На думку європейських експертів, це може призвести до обмеження свободи слова, права політичних партій, а також "несправедливих санкцій". "Формулювання закону у нинішньому вигляді може обмежувати свободу", - йдеться у заяві, оприлюдненій після засідання Венеціанської комісії у п'ятницю. Юристи вважають, що в законі треба чіткіше визначити поняття "пропаганди". Експерти також критикують "важкі" та "непропорційні" санкції закону й закликають їх переглянути: "Просте відображення символу або використання назви не має призвести до тюремного ув'язнення". А заборона суспільних груп, які не дотримуються закону, може загрожувати свободі зібрань. Заборона участі у виборах для певних політичних партій, за твердженням Венеційської комісії та БДІПЛ, має бути "крайнім заходом у виняткових випадках". Європейські експерти рекомендують переглянути закон про декомунізацію. За їхніми словами, представники України під час засідання продемонстрували готовність переглянути закон. Повний текст рекомендацій з'явиться 21 грудня.

media-49809459

https://www.bbc.com/ukrainian/media-49809459

Грета Тунберг в ООН: "Ми на початку масового вимирання"

Як ставитися до жорсткої промови Грети Тунберг, яку вже називають найвпливовішим тинейджером у світі?

Активістка перетнула Атлантичний океан на невеликій яхті, щоб привернути увагу до проблем зміни клімату і виступити з трибуни саміту ООН перед світовими лідерами. Відео BBC News Україна в будь-який час - підписуйтеся на наш канал у YouTube.

140922_rl_apple_iphone_sales

https://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2014/09/140922_rl_apple_iphone_sales

Apple каже про рекордні продажі iPhone 6

Компанія Apple повідомила про рекордні продажі нових моделей iPhone упродовж минулих вихідних.

Зокрема, за перші три дні продажів iPhone 6 і iPhone 6 Plus реалізували 10 мільйонів смартфонів. Нові моделі у п'ятницю почали продавати у десятьох країнах. Минулого року компанія Apple за перші вихідні продала 9 мільйонів смартфонів iPhone 5S і 5C в 11 країнах, включно з Китаєм. Цього року продавати новий iPhone у Китаї ще не почали.

130429_hk_malaria_resistance

https://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2013/04/130429_hk_malaria_resistance

Вчені виявили стійких до ліків збудників малярії

Науковці з Великої Британії і Таїланду виявили на заході Камбоджі стійких до ліків паразитів, які викликають малярію.

Ці організми можуть витримати лікування артемізиніном - основним лікарським засобом для боротьби з малярією, йдеться в дослідженні, опублікованому в журналі Nature Genetics. Проблема зі стійкістю паразитів до ліків вперше була виявлена 2008 року. Відтоді це явище поширилося на інші країни в Південно-Східній Азії. За словами дослідників, вони ще не розуміють, які генетичні зміни допомогли паразитам набути стійкості до артемізиніна. Однак дослідження ДНК може допомогти швидко виявляти небезпечні штами паразитів.

040712_uakutchma

https://www.bbc.com/ukrainian/news/story/2004/07/040712_uakutchma

Президент України підбиває підсумки свого правління

У неділю президент України Леонід Кучма з'явився в ефірі одного з національних телеканалів України, щоб підвести риску під 10 роками свого правління. Глава держави говорив про економічне зростання, майбутні президентські вибори та зовнішню політику, але не говорив про те, що закидають Україні її західні партнери – проблеми в галузі демократії та свободи слова.

Стабільність, реформи та зростання економіки – ці слова лунали найчастіше під час змалювання президентом України Леонідом Кучмою досягнень свого десятирічного перебування при владі. Підводячи риску під двома термінами свого президенства майже півторагодинним інтерв’ю, пан Кучма не сказав ані слова про стан із демократією в країні, свободу слова чи низку резонансних подій, якими позначилося його перебування при владі, зокрема, так званого „Касетного скандалу” чи „Кучма-ґейту” 2001 року. На думку політологів, те, що український лідер прощався зі співвітчизниками за допомогою одного з національних телеканалів не після обрання його наступника за 4 місяці, а у розпал передвиборчої боротьби, свідчило про бажання Леоніда Кучми внести корективи до ходу кампанії. Насамперед критики від першої особи держави зазнали два головних претенденти на високу посаду, Віктор Янукович і Віктор Ющенко, першого з яких пан Кучма назвав сором’язливим, а другого – комуністом. “Що стосується Віктора Януковича, все правильно він сказав. Мені би хотілося, щоб сталі в нього в голосі більше було. Але за нього говорять справи – не тільки його справи, але й справи уряду. Це головна база, з якою він іде на вибори. Ну а сором’язливість – така річ, яка проходить. Ну а що стосується Віктора Ющенка, то мені здається, що своєю промовою він перестав бути паном, а став “товаріщем”, бо його промова, то скоріше, виступ комуніста.” Натомість, деякі оглядачі побачили в такому критичному до опозиційного лідера вислові Леоніда Кучми те, що випадково може бути потрактоване на користь „нашоукраїнцеві”. Адже головні вади, якими дорікають Віктору Ющенку деякі телеканали, - це те, що він, мовляв, є надто нерішучим і надто націоналістично налаштованим. Лідера „Нашої України”, прем'єра Віктора Януковича та керманича комуністів Петра Симоненка чинний президент назвав основними претендентами на посаду глави держави. При цьому Леонід Кучма вкотре заперечив можливість свого балотування, зазначивши, що гасло „Хай краще Кучма” є не тим висловлюванням, яке б могло йому сподобатися. Разом із тим, український лідер не має наміру відмовлятися від свого іншого проекту – конституційної реформи. Леонід Кучма обіцяє, що не підтримає тих кандидатів у президенти, які не поділяють його прагнення змінити форму правління в Україні: “Реформа не для Кучми, не для Януковича, не для Ющенка, чи ще когось. Вона потрібна Україні. Я не підтримаю жодного кандидата в президенти, жодного, в тому числі й Януковича, якщо ці люди будуть проти реформи.” Окрім розвитку економіки, який президент Кучма безпосередньо пов'язав із своїм перебуванням при владі, глава держави назвав низку дипломатичних успіхів України за останні 10 років. За словами Леоніда Кучми, це затвердження України на міжнародному рівні, її долучення до світової системи безпеки і оформлення кордонів. Щодо останнього, пан Кучма не уточнив, які саме кордони України малися на увазі. Між тим, як виглядає, остаточно оформленими сьогодні є лише лінії розділу України з Євросоюзом. Говорячи про відносини з ЄС та НАТО, Леонід Кучма пророкував їхню інтенсифікацію, не згадуючи про перспективи членства. Пан Кучма додав, що на відміну від Брюселя, Москва розмовляє з Києвом однією мовою: “Тісна співпраця – іншого не дано. Нікуди ми один від одного не дінемося. Ми всі в одному човні, особливо перед глобальними загрозами, якою є тероризм. З Росією ми говоримо однією мовою, навіть тоді, коли говоримо на підвищених тонах. Буде все гаразд, коли й із Західною Європою, Євросоюзом і світом ми говоритимемо однією мовою. Мова сьогодні Європи – мова достатку і свободи. Ми обов'язково перейдемо на цю мову.” Останнім питанням, на яке відповідав під час свого інтерв'ю Леонід Кучма було, як він оцінює розмови про те, що наступний рік, мовляв, називають роком Ющенка. Пан Кучма на те відповів, що роком Віктора Ющенка був час його прем'єрства у 2000-му, роком Валерія Пусовойтенка – його перебування на чолі уряду у 99-му, те саме, мовляв, стосувалося років прем'єрів Кінаха та Януковича. „Але все це роки президента Кучми„ – додав глава держави.

030916_israel_arafat

https://www.bbc.com/ukrainian/news/story/2003/09/030916_israel_arafat

Рада Безпеки обговорює загрозу вислання Арафата

Ізраїльські та палестинські дипломати в Об'єднаних Націях обмінялися образливими заявами під час слухань у Раді Безпеки з приводу ситуації на Близькому Сході.

Посол Ізраїлю в ООН Дан Ґіллерман звинуватив палестинського провідника Ясера Арафата в тому, що саме він стоїть за терористичними нападами, які, за словами ізраїльського посла, поставили цілий реґіон на межі катастрофи. У відповідь палестинський спостерігач при ООН Нассер аль-Кідва назвав заяву пана Ґіллермана мотлохом. Ця перепалка сталася по тому, як спеціальний посланець ООН на Близькому Сході Тер'є Род-Ларсен назвав пана Арафата уособленням палестинської тотожності та надій. Дебати в Раді Безпеки скликано, щоб обговорити погрозу Ізраїлю вислати Ясера Арафата у вигнання.

141120_maidan_compared_sx

https://www.bbc.com/ukrainian/politics/2014/11/141120_maidan_compared_sx

Два Майдани - дві історії

Рік тому, як і десять років тому, на центральній площі Києва почалися події, які сьогодні ми називаємо "Майданами" - "першим" та "другим".

Обидва Майдани закінчилися фактичною перемогою мітингувальників та поразкою Віктора Януковича Обидва Майдани у підсумку вилилися у серію масових акцій, спрямованих проти чинної влади. Обидва вони закінчилися фактичною перемогою мітингувальників. У 2004 році протести проти фальсифікації другого туру президентських виборів таки привели на пост глави держави Віктора Ющенка. У 2014-му вимоги мітингувальників наростали вже по ходу протесту: внаслідок Майдану Україна не тільки підписала Угоду про асоціацію з Євросоюзом, але і змінила свого президента. ВВС Україна згадує події 2004 та 2013-2014 років, аби віднайти схожості і відмінності у організації, ході та наслідках Майданів – повстань-брендів, з якими сьогодні асоціюється Україна в усьому світі. Ніде крім Майдану Коли журналіст Мустафа Найєм після того, як Кабмін Азарова згорнув підготовку Угоди про асоціацію з ЄС, писав до Facebook пост з закликом до незгодних з цим рішенням вийти на вулиці, він навряд чи сумнівався, де призначити місце зустрічі. Кількома днями пізніше, 24 листопада, лідери опозиції обрали місцем свого мітингу Європейську площу, однак згодом два "майдани" злилися в один і знову отаборилися на Майдані Незалежності. Новорічну "йолку" з Майдану, зрештою, прибрали аж влітку Згодом, коли акція на Майдані переросла масштаб звичайного мітингу проти окремого рішення уряду, тактика організаторів також до дрібниць повторила поведінку їхніх попередників. Вони організували наметове містечко, поставили на головній площі столиці сцену і зайняли кілька поблизьких будівель. Організатори ж Майдану-2004 повинні були діяти "з нуля". Навіть місце проведення великої акції у ніч після другого туру виборів було обрано менш як за місяць до, власне, початку Майдану. На цю роль, згадує польовий командир Майдану-2004 Володимир Філенко, претендували, зокрема, Софійська площа та Контрактова площа на столичному Подолі. Сцена теж була свого роду імпровізацією. Початково "серцем" Майдану-2004 мали стати розміщені навколо стелли Незалежності намети, у яких мав відбуватися паралельний підрахунок голосів на виборах. "Коли ми встановлювали сцену, ми абсолютно не підозрювали, що (вона стане) генеральним диспетчерським пунктом, який керуватиме революцією. Мали лише інтуїтивне розуміння: сцену потрібно ставити. Для мітингу. Але навіть ми не припускали, що це переросте у безперервну акцію", - згадуватиме потім у інтерв’ю "Дзеркалу тижня" ще один польовий командир Майдану Тарас Стецьків. Тисячі українців зустріли нові 2005-й та 2014-й роки на Майдані Незалежності Обидва Майдани "освоїли" для своїх потреб "стратегічні будівлі" на Хрещатику та в околицях – Будинок профспілок, Жовтневий палац, "Український дім" та КМДА. Однак якщо у 2004-му мітингувальники увійшли до цих будівель практично безперешкодно, а тодішній міський голова Києва Олександр Омельченко навіть особисто запустив мітингувальників до мерії, то за дев’ять років активістам довелося вламуватися до КМДА силою, а також витримати сутички за "Український дім" з правоохоронцями, які там базувались. У "бренд-буку" "першого Майдану" ключове місце посідав помаранчевий колір президентської кампанії Віктора Ющенка – атрибутами революційного Києва тоді стали тисячі помаранчевих стрічок. "Другий Майдан" проходив під синьо-жовтим стягом та, здебільшого на початку протестів, під прапором Євросоюзу. Окремим символом протесту стала "йолка" – не до кінця складена новорічна ялинка, монтаж якої став формальним приводом для побиття студентів у ніч на 30 листопада. З лідером і без Ключова відмінність між двома Майданами – ступінь організованості та підготовленості протесту. "Ми, – я і Тарас Стецьків, – ще за півтора роки до Майдану переконували Ющенка, що вибори він просто так не виграє через масові фальсифікації. Єдиний спосіб їм протистояти – це великі масові акції. На переконання Ющенка у нас пішло три місяці", – згадує Володимир Філенко. Тож ще за кілька місяців до виборів штаб кандидата у президенти почав періодично проводити у центрі Києва великі мітинги своїх прихильників – так штабні структури вправлялися у логістиці, здатності зарадити з великими масами людей, забезпечити порядок на акціях. Лідерами протесту у 2004 році були Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко Паралельно ще з літа 2004-го штаб Ющенка почав закуповувати намети, каремати та польові кухні – бліцкригу ніхто у штабі кандидата не очікував. "У нас було єдиноначалля. Організацією і підготовкою всіх акцій на Майдані займався конкретний штаб. Кожна акція у нас була розписана по хвилинах і метрах. На кожну акцію малювалися схеми і маршрути руху. У 2014-му такого штабу не було. Тут було свого роду "лебідь, щука і рак", - каже пан Філенко. "Другий Майдан" був акцією без чітко означених лідерів та авторитетів. Соціолог Ірина Бекешкіна каже, що близько 80% учасників "Євромайдану" приєдналися до нього з власної волі, а не за чиїмось закликом. Відповідно, більшість присутніх на Майдані не відчували необхідності підкорятися будь-кому. Трьох голів парламентських опозиційних фракцій – Віталія Кличка, Олега Тягнибока та Арсенія Яценюка – на Майдані не раз засвистували, а слово нікому не відомого сотника Володимира Парасюка, промовлене зі сцени у правильний момент, могло заважити набагато більше, ніж спічі політиків з багаторічним стажем. Подекуди ця безлідерність дошкуляла Майданові: в середині січня віче просто вимагало від тих, хто вийшов на сцену, обрати з-поміж себе "головного", а коли цього так і не сталося, натовп вирушив на тиху до того часу вулицю Грушевського... Самоорганізація і імпровізація Майдан не завжди погоджувався з лідерами опозиційних парламентських фракцій Спроба обрати "політбюро протесту", сформувавши "Об’єднання "Майдан," провалилася – і через хаос та взаємну недовіру між членами цієї структури, і через те, що часто вона банально не встигала за подіями, що відбувалися на вулиці. "Мені здається, що одним з найбільших вбивць на Майдані була імпровізація. Дуже багатьох смертей можна було б уникнути, якби там був порядок – бодай такий як у 2004-му", - каже Володимир В'ятрович, під час "першого Майдану" - один з засновників громадянської кампанії "Пора", нині – керівник Інституту національної пам’яті. Зате на обох Майданах вражаючих масштабів набрали структури самоорганізації учасників протесту. Постачання продуктів та теплого одягу для "майданівців", збір коштів, готовність виділити місце для ночівлі мітингувальників – всі ці складові інфраструктури протесту часто вирішувалися в обхід формалізованих структур, котрі створювалися на Майдані. "Другий Майдан", котрий відбувався на геть новому етапі розвитку соцмереж у порівнянні з першим, став потужним локомотивом розвитку волонтерського руху в Україні. Чимало організацій, котрі зараз допомагають українським воякам у зоні АТО, почалися саме з "Євромайдану". Кров на Майдані Мирний протест, під час якого у центрі Києва не було розбито жодної шибки, не спалено жодного автомобіля, не кажучи вже про людські жертви, – а саме таким був Майдан-2004, - не вдалося повторити за дев’ять років. Слова Володимира Філенка: "У 2004-му ми мали справу з Кучмою, який не перейшов межі, а у 2014-му був Янукович, який її переступив" - це, можливо, найголовніша, але лише частина відповіді на питання, чому "другий Майдан" назагал був жорсткішим та агресивнішим за перший. Річ у тому, що по-справжньому масовим "Євромайдан" став після акту насильства – побиття "беркутівцями" кількох десятків студентів, що ночували на Майдані у ніч на 30 листопада минулого року. Після подій на Майдані спецпідрозділ міліції "Беркут" вирішили розформувати "Ті, хто відстоював застосування ненасильницьких методів, були скомпрометовані. Люди казали: "Нас б’ють, а ви нічого не робите, ми мусимо себе захистити, ми теж мусимо вдаватися до силових дій". Ця атмосфера сприяла тому, що заклик до насильницьких дій мав місце і сприймався", - згадує Володимир Вятрович. Силу проти Майдану перед кривавими днями 18-21 лютого застосовували кілька разів. А брутальне побиття Тетяни Чорновол, викрадення та вбивства активістів та перманентна загроза атаки силовиків постійно тримали Майдан мобілізованим. Наслідок – на Майдані формувалися "сотні самооборони", члени котрих відкрито ходили у бойових обладунках. На барикадах Майдану подекуди стояли вила. Символами протесту стали коктейлі Молотова та бруківка, котрими мітингувальники жбурляли у міліціонерів. Всі ці речі були б немислимими на Майдані-2004, який, зрештою, теж мав свою самооборону, складену з колишніх силовиків, які, однак, за час протесту просто не мали роботи. У кінці лютого цього року сутички перетворили Майдан Незалежності на згарище Показовою є відповідь Володимира Філенка на питання ВВС Україна: "Чому активісти "першого Майдану" не повалили пам’ятник Ленінові (монумент на київській Бесарабській площі скинули 8 грудня 2013 року. – Ред.)?" "Одним з наших завдань було, щоб ніхто не загинув. Ми тоді дуже боялися, що якщо на Майдані хтось загине, то він піде на спад, бо у людей міг з’явитися страх. З іншого боку, я пам’ятаю свої відчуття як польового командира. Ми з Тарасом (Стецьківим. - Ред.) були тими, хто це все "замутив". Якби загинули люди, то гріх би лягав на нас – це ми людей підняли, повели, переконали, що так треба діяти. Для мене була велика персональна мука в цьому сенсі. Вся філософія нашого Майдану зводилася до мирного протесту. І ми робили мінімум дій, які могли б прочитатися як провокація", – каже він ВВС Україна. Розслідування і покарання винних у вбивствах членів "Небесної сотні" по сьогодні залишається однією з невиконаних вимог "другого Майдану". Радше Захід Спільною рисою обох Майданів стало те, що їх не можна з повним правом назвати всеукраїнськими рухами протесту. Сполучені Штати Америки послідовно підтримували обидва українські Майдани "І у 2004-му, і у 2014-му ми були свідками феномену певного зсуву активності на захід країни", - описує соціолог Ірина Бекешкіна портрет пересічного учасника протестів у центрі Києва. "Можна навіть дещо ризиковано сказати, що ці події значною мірою були результатом дій Заходу і Центру. Хоча люди зі Сходу також брали участь", - додає вона. Дані опитування центру СОЦІС свідчать: у грудні 2004 року, в розпал "першого Майдану" підтримку акціям протесту декларували 49% українців, а їхніми противниками називали себе 44% респондентів. За дев’ять років, у грудні 2013-го дослідження СОЦІСу та соцслужби "Рейтинг" показало подібне співвідношення між прихильниками та супротивниками Євромайдану: 42 до 36 відсотків. Незмінними були і симпатії та антипатії, що їх виказували обом Майданам великі світові держави. За словами Володимира Філенка, на піку протестів, 27 листопада, у центрі Києва одночасно перебували близько 1,5 млн протестувальників Росія ставилася до обох Майданів з неприхованою антипатією: Володимир Путін у 2004-му двічі привітав Віктора Януковича з обранням на пост президента, а у 2013-му назвав події у центрі Києва "погромами". Натомість США та Європейський Союз у обох випадках заявляли про підтримку ними права громадян на мирні зібрання. Низка американських та європейських політиків виступали зі сцени Майдану, а офіційний представник Держдепу США Вікторія Нуланд навіть роздавала канапки учасникам протесту на знак солідарності з ними американського народу. Вийти з Майдану Після закінчення Майданів – а практичний сенс їхнього існування після інавгурації Віктора Ющенка у 2005 та призначення уряду Арсенія Яценюка у 2014 не був очевидним навіть для частини мітингувальників – організатори обох акцій стикнулися зі специфічною проблемою: частина учасників протестів відмовлялася залишати центр Києва. "Баба Параска" стала одним із символів "Помаранчевої революції" У 2005 конфлікт між новою владою та людьми, за допомогою котрих вона опинилася "на коні", вдалося вирішити більш-менш спокійно. "Ми не могли зачистити Майдан протягом двох місяців. Ходили до людей, переконували. Там була низка людей, які чогось вимагали – хто квартиру, хто ще чогось. Ющенко в результаті дав квартиру лише бабі Парасці (Параска Королюк – одна з "розкручених" ЗМІ учасниць "першого Майдану" - Ред.), але це був виняток", - каже Володимр Філенко. У 2014-му мирно завершити Майдан не вийшло. Частина активістів ще на початку червня 2014 року навідріз відмовлялася не лише згортати намети з проїжджої частини Хрещатика, але й залишити будівлю КМДА, чим ставили під загрозу інавгурацію новообраного мера Києва Віталія Кличка. Зрештою, звільнення центру столиці від мітингувальників відбулося з застосуванням фізичної сили. Частина "майданівців" досі не поїхали додому, а проживають у Київській фортеці. Що далі? Чимало активістів сьогодні вважають, що Майдан досі не закінчився, і аргументують це досвідом дев’ятирічної давнини. "Тоді люди сказали: ми свою справу зробили, і можемо йти. Є Ющенко, народний президент, він все "порішає", – каже Володимир Філенко. Те, що у 2004 люди "пішли з Майдану" раніше, ніж було потрібно, добровільно відмовилися контролювати виконати владою своїх обіцянок, спостерігачі називають чи не головною причиною пізнішої поразки "помаранчевого" політичного табору. "Другий Майдан" зробив висновки з тих помилок. Майдан не може не контролювати владу, бо, якою б вона не була, – вона зажирається", - продовжує пан Філенко. Прибирання Майдану влітку 2014 року не обійшлося без інцидентів Ще один ґандж "першого Майдану", котрий зараз активно виправляють активісти Майдану другого, – це оновлення політикуму за рахунок активних учасників протестів на головній площі Києва. Список тих, кого привів у велику політику "Майдан-2004", досить короткий – лідер партії "Пора" Владислав Каськів, який за президентства Віктора Януковича курував нацпроекти, а зараз щез із публічного життя, заступник голови Львівської облради комендант "Українського дому" під час "першого Майдану" Андрій Парубій – от, мабуть, і все. Натомість на нещодавніх парламентських виборах до Ради обрали низку журналістів та громадянських активістів, прихід яких до активної політики ще рік тому міг би здатися фантастикою. Спостерігачі дають протилежні оцінки тому, як позначиться таке оновлення політикуму на якості законодавчої роботи українського парламенту, однак самі новоспечені депутати обіцяють зробити все, аби пришвидшити реформи в Україні. "Я хотів би, щоб наступний Майдан стався не на вулицях, а в парламенті", - говорить сьогодні новообраний парламентар Мустафа Найєм.

features-40489206

https://www.bbc.com/ukrainian/features-40489206

Фото: буяння квітів у палаці Гемптон-Корт

4 липня в садах королівського заміського палацу на березі Темзи Гемптон-Корт - того самого, що його в 1515 році почав будувати для себе кардинал Волсі, а потім був змушений передати його в подарунок королю Генріху VIII , - розпочинається найбільша в світі виставка квітів.

Тема цьогорічної виставки "Сади для мінливого світу" Її організатори і господарі - Королівське садівниче товариство, яке минулого місяця проводило меншу за обсягами, але відомішу виставку квітів у Челсі. Центральна тема виставки, яка завершиться в неділю, 9 липня, - сталий розвиток, захист довкілля, і садівництво в умовах мінливого світу - мова про пристосування людства до змін клімату. "Кінетика" - садок, що має проілюструвати броунівський рух, і структурований, щоб показати будову молекули. Автори концепції кажуть, що в мінливому світі, коли все довкола рухається і змінюється, лише окрема індивідуальна перспектива кожного здатна визначити поняття стабільності. Садок зі "слонових бивнів" має назву "Не на продаж". Бивні виготовлені з деревини, а кущі привезені з Африки і показують наслідки посухи на життя людей. У цій брилі криги заморожена квітка ірису, а в каміння подекуди вкраплені пластик, фари, ґума - відходи людської діяльності, одним словом. Назва цього концептуального садочка - "Здатність щось змінити". Тропічні метелики чудернацьких форм і розмірів зібрані в одному з найпопулярніших павільйонів виставки - "Метеликовому куполі". Butterfly Dome - закритий пластиком і тут підтримують високу температуру і вологість для цих красенів. Павільйон для метеликів найбільше до вподоби дітям. За словами директора відділу показів Королівського садівничого товариства, 77 місцевих шкіл допомагали в підготовці експонатів для виставки. Директорка Королівського садівничого товариства Сью Біггз каже, що садочок можна створити з чого завгодно і де завгодно. Цього року організатори чекають понад 140 тисяч відвідувачів. Головне, задля чого сюди приходить публіка, - нагода побачити новинки від селекціонерів і навіть купити саджанці. Троянд багато не буває Трояндовий павільйон традиційно приваблює найбільшу кількість садівників-аматорів Назва цього сорту - "Бджолина королева" Особливість виставки квітів у палаці Гемптон-Корт у тому, що тут геть усе можна купити: і квіти, і кімнатні рослини, і садові чи балконні прикраси - на кшталт цих поважних кроликів. Автори фото - Ірена Таранюк і Катя Ледер - побували на виставці напередодні її відкриття для публіки.

141125_book_2014_interview_melnyk

https://www.bbc.com/ukrainian/entertainment/2014/12/141125_book_2014_interview_melnyk

Ярослав Мельник: людина не втомиться жити, поки її оточує краса

Книги Ярослава Мельника - вже втретє у довгому списку премії Книга року ВВС . У 2013 році його роман "Далекий простір" приніс автору перемогу в конкурсі.

Письменник переконаний, що людина стає людиною тільки в оточенні краси Цього року в довгому списку премії представлена збірка оповідань письменника "Чому я не втомлююся жити?", у якій він розмірковує над питаннями реальності та сенсу буття, стосунків із Богом, пошуків безсмертя та космічної самотності людини у світі. В інтерв'ю ВВС Україна Ярослав Мельник розповів про особливість своєї прози та пояснив, чому Україна сьогодні не втомлюється жити. ВВС Україна: Розкажіть, про що ваша книга? Що її вирізняє серед розмаїття інших? Ярослав Мельник: Питання трохи провокаційне, бо я повинен розповідати про свою "особливість"… Однак можу повторити думки критиків, які вважають, що я пишу прозу, яка піднімає так звані "екзистенційні" проблеми, намагаючись показувати життя на глибшому, ніж щоденні наші турботи та ситуації, зрізі. Про що йдеться? Ззовні ми маємо описи тих самих буденних ситуацій, проблем, що і в інших письменників. Однак в якийсь момент мої персонажі провалюються в більш глибокі пласти свідомості. Просто буденний зріз реальності мені не цікавий... Гадаю, близькі до істини ті, хто називають мою книгу і творчість загалом "сюрреалістичною". Тобто зовні це реалізм, а глибше прозирає інша реальність, де ми всі стикаємося з безоднею нашого існування. Ще раз відповідаючи на Ваше питання про "особливість" моєї прози. Мене тягне на вічні теми, бо для мене немає нічого більш актуального, ніж вічне. Що більш актуальне: курс гривні чи хто я такий? ВВС Україна: Що стало поштовхом до написання цієї книги? Ярослав Мельник: Бажання виразити своє світовідчуття, певну філософію життя. Адже ми живемо ніби непритомні. Нас турбують нікчемні проблеми, ми живемо тим, про що завтра забуваємо. Ми забуваємо про основоположні речі нашого буття. Не піднімаємо голову, щоби побачити небо... ВВС Україна: У збірці Ви зачіпаєте чимало суперечливих та болючих тем. Так, у повісті "Чому я не втомлююся жити?" ми зазираємо у майбутнє, де люди отримали здатність жити вічно завдяки пересадці мозку в нове тіло. Як Ви вважаєте, що могло б дати людині вічне життя? Чи є щастя в безсмерті? І яка Ваша відповідь на запитання, чому Ви не втомлюєтеся жити? Ярослав Мельник: В цій повісті я справді намагався поставити питання, яким би був внутрішній світ людини, якби вона жила вічно. Це дуже християнська тема, бо саме християнство говорить про вічне життя. У збірці оповідань "Чому я не втомлююся жити?" Ярослав Мельник знову звертається до вічних тем Знову ж, відповісти однозначно, чи є щастя у безсмерті, не можна. Герой не втомлюється жити, але його щастя має гіркоту. Він розгубив своїх рідних на просторах часу, вони все мандрують по різних тілах... Це і метафора втрати нами глибоких зв’язків із раніше, може, рідними людьми. Тенденції, які чітко проступають вже у житті людини, що живе 100 років (хоча більшість не доживає до такого віку), у людини, що живе 1000 років, набувають зовсім іншої сили. По суті це текст про екзистенційну, космічну одинокість людини в цьому світі. Що стосується питання, чому я не втомлююся жити, - відповідь проста. Бо не втомлюється жити моє тіло. Воно мене не питає, хочу я жити чи ні. В глибині людиною правлять інстинкти. Якби їх не було – більшість людей давно закінчили би життя самогубством. Бо точний смисл буття людині неясний. Зовсім в іншій ситуації перебувають тварини, які живуть не шукаючи сенсу. Бо не можуть шукати. Бо їм не дано свідомості. Не даремно сказано: "Свідомість – це пекло". Але і рай. ВВС Україна: Майже у кожному оповіданні збірки Ви звертаєтеся до теми Бога, стосунків людини з Богом, зв’язку людини з Богом, а в одному з оповідань - опосередковано називаєте Бога "автором" та пишете, що "з автором зустрітися не можна". Чому для Вас важлива ця тема? І якби все ж була можливість зустрітися з "автором", про що б Ви його запитали? Ярослав Мельник: Багато людей знаходять в Богові сенс буття. І це правильно. Неможливо жити, якщо ми думаємо, що наше буття вичерпується сьогоднішньою ситуацією. Ви думаєте, чому Україна сьогодні "не втомлюється жити" в жахливих умовах, коли "братський народ" напав на "брата" і хоче його собі підкорити? Люди не до кінця вірять в те, що є! Звичайно, ми не безумці, щоби визнати події в Криму чи на Донбасі сном. Але в певному сенсі для глибин людської психіки це є сон. Бо реальність - це не стільки те, що є, скільки гострота нами сприйняття того, що є. Найбільше "реальності" тоді, коли нам б’ють по нервах. В стані шоку, істерії реальність навіть стає гіперреальністю. Але для людини, скажімо, розслабленої перед сном, "реальність" реальності різко зменшується. І мільйони українців тримаються завдяки цьому зменшенню "реальності" жахливої ситуації. Перед сном чи навіть у сні ми перебуваємо "в обіймах Бога". В обіймах Морфея, як казали древні греки. Сон – звільняє. Ми тоді не належимо цій реальності. Бог – це те, що глибше реальності. Який є єдина реальність, якщо подумати. Бо ми ще не знаємо, чи та реальність, в якій ми всі живемо, не придумана Богом, не є його фантазією. Я справді не певний, що нас, нашу реальність не творить Творець, вища сила, - і тут самі собою напрошуються паралелі з процесом створення письменником художнього світу. І його стосунками з персонажами. А для Бога ми, можливо, є такими ж персонажами. А що я би запитав в "автора", якби зміг зустрітися? Нащо він створив цей світ. Бо це залишається найбільшою таємницею. ВВС Україна: Надзвичайно вразила Ваша повість "Сміттєпровід", де представлена історія молодої жінки Домініки, яка розривається між любов'ю до свого сина та бажанням зберегти власну свободу, своє власне "я". Як Ви вважаєте, чи можлива любов до іншої людини без придушення власної волі? Чи можна бути до кінця вільним, коли когось любиш? Ярослав Мельник: Були думки, що ця повість написана не зовсім в моєму стилі, ба навіть, що її не варто було включати в книгу. Я ж думаю, що це один із основних текстів книги, адже це проблема кожної матері – ба навіть проблема стосунків між будь-якими рідними людьми. Якщо коротко, то я її сформулював би так: чи можлива взагалі рідність, якщо рідна людина тим чи іншим чином не належить нам? Вся глибина материнської любові - у відчутті "це моє". Але дитина досить швидко заявляє, своєю поведінкою: "ні, я - це не ти". Це, скажімо, проявляється у впертості. Але матері до цього не ставляться серйозно, прощають... Не розуміючи, що з часом процес відчуження набере космічних темпів. Однак моя героїня (мати-одиначка) – людина дуже тонкої нервової організації. Тому вона відразу реагує на "осібність" дитини і дивиться в корінь: правильно розуміє це як початок шляху до втечі від неї в своє "окреме" життя. Як свою космічну одинокість. Відповідаючи на Ваше останнє питання, скажу так: як на мене, справжня любов є пристрасть. А тому це завжди - боротьба воль. Але не егоїстичних. Це воля до привласнення. Але справжня любов – вона прагне і до збереження зв’язку з тим, кого любиш. Тому з часом пристрасть підкоряється більш глобальним завданням і входить в береги, або, точніше, відходить в глибину. Однак вона, пристрасть, не може вмерти, інакше любові кінець. Її не буде кому годувати. Почуття згасне. Зберегти любов – це на рівні вищого пілотажу, це еквілібристика. Вільним бути можна, якщо залишаєшся вірним собі та зберігаєш свою особистість і... дистанцію стосовно істоти, яка для тебе все. Це парадокс любові, яка не вмирає. ВВС Україна: У повісті "Це говорю я" йдеться про геніального письменника, який пише для себе і творів якого ніхто не бачив. Чи може, на Вашу думку, письменник існувати без читачів, без своєї аудиторії, і чому? Ярослав Мельник: Це питання важливе для мене. Хоча, звичайно, герой моєї повісті це не я і у мені достатньо самоіронії, щоби не ставитися до себе занадто серйозно, однак сама проблема мені близька. Гадаю, Ви маєте на увазі моє "випадіння" з українського літературного процесу на цілих 30 років. Я ці десятиліття прожив без української аудиторії. За межами України я також тривалий час не мав жодної аудиторії. Писав ці роки "в стіл". Звичайно, читачів, їхньої підтримки, не вистачало. Але не настільки, щоби це заважало мені писати. Бо мною керувало безкорисливе бажання виразити те глибоке, що я відчував – зрозуміти, через слово, самого себе. Однак у певний момент я почав робити зусилля, щоби мої тексти почали рух до читача. Спочатку за межами України, потім і в Україні. Чому? Можливо, мене врятував (підштовхнув?) той факт, що я знав, що таке читач. Я контактував з читачами, і досить інтенсивно, на початку мого літературного шляху, у 80-ті роки. Парадокс творчості в тому, що творчість самодостатня, однак вона спрямована на реципієнта, "сприймача". Його може не бути тепер, але в перспективі він завжди "мається на увазі". Справжній творець перш за все творить, щоби виразити істину, яка йому відкрилася. Коли це йому вдається, він відчуває величезне полегшення. Однак рано чи пізно виникає питання, що робити з твором. Чи має він право, як герой моєї повісті, ховати твір або не робити жодних зусиль в напряму руху твору до тих, для кого цей твір може бути "ковтком повітря". ВВС Україна: Ваші твори вже втретє беруть участь у конкурсі Книга року ВВС. Чи важлива для вас ця премія? Чим? Ярослав Мельник: Якби сказав, що неважлива – злукавив би. Kоли тобі вручають літературну премію, та ще й в країні, яка для тебе рідна, яка тобі дала мову, світовідчуття, де ти прожив найкращу частину свого життя, c’est quelque chose, як сказали би французи ("це дещо" - фр.). Це дозволяє мені сміливіше пропонувати наступні, можливо, більш шокуючі речі україномовному літконтексту. Однак не сказав би, що все це дало мені більше віри в себе як в письменника. Просто, може, ці номінації сприяють тому, що люди дізнаються, що є такий письменник і більше читачів, яких мучать ті ж питання, що і мене, познайомляться з тим, що не дає спати мені. ВВС Україна: Хто ваші улюблені автори і чи вони впливають на вашу творчість? Ярослав Мельник: Я не належу до письменників, які прочитують за рік десятки книг інших письменників. Свого часу я читав багато. Особливо коли навчався в Літературному інституті в Москві. Тепер я читаю вибірково, підкоряючись інтуїції і... випадку. Я довіряю випадку, який підсовує те, що мені потрібно. Мені близькі Оруелл, Бредбері, Кафка, Буццаті. Однак більше за все я читаю філософію. У мене постійний голод думки. Однак, може, не менший, якщо не більший вплив, на мене мають музика, образотворче мистецтво, кіно... Я взагалі вважаю, що в ідеалі людина стає людиною лише коли живе в аурі краси, мистецтва. Дух - це естетика, поза, стрункість, внутрішній порядок і... безумство пориву до свободи, розрив будь-яких рамок. Звільнення з рамок матерії. Людина не втомиться жити, поки її оточує краса. Тут я згідний з Достоєвським, який сказав, що "світ врятує краса". Однак проблема в тому, що людина цього не розуміє. Інакше вся Україна сьогодні була би зразком естетики, чистоти і порядку. Як зовнішньо, так і внутрішньо. Незважаючи на війну. З Ярославом Мельником спілкувалася Анастасія Грібанова

060801_yukos_kapec_sp

https://www.bbc.com/ukrainian/news/story/2006/08/060801_yukos_kapec_sp

ЮКОС оголошено банкрутом

Суд у Москві оголосив компанію ЮКОС банкрутом на прохання кредиторів її кредиторів, зокрема російської податкової служби.

Це означає кінець компанії, яка свого часу була найбільшим у Росії виробником нафти. Представники ЮКОСу твердять, що компанію було покарано за політичні амбіції її колишнього керівника Міхаїла Ходорковського, який нині відбуває восьмирічне ув'язнення у Сибіру. Після його арешту у компанії відбрали значну частину її активів; зокрема, головний її підрозділ з видобутку нафти було продано контрольованій державі нафтовій компанії Роснєфть. Залишки активів ЮКОСу буде тепер виставлено на аукціон.

news-39554185

https://www.bbc.com/ukrainian/news-39554185

В Одесі на Алеї Слави затримали понад 20 людей через сутичку

В Одесі у понеділок поліція затримала понад 20 людей, які, за повідомленнями, намагалися організувати бійку на Алеї Слави під час акції з нагоди дня визволення міста від нацистів.

Як повідомляє позаштатний кореспондент ВВС Україна в Одесі, сутички намагалися влаштувати представники проросійських і проукраїнських патріотичних організацій. Під час першої спроби влаштувати бійку поліція затримала шістьох людей, під час другої - ще близько 15, повідомляє кореспондент. Також уточнюють, що затримання 16-ти людей пов'язане з порушенням громадського порядку. Зараз на місці подій ситуація спокійна. У понеділок в парку культури імені Тараса Шевченка у центрі міста відбулася церемонія покладання квітів до пам'ятника Невідомому матросу, розташованому на Алеї Слави. За інформацією агенції УНІАН, заворушення почалися після того, як представники влади пішли з того місця.

blogs-38970977

https://www.bbc.com/ukrainian/blogs-38970977

Книжковий блог: Яблонська, Далі та радянські мозаїки

Книжки про мистецтво ‒ одна з найбільш незаповнених ніш у вітчизняному книговидавництві, але поступ і добрі новини є й тут. Далі, Яблонська, радянські мозаїки ‒ на нас чекють цікаві видання, і не лише українською! "Тетяна Яблонська в колекції Запорізького художнього музею"

Галина Борисова. "Родовід" На честь сторіччя від дня народження однієї з найвідоміших українських мисткинь, що відзначатимуть 24 лютого, "Родовід" готує книжку не лише з репродукціями робіт і мистецтвознавчими доповненнями, а й спогадами і нотатками самої художниці. "Тепер дійшла висновку, що в мистецтві головне - особистість художника, його безпосередні почуття, поезія його душі й уміння захопити цим глядача. Тут не може бути ніякого самоствердження, ніяких пошуків оригінальності, ніякого епатажу. Це все "від лукавого", ‒ одна з влучних цитат Тетяни Яблонської. Художниця стала легендою ще за життя. Про її непростий характер ходили плітки, як і про низку скандалів з роботами, коли доходило аж до судів. Але особистість митця, його буденне життя і самі твори ‒ одиниці цілком самостійні. Як би не було важко працювати в умовах доктрини соціального реалізму, але в роботах Яблонської все одно відчутний експеримент з кольором, світлом, формою. Живопис художниці представлений у багатьох музеях не лише нашої країни, то чому ж вибір упав саме на Запорізький? На початку 1970-х років саме він прийняв до своєї колекції картину з "української серії" мисткині, технічне виконання якої разом з образністю були на межі дозволеного. Ось така історія в історії. "Decommunised: Ukrainian Soviet Mosaics" Євген Нікіфоров, Ольга Балашова, Лізавета Герман. "Основи" Дослідження, спровоковане духом часу - сьогоденням з його непозбувним конфліктом між цивілізаційним підходом до історичної пам'яті та створенням нового суспільства, що за іронією долі теж прагне знищити все старе. Коли після прийняття законів про декомунізацію країною пройшлася хвиля вандалізму, бо виконавці та й часто-густо ті, що віддають накази, не читають нормативної бази, стало ясно, що помилок минулого уникнути важко. І поки риторика невігластва і ненависті переважає над здоровим глуздом, залишається задокументовувати те, що може зникнути назавжди. Книжка "Decommunised: Ukrainian Soviet Mosaics" і стане спробою зафіксувати, описати, розповісти про радянські мозаїки, які створювали видатні митці, закладаючи інколи універсальні смисли і непідвладні часу образи. Протягом кількох років фотограф Євген Нікіфоров подорожував Україною у пошуках монументальних мозаїк ‒ мистецьких артефактів, що перетворювали простір міста. Книжка вийде англійською мовою у травні. "Це Далі" Кетрін Інґрем. Видавництво Старого Лева На початку травня ВСЛ обіцяє представити ще одну книжку неймовірного творчого дуету англійської письменниці, історика мистецтва Кетрін Інґрем та ілюстратора Ендрю Рея. Першою в перекладі українською стала біографія Енді Воргола. Раніше Видавництво Старого Лева видало книжку "Це Воргол" Стосовно життєпису епатажного, невгамовного та суперечливого Сальвадора Далі, то його так само подадуть у формі графічного роману з домішком репродукцій його робіт. Авторський підхід Інґрем не дасть читачеві, по-перше, засумувати, адже оповідь ведеться розумною, але позбавленою зайвого плетіння мистецтвознавчими термінами мовою, по-друге, засумніватися в автентичності матеріалу. Наступна книга з серії Кетрін Інґрем та ілюстратора Ендрю Рея у перекладі українською буде про Сальвадора Далі Йдеться про те, що взяти інформацію з енциклопедії й подати її в модній візуальній формі ‒ це одне, а ось зробити лаконічне дослідження сюрреалізму Далі не лише як творчого методу, а й стилю життя, який не виключав і бізнесової складової, ‒ це вже геть інше. "Це Далі", як і будь-яке видання серії, що налічує вже 15 книжок, є справжнім подарунком для книголюба-фетишиста. Стильне видання з альтернативним поглядом на митця, про якого, здавалося б, сказано вже все, розраховане на дуже широку аудиторію читачів. "What Are You Looking At?: 150 Years of Modern Art in the Blink of an Eye" Вілл Гомперц. ArtHuss Переклад цієї книжки перебуває у стані активної підготовки і з'явиться в травні на Міжнародному фестивалі "Книжковий Арсенал". Але радіти його появі можна вже зараз, бо видання, яке виросло з комедійної телевистави екстравагантного Гомперца, містить стільки іронії, майстерного жонглювання темами, що саме по собі є витвором літературного мистецтва. Легкі, інколи зневажливі інтонації стосовно сучасного мистецтва, яке автор вважає фікцією, перейдуть у захопливу розповідь про мистецтво кінця XIX сторіччя, потім ‒ у ґрунтовну оповідь про європейський післявоєнний авангард. Гомперц приділить увагу мисткиням-модерністкам, яких багато років не бачили за спинами художників-чоловіків. Інколи читачеві здаватиметься, що автор перетворює розповідь про мистецтво на репортаж, дозволяючи собі неабияку суб'єктивність і надмірну образність там, де бракує термінологічної конкретики. Можливо, Гомперц дійсно більше журналіст, ніж публіцист. Але навіть його популізм і намагання загравати з думкою масової культури про те, що сучасне мистецтво відійшло від будь-яких "ізмів" у своєму визначенні, надавши перевагу підприємництву та цинізму, є точкою зору, підкріпленою конкретними фактами. У суперечці народжується діалог, тому книжка редактора мистецтв ВВС, автора матеріалів для Guardian і Times, знадобиться тим, хто перебуває у пошуках аргументів чи контраргументів щодо цінності робіт Муракамі, Кунса чи Герста.

features-52554089

https://www.bbc.com/ukrainian/features-52554089

"Секс став для мене випробуванням": чому українки живуть без оргазмів

У добу доступної інформації та моди на розкутість мільйони українок страждають від старої проблеми, коли секс є, а оргазмів немає. Чому так відбувається та як розірвати замкнене коло, дізнавалася BBC News Україна.

Кадр з фільму "Єдина забава у містечку" з Елізабет Тейлор у головній ролі Увага: стаття містить матеріал для дорослих! "Він пестив мене, торкався, цілував, а для мене це було, як у тій приказці, яку приписують королеві Вікторії: "Закрий очі, розсунь ноги і думай про Англію". Кінчивши, він перевалювався на інший бік ліжка і засинав. А я лишалася сам на сам зі своїм болем і страхом, думаючи, що зі мною щось не так". Свою історію BBC News Україна розповіла 39-річна киянка Ольга. Вона прожила з чоловіком майже вісім років. Вони ділили дім, господарство та секс, але не оргазми. Оргазмів за вісім років з ним у неї так і не було. Попри розвиток інтернету, перемогу сексуальної революції та вільний доступ до різноманітної інформації, жінки в Україні досі потерпають від соціальних табу, патріархальних стереотипів та браку сексуальної освіти. Все це не дозволяє їм жити повноцінним статевим життям. Відповідно до опитування соціологічної групи "Рейтинг", проведеного в серпні 2018 року, лише 12% опитуваних жінок назвали джерелом найбільшої радості секс. Серед чоловіків цей відсоток майже вдвічі більший. А згідно з опитуванням КМІС за 2013 рік, для майже чверті українок секс взагалі не має значення. Експерти припускають, що загалом понад 40% українок мають проблеми з досягненням сексуального задоволення, але через сором, закритість і страх осуду залишаються зі своєю проблемою наодинці. І це при тому, що фізіологічно кожна здорова жінка може отримувати оргазм, а поняття "фригідність" світові науковці давно розвінчали і викреслили з професійних словників. Історія одного оргазму. Ольга Мені було десь 28, коли ми з Андрієм (ім'я змінено) познайомилися. Спочатку зустрічалися десь рік, потім стали разом жити. Для мене це не була любов, від якої зносить дах. Просто хлопець непоганий, симпатичний, начитаний, працює у поважній компанії, трішки занудний та занадто серйозний місцями, але хто не без гріха? До Андрія у мене був лише один чоловік, інтимний досвід з яким був досить болісним і травматичним. Тому від нашої першої близькості я багато не очікувала. Думала швидше, як його не розчарувати, адже я така недосвідчена. Мені було боляче, але через брак сексуального досвіду я думала, що спершу так і має бути. Але час йшов, і нічого не змінювалося. Перекласти всю провину на Андрія я не можу, адже він справді старався. Поговорити про це із ним я теж не могла. Ми могли говорити про все на світі, тільки не про секс. Я боялася, що якщо скажу щось, Андрій образиться, а може ще й кине мене. Здебільшого секс ініціював він, я ж відтягувала цей момент скільки могла. Дійшло до абсурду, бували часи, коли я розуміла, що в нас кілька днів сексу не було, і, мабуть, сьогодні ввечері таки буде. Щоб не мучити себе очікуванням, я просто робила йому мінет із власної ініціативи. Бо знала, що після цього він мене не торкнеться. Секс став для мене чимось на зразок випробування. Кожна близькість ставала нестерпною, і я почала імітувати оргазми. Як на мене, це найганебніше, що може бути у стосунках, але це був єдиний спосіб полегшити свої страждання, бо щоразу, як ми кохалися, я просто хотіла, щоб це швидше скінчилося. А потім я натрапила на якийсь жіночий форум, де дівчата жваво обговорювали своє інтимне життя і ділилися порадами. Хтось порадив мастурбацію. Як же я здивувалася, коли практично з першого ж разу досягла оргазму. І це ставалося кожного разу, коли я пестила себе. То виходить я таки не фригідна і не снігова королева? З Андрієм ми завжди кохалися, так би мовити, за його правилами - він був ініціатором і лідером, я ж слідувала за ним. Але тепер я зрозуміла, що вперше в житті мені хочеться сексу, але хочеться зовсім не так. Наприклад, не хочу кохатися з вимкненим світлом та у місіонерській позиції, хочу сама часом вести гру. Що сказав на це Андрій? Що я стала збоченкою. А потім настав день, коли я зрозуміла, що весь час силувала себе до того, чого насправді не хотіла. Я пішла від Андрія, розбивши йому серце, як він сказав. Але, принаймні, зберегла себе. А потім з'явився він - той самий чоловік. Ми разом вже три роки. І я отримую оргазм щоразу, як ми кохаємося. Інколи кілька разів "за сеанс". Озираючись назад, думаю, що можна було б багато спихувати на виховання, батьків, поганих перших партнерів. Але моя головна біда була у незнанні себе, у нерозумінні, чого я хочу, у тому, що не можна на стосунки "погоджуватися", не можна терпіти і не можна мовчати. Виявляється, що я таки з тих жінок, для яких секс дуже навіть важливий, для яких секс - один з найкращих способів відчути себе живою. Якби ж хтось розповів мені про це 10 років тому. У СРСР сексу не було, а в українців був Далеко не кожна схожа історія в Україні та навіть в світі матиме такий же щасливий фінал. Але є і хороша новина. Фахівці переконують, що кожна здорова жінка потенційно здатна отримувати оргазми. "Фригідних жінок не існує взагалі, - пояснює психіатр та сексолог Олександр Іванов. - Їх приблизно стільки ж - скільки жінок з трьома грудьми. Тобто дуже мало". Винятки становлять лише рідкісні хвороби чи специфічні травми, які фізично не дозволяють отримувати від сексу задоволення. Йдеться, наприклад, про жорстоку традицію жіночого обрізання, яке практикують в деяких країнах Африки, Азії та Близького Сходу. Українське суспільство, навпаки, історично ставилося до жіночої сексуальності та до сексу взагалі досить лояльно. Якщо тільки не йшлося про дошлюбний секс, який підпадав під суворе табу через ризик незапланованої вагітності, розповідає етнологиня Ірина Ігнатенко, яка вивчала жіночу тілесність та сексуальність в українській культурі. У XIX столітті майже 90% населення України проживало в селах. Сороміцький фольклор, який дійшов до наших часів, демонструє, що українці не відмовляли собі в тілесних насолодах. "У піснях, які співали на весіллях, обігруються різноманітні пози та види сексу - оральний, анальний і вагінальний, - розповідає Ігнатенко. - Це наштовхує на думку, що наші предки, ймовірно, це все знали і практикували. Тобто в народній селянській культурі якихось заборон чи табу не було". Окрему увагу приділяли сексуальному задоволенню жінок. Завуальовано натякали на оргазм, фразами, на кшталт, "в неї сковорідка тече". Лояльно ставилися навіть до мастурбації юних дівчаток-підлітків та петтингу, який називали "секелянням". При чому навіть між дівчатами. Все змінила радянська доба. У СРСР, де офіційно "сексу не було", українці призвичаїлися до зовсім іншого стилю життя. "Про сексуальність і сексуальне задоволення не говорили, не було сексуальної освіти, - пояснює Ігнатенко. - Це було щось брудне і огидне, не достойне "високоосвічених радянських людей". Заважав навіть сам побут. Цілі покоління виросли в міських "комуналках", коли в одній квартирі жили кілька сімей. Батьки, діти і внуки часто змушені були ділити одну кімнату. "Все було чути, ліжка скрипіли, це було соромно. Не давало можливості розвивати свою сексуальність, не кажучи вже про сексуальні фантазії, - додає етнологиня. - Жінки боялися звинувачень в розпущеності, адже нормальна радянська жінка не мала хотіти чогось більшого, ніж класичний статевий акт". "Вона була переконана, що жіночий оргазм - це міф" 70 років радянських заборон щодо сексу досі дають про себе знати. Мало не з народження українки стикаються з табу, починаючи від менструацій і закінчуючи будь-якою темою, що має стосунок до сексуальності. "У нас жіноча мастурбація - дуже табуйована тема, щось страшне і сороміцьке", - каже Юлія Ярмоленко, експертка сексуальної освіти та психологиня. "Мастурбація хлопчиків сприймається нормально, але якщо дівчинка полізе руками в трусики, мама відразу це припинить, - пояснює експертка. - Але саме мастурбація дозволяє жінкам навчитись отримувати оргазм, щоб потім навчити свого партнера". Поряд з соромом іде брак елементарних знань. Величезна кількість жінок досі має дуже туманне уявлення навіть про будову власних статевих органів, не кажучи вже про те, як вони працюють. Найбільше проблем з доступом до знань у жінок старших 50 років, а також мешканок невеликих міст і сіл. Втім, належної сексуальної освіти для школярів також немає. Тож для нових поколінь посібником по сексу є порнографія, яка пропагує нереалістичні сценарії. "Порнографія переконує, що жінки отримують оргазм від проникнення, тож чоловіки саме цього чекають від жінок. А для більшості це неможливо фізіологічно, адже найбільш важливою є стимуляція клітора", - пояснює Ярмоленко. "Жінки дивляться порно і думають, що, якщо вони так не можуть, значить з ними щось не так", - додає вона. Жінкам старшого віку особливо важко сексуально розкритися Навіть якщо партнер прагне задовольнити жінку, вона просто не піде на контакт. 43-річний Олег у розмові з BBC News Україна пригадує один зі своїх недовгих романів. Він близько місяця зустрічався з молодою жінкою, яка до того кілька років прожила в шлюбі, але ніколи не мала оргазмів. "Вона була твердо переконана, що жіночий оргазм — це міф, вигадка чоловіків, — розповідає Олег. - Вона була не проти сексу, але не погоджувалася на жодні експерименти, навіть на оральний секс. Я не міг її переконати. Зрештою, ми розійшлися". Наодинці з проблемою Порно залишається єдиним посібником по сексу для молоді Відсутність справжньої близькості та готовності вільно говорити про найінтимніше з партнером - ще одна проблема українського суспільства, каже Олександр Іванов. "У нас пари не вміють спілкуватись одне з одним, — пояснює він. - Вони можуть домовитись, що купувати і хто буде виносити сміття, але чим живе їхній партнер, до чого прагне, що йому справді подобається в сексі, цього немає". Якщо жінка усвідомила проблему і вирішила все виправити, цього недостатньо. Для результату потрібно говорити з партнером, навіть на прийом до фахівця потрібно йти вдвох. Зважитись на таке часто непросто. Юлія Ярмоленко пригадує жінку, яка звернулася до неї по допомогу та яка ніколи не мала оргазмів зі своїм чоловіком. "Я вже 10 років у шлюбі, і всі ці роки я імітую оргазм, — переповідає експертка слова жінки. - Якщо я зараз своєму чоловікові скажу, що не вмію досягати оргазму через проникнення, він просто мене кине, бо я його 10 років обманювала. У мене немає іншого виходу, крім як його продовжувати обманювати". Зрештою, консервативні українки часто вирішують, що міцне чоловіче плече поряд та передбачуване сімейне життя важливіше за примарне сексуальне задоволення, каже психологиня Наталя Кухтіна. "Якщо партнер - хороший батько, уважний та турботливий чоловік, який відповідає вимогам жінки, вона йде на компроміс з собою, — пояснює Кухтіна. - Такі шлюби можуть тривати десятками років. Для багатьох жінок первинні стосунки, а секс, хоч і важливий, вторинний". Але такий підхід, за словами Олександра Іванова, може обернутись поганими наслідками. "З проблемою оргазмів до мене майже не звертаються, зазвичай жінки соромляться цього. Все йде опосередковано - через пов'язані з цим депресії", - розповідає психіатр та сексолог. За його словами, коли в жінки немає якісного статевого життя, збільшується ризик депресій, виникають порушення соціалізації, можуть з'являтись навіть гінекологічні та психіатричні захворювання. Страсті за клітором та міфи про оргазм Клітор - головний орган задоволення у жінок. Італійський анатом Реальдо Коломбо детально описав його ще у XVI сторіччі, зазначивши, що це "вогнище жіночої насолоди". Але тоді суспільство не дуже цікавилося насолодою жінок. Навіть у XX сторіччі психіатр Зигмунд Фрейд зробив висновок, що кліторальний оргазм в зрілому віці має поступитися місцем вагінальному. Нездатність до вагінального оргазму Фрейд називав ознакою сексуальної незрілості. Втім, від терміну "вагінальний оргазм", як і від терміну "фригідність", сучасна наука відмовляється. Вагінальний оргазм у сексології віддають перевагу називати "оргазмом під час статевого акту". Більшість людей досі думає, що клітор - це крихітний горбик на поверхні жіночих статевих органів, але МРТ-дослідження показали, що насправді клітор значно більший. Його довжина близько дев'яти сантиметрів. Тіло клітора йде в глибину тканин, роздвоюється, обрамляє піхву з двох боків та сягає великих статевих губ. А знаменита "точка G" - ерогенна зона, розташована на передній стінці піхви навпроти уретри - не що інше як зона, в якій у деяких жінок можливо одночасно стимулювати внутрішнє тіло клітора та уретру. Тобто в будь-якому разі оргазму під час сексу жінка досягає завдяки клітору. Як саме це відбувається, залежить від конкретної жінки та від особливостей її анатомічної будови. Грають роль також вік, гормональний фон та навіть день менструального циклу. Клітор зовсім не крихітний, його довжина може сягати дев'яти сантиметрів Щонайменше 30-40% жінок, відповідно до різних досліджень, переконують, що їм жодного разу не вдалося досягти оргазму лише від вагінального сексу. Всім їм потрібна була додаткова стимуляція клітора. Показовим є також дослідження американський вчених з Індіанського, Чепменського та Клермонтського університетів, проведеного у 2017 році. У ньому взяли участь понад 52 тис. американців. За результатами цього дослідження, оргазм під час сексу регулярно отримують 95% гетеросексуальних чоловіків та лише 65% гетеросексуальних жінок. Натомість серед лесбійок оргазми під час сексу регулярно отримують 88% жінок. "Тому що жінки знають, що стимуляція клітору є найбільш важливою", - підкреслює Юлія Ярмоленко. Як же досягнути оргазму? Що ж робити жінкам, які хотіли б отримувати повноцінне задоволення від сексу, але досі не могли цього робити? Експерти, з якими поговорила BBC News Україна, одностайні в алгоритмі дій. Фригідних жінок не існує. З проблемою відсутності оргазмів стикаються жінки на всіх континентах та навіть в найбільш розвинених та розкутих країнах світу. Мастурбація - хороший спосіб дізнатися, що саме вам подобається. Різним людям потрібні різні типи стимуляції, у них бувають різні ерогенні зони. Якщо жінка може задовольнити себе сама, вона зможе навчити також свого партнера. Для додаткової стимуляції можна використовувати різноманітні секс-іграшки. Говорити про секс - нормально. Партнери мають знати, що саме подобається кожному з них, й працювати на взаємне задоволення. Тому відкритість і довіра у парі - ключовий елемент сексуального задоволення. Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber.

151119_she_maidan_body

https://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2015/11/151119_she_maidan_body

ГПУ: слідство ідентифікувало "протестувальника без голови"

Слідчі ідентифікували протестувальника, якого нібито без голови виносили із Маріїнського парку, де було протистояння 19 лютого 2014 року, повідомив представник ГПУ Сергій Горбатюк.

Ігор Сердюк був поранений в голову із мисливської зброї - слідчі виявили картеч. "Складалось враження, що це обезголовлений, але цього факту не було. Ця людина встановлена і загинула від вогнепального поранення в голову", - сказав представник ГПУ на брифінгу. Слідство також встановило представників ДСНС та військових, які несли носилки із постраждалим, та лікарів швидкої, які його оглядали. "На той час, коли несли ці носилки, він був ще живий і, на жаль, помер у кареті швидкої медичної допомоги", - сказав представник ГПУ про поширене в мережі відео, на якому були ці кадри.

news-48272530

https://www.bbc.com/ukrainian/news-48272530

Філарет хоче відсунути Епіфанія від керівництва ПЦУ. Що буде з томосом?

Колишній предстоятель УПЦ Київського патріархату Філарет оголосив, що Київський Патріархат продовжує існувати, а він залишається діючим патріархом.

Він також закликав предстоятеля ПЦУ Епіфанія "нічого не робити всередині церкви" без його згоди, йдеться у зверненні патріарха Філарета. "Патріарх головує на засіданнях Священного Синоду і на Соборах УПЦ заради збереження єдності, її зростання і утвердження", - заявив Філарет. Він наполягає, що предстоятель Епіфаній має нести відповідальність за зовнішнє представництво церкви, а Патріарх - за внутрішнє церковне життя в Україні. За його словами, саме така була домовленість між Філаретом та Петром Порошенком перед об'єднавчим собором 15 грудня 2018 року як умова відмови від боротьби за посаду керівника ПЦУ. Та й сам собор 15 грудня, на думку Філарета, був не українським, адже на нього запрошував Вселенський патріарх Варфоломій. "Одна брехня", - так оцінив заяву Філарета співрозмовник BBC News Україна у Вселенському патріархаті. "Як казав Вселенський патріарх Варфоломій, патріарха в Києві немає, тому що патріарха ніколи не було. Філарет - колишній митрополит Київський", - прокоментував ситуацію співрозмовник. Філарет наполягає, що сьогодні в Українській православній церкві відбувається "розділення, двовладдя, яке може призвести до печальних наслідків". Як заявив Філарет, причина цьому - те, що новообраний Предстоятель УПЦ митрополит Епіфаній не дотримується домовленостей, яких було досягнуто до Собору 15 грудня минулого року. Філарет заявив, що на першому засіданні Священного синоду ПЦУ була здійснена спроба "усунути патріарха Філарета від служіння створеній ним Церкві і відправити на спокій". За словами Філарета, за п'ять місяців перебування на посаді предстоятеля митрополит Епіфаній жодного разу не служив з Філаретом, "навіть в день 90-ліття Патріарха". "Митрополит Епіфаній не тільки не співпрацює з патріархом Філаретом, як обіцяв, а навіть і не зустрічається і не телефонує, за виключенням декількох разів", - йдеться у зверненні. "Для того, щоб виправити положення, а його можливо виправити, треба виконувати ті домовленості, які було досягнуті перед Собором в присутності президента Петра Порошенка і з архієреями", - зазначив Філарет. Він також пояснив, що в Україні має бути Київський патріархат, "тому, що в Україні реально існує Московський Патріархат". "Ім'я Московського патріарха Кирила звучить по всій Україні, а ім'я Київського патріарха предстоятель заборонив поминати", - зазначив Філарет. У своїй заяві Філарет послідовно критикує Петра Порошенка, зате хвалить Володимира Зеленського та бізнесмена Ігоря Коломойського. Він стверджує, що його не цікавить влада як така і завдяки його роботі постав Київський Патріархат, завдяки якому й з'явився томос. "Це бачать не тільки церковні діячі, а й світські, і такі як новообраний президент України В. О. Зеленський, і бізнесмен І. В. Коломойський", - заявив Філарет. Натомість іншими силами "виношується намір на наступному засіданні Священного Синоду або архієрейського собору відправити на спокій Патріарха Філарета", йдеться у заяві. Шлях Філарета Патріарх Філарет 23 роки очолював УПЦ Київського патріархату, яку не визнавала жодна православна церква світу, а сам він багато років перебував під анафемою, накладеною Російською православною церквою. Проте у жовтні 2018 року внаслідок домовленостей зі Вселенським патріархом Варфоломієм Константинополь визнав канонічний статут єпископів та священиків УПЦ КП, а також іншої невизнаної церкви - Української автокефальної православної церкви. З самого Філарета Константинополь зняв анафему, проте Вселенський патріарх жодним чином не визнав церковні структури УПЦ КП та УАПЦ. Вони, за задумом, мали стати основою для створення помісної автокефальної церкви, до якої також мали долучитись представник УПЦ Московського патріархату. Так і сталось - 15 грудня 2018 року в Києві відбувся об'єднавчий церковний собор, на якому створили ПЦУ та обрали її предстоятелем митрополита Епіфанія, який на той момент був намісником патріарха УПЦ КП Філарета та був його креатурою. Константинополь виступав різко проти того, щоб нову церкву очолив Філарет. Як повідомляли джерела ВВС, у якості компромісу саме Філарет запропонував кандидатуру Епіфанія. Проте в обмін міг висунути низку вимог щодо своєї майбутньої ледь не провідної ролі в ПЦУ - щоб він керував усіма справами тут, а Епіфаній представляв церкву назовні. Перед об'єднавчим собором УПЦ КП провела свій помісний собор та ухвалила рішення про припинення існування цієї церкви, чинності статуту й влиття всіх її структур до нової помісної церкви. Таке ж рішення схвалив собор УАПЦ. У ході об'єднавчого собору до складу новоствореної церкви увійшли УПЦ КП, УАПЦ та двоє єпископів УПЦ Московського патріархату. Після утворення ПЦУ та обрання її предстоятелем Епіфанія 6 січня 2019 року новостворена церква отримала томос про автокефалію від Вселенського патріарха. З того часу Філарет для світового православ'я та Константинополя був рядовим митрополитом. В Україні його почали називати почесним патріархом, хоча це жодним чином не було передбачено в статуті ПЦУ. На запрошення Філарета 14 травня приїхали тільки четверо єпископів На першому засіданні синоду ПЦУ Філарет став його членом, а також зберіг київську єпархію та Володимирський собор. Ще у січні 2019 року в інтерв'ю ВВС екзарх Константинополя в Україні архієпископ Даниїл розповів, що ПЦУ може у недалекому майбутньому стати патріархатом. Проте для цього треба виконати низку умов. "ПЦУ має всі можливості та передумови, щоб набути статус патріархату, але спочатку мусить відбутись процес глибшого об'єднання. Тобто об'єднатися мають не тільки колишні УПЦ КП та УАПЦ, а також ієрархи та духовенство РПЦ, які на сьогодні є в Україні", - розповів представник Константинополя. І коли цей процес відбудеться ПЦУ зможе звернутися до Константинополя. "І Вселенський патріархат буде готовий розглянути це питання. Константинополь, звичайно, готовий про це говорити", - заявив владика Даниїл. Сценарій самопроголошення патріархату, як вказував Даниїл, буде вважатись порушенням томосу і статуту. Конфлікт Філарет-Епіфаній З часу створення ПЦУ між Філаретом та Епіфанієм виникло протистояння за вплив у церкві, адже почесний патріарх Філарет не задовольняється символічним статусом і намагається отримати вирішальний вплив на життя церкви. Також джерела вказували, що у бік Епіфанія лунали закиди за занадто тісну співпрацю з Константинополем. Публічним цей скандал став напередодні вшанування священномученика Макарія. Філарет розіслав на нього запрошення усім єпископам, окрім Епіфанія. Та ще й на бланках Київського патріархату від імені патріарха. Співрозмовники ВВС в оточенні Епіфанія розповіли, що там це сприйняли як спробу своєрідного показового виступу й оглядин підтримки Філарета з боку архієреїв церкви. І це нібито був один з етапів на шляху до революційних подій у церкві - зібрання помісного собору, на якому Філарет нібито прагне формально відновити Київський патріархат, повернути статут і синод УПЦ КП, а сам він має керувати церквою у якості патріарха. Епіфанію у цьому сценарії нібито відводиться тільки роль представлення церкви за кордоном. Підігріло скандал інтерв'ю Філарета телеканалу "1+1", в якому він наполягав, що Київський патріархат існує і його ніхто не ліквідовував. Тоді міністерство культури видало спеціальну заяву, в якій нагадало, що діяльність такого релігійного об'єднання, як Українська Православна Церква Київського Патріархату була припинена 15 грудня 2018 року. Там наполягають, що фактично та юридично УПЦ КП припинила існування. На цьому наполягав і митрополит Епіфаній. Архієпископ Даниїл (праворучи від Епіфанія) супроводжував предстоятеля ПЦУ у Маріуполі 14 травня "Всі повинні чітко зрозуміти, що до початку об'єднавчого собору такі структури як Українська православна церква Київського патріархату та Українська автокефальна православна церква були розпущені", - заявив предстоятель ПЦУ. При цьому Епіфаній відкрито критикував Філарета. "Ми поважаємо святійшого патріарха Філарета, але не підтримуємо думки, які він висловив в останні дні", - додав предстоятель ПЦУ 14 травня. Показово, що 14 травня Епіфаній був у Маріуполі, а супроводжував його колишній екзарх Константинополя, архієпископ Даниїл. На цьому фоні зібрати у Києві єпископів Філарету практично не вдалось. Через скандал десятки єпархій ПЦУ висловили підтримку Епіфанію, а до Володимирського собору приїхали тільки чотири єпископи. З понад 60 єпископів до Філарета завітали архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент, а також група ієрархів із колишніх приходів УПЦ КП у Росії - митрополит Білгородський і Обоянський Іоасаф, його вікарій Петро та єпископ Адріан. Жодних заяв щодо патріархату 14 травня Філарет не зробив, але натякнув, що боротьбу не припиняє. "Будемо і далі боротись за єдину помісну православну церкву, незалежну ні від Москви, ні від Константинополя", - заявив Філарет під час проповіді у Володимирському соборі. Розкольники і томос Нещодавно до Києва приїжджав митрополит Еммануїл Гальський, який 15 грудня проводив об'єднавчий собор у Києві. Він був одним з головних перемовників від Константинополя під час створення ПЦУ. Він приїздив у справах ставропігійної Андріївської церкви, проте висловив підтримку Епіфанію. Джерело ВВС вказує, що за спробу втілити "сценарій Філарета" і відійти від положення томосу і статуту на Фанарі можуть застосувати санкції. Ті архієреї чи духовенство, які можуть піти за Філаретом, нібито ризикують стати для Константинополя "розкольниками" й опиняться у неканонічному статусі. За даними поінформованих джерел ВВС, загроза для томоса може виникнути тільки у разі, якщо помісний собор таки ухвалить рішення, яких остерігається Епіфаній, а його самого відсторонять від керівництва ПЦУ. На даному етапі для Фанара досить того, що Міністерство культури офіційно заперечило заяву Філарета, що Київський патріархат досі існує. Протистояння Філарета та Епіфанія почалось з перших днів після отримання томосу Співрозмовник в ПЦУ припускав, що у разі демаршу Філарету і намагання відробити УПЦ КП, до нього приєднається всього кілька єпископів і вони в очах Вселенського патріарха будуть розкольниками. Джерела і в ПЦУ, і в українській владі припускали, що вихід з церкви Філарета попри скандал може навіть у дечому сприяти визнанню ПЦУ іншими церквами - адже для деяких з них фігура і великий вплив Філарета були великою проблемою. Для частини архієреїв і парафій УПЦ МП це також може зіграти свою роль, бо там теж не бажали вливатись у структуру, де дуже впливовий Філарет. Вже 24 травня у Києві збереться засідання синоду ПЦУ, а на 25 травня Епіфаній запрошує усіх архієреїв церкви на відзначення Дня ангела предстоятеля церкви. Очікують, що на це зібрання приїдуть більшість архієреїв, і це має засвідчити повну підтримку церквою свого предстоятеля і його курсу. Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

110822_independence_poland_it

https://www.bbc.com/ukrainian/news/2011/08/110822_independence_poland_it

Україна-Польща: 20 років партнерства

На початку 1990-х, коли розпадалася радянська імперія, перед міжнародною спільнотою постала дилема – визнати нові республіки чи ні. В той час, коли більшість країн західного світу підтримували "перестройку" Горбачова і не сприяли прагненням українського народу, на допомогу прийшла сусідня Польща.

За президентства Леоніда Кучми і Александра Квасьневського відносини між Україною і Польщею набули статусу стратегічного партнерства Після проведення референдуму щодо проголошення незалежності України, який відбувся 1 грудня 1991 року, міністр закордонних справ Польщі Кшиштоф Скубішевський звернувся до польського парламенту з проханням визнати вибір українців. Не гаючи ні хвилини, протягом доби Сейм прийняв відповідну постанову. Таким чином Варшава стала першою у світі столицею, яка визнала незалежність України. Це була не просто заява, а відважний політичний крок. Адже Польща була "між молотом і ковадлом". З одного боку мала захоплений Горбачовим Захід, який не вітав формування нових держав. З другого боку була Росія, війська якої перебували на території Польщі. Польща ще раз підтвердила свою позицію після прийняття українським парламентом Акту проголошення незалежності України. Поляки були переконані, що незалежна Україна є запорукою незалежної Польщі і головним стратегічним партнером. Доба романтизму Саме цей підхід визначав подальший розвиток українсько-польських відносин. Невдовзі між двома країнами було підписано Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво – важливий документ для розвитку двосторонніх відносин і врегулювання питання кордону. Переговорний процес тривав неповні чотири місяці. Свої підписи під договором поставили тодішні президенти Леонід Кравчук і Лех Валенса. Саме за часів їхнього президентства було підписано ряд угод, які стали основою для подальшого розвитку двостороннього співробітництва. Доба прагматизму: Віктор Янукович і Броніслав Коморовський намагаються поліпшити відносини після президентського тандему Ющенко-Качинський Підписання Договору про добросусідство мало важливе значення не лише для України та Польщі, а й для міжнародної спільноти. Адже Київ і Варшава є свого роду "великим перехрестям", на якому сходяться політичні та економічні інтереси Європейського Союзу, Сполучених Штатів і Росії. Особливістю українсько-польських відносин став Консультаційний Комітет Президентів України і Республіки Польща. З ініціативою його утворення вийшов Лех Валенса. У 1993 році відбулося перше засідання Комітету. Ця безпрецедентна форма співробітництва сприяла вирішенню багатьох питань. Однак не всі пропозиції, які висували політики, відповідали інтересам двох країн. Як приклад, українська сторона запропонувала створити зону безпеки у Центрально-східній Європі на базі ядерної зброї, яка була на території України. У Варшаві цю пропозицію, звану "планом Кравчука", відкинули, тому що її реалізація завадила би вступу Польщі до НАТО і ЄС. Випробування історією Оскільки у політичному й економічному плані двосторонні відносини були зразковими, проблеми виникали з відмінної оцінки болючого минулого. Ймовірно, саме тому цей напрямок був пріоритетним у політиці наступних Президентів Леоніда Кучми і Александра Квасневського. Саме тоді двосторонні відносини були підняті до рівня стратегічного партнерства: підписано "Спільну заяву президентів Польської Республіки та України про порозуміння та примирення", на території обох країн вшановано місця, важливі для історії двох народів, у Львові відкрито кладовище "Львівських орлят", у трудовій колонії для українців в Явожні, що є символом горезвісної акції "Вісла", Кучма та Квасневський узяли участь у церемонії відкриття пам'ятника жертвам концтабору, президенти зустрілися з нагоди 60-ї річниці Волинської трагедії в Павлівці, де вшанували пам’ять загиблих поляків і українців внаслідок братовбивчих зіткнень, відбулася зустріч і у Харкові, де започатковано роботу над українсько-польським кладовищем жертв тоталітаризму. Польща стала для України "вікном у Європу" і неодноразово доводила, що є справжнім партнером Києва. У дев’яностих роках польські політики підтримали свого східного сусіда на шляху до Ради Європи та Організації з безпеки і співробітництва в Європі. Головним речником був Александр Квасневський, який підтримував Україну навіть тоді, коли Захід відвернувся від неї у зв’язку зі справою Гонгадзе та звинуваченнями Вашингтона про продаж радіолокаційних систем "Кольчуга" до Іраку. Щоб подолати міжнародну ізоляцію Києва, польський президент організував у Варшаві міжнародну конференцію "Україна в Європі", де відбулася зустріч української опозиції з президентом Леонідом Кучмою на тлі напруженої ситуації всередині країни. Президентські вибори в Україні під кінець 2004 року стали випробуванням не лише для українців, а й для поляків. Проблема полягала не лише в тому, кого підтримати, а й яким чином запобігти кровопролиттю над берегами Дніпра. Вся Польща затамувала подих, спостерігаючи за подіями під час Помаранчевої революції. Пам’ятаючи часи "Солідарності" і тодішній круглий стіл, Александр Квасневський запропонував Києву подібний варіант. Відбувши ряд офіційних і приватних розмов, у результаті яких удалося посадити за один стіл владу і опозицію, Квасневський прибув до столиці України, скликавши міжнародних представників, зокрема Хав’єра Солану, главу дипломатичного відомства ЄС, та Яна Кубіша, генсека ОБСЄ. Тоді було досягнуто компромісу щодо проведення третього туру виборів. Прощання з ілюзіями Примирення та добросусідські відносини були важливими темами наступних президентів Віктора Ющенка та Леха Качинського. Цей процес несподівано перервав під кінець свого президентства Віктор Ющенко, надавши Степану Бандері звання Героя України. В.Адамкус, В.Ющенко, А.Квасневський, Х.Солана - один із круглих столів у часи Помаранчевої революції Перед теперішніми главами обох держав стоїть завдання повернутися на цей шлях. Хоча Віктор Янукович і Броніслав Коморовський зустрічалися кілька разів, поки що це їм не вдалося. Складається враження, що двосторонні відносини продовжують рухатися за інерцією, вкрай офіційно і занадто прагматично. Протягом останніх двадцяти років у Польщі сформувалася традиція – відносини з Україною стали домінантною президента, попри те, що згідно з конституцією, зовнішньою політикою країни займається уряд. Цей "неконституційний" виняток свідчить про привілейованість українсько-польських відносин з точки зору Варшави, а широка підтримка на міжнародній арені доводить, що Польща є надійним партнером України. Настав час, щоб Київ став таким самим надійним партнером Варшави, вважають у Польщі. Автор дописує на теми України до польського видання Stosunki Miedzynarodowe і співпрацює з фондом екс-президента Александра Квасневського.

051212_ukraine_russia_gas

https://www.bbc.com/ukrainian/news/story/2005/12/051212_ukraine_russia_gas

Газова суперечка України і Росії: питання лишаються

Президент Ющенко в інтерв'ю американському журналу «Newsweek» заперечив твердження про те, що Україна припинить транзит російського газу до Європи в разі, як Москва наполягатиме на підвищенні його ціни.

Пан Ющенко висловив упевненість, що проблему з постачанням російського газу вдаться залагодити до кінця цього року. Очікують, що сьогодні український міністр палива та енергетики Іван Плачков має відбути до Москви на черговий раунд переговорів про постачання і транзит російського газу. Кілька днів тому поїздка міністра була відкладена на тлі вимог російських посадовців, що Україна мусить погодитися на нові умови газопостачання і зокрема на вищу ціну газу. Тим часом стало відомо, що на посаду керівника компанії "Нафтогаз України" знов призначено Олексія Івченко. Про це повідомили у прес-центрі компанії з посиланням на постанову уряду. Минулого тижня було оголошено про звільнення пана Івченко з посади першого заступника міністра палива та енергетики - голови правління "Нафтогазу України", у зв'язку з ліквідацією цієї, сказати б, подвійної посади.

features-42179754

https://www.bbc.com/ukrainian/features-42179754

Нічне побоїще на Майдані: спогади очевидців

У ніч на 30 листопада 2013 року співробітники міліції, зокрема, розформованого нині загону спецпризначення "Беркут", розігнали акцію протесту на київському Майдані Незалежності.

Ця подія стала знаковою у новітній історії України. Протест із вимогою до тодішнього керівництва держави підписати угоду про асоціацію з ЄС тривав у центрі української столиці уже понад тиждень. Напередодні, 29 листопада, на вільнюському саміті "Східного партнерства" президент Віктор Янукович остаточно розбив надії активістів на те, що цей документ буде підписано. Протест як такий, за свідченнями спостерігачів, втрачав сенс. Увечері 29 листопада про припинення акції і перехід до нової фази боротьби заявив "оргкомітет Євромайдану", проте частина активістів залишилася ночувати на площі. Жорстоке побиття десятків протестувальників, серед яких було чимало молодих людей, студентів, стало шоком для багатьох українців. Уже 1 грудня на вулиці Києва вийшла найчисельніша демонстрація з часів Майдану-2004. Активісти зайняли частину будівлі київської мерії та Будинок профспілок на Майдані Незалежності, який став неофіційним "штабом революції". Підсумком масових протестів, які тривали ще протягом трьох місяців, став розстріл десятків активістів у лютому 2014 року та повалення Віктора Януковича. ВВС поспілкувалася з людьми, які перебували на Майдані Незалежності у ніч розгону акції протесту, та попросила їх розповісти як про свої враження від тих подій, так і про ставлення до них сьогодні. Майдан Іван Синєпалов, журналіст, Маріуполь Ніч розгону була третьою чи четвертою ніччю, яку я, на той час студент журналістики Маріупольського держуніверситету, провів на Майдані. Власне, на Майдан я ходив ночами: вдень на ньому людей було достатньо, а вночі треба було триматися, щоб його не зайняли. Квитків додому в мене не було. Планував від'їжджати або 30 листопада, або 1 грудня, але довелося затриматися. Той вечір загалом нічим не відрізнявся від попередніх. Всі покричали: "Революція, революція!", але потім стрункими шеренгами посідали на останнє метро і роз'їхались. Залишилося на Майдані з три сотні людей. Ніч теж була такою, як кожна до того. Щогодини співали гімн, грілися біля буржуйок, водили хороводи. Хіба що десь коло півночі почали згортати сцену, сказавши, що на ранок привезуть іншу, більшу. Іван Синєпалов каже, що був готовий до того, що збори на Майдані Незалежності можуть розігнати, але в ніч на 30 листопада 2013 року все одно було страшно Близько 4-ї ранку я побачив, як до Майдану Інститутською спускається "Беркут". Я спочатку кинувся у бік Хрещатика попередити людей, потім у бік Городецького, але там уже було перекрито. Не пам'ятаю як, але я опинився біля стели Незалежності. Працювали вони дуже красиво: щільним кільцем оточили нас кількома рядами, виставили щити наперед і били по них кийками, щоб залякати. Ми зібралися біля стели, і вже там нас без усіляких попереджень почали бити. У якийсь момент штовхнули і мене. Падаючи, я автоматично прикрив голову рукою, і в цей же момент мені "прилетіло" кийком: очевидно, цілилися не в руку, а в голову. Потім нам влаштували "коридор" від стели у бік Хрещатика. Хлопцеві, який ішов переді мною, "беркути" навмисно поставили підніжку і він покотився сходами. Краєм ока я бачив, як хлопця, лежачого на асфальті, б'ють кийками з криками "Вставай!". Він намагається підвестися, його знову б'ють і знову кричать "Вставай!". Мене ще раз вдарили по голові. Я втратив орієнтацію, трохи пригальмував, від чого мені "прилетіло" в спину з криком "Швидше!". Якось я вибрався з цього "коридору" і побіг... Хтось сказав, що наші збираються біля Михайлівського собору. Якимись закапелками дійшов туди. Там забарикадувалися якимись лавочками - це так смішно виглядає з висоти чотирьох років війни… Якось так минула та ніч. Після тих подій я кілька тижнів проходив з гіпсом на руці, але сказати, що це мене якось радикалізувало, я не можу. Я ще з перших днів Майдану був готовий до чогось подібного. Але, як виявилося, одна справа - думати, що ти до цього готовий, а інша - реально це пережити. У той момент я боявся. В той же час, думки були приблизно такі: хай я зараз помру, але головне - щоб Київ після цього вийшов на вулицю. Зараз ті події не викликають практично ніяких емоцій, залишилися тільки факти. За час, який минув відтоді, сталося стільки подій - і на Майдані, і після Майдану... Чи вийшов би я на Майдан ще раз? Авжеж. Поза всяким сумнівом. Питання "Чи пішов би ти на Майдан?" напряму випливає з тези про те, що після Майдану почалася війна, а "після" значить "внаслідок". А це неправильно з самого початку. На моє тверде переконання, якби не Майдан, ми зараз уже давно жили б у Республіці Україна у складі Російської Федерації. Тому виходити на Майдан було життєво необхідно. І я, якщо б у мене була машина часу, вчинив би так само, - можливо, навіть діяв би ще радикальніше. Наталія Мамалига, підприємець, Київ На Майдан я вперше вийшла ввечері 22 листопада. Планувала залишатися там до кінця - або поки не зміниться зовнішня політика держави, або до того моменту, поки туди ще будуть виходити хоча б якісь люди. Увечері напередодні штурму я теж була на Майдані. Близько третьої ночі пішла випити кави до кав'ярні навпроти, потім повернулася. Раптом хтось вигукнув, що до стели спускається "Беркут". Ми згрупувалися - хлопці стали на сходи, дівчата всередину. Якось мені вдалося вийти звідти неушкодженою - до певного моменту мені взагалі здавалося, що беркутівці не б'ють людей, а просто штовхають. Але вже перейшовши на інший бік Хрещатика, побачила, як беркутівці женуть людей і б'ють тих, кого наздоганяють... На суди з приводу подій ночі розгону Майдану Наталія Мамалига не ходить Що я відчувала тоді? Страх, але недовго. Більше - розчарування: я впевнилася, що "Беркут" може бити без причини навіть дівчат, які абсолютно не чинять спротиву. А взагалі ніч розгону Майдану з точки зору емоцій якось нівелювалася подальшими подіями. Я була на Майдані 20 лютого (2014 року - у день масових розстрілів активістів Майдану. - Ред.): всі попередні події не здаються настільки страшними, як той день. Якби я мала вибір, я б вийшла на Майдан ще раз - просто вже не була б настільки впевнена, що мирних людей просто так не битимуть і зброю проти них не застосовуватимуть. А те, що дехто зараз звинувачує людей, які вийшли відстоювати свою думку у передбачений Конституцією спосіб, у тому, що їхні дії викликали, приміром, анексію Криму і АТО, - це не вірно. У злочині завжди винен той, хто його скоює. Мені здається, що конфлікту з Росією не можна було уникнути. Вона готувалася до нього багато років. Якщо говорити про суди з приводу подій ночі на 30 листопада, то на жодному з них я не була, але нещодавно давала свідчення у Генеральній прокуратурі. У мене є великі сумніви, що винних у побитті вдасться притягнути до відповідальності: багато з них перебувають поза межами України. Віталій Кузьменко, громадський активіст, аспірант, Київ 29 листопада 2013 року я, на той час студент-історик університету імені Грінченка, прийшов на Майдан уперше. Я був у компанії друзів, зустрів там багато знайомих. Спочатку залишатися на всю ніч не планував, а потім таки залишився: там було не так вже й багато людей. Спочатку було відносно спокійно, але о 4-й ранку, як за командою, до Майдану з різних боків почали підходити підрозділи міліції. Буквально за декілька хвилин ми були повністю оточені навколо стели. Я стояв знизу на сходах, тому, коли почався розгін, мені відразу доволі сильно дісталося. Мене затримали, відвезли в Шевченківське РУВС, протримали там кілька годин і тільки після цього туди приїхала швидка. Мені надали медичну допомогу і відвезли в лікарню, де виявилося, що у мене закрита черепно-мозкова травма і перелом ліктя. Вже на наступний день після побиття активістів в центр Києва вийшли десятки тисяч людей, протест проти влади став по-справжньому масовим Розгін Майдану на мене вплинув так само, як на багатьох українців. Після цього зникло питання, продовжувати протести чи ні: стало зрозуміло, що потрібно йти до кінця. Тоді, вночі 30 листопада, коли я їхав побитий у автозаку, у мене було саме таке відчуття - або ми змінюємо нашу країну, або перетворюємося на умовну Білорусь. Вже наступного дня, коли на вулицю вийшли сотні тисяч людей, стало зрозуміло, що другого варіанту ми не допустимо. Після Революції, влітку 2014 року, я пішов воювати добровольцем. Воював у складі Збройних сил, в основному на маріупольському напрямку. На фронті дискусії з приводу того, чи варто було виходити на Майдан, бували: там були хлопці з різних регіонів України, не всі розуміли, що відбувалося в Києві. Але припинялися ці дискусії досить швидко. Загалом я провів на Сході півтора роки, повернувся у 2016-му. Чи вийшов би на Майдан ще раз? Так. Я переконаний, що якби все розвивалося інакше, то ситуація в Україні була б гіршою ніж є зараз. Можливо, ми б і не стали частиною Росії офіційно, але напевно стали б її неофіційним сателітом, за прикладом тієї ж Білорусі. Мені було б складно жити в такій країні. Заяву з приводу побиття я написав ще 30 листопада 2013 року в лікарні. З того часу відстежую цей процес. Минулого року займався судами багато, зараз складніше знаходити таку можливість. Наскільки я розумію, структура самого злочину - хто кому віддавав наказ, хто безпосередньо брав у цьому участь, - вияснена. Але з нинішньою судовою системою України розгляд "великих справ" - про побиття 30 листопада, про події січня-лютого 2014 року - проходить дуже складно і дуже довго. Поки судова система не буде змінена, я не бачу можливості дочекатися хоч якогось вироку у цій справі.

031106_donetsk

https://www.bbc.com/ukrainian/forum/story/2003/11/031106_donetsk

Форум: Президентська кампанія розпочалася?

Зрив з'їзду блоку "Наша Україна" в Донецьку привернув увагу українців і закордонних спостерігачів до наближення президентських виборів, що й відбилося в активному обговоренні на нашому Форумі.

Нині цей Форум закрито, запрошуємо до обговорення перспектив українських виборів на інших Форумах. Влад Савенок, Чернігів: Президентська виборча кампанія розпочалася з приходом Медведчука в Адміністрацію Президента, а Януковича на посаду Прем'єра. Ющенко включився з цього літа, почавши форуми з Чернігова. Всі інші почали наприкінці літа пропонувати свої послуги -як "освоїти фінансові капіталовкладення". Людям будуть за гроші пропонувати взяти "кота в мішку". Найпечальніше, що скрізь лунають якісь ідеологічні гасла, а насправді - люди, яким далекі ідеологічні і суспільні ідеали, готуються "дерибанити" гроші. Сумно. Театр. Анатолій, Німеччина: Харків'янину: бачите, грузини навіть не стали просити змінити колоду. Вони це роблять самі, без прохань до когось, і без голосування, результати якого відомі заздалегідь. Напевно, тільки так і можна, коли нахабство влади переходить усі межі. От тільки боюся, що в Україні так не вийде. Це ж треба на вулицю виходити, кудись іти, щось робити... А навіщо? А ну ж як раптом під вибори до зарплатні десятку накинуть? Або пенсіонерам по оселях гречку рознесуть? І всі задоволені. Ольга, США: Браво, Юля, Нью-Йорк! Ми також голосуватимемо за Ющенка. Мені шкода людей на кшталт Януковича та Симоненка - їм було б не варто з'являтися на політичній сцені взагалі. Харків'янин: Зверніть увагу на черговий (18.11.2003) програш "Нашої України) у парламенті. Комуністи ще раз підтвердили свою репутацію вірного помічника і надійного резерва президентських сил. Вочевидь попереду нас знову чекає вже добре відпрацьована шахова комбінація - "дитячий мат" - у другий тур підтасують Симоненка ну, наприклад з Януковичем. Поки ще раніше, поки є час, треба донести, втовкмачити в голову кожного виборця, що ми не повинні вибирати між поганим і ще гіршим! У нас є право сказати: "Гей, панове шулери, ану змініть колоду!" і проголосувати проти обох! Сергій, Донецьк: Дуже показова реакція президента Кучми - гаранта демократичних свобод, гарантованих Конституцією України. Віктор Каспрук, Київ: Цілком очевидно, що ті, хто бажають позитивних змін в нашій багатостраждальній Україні, готові проголосувати у 2004 році за кандидата на президентську посаду Віктора Ющенка. Наразі для демократично налаштованої частини українського електорату альтернативної кандидатури не існує. Однак насторожують декілька факторів, які дуже важко пояснити одним нерозумінням команди Ющенка сучасного стану справ. Чому, коли вже залишається менше року до виборів, “Наша Україна” навіть не подумала про створення серйозної масової газети, котра відбиватиме сподівання українського виборця? Недооцінювання впливу інформаційних потоків на свідомість електорату може призвести лише до розширення поля інформаційного вакууму навколо особи Віктора Ющенка. Між тим, зрозуміло, що сучасний політичний режим діятиме на президентських виборах дуже жорстко і сподіятися на якісь моральні сентименти щодо “Нашої України” не доводиться. Можливо, не варто за рік до президентських перегонів давати відверті козирі до рук тих, хто, використовуючи в повній мірі адміністративний ресурс, може відверто заблокувати в регіонах будь-які прояви бажання змінити стан справ в Україні? Можливо, не варто так поспішно демонструвати прихильникам відсутність стратегічного мислення і відверті тактичні прорахунки? Влада не збирається гратися з Віктором Ющенком у піддавки і тому не варто показувати супротивнику свою слабість там, де її не має бути. Не донісши в регіони через друковане слово інформацію про наміри, важко за умов інформаційної блокади і тотальної узурпації владою засобів масової інформації пояснити своїм потенційним виборцям переваги своєї позиції та політичної програми. Отож, на мою думку, у Віктора Андрійовича є ще час, аби, відкинувши сподівання на можливості мітингової демократії, розпочати масований наступ на інформаційному полі. Хочу сподіватися, що іміджмейкери, якщо вони є у команді Ющенка, винесуть уроки з лобової атаки на бастіон влади, яким є Донецький регіон, і врахують набутий там досвід у майбутньому. Наразі розпочинати відбивати ситуацію було б більш логічно зі Львова, який за роки незалежності зазнав тотальної русифікації і підпав під значний вплив пропрезидентських і антиукраїнських сил. Складається враження, що оточення Ющенка диктує йому лінію поведінки у цій ситуації, а незалежні експерти не мають змоги донести до його вух об’єктивну інформацію щодо дійсного стану речей в країні. Звісно, можна не звертати уваги ні на кого і далі експериментувати, не дивлячись ні на що, але в такому разі навіщо взагалі розпочинати наперед безнадійну справу, підставляючи масу людей, які повірили у те, що саме Віктор Ющенко є тією єдиною політичною постаттю, котра здатна проламати пробоїну у тоталітарній системі українського зразка, яку від 1994 року сформував під свої потреби Леонід Кучма? Юля, Нью-Йорк, США: Ющенко і його команда повинні не зупинятися перед перешкодами і підступами Януковича. Забиті маси Донецька вийшли під погрозами влади міста. Шкода, що інтелігенція і прогресивна молодь залишилися осторонь. Але особисто я, як громадянка України, голосувала вже і проголосую за Ющенка. Ну, а Янукович - мені шкода, що такі люди взагалі мають виборців і владу в Україні. Моя родина не пропустить вибори і проголосує за Ющенка і його партію. Катерина Круліковська, Київ: Мені чомусь здається, що НЕ всі методи політичної боротьби годяться, бо в кожній грі є свої правила. Навіть у такій грі як бокс - дуже жорстока гра, але правила є. І мабуть, першим правилом в політичній грі – залишайся людиною. І це зрозуміло, бо політик не сам по собі, його повинен підтримувати народ. Стоп.... якщо народ чогось вартий, якщо він не дуже заляканий... Так, мабуть в нашій країні правила інші. Спочатку нам знову накинули зашморг на шию. На це їм знадобилось 10 років. Ще трохи - і від нас знову нічого не залишиться і західні спостерігачі будуть думати: а де ділись? А були ж наче і не такі погані. І через 70 років постане гучне питання про нові знищення, геноциди, у всіх знову буде велика туга. Дмитро, Ужгород: Критикам західної позиції щодо українських справ слід згадати ті часи коли під соусом важких і "необхідних структурних змін" тодішя українська влада (і сьогоднішня також) загальмовувала наше суспільство під тихий, часто конформістський, шепіт опозиції та вічно радісну посмішку Білла (гарний був хлопець, але не для нас). Перші спроби опозиції з'явились самі знаєте за якого президента. Хоча і цей занадто захопився дружбою з Кремлем і подібними "однодумцями" (в процесі самі знаєте якої боротьби ) всуперч принципам вільного суспільства. За подібні речі і може бути покараний на найближчих виборах. Отже, хай живе сильніший (тобто чесніший)! БУК, Севастополь: Ігору Свириду: Згоден щодо Януковича, але то він тільки на маси грає простака, щоби більше сподобатися. З подій в Донецьку виграли обидві сторони. ... це нормально... Нормально, коли політики хочуть показати себе вартими найвищої посади... Ігор Свирид, Івано-Франківщина А взагалі - велике побажання Ющенку, а точніше - його команді - не розслаблюватися. І ще одне: тут, у Севастополі, його не люблять маси, це факт, але тільки тому, що чують про нього з медведчуківських телеканалів. Юрій Васідлов, Івано-Франківськ: "Але, схоже, Захід нічому не навчився" (пише witsa, Київ). Не журіться за Захід. Там теж добре розуміються в подіях на шахівниці. Не гірше від Кремлівських і Київських гравців. У Заходу є інтереси і він їх пильнує. Модель, відпрацьована у Донецьку під час парламентських виборів, вже стосується цілої держави. Ігор Свирид, Івано-Франківщина: Неофіційна президентська кампанія в Україні ніколи і не припинялася - це нормально... Нормально, коли політики хочуть показати себе вартими найвищої посади. Але ненормально, коли політик і прем'єр-міністр Віктор Янукович, висловлюючись про політичні чи господарські страви, грозить "повідкручувати голови і повідривати ноги" або "відповісти такою мовою, що зразу усім стане зрозуміло"... Можна лише уявити, як пан Янукович та його однодумці керували і керують у Донецьку. Можна налякатися того, що і як він би робив, якби дістався до президентської посади - чого він, здається, щораз більше хоче. Олег Шеверда, Київ: Кажуть, що у справжнього менеджера ніколи не припиняється робота з клієнтом. Поки існує і залишається впливовою президентська посада, доти ми в Україні приречені на перманентну передвиборчу кампанію. Уточнюючи питання редакції Бі-Бі-Сі, можна казати про певну нову фазу у цій кампанії. Хочу наголосити, що у цьому процесі є 2 сторони: партії та групи, які пропонують своїх кандидатів, та ми - виборці. Виборець - поняття широке. В супермаркетах та на базарах покупці теж є виборцями. Тому що ці люди вибрали товар з метою його покупки. Аналогія не така вже штучна. І якщо її продовжувати, то фізичне знищення якогось товару конкурентами - явище хоч і не рідкісне, але відповідає найпримітивнішому ринку. Тут навіть базар вже більш цивілізована форма. Але не про те хочу сказати. Уявіть: десь продається неякісний, навіть шкідливий хліб. Від нього багато хто хворіє, а ненавидять - то вже всі до останнього. Раптом ті нещасні бачать, що на їх базар хтось везе інший хліб і чули вони про нього тільки добрі відгуки. Продавці місцевої отрути той хліб перекидають у грязюку, вигукуючи донецькі гасла: "Такий хліб нам не потрібен". А що місцевий народ? Мовчки стає в чергу за отруйним хлібом. Мабуть, дійсно переїв його за 86 років. Можна зрозуміти тих, хто везе гарний хліб хворим і голодним, можна зрозуміти тих, хто за свою монополію здатен на будь-які злочини. На те вони всім відомі злочинці. Але як зрозуміти тих, хто мовчки спостерігає, як їх позбавляють права вибору між гарним та поганим, або кращим та ще кращим? Один продавець каже "нє лізь в нашу вотчину з температурою". Інший апелює до ООН. Дивіться, ніхто не апелює до суспільства, до тих самих виборців. Та чи виборці вони? Чи є носіями якихось не ідей, то хоч поглядів? Чи здатні такі виборці на протест? Наприклад, сказати тій самій ЦВК: "Що це ви там нарахували?" І не фантазії це. Я просто дозволив собі перенести поведінку покупця на виборчу ситуацію. Я не знаю відповіді на свої питання. І не "вони" є виборцями, а ми. Бо я серед них. Лана, Полтава: Все зрозуміло без слів: у нашої влади є один дуже надійний регіон: Донецьк (майже 100 % на парлеметських виборах), а "клятий" Ющенко зазіхає на нього. І це при тому, що у Львові та Закарпатті ну ніяк не вдається його потіснити. "Так значить, він у свою вотчину не пускає, а до нас лізе?! Ату його! Фас!!!" От і отримали Донецьк! І це ще квіточки! Катерина Круліковська: Багатьом зрозуміло, що якби замовники (влада) не зробили такий хіпіш з того з’їзду, то, мабуть, просто одним рядком стояла би фраза: „Блок „Наша Україна” на своєму з’їзді, що пройшов у Донецьку вирішив....” і все. А тепер казати, що то вони зробили цей з’їзд заради виборів...??? Як може нормальна людина підтримувати ідею, що не можна комусь з українців їхати в Донецьк? І ще, дуже цікаво, коли блокові "Наша Україна" закидають, чому вони зробили з'їзд саме в Донецьку - при тому, що там від Донецьку було лише 45 делегатів. То мені цікаво, а коли конференцію роблять з питань надпровідників в Карпатах, а там цим питанням не займається зовсім ніхто? Або конференція зі СНІДу - то там що, всі хворі на СНІД? Мабуть, треба написати книгу: "Донецьк - це Україна", - щоб розуміли, що Конституція України повинна виконуватись і в Донецьку? З’являється класна ідея: замість показувати на "1+1" "Бригаду", показувати серіал "Конституція", зробити щоб видовий ряд був - бо може там і не вміють розуміти, що значать всі ті слова, що написані в Конституції? А насправді, я не думаю, що люди там такі дурні, просто їх всіх поставила в незручне положення ваша улюблена влада. В Статті 39 Конституції: Громадяни мають право збиратись мирно, без зброї і проводити збори, мітинги.... про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади.... То ті люди в Донецьку зібрались завчасно сповістивши владу? То виходить, що влада знала і потурала тим фашистським Біґбордам? У Статті 34: Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, а далі: Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадянського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам. Ми бачимо, що Донецьк хворий, а це треба лікувати своєчасно, але наполягаю на тому, що не люди там винні, а саме влада. І кому, як не Верховній Раді, треба з цим розібратись. Коли дитина почне приймати наркотики, то ви собі не будете думати, мені треба на роботу ходити, гроші заробити, а потім вже, коли повирішую всі питання, займусь нею? witsa, Київ: Ще зовсім нещодавно можна було сподіватися, що, захищаючи себе від комунізму, Захід знищить звірячий режим радянської диктатури. Але не так сталося, як гадалося. Досить зараз подивитися на росію, Азербайджан, Вірменію, Грузію, а зараз - і на Україну, аби побачити, що то був лише перший раунд боротьби. Зараз антизахідні, антиамериканські сили знову збираються кинути виклик світовому співтовариству. І те, що відбувається в Україні, лише підтверджує це. Практично всі засоби масової інформації буквально розпочали травити Ющенка та "Нашу Україну". В Донецьку та інших містах влада позбавляє громадян навіть просто здатності зустрітися з Ющенком. При цьому Янукович, президент й інші діячі з владної команди й надалі белькочуть про якусь там дружбу з державою, що відкрито виголошує територіальні претензії до України, та й просто ставить під сумнів існування українського державного кордону. Не секрет, що теперішній український режим залежить від Росії. Його реакція не дивує. Дивує позиція Заходу в цілому, і США зокрема. Нова російська диктатура ґрунтується на абсолютно неефективній державно-монополістичній економіці. Й економічне становище Росії буде закономірно погіршуватись, рівень життя росіян буде лише знижуватись. Внутрішнє напруження буде зростати. І для розрядки внутрішнього напруження російська влада буде здійснювати зовнішню експансію. Що, власне, ми зараз і спостерігаємо. В тому числі в Україні. Доситьь звернути увагу на те, кому належить переважна більшість приватизованої української власності. Люди, яких зігнали на "зустріч" з Ющенком, тримали в руках символи Росії та колишньої радянської імперії. Що приводить до закономірного висновку про те, що за цими подіями стоять дії Москви. Але, схоже, Захід нічому не навчився на прикладі Мюнхена та політики згодництва та замирення диктаторських режимів, і зараз заплющує очі на небезпечні події, які відбуваються як у Росії, так і довкола неї, у тому числі - в Україні. Може, не варто чекати, поки донецькі біґборди перетворяться на червоно-коричневу чуму двадцять першого століття? Олексій, Суми: Хотів би наголосити на тому, що антиющенківські дії влади виглядають настільки незграбно (хоча й ефективно), що западає думка про політтехнології. Адже ті провокації, що відбулися, зокрема, у Донецьку, зробили Ющенку доволі непогану рекламу, створили імідж переслідуваного політика, а в нас таких люблять і жаліють. Тож, на мою думку, йдеться або про цілковитий цинізм, помножений на силу влади і владу сили, або ж - не виключаю - добре продуману технологію і змову Ющенка з владою. А до Ющенка на Сході України придивляються. Не можна сказати, щоб усі категорично його персону відкидали, але він, так би мовити, "Персона Ікс" - а навколо нього є кілька "ігреків", що викликають занепокоєння. Наприклад, в блоці "Наша Україна" є Молодіжний націоналістичний Конгрес - структура, програмові засади якої хоч ніби-то і спрямовані "на захист інтересів більшості населення України, в основу якої ляжуть традиційні духовні та національні цінності українського народу", але ідеологія тої партії виглядає аж ніяк не традиційно і не прийнятно. Замість десяти християнських заповідей - карикутура зі зверненням до якогось язичницького духу стихії (на зразок містичних інсенуацій третього рейху), замість демократичних засобів боротьби з політичними опонентами - заклики ненавистю і безоглядною боротьбою приймати ворогів нації. Ворогів же визначають досить просто. Ярлики накшталт "москалі" та "запроданці" вішають часто і зі смаком. Хотілося б бачити поруч з Віктором Ющенком більш помірковані і виважені сили, аніж маргинальні персони зі звирячим оскалом (т. зв. "донцовський звір") на емблемі. Харків'янин: Хотілося б висловитись з приводу Донецьких подій та й взагалі майбутніх президентських виборів. Якось так сталося, що за Віктором Андрійовичем ще з прем'єрських часів закріпилася репутація кандидата у президенти від демократичних сил. Власне, за це його і зняли з прем'єрів. І зняли з їх точки зору дуже вчасно: побудь він прем'єром іще з рік, то безперечно став би президентом. А так це ще бабця надвоє сказала! По-перше проти нього працює вся державна машина пропаганди, по-друге дії самої "Нашої Украіни" були багато в чому недолугими і незграбними. Виграли вибори, але програли парламент. За цей період не запам'яталося жодної яскравої дії, самі склоки та скандали. І це дається взнаки. Родичка повернулася з Ірпeня: "Матюкають мужики Ющенка, на чому світ стоїть". Короля грає почет, і коли бачиш поряд з Віктором Андрійовичем "змучене тяжкою працею, кристально чесне" личико якогось пана, згадується старий анекдот: - Куме, ви на виборах голови за кого голосуватимете, за Івана чи за Петра? - За Петра! - А чому? - Та, цей Іван як став головою, собі хату поставив, машину купив, синові хату поставив, машину купив, зятеві хату поставив, машину купив... - Слухайте куме, ну виберети Ви Петра, він собі хату поставить, машину купить... Я ще не передумав за нього голосувати, але Харківські і Донецькі події ще раз нагадали, що в Україні, як і по всьому пострадянському простору головне не як голосують, а хто рахує! В Донбасі рахуватиме та сама влада, яка вигнала студентів на "мітинг протесту"! Маю родичів на Донбасі, буваю там і болить душа за цей край. По робітничих селищах люди сидять без зартплати, живуть лише з городів та здачі металобрухту, а донецька мафія вважається найкрутішою в Україні, у Донецьку найбільше крутих джипів, донецькі скуповують квартири в Києві. За чиї гроші? Питання риторичне. Влада до виборів готова, прийоми відпрацьовані, готуймося і ми!

news-39928417

https://www.bbc.com/ukrainian/news-39928417

У Лівані через погрози скасували семінар на захист геїв

Ліванська група із захисту прав геїв повідомила, що їй довелося скасувати семінар у Бейруті після погроз з боку релігійних діячів.

Група "Гордий Ліван" розповіла, що готель, де планували провести захід, скасував його з міркувань безпеки. Семінар мав бути присвячений темі дискримінації гей-спільноти в Лівані. Але консервативна релігійна група "Асоціація мусульманських учених" погрожувала організувати протести біля готелю, якщо захід відбудеться, назвавши його "злочином проти доброчестя". Гей-рух у Лівані - один із найжвавіших в арабському світі, але ця спільнота як і раніше стикається з регулярними рейдами з боку поліції.

news-55919627

https://www.bbc.com/ukrainian/news-55919627

Номінанти на "Золотий Глобус": у списку режисерів вперше три жінки

Цього року вперше в історії до короткого списку кінопремії "Золотий глобус" у номінації "кращий режисер" потрапили три жінки. Це Еміральд Феннел (за трилер "Перспективна дівчина"), Реджина Кінг (за біографічну стрічку "Одна ніч в Майамі") і Хлої Чжао (за драму "Земля кочівників").

Зліва на право: Еміральд Феннел, Реджина Кінг і Хлої Чжао номіновані на кращого режисера У цій номінації також є Девід Фінчер та Аарон Соркін. Переможців оголосять на віртуальній церемонії, яку транслюватимуть 28 лютого зі студій на обох узбережжях США — з Нью-Йорка та Лос-Анджелеса. З фільмів найбільше номінацій отримав "Манк" Девіда Фінчера про автора сценарію "Громадянина Кейна" Германа Манкевича. З-поміж серіалів найбільше номінацій у "Корони" від Netflix - саги про життя британської королівської сім'ї. Усього серіали Netflix отримали 22 номінації і випереджають найближчого конкурента, Amazon Studios, з триразовим відривом. "Суд над чиказькою сімкою" Ааарона Соркіна і канадський комедійний ситком "Шиттс-Крік" отримали по п'ять номінацій. Саша Барон Коен і Олівія Колман також серез номінантів на "Золотий глобус" Серед номінантів — Саша Барон Коен, який знову приміряв образ Бората, і Олівія Колман, яка зіграла королеву Єлизавету II в "Короні". Колман стала лауреатом тієї ж премії за роль у попередньому сезоні серіалу минулого року. Емма Коррін і Джош О'Коннор, які зіграли принцесу Діану і принца Чарльза у цьому ж серіалі, також увійшли до короткого списку. Фільми з найбільшою кількістю номінацій: Аня Тейлор-Джой номінована за роль у фільмі "Емма" за мотивами однойменного роману Джейн Остін і в серіалі "Хід Королеви" на Netflix. Номінування трьох жінок у категорії "кращий режисер" є особливо нетиповим з огляду на те, що за останні 77 років на цю номінацію подавали всього лише п'ять жінок. Останньою з них стала Ава Марі Дюверней за історичну драму "Сельма" (2014 року). Еміральд Феннел була головною сценаристкою другого сезону серіалу "Вбиваючи Єву" і зіграла Каміллу Паркер Боулз у "Короні". Телесеріали з найбільшою кількістю номінацій: Реджина Кінг також відома своїми акторськими роботами. У 2019 році вона отримала "Оскар" за роль другого плану в драмі "Якби Біл-стріт могла заговорити". А Хлої Чжао стала першою жінкою азійського походження, номінованою у цій категорії. Минулого року "Золотий глобус" у категорії коротких серіалів отримав п'ятисерійний фільм "Чорнобиль" про трагедію на Чорнобильській АЕС. А премію в номінації "Найкращий актор другого плану у серіалі, мінісеріалі або телефільмі" отримав шведський актор Стеллан Скарсгард за роль радянського партійного діяча Бориса Щербини, котрий очолював урядову комісію з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Премію "Золотий глобус", що присуджує Голлівудська асоціація іноземної преси з 1944 року. Її вручають щороку в січні і вважають в США найбільшою кінопремією після "Оскара". Традиційно багато лауреатів "Золотого глобуса" стають в лютому володарями і золотої статуетки "Оскар". Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

news-40352750

https://www.bbc.com/ukrainian/news-40352750

Вночі стався вибух біля магазину в центрі Києва - поліція

Вночі біля магазину в Шевченківському районі Києва стався вибух, але жодних жертв немає, повідомила прес-служба поліції Києва.

За повідомленням, інцидент стався близько 1:00. В результаті вибуху пошкоджене скло, вхідні двері, ролети магазину й сусідніх кіосків. "Правоохоронці ретельно обстежили територію, вилучили речові докази, які направлені на експертизу для встановлення, який саме предмет вибухнув, опитали свідків та очевидців події", - наголосили в поліції. Зараз поліція встановлює підозрюваних і з'ясовує мотиви злочину, за фактом вибуху відкрита справа за статтею про хуліганство.

040218_odesa_brody_zade_ogly

https://www.bbc.com/ukrainian/news/story/2004/02/040218_odesa_brody_zade_ogly

Азербайджан теж цікавить нафтопровід Одеса-Броди

У Києві прем'єр-міністри України та Азербайджану дали доручення своїм урядам зробити техніко-економічне обгрунтування використання нафтопроводу Одеса-Броди для транспортування азербайджанської нафти до Європи.

На прес-конференції по завершенню переговорів Віктор Янукович сказав, що азербайджанська сторона має бажання брати участь у добудові нафтопроводу до Плоцька і Гданська. А керівник уряду Азербайджану Артур Таїр Огли Расізаде пояснив те бажання націленістю очолюваного ним уряду на багатоваріантність шляхів постачання каспійських енергоресурсів на світові ринки. Артур Таїр Огли Расізаде, зокрема, зазначив: "З огляду на це завдання варіант транспортування нафти з Одеси до Бродів і далі для Азербайджану теж має велике значення. Цей проект є дуже цікавим і для нашої країни, і для тих міжнародних компаній, які видобувають нафту в Каспійському регіоні, - я маю на увазі весь Каспій. А тому цей проект стоїть на порядку денному, ми рухаємося вперед. І я запевняю вас, що бажання реалізувати цей великий проект є".

060822_bojko_russia_gas_it

https://www.bbc.com/ukrainian/domestic/story/2006/08/060822_bojko_russia_gas_it

Міністp ПЕК домовляється про ціну російського газу

Міністр палива та енергетики України Юрій Бойко вирушає сьогодні з робочим візитом до Москви для зустрічі з головою російського "Газпрому" Алєксєєм Міллєром. Заявлена мета зустрічі - пошук цінових компромісів у постачанні російського газу до України.

За неповні три тижні роботи уряду Віктора Януковича це вже другий візит Юрія Бойка до Москви. Метою його першої поїздки - на шостий день перебування в міністерському кріслі - багато хто називав підготовку сочинської зустрічі українського прем'єра з російським задля врегулювання цін на газ на наступний рік. Попри сподівання на прихильність Кремля до Віктора Януковича та швидке вирішення газових питань, результатом зустрічі керівників двох урядів стали загальні заяви про те, що попереду - непрості переговори. Відмовившись назвати хоча б приблизні цінові параметри, Юрій Бойко сказав, що переговори будуть непростими і триватимуть вони аж до грудня. Метою ж сьогоднішніх відвідин Москви міністр назвав дискусію довкола забезпечення газового балансу України до кінця 2006 року, а також обговорення технічних питань відбору газу із підземних сховищ.

151125_sa_russia_syria_s-400

https://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2015/11/151125_sa_russia_syria_s-400

На російську базу в Сирії перекинуть зенітну систему С-400 - Шойгу

На російську авіабазу "Хмеймім" у Сирії перекинуть зенітно-ракетну систему С-400, повідомив міністр оборони Росії Сергій Шойгу.

Про це він заявив на засіданні колегії міноборони Росії. Напередодні у міноборони РФ заявили про намір посилити заходи безпеки на російській авіабазі в Сирії. Зокрема, крейсер "Москва", оснащений системою ППО "Форт", аналогічною С-300, перекинуть ближче до узбережжя Латакії.

media-45729881

https://www.bbc.com/ukrainian/media-45729881

Мішок, як у пелікана. Але це - риба!

Пеліканового вугра також називають рибою-пеліканом, або великоротом.

Усе через його величезну пащу, яка до того ж здатна розтягуватися для поглинання великої здобичі. Нижня щелепа риби має особливий мішок, як у пелікана. Дивіться відео BBC News Україна в будь-який час - підписуйтеся на наш канал у YouTube.

150428_internet_trolls_viewpoint_vs

https://www.bbc.com/ukrainian/entertainment/2015/04/150428_internet_trolls_viewpoint_vs

Інтернет-тролі та онлайн-неонацисти: хто ці люди?

Є певний тип людей, які отримали демонічний образ в епоху соціальних медіа - завдяки анонімності вони мають можливість поширювати екстремальний або відверто образливий контент. Джеймі Бартлетт, директор британського Центру аналізу соціальних медіа , вирішив поговорити з людьми, які ховаються за масками.

Моє серце прискорено билося, поки я чекав на Пола на залізничній зупинці. Я спілкувався з ним протягом якогось часу - але лише через інтернет. Пол був різким, агресивним неонаці, який все своє онлайн-життя створював та поширював White Pride пропаганду. Він - один з тих, з ким я зустрічався протягом останнього року під час підготовки своєї книги. Я вирішив дослідити шокуючі та приховані інтернет-субкультури, занурившись у електронні світи самонищення, ринку наркотиків, інтернет-тролів, засуджених за сексуальні домагання та цифрових неонацистів. У новинах часто говорять про такі небезпеки життя-онлайн. Однак самих героїв цих дивних "підземель" у сюжетах завжди бракує. Тож мені захотілося знайти, зустрітися й зрозуміти людей з іншого боку екрану. Ось чому я прийшов на зустріч з Полом. Із 15-хвилинним запізненням з'являється красивий, привітний юнак. Він радий зустрітися з Джеймі, "якого я бачив по телеку". У нього є татуювання - того модного типу, що йдуть від шиї до обличчя, а не похмуро бовваніють з товстих передпліч. Чи дійсно це той цифровий бунтар, що сьогодні нападав та жахав представників меншин в мережі, приховуючись за зловісним аватаром? Адже цей Пол - ввічливий та уважний чоловік, якого легко розсмішити. Ми поладили дуже добре. Ми з Полом цілий день блукали його невеликим, депресивним містечком на півночі, й він розповів про своє життя. У 2011 році Пол не цікавився політикою, йому більше подобалося ходити по нічних клубах. Пізніше він дізнався про групу, яка займалася антиісламістськими протестами - English Defence League (EDL). Один з друзів Пола "лайкнув" їхню сторінку на Facebook і він так само її "залайкав", після чого почав писати коментарів до їхніх дописів. Пол дотепний та гарно добирає слова. За кілька тижнів його запросили стати адміністратором Facebook-групи EDL. Це дало йому право видаляти пости інших людей, вирішувати суперечки та загалом керувати групою. Робота "адміна" стає все більше важливою у сучасній політиці. Позиція адміністратора в групі, ймовірно, найбільш вагома посада, яку Пол коли-небудь займав. Люди дослухалися до нього. Він отримав певну повагу, владу, самоствердження. Йому це сподобалося і він почав проводити більшу частину дня у групі. Він читав статті, які публікували інші члени групи, або ж які він сам знаходив з питання небезпеки ісламу для Великої Британії. Він почав здійснювати віртуальні атаки на Facebook-сторінки мусульман, вони атакували його у відповідь. Сторони радикалізувалися. Пол почав жити у захопливому маніхейському світі друзів та ворогів, правильного й хибного - де він сам став головним героєм. За кілька років він вже називав Андреаса Брейвіка - ультраправого терориста, що вбив 77 людей в Осло у 2011 році - "героєм". Одного разу він проходив повз зібрання групи прихильників EDL, що було досить незвичним явищем для його містечка, але не заговорив до них. У мережі він був поважним учасником націоналістичної спільноти, з друзями по всьому світу. Однак реальний Пол був безробітним, нервовим, самотнім чоловіком за тридцять. Не дивно, що він пройшов повз та якнайскоріше залогінився до свого комп'ютера. Фактично існувало два Поли. Це дозволяло йому поводитися онлайн так, як він би не поводився у реальному житті. Подібний феномен вперше помітив психолог Джон Сулер у 2001 році. Він назвав його "ефект онлайн розгальмування". Джеймі Бартлет відзначає, що зустріч у реальному житті з Інтернет-тролями залишає кращі враження, ніж їх образи у мережі За екраном ми не бачимо й навіть не думаємо про людей, з якими спілкуємося, і як наслідок, відчуваємо себе на диво вільними від суспільної моралі, норм та правил, що зазвичай керують нашою поведінкою. Ймовірно, найбільш "без гальм" стали інтернет-тролі - люди, яким подобається ображати незнайомців у мережі. "Тролінг", як стенографія, супроводжує образи чи погрози в інтернеті. Але за "тролінгом" ховається набагато більше, ніж зловживання. Заку трохи за 30. Я зустрівся з ним в пабі, де він одразу ж вразив мене, як й інші різкі, вдумливі, начитані самоучки - своєю природною сором'язливістю. Він тролить незнайомців вже десятиліття. "Тролінг" - це не залякування людей. Це розмикання ситуації, створення нових сценарії, розширення кордонів, тестування ідей, вирахування кращого способу провокування реакції у відповідь", - пояснює Зак. Він роками удосконалював свою тактику. Його улюблена техніка - прийти на форум групи, яка йому не подобається, від самого початку наробити примітивних граматичних чи правописних помилок, дочекатися, поки хтось зверне увагу на його правопис, а потім спробувати втягнути групу у брутальну суперечку щодо політики. Він показує один з останніх прикладів. Він опублікував безневинний коментар з помилками на одному популярному веб-сайті правого спрямування, у якому стверджував, що насправді прихильники правих поглядів не сповідували б їх, якби більше читали. Хтось із розгніваних користувачів відповів, а також опублікував оголене зображення, яке Зак запостив раніше на іншому форумі під таким самим псевдонімом. Тоді Зак опублікував кілька власних відео, де образи на адресу "правих" були пересипані цитатами Шекспіра та Сервантеса. Зак розповів мені, що це була перемога. "Він був настільки нездатний дати нормальну відповідь, що вирішив залізти у історію моїх повідомлень, які б осоромили мене, але мене не так легко осоромити", - каже Зак. "Але я думав, що ти намагався викривати групи крайніх правих", - кажу я. "Коли публікуються оголені фото дискусія привертає увагу всього сайту. Це сутність "тролінгу" - створення сцени, яка б привертала увагу якнайбільшої кількості людей до піднятої теми", - відповів Зак. "Думаєш, тобі вдалося?" - запитую я. "Не знаю, але було весело", - чую у відповідь. Існує багато видів тролів. Декому приносить задоволення чіпляння до незнайомців. Інші переймаються поглядами якоїсь спільноти. Але для інших, вдумливих як Зак, це поєднання спорту, філософії та політичної активності. Адже Зак вважає, що людей треба навчити думати, щоб бути незалежними та нести відповідальність за свої дії. Він боїться мовчазного та слухняного суспільства, де всі сприймають себе надто серйозно, та дуже легко ображаються. Це призводить до самоцензури та смерті свободи вираження. Тролі на зразок Зака вбачають свою роль у тому, щоб постійно розширяти межі образливості й таким чином тривожити суспільство. Іноді "онлайн гальма" втрачають люди, від яких цього було б важко очікувати. Наприклад, Майкл - 50-річний чоловік, який живе у щасливому шлюбі та має дочку. "Успішний бізнесмен та цілком нормальний гетеросексуальний хлопець", як сам він себе описує. Одразу перед тим, як я з ним зустрівся, Майкла звинуватили у зберіганні на своєму комп'ютері трьох тисяч протизаконних зображень - переважно дівчаток у віці від шести до 16 років. Майкл розповідає, що почав дивитися легальну порнографію, але йому автоматично пропонувалися спливаючі вікна з зображеннями дівчат у віці 15-18 років. У якийсь момент він натиснув на подібне вікно, і його затягнуло. З часом вік почав зменшуватися до 14, потім 13, потім 12 років. "Це відбувалося дуже поступово. Я справді не пам'ятаю, коли перейшов від підлітків до дітей", - розповідає він зі сльозами на очах. Майкл вважає себе глибоко моральною людиною, й кілька разів повторив, що не зробив нікому шкоди, особливо дитині. "Чому мені так просто було знайти це?", - запитує він. "Якби цього не було в інтернеті, я ніколи навіть не задумався про такі речі", додає він. Я вважаю, що Майкл каже правду. "Перший закон технології Кранцберга наголошує, що технологія є ні гарною, ні поганою, ні нейтральною". Інтернет занижує бар'єри, спрощує можливості для задоволення будь-якого інтересу, для того, щоб сказати чи зробити щось, що ми б не робили у реальному житті. Іноді він стимулює поведінку, яка в іншому випадку залишалася "у сплячці". Я не намагаюся виправдати цих людей. Я знаю, яку біду вони спричиняють. Неважливо, чи знають вони це чи ні, але ці люди морально спустошують інших. І звичайно, є значно гірші особи, ніж згадані троє, які ховаються в мережі й користуються анонімністю. Але вони не завжди такі злі демони, як про них можна подумати. Але важливо зрозуміти, як люди доходять до тієї стадії, на якій вони знаходяться. Це може допомогти зменшити шкоду, якої вони завдають. Але мова не лише про них, а й про нас також. У своєму есе "Пригадуючи війну в Іспанії" Джордж Оруелл писав, що йому довелося воювати проти ворога, який тікав, намагаючись утримати власні штани: "Я ж їхав сюди вбивати "фашистів", а цей чоловік, що ледь тримає штани, - який він "фашист", просто хлопець на зразок мене, і як в нього вистрілити?!" Більшість героїв моєї книги я спочатку зустрів в інтернеті, а потім - у реальному житті. І вони завжди мені більше подобалися у реальному світі. Інтернет дегуманізує людей. Наша уява перетворює їх на монстрів, вони страшні, бо перебувають у тіні. Щоразу як натрапите на "цифрового монстра", пригадайте, що за ним стоїть реальна людина, яка навряд чи буде такою, як ви її уявляєте. Після того, як ми розпрощалися з Полом того похмурого листопадового вечора, я стояв і дивився, які він сумно бреде до свого сірого будинку. Коли мій потяг рушив й повіз мене назад до мого життя з друзями, я отримав повідомлення: "Радий знайомству, мені справді було приємно". "Я також", - відповів я. І це дійсно так.

150227_sa_shokin_chechetov

https://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2015/02/150227_sa_shokin_chechetov

Шокін: ГПУ висуне Чечетову нові звинувачення

Генеральна прокуратура має намір висунути нові звинувачення колишньому депутату Верховної Ради Михайлу Чечетову, заявив генпрокурор України Віктор Шокін.

"Слідство продовжується. Я впевнений, що вже скоро ви почуєте про додаткові обвинувачення на його адресу", - сказав він у ефірі "5 каналу". Генпрокурор не сказав, які саме обвинувачення висунуть екс-депутату, проте зазначив, що вони можуть стосуватися його діяльності на посту голови Фонду держмайна. ГПУ раніше оголосила про підозру Михайлу Чечетову за надання так званим "диктаторським законам" від 16 січня 2014 року статусу офіційних документів. У понеділок Михайла Чечетова випустили з-під варти під заставу.

news-42786089

https://www.bbc.com/ukrainian/news-42786089

Дворічна тяганина Росії з Україною про $3 млрд дійшла до апеляції

Дворічна тяганина Росії з Україною щодо боргу в три мільярди доларів дійшла до лондонського Апеляційного суду. До п'ятниці українська сторона спробує переконати суддів повернути справу до Високого суду і змусити суд розглянути по суті обвинувачення Києва на адресу Кремля в тому, що угода з Віктором Януковичем в дні Євромайдану 2013 року була не кредитом, а інструментом агресії проти України.

Угоду з Януковичем Путін уклав відповідно до англійського права Росія вимагає повернути їй борг з процентами і в березні отримала у Високому суді Лондона рішення на свою користь. Воно не набере чинності до вердикту Апеляційного суду, який оголосять впродовж декількох місяців після закінчення цих тижневих слухань. Москва судиться в Лондоні, оскільки борг оформили облігаціями, які випустили за англійським правом. Прострочені зобов'язання України по цих паперах трохи перевищують три мільярди доларів, що приблизно дорівнює місячному доходу української скарбниці. Відмова платити в разі програшу в суді може позбавити країну кредитів МВФ та інших донорів, без яких крихка фінансова стабільність опиниться під загрозою. Міністр фінансів України Олександр Данилюк весь перший день слухань провів у суді. "У нас сильна позиція, і я розраховую на перемогу", - сказав він BBC після засідання і додав, що не коментуватиме хід апеляції до її завершення. Українська сторона, як очікується, буде викладати свою позицію до середини дня середи, після чого у представників російської сторони буде час до п'ятниці, щоб висунути свої контраргументи. Євробонди проти Євромайдану Розпочалось все у листопаді 2013 року, коли уряд Віктора Януковича розвернув зовнішню політику України на 180 градусів - відмовився підписувати угоду про асоціацію з ЄС і вирішив зближуватися з Росією. У відповідь українці вийшли на вулиці. Через місяць, в розпал євромайдану, російський президент Володимир Путін прийняв Януковича в Москві і пообіцяв Україні знижку на газ в 30% і кредит на 15 мільярдів доларів. Але вже в лютому Янукович втік від протестів в Росію. Дворічна тяганина Росії з Україною про борг в три млрд доларів дійшла до лондонського Апеляційного суду. 17 грудня 2013 року: Янукович в Москві, у Києві - Євромайдан З обіцяних грошей він встиг отримати тільки перший транш сумою три мільярди доларів в обмін на облігації з "сміттєвим" інвестиційним рейтингом. Нова українська влада стверджувала, що втікач залишив скарбницю порожньою. Після революції Україна втрималася на плаву завдяки підтримці Міжнародного валютного фонду, Європейського Союзу та інших західних донорів. МВФ пообіцяв Києву 17,5 мільярда доларів до кінця 2018 року і виділяв гроші, попри протести Росії. Москва стверджувала, якщо Київ не повертає їй три мільярди доларів, МВФ мусить припинити підтримку, оскільки статут фонду забороняє фінансувати країни, які мають неврегульовані борги перед іншими державами. На момент зміни влади загальний борг України за єврооблігаціями становив 18 млрд доларів. На вимогу МВФ Україна запропонувала всім власникам паперів погодитися на списання п'ятої частини боргу і відстрочку інших виплат на чотири роки. Всі, окрім Росії, погодилися. Кредитор чи агресор? Термін погашення євробондів настав в грудні 2015 року. Київ не заплатив. Москва звернулася до суду. Через рік, у березні 2017 року, Високий суд Лондона виніс рішення на користь Росії, але дав Україні час на апеляцію. Київ вважає, що після анексії Криму має право не повертати борг Путіну, який надав притулок Януковичу Київ відмовляється гасити "борг Януковича" з чотирьох причин. По-перше, він вважає, що Кремль нав'язав його економічним шантажем: непідйомними цінами на газ і обмеженнями в торгівлі. По-друге, він упевнений, що умови позики були кабальними: термін обігу єврооблігацій був незвично короткий - всього два роки, оскільки Росія, як заявила українська сторона в суді, "хотіла тримати Україну на короткому повідку". По-третє, Київ стверджує, що уряд при випуску єврооблігацій порушив закон, який визначав межу запозичень на той рік. По-четверте, Росія анексувала український Крим і підтримала сепаратистів на Донбасі, чим підірвала платоспроможність свого боржника. Тому Україна наполягає на своєму праві не платити агресору, поки він не поверне захоплене і не компенсує збитки. Платити чи не платити? Бюджет України на поточний рік - трохи більш ніж 30 мільярдів доларів, і він дефіцитний - витрати перевищують прогнозовані доходи майже на 3 млрд. Грошей на виплату спірного боргу Росії в ньому немає. Зате в ньому закладені кредити МВФ - влада розраховувала отримати 2 млрд доларів вже в першому кварталі. Фонд поки заморозив фінансування за відсутності обіцяних реформ, а за ним вичікувальну позицію зайняли й інші кредитори, включаючи Євросоюз. Якщо лондонський суд в результаті зобов'яже Україну повернути Москві борг, відмова виконувати це рішення може поставити під загрозу програму МВФ, оскільки фонд може кредитувати країну з простроченою заборгованістю тільки в тому випадку, якщо вона доведе, що сумлінно намагається врегулювати боргову суперечку. Із завершенням судового розгляду зробити це буде складніше. Україні потрібні гроші на відновлення після війни і втрати частини промисловості З іншого боку, вимога західного суду заплатити за євробондами може підштовхнути Київ до переговорів з Москвою. Без такого вагомого аргументу будь-яка заява про готовність повернути країні-агресору борг президента-втікача, який сховався в Росії, - політичне самогубство, особливо напередодні парламентських і президентських виборів 2019 року. Російські чиновники неодноразово говорили, що готові обговорювати взаємоприйнятні способи погашення цього боргу, але не уточнювали, які саме. Росії три мільярди доларів теж не завадять. Путін видав їх Януковичу з Фонду національного добробуту (ФНД) - одного з двох стабілізаційних фондів, куди Кремль в період високих цін на нафту відкладав частину валюти на чорний день. Цей день давно настав: світовий нафтогазовий ринок не перший рік перебуває в депресії, а з ним - і російська економіка, і без того пригнічена західними санкціями. В результаті один з двох стабфондів - Резервний - вичерпався в 2017 році, а другий - ФНБ - з подушки безпеки для пенсійної системи перетворився на джерело "довгих" кредитів на мегапроекти Кремля на кшталт Олімпіади в Сочі, а також на порятунок банків, що лопнули, і держкорпорацій. У підсумку залишилося 65 мільярдів доларів, з них тільки 40 мільярдів - ліквідна частина, яку не вклали в довгострокові проекти. Якщо Кремль продовжить затикати дірки в бюджеті колишніми темпами, накопичень надовго не вистачить: в минулому році з двох фондів на поточні витрати пішло 25 мільярдів доларів.

vert-fut-45997320

https://www.bbc.com/ukrainian/vert-fut-45997320

Найкраще вивчати мови в дитинстві? Це не зовсім так.

Здається цілком переконливою поширена думка, що найшвидше іноземну мову опановують діти. Втім, це не зовсім так. До того ж вивчення мов у дорослому віці має чимало переваг.

У двомовному дитячому садку з англійською та іспанською мовами на півночі Лондона ранок, як завжди, розпочинається галасливо. Батьки допомагають малюкам відстебнути велосипедні шоломи та зняти куртки. Вихователі обіймають дітей та весело вітають їх: "Buenos dias!". На дитячому майданчику дівчинка просить, щоб їй зробили з волосся coleta (іспанською "хвіст"), а потім кидає м'яч подружці і кричить "Лови!" англійською мовою. "У цьому віці діти не вивчають мову - вони її набувають", - каже директорка садку Кармен Рамперсад. Те, з якою легкістю маленькі поліглоти навколо підхоплюють мову, виглядає найкращою ілюстрацією її слів. Для багатьох дітей тут іспанська є третьою або навіть четвертою іноземною мовою. Їхні рідні мови - хорватська, іврит, корейська, нідерландська та інші. Якщо пригадати, які труднощі зазвичай доводиться долати дорослим на уроках іноземної мови, легко зробити висновок, що краще починати якомога раніше. Втім, дослідження свідчать, що наші стосунки з мовами впродовж життя не такі однозначні, і є чимало плюсів у тому, щоби почати вивчати мову у зрілому віці. Загалом, у кожному віці існують свої переваги в опануванні іноземної мови. Малюки краще сприймають мову на слух і розрізняють звуки. Діти дошкільного віку з разючою швидкістю підхоплюють вимову та інтонацію. Проте дорослі здатні краще концентруватися на завданні та мають важливі навички для розширення словникового запасу. Це стосується, до речі, й нашої рідної мови. А також безліч інших переваг, які надає нам життєвий досвід, - соціальні обставини, методи навчання і навіть кохання та дружба. Усе це впливає на те, скількома мовами ми говоримо і як добре ми їх опанували. Малюки краще сприймають звуки і швидко опановують вимову, але кожен вік має свої переваги в опануванні мови "Не всі здібності, потрібні для засвоєння мови, знижуються з віком", - пояснює професор Единбурзького університету Антонелла Сорейс, яка вивчає розвиток дитячого мовлення і очолює Центр з питань двомовності. Як приклад, вона наводить "усвідомлене навчання" - засвоєння мови на уроках з вчителем, який пояснює правила. "Маленькі діти практично не сприймають усвідомлене навчання, тому що вони не можуть концентрувати увагу, контролювати розумові процеси, їхня пам'ять функціонує інакше", - пояснює професор Сорейс. "Дорослим такий спосіб навчання дається легше, і з віком такі навички покращуються", - додає вона. Під час дослідження ізраїльські науковці запропонували учасникам вивчити граматичне правило штучної мови та застосовувати його для нових слів. Вчені порівнювали три окремі групи: 8-річних, 12-річних та дорослу молодь. Дорослі учасники експерименту впоралися із завданням краще, ніж дві дитячі групи. А 12-річні показали вищий результат, ніж молодші діти. Це узгоджується з результатами довгострокового дослідження, в якому взяли участь майже 2 тисячі двомовних учнів з рідними каталонською та іспанською мовами, які вивчали англійську. Ті, хто починали вивчати англійську пізніше, засвоювали її швидше, ніж учні молодшого віку. Дослідження свідчать, що молоді люди мають переваги перед дітьми у вивченні мов Ізраїльські дослідники дійшли висновку, що старші учасники експерименту могли скористатись навичками, яких ми набуваємо з віком: більш просунуті стратегії розв'язання проблем та більший лінгвістичний досвід. Іншими словами, дорослі студенти, як правило, вже досить багато знають про себе і про світ та використовують ці знання для обробки нової інформації. Малюки, навпаки, найкраще засвоюють мову неусвідомлено, слухаючи носіїв та наслідуючи їх. Але такий спосіб навчання можливий лише, якщо дитина проводить багато часу з носіями певної мови. У 2016 році Центр з питань двомовності в Единбурзі підготував доповідь для уряду Шотландії про уроки китайської мови в початковій школі. Дослідники з'ясували, що одна година мови на тиждень не приносила жодних результатів для п'ятирічних учнів. Проте додаткові півгодини і присутність носія мови суттєво змінили ситуацію. Діти змогли засвоїти елементи китайської, які зазвичай важко даються дорослим, як-от тони. Легке навчання Ми всі починаємо засвоювати мову як стихійні мовознавці. У немовлячому віці ми здатні розрізнити близько 600 приголосних та 200 голосних, які є у всіх мовах світу. Але вже протягом першого року життя наш мозок починає спеціалізуватися, налаштовуючись на звуки, які ми чуємо найчастіше. Малюки лепечуть вже рідною мовою. Навіть новонароджені плачуть з акцентом, що імітує мову, яку вони чули в утробі матері. Така спеціалізація означає, що ми поступово позбавляємось непотрібних нам навичок. Так, японські малюки легко розрізняють звуки "л" і "р", а от дорослим японцям це набагато складніше. Навіть новонароджені плачуть з акцентом, що імітує мову, яку вони чули в утробі матері Без сумніву, перші роки є вирішальними для опанування рідної мови, зазначає професор Сорейс. Дослідження занедбаних або ізольованих від суспільства дітей показали, що якщо людська мова не буде засвоєна на ранньому етапі, надолужити пізніше дуже складно. Але несподіваний факт - це правило не стосується іноземної мови. "Важливо зрозуміти, що кожен вік співвідноситься з дуже різними умовами", - пояснює Данієла Тренкіч, психолінгвіст із Йоркського університету. Життя дитини кардинально відрізняється від життя дорослих. Отже, коли ми порівнюємо мовленнєві навички дітей і дорослих, на думку Тренкіч, "ми порівнюємо непорівнюване". Коли родина переїжджає до іншої країни, найшвидше опановують мову діти, можливо, це пояснюється тим, що для виживання їм мова потрібна більше Вона наводить приклад того, як родина переїжджає за кордон. Як правило, діти засвоюють мову набагато швидше, ніж їхні батьки. Але це може бути тому, що вони постійно чують її в школі, тоді як батьки можуть не спілкуватися багато на роботі. Діти також сильніше відчувають потребу засвоїти мову, оскільки вона відіграє вирішальне значення для їхнього виживання в соціумі. Адже мова необхідна для дружби, прийняття в колективі, пристосування. Тоді, як батьки частіше мають змогу спілкуватися з людьми, які розмовляють їхньої мовою, приміром, їхні співвітчизники іммігранти. "На мою думку, створення емоційного зв'язку є дуже важливим для вивчення мови", - каже Тренкіч. Дорослі також можуть створювати такі емоційні зв'язки, і це не обов'язково має бути кохання чи дружба з носієм мови. Дослідження, проведене в 2013 році серед дорослих британців, які вивчали італійську на початковому рівні, показало, що найкращі результати були в тих, кому вдалося встановити теплі стосунки з іншими студентами та вчителем. Якщо в процесі вивчення мови, студенти встановлюють теплі стосунки з одногрупниками або вчителем, вони вчитимуться більш наполегливо "Якщо ви знайдете однодумців, ви вивчатимете мову з більшим задоволенням, а відтак, більш наполегливо", - пояснює Тренкіч. "У цьому і є ключ. Для опанування мови потрібні роки, і без соціальної мотивації здолати цей шлях непросто", - додає вона. Науковці Массачусетського технологічного інституту раніше цього року провели онлайн-тестування майже 670 000 людей. Вони з'ясували, що для опанування англійської граматики на рівні носія мови, починати вивчати її треба не пізніше 10 років. Пізніше ця здатність поступово знижується. Втім, дослідження також показало, що ми вдосконалюємо свої мовленнєві навички протягом усього життя, навіть у своїй рідній мові. Наприклад, ми повністю засвоюємо граматику рідної мови приблизно до 30 років. Схожим чином інше дослідження показало, що навіть у своїй рідній мові майже щодня до середнього віку ми вивчаємо нові слова. На думку Тренкіч, володіння граматикою на рівні носія мови є дуже специфічною навичкою і для більшості людей не є таким вже важливим. Ми вдосконалюємо свої мовленнєві навички протягом усього життя, навіть у своїй рідній мові "Люди часто запитують, які переваги мені дасть іноземна мова? Чи зароблятиму я більше? Чи стану я розумнішим? Або здоровішим? Але насправді найбільша перевага володіння іноземною мовою - це можливість спілкуватися з більшим числом людей", - каже Тренкіч. Тренкіч сербка за походженням. Вона почала вільно розмовляти англійською лише після того, як переїхала до Великої Британії, коли їй було за 20. Але вона й досі може зробити граматичну помилку, насамперед, коли втомлена або хвилюється: "Попри це, англійська мова надає мені дивовижні можливості. Я можу насолоджуватися видатними літературними творами, я можу писати зв'язні, змістовні тексти такої якості, яка дозволяє їх опублікувати". Хоча тест Массачусетського технологічного інституту класифікував її саме як носія англійської мови. Для багатьох людей, які вивчають мову, не є вкрай необхідним знати її граматику на рівні носія Директор лондонського двомовного дитсадка, де "З днем народження" співають іспанською, а на полицях з книжками можна знайти "Груффало" на івриті, також почала вивчати іноземну мову у пізньому віці. Кармен Рамперсад виросла в Румунії і почала розмовляти англійською лише в 20, коли поїхала за кордон. Її діти засвоїли іспанську в дитсадку. Але, мабуть, найбільші лінгвістичні пригоди трапилися з її чоловіком. Виходець із Тринідаду, він вивчив румунську в родині Кармен, яка жила на кордоні з Молдовою. "Він чудово розмовляє румунською, - каже жінка, - з молдовським акцентом. Це дуже смішно". Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future. Хочете поділитися з нами своїми життєвими історіями? Напишіть про себе на адресу [email protected], і наші журналісти з вами зв'яжуться. Хочете отримувати головні статті в месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram. ...

151109_book_2015_interview_chupa_vp

https://www.bbc.com/ukrainian/society/2015/11/151109_book_2015_interview_chupa_vp

Олексій Чупа: українцям будь-яке завдання по плечу

Олексій Чупа – філолог за фахом, машиніст на металургійному заводі за обставинами та поет за покликанням – незвичайна постать в сучасній українській літературі. Автор дуже похмурих текстів, але з оптимістичною вірою в майбутнє, він на диво точно передбачає події в українському суспільстві, і його роман "Акваріум" є безперечним свідченням цього.

Олексій Чупа – письменник, який опинився певною мірою в потрібному місці у потрібний час, хоча це місце і цей час навряд чи можна назвати легкими. Уродженець і мешканець (до останніх подій на Сході) Макіївки він пише українською. Такою мовою, що читається на одному диханні. А в центрі уваги прози письменника – типовий представник його оточення з робітничих районів Донеччини – "маленька" людина, яка не в змозі протистояти безжалісній машині тоталітаризму та пропаганди. Саме тому Чупа-письменник втілює той "голос Донбасу", який не лише варто почути, але якому абсолютно точно можна вірити. Олексій Чупа починав як поет (він є одним із засновників донецького слему), але останні свої твори пише в прозі, бо вона, за словами письменника, дає змогу зануритися у дослідження певної теми. Олексій Чупа пише багато, лише за останні два роки він видав чотири прозові книжки, три з яких потрапили до довгого списку Книги року BBC: "Бомжі Донбасу" і "10 слів про Вітчизну" – у 2014 році і "Акваріум" – цього року. Сюжет "Акваріуму" розгортається в передмістях Києва на початку 1990-х. Головний герой – соціопат Олесь Шенколюк – відловлює людей, зменшує їх за допомогою біологічної зброї часів Радянського Союзу та поміщає їх в акваріум, де ставить над ними жорстокі соціальні експерименти. І хоча дія роману супроводжується бурхливими подіями розпаду СРСР, першими роками незалежності України та "Помаранчевою революцією" 2004-го, історія "Акваріуму" є за великим рахунком поза часом і місцем. Можливо, саме тому вона раптом стає такою актуальною сьогодні. У розмові з BBC Україна молодий письменник розповів про свій останній роман-антиутопію, про його зв'язок з подіями на Сході і про віру у майбутнє країни, попри безрадісний образ суспільства, який постає зі сторінок його романів. Олексій Чупа: Якщо говорити коротко, то я можу сам себе віднести до різновиду письменників-дослідників. Кожна книга - це по суті дослідження на якусь тематику. Так само і з "Акваріумом" - це дослідження механізмів формування і функціонування системи тоталітаризму. Мені дуже хотілося зрозуміти, що відбувається в голові у людини, яка отримує повну владу, необмежену нічим. Ну, і головною відмінністю цієї книги від більшості текстів цього жанру є те, що це історія, розказана з точки зору тирана, це система очима Великого Брата. BBC Україна: "Акваріум" – це ваша друга книга після "Бомжів Донбасу" в жанрі антиутопії. Чим вас приваблює цей відверто песимістичний жанр? І чи змінився він у сучасній літературі, адже майбутнє, про яке писали Орвел, Бредбері, Воннегут, Замятін вже наступило? Олексій Чупа: Ну так, по суті ми живемо вже в світі, передбаченому геніями минулого. В цьому є і легкість, і важкість щодо творення нових текстів. Легше - тому що тепер можна спиратися на досвід попередників у своїй роботі, а важче - бо системи, які описує жанр антиутопії завжди існують за більш-менш подібними схемами, і у нас, на відміну від попередників, дедалі менше простору для маневрів і фантазії. А приваблює мене цей жанр тому, що мені взагалі цікаво спостерігати стосунки державного апарату і суспільства. BBC Україна: Образ потопу, води, риб (головний герой і сам порівнює себе з рибою) – промовисті біблейські символи, пов'язані з Христом. Втім, і жорстокий збоченець Шенколюк, і його "піддослідні", які потрапили до акваріуму, абсолютно позбавлені духовності. На вашу думку, чи може релігія в сучасному українському суспільстві стати виходом з "акваріуму"? Олексій Чупа: Релігія сама по собі є, на мою думку, таким ось "акваріумом" - системою, яка вимагає існування за жорсткими законами, тому навряд чи це добра ідея для будь-якого суспільства - занурення у релігію в пошуках свободи. BBC Україна: У книзі ви згадуєте "пофігістичну слов'янську ментальність" і "особливо пофігістичний її випадок – ментальність українську", втім ваша творчість не залишає сумнівів у тому, що ви глибоко переймаєтесь долею українського народу. Отже, що в національному характері українців може дати надію на краще? На що ми маємо спиратися, у чому ми сильні? Олексій Чупа: Моє ставлення до свого народу в час, коли книга писалася у 2011 році і тепер, в році 2015-му, відрізняються кардинально. Я побачив, наскільки помилявся стосовно нас, тепер переконаний, що українцям будь-яке завдання по плечу. Я побачив готовність до самопожертви і шалену віру в свої сили - це те, що витягне нас з болота, в якому тонули до цього. BBC Україна: За збігом обставин я прочитала вашу книгу під час поїздки в Донецьк, який є і моїм рідним містом. Весь час там мене не покидало відчуття, що Донецьк сьогодні є саме таким акваріумом – суспільством, позбавленим власної волі, мешканці якого "дивляться на світ через товсте та не зовсім чисте скло", дихають і взагалі живуть тільки тому, що їм дозволив це хтось сильніший. Чи згодні ви з такою аналогією? Олексій Чупа: Та згоден, ясна річ. Різниця лише в тому, що в книзі люди потрапляли до акваріуму з чужої волі, а тут ситуація інша - земляки мої, схоже, самі захотіли бути обнесеними високими прозорими стінами, та й божевільних експериментаторів кликали самі. BBC Україна: Сюжет "Акваріуму" міг би стати чудовим сценарієм для трилеру. Чи замислювались ви про співпрацю з кіноіндустрією? Олексій Чупа: Я про неї мрію. Власне, коли книгу дописав, то зрозумів, що хотів би глянути фільм на її основі. Що ж, книга видана зовсім недавно, стежу за розвитком подій. BBC Україна: Як україномовний письменник з Донеччини чи вірити ви у можливість духовної та національної єдності Сходу та Заходу України і чи бачите ви свою роль і, ширше, роль літератури та мистецтва у цьому процесі? Олексій Чупа: Так, вірю. Але при цьому чітко розумію, що Донбас, про який в першу чергу, напевно, йшлося в питанні, із власної волі відмовився себе зараховувати навіть до Східної України. BBC Україна: Над чим ви працюєте зараз, які ваші творчі плани? Олексій Чупа: Зараз пишу книгу на свою улюблену тему - про стосунки державного апарату та людьми, якими він керує. BBC Україна: І питання, від якого важко втриматися щоразу, коли спілкуєшся із співвітчизниками зі Сходу. Чи можливе для вас повернення на вашу малу батьківщину, за яких умов ви би це зробили? Олексій Чупа: Можливе лише як гостя, на недовгий час. Не знаю, як я зміг би жити поруч із тими людьми, навіть якщо уявити, що Україні вдасться відновити контроль над окупованими територіями. З Олексієм Чупою спілкувалась Вікторія Приседська

blog-olexandr-ponomariv-49755560

https://www.bbc.com/ukrainian/blog-olexandr-ponomariv-49755560

Блог Пономарева: як правильно - наллю чи налию?

Доктор філологічних наук Олександр Пономарів відповідає на запитання читачів. Цього разу низка з них стосується нового правопису. Людмила Райчук хоче знати, чи правильно при відмінюванні дієслова лити використовувати варіянти лию, налию , як часто трапляється в ЗМІ. У словниках зазначено ллю, наллю .

"Я налию собі, я налию тобі вина, а хочеш - із медом?" - співає Святослав Вакарчук. Але чи правильно? Літературні форми від лити - ллю, ллєш, ллємо, ллєте, ллють, наллють. Лию, налию — діялектизми. Який правильний переклад терміна частота встречаемости? У статтях трапляються варіянти частота зустрічальності, частота трапляння, частота появи. Якому з них віддати перевагу? Із трьох варіянтів щодо частоти, думаю, найбільше підходить частота появи. Читачка Ірина просить підказати, як правильно перекласти лекарственная непереносимость — непереносимість чи непереносність. Українською мовою непереносність. Олег Луцан пише: я ознайомився з новими правилами українського правопису. Із багатьма погоджуюся з радістю, проте є зауваження щодо зміни в слові священик, яке тепер маємо писати з двома н. Чи консультувалися щодо цих змін із самими священиками? Я як церковнослужитель можу запевнити, що нове правило не відповідає етимології цього слова, пише читач. Адже слово священик походить не від слова священний, а від слова висвячений, як ставленик від поставлений. Тому якщо у Вас є чіткі пояснення цих змін, прошу висловити їх. Якщо ні, то скасуйте, будь ласка, це правило. Шановний пане Луцане, щодо слова священик я цілком згодний з Вами. Логічного пояснення цієї зміни я не бачу, але скасувати правило, на жаль, не можу, бо його приймала більшість правописної комісії, а я належав до меншости. Валентина Коркач запитує, як відтворити українською мовою ныне здравствующий. Нині живий. Запитання від курсанта Станіслава. Як правильно казати: поширення ядерної або іншої зброї чи все-таки розповсюдження? Знайшов значення цих слів, але хочу дізнатися, як правильно, пише читач. Дієслова поширювати і розповсюджувати, як і більшість синонімів, мають значеннєві відмінності. Основним словом для понять збільшувати сферу впливу, робити приступним, відомим для багатьох, є поширювати: поширювати знання, діяльність , досвід, — отже, поширювати ядерну зброю. А розповсюджувати стосується конкретних речей: розповсюджувати книжки, квитки, листівки, запрошення. Нові закони замінили назву вищий навчальний заклад на заклад вищої освіти. Скажіть, будь ласка, як правильно вживати таку назву стосовно колишніх ВВНЗ - військових вищих навчальних закладів, пише також Станіслав. Заклад військової вищої освіти, заклад вищої військової освіти чи, може, військовий заклад вищої освіти? І яка тоді утвориться абревіятура? Мені здається, пише читач, що останній варіянт найкращий. Я згоден із Вами, пане курсанте. Абревіятура від військовий заклад вищої освіти буде ВЗВО. ---- Надсилайте запитання професору на адресу [email protected]! Відповідь має з'явитися упродовж одного-двох місяців. Перепрошуємо за затримку - запитань дуже багато. Будь ласка, зверніть увагу, що професор Пономарів користується Проєктом українського правопису 1999 року, тож слова на кшталт инший чи варіянт - це не помилки.

vert-fut-53527026

https://www.bbc.com/ukrainian/vert-fut-53527026

Як я тестував вакцину від Covid-19: розповідь кореспондента ВВС

Вакцина від Covid-19, розроблена Оксфордським університетом, наразі показ ує найкращі результати. Кореспондент BBC Future розповідає про свій досвід волонтера у клінічних випробуваннях препарату.

Я сиджу у приймальній лікарні, від дихання в мене запотіли окуляри. Кілька хвилин тому я біг вологими вулицями міста, запізнюючись на зустріч. Коли повз мене проходять лікарі й медсестри, я усвідомлюю, що виглядаю не дуже добре. У лікарні Св. Георгія у Тутінгу на півдні Лондона востаннє я був, коли в мене народилася донька. Сьогодні тут усе виглядає інакше. Через маску на обличчі я відчуваю запах хлорки, якої протирали підлогу, сусіднє крісло заклеєне стрічкою, щоби люди не сідали поруч. До мене підходять два співробітники лікарні у медичних костюмах і масках. Один із них тримає табличку "випробування вакцини", наче водій, який зустрічає вас в аеропорту. Це за мною. Я йду за ними, два метри позаду, поки вони обмінюються останніми новинами з лікарні. До лікарні Св. Георгія я прийшов на первинне обстеження, яке маю пройти як волонтер у тестуванні вакцини ChAdOx1 nCoV-19, розробленої Оксфордським університетом. Найближчими тижнями я дізнаюся, як це бути учасником одного з найперспективніших досліджень у світі, мета якого подолати пандемію коронавірусу. Хоча вакцину випробують у багатьох країнах світу, оксфордські науковці наразі випереджають решту. Через кілька тижнів, 20 липня, дослідники оголосять перші результати, засновані на тестуванні 1077 волонтерів. На них покладають великі надії, адже вони мають показати, що вакцина є безпечною і викликає імунну відповідь. "Попереду ще багато роботи. Але ці перші результати вселяють надію", - зазначила у заяві дослідниця Сара Гілберт з Оксфордського університету. Наступний крок передбачає випробування більшої дози вакцини на великій кількості добровольців із Великої Британії, Бразилії та Південної Африки. Саме в цьому етапі тестування я і беру участь. Скринінг Моя мандрівка сюди розпочалася однієї пізньої ночі в кінці травня, коли я натрапив на твіт філософа з Оксфордського університету про розробку вакцини, яка просувалася швидко. Він зареєструвався волонтером на тестування вакцини. І поки моя дружина спокійно спала поруч зі мною, я також заповнив анкету на сайті, а потім забув про неї. І ось кілька тижнів потому я у неврологічному відділенні слухаю інструктаж одного з провідних учених Метью Снейпа, який за допомогою слайдів на великому екрані пояснює процедуру тестування. Що нам можна і не можна робити, як влаштована вакцина і на які побічні ефекти слід звернути увагу. Дослідниця в одній із лікарень Оксфордської групи з розробки вакцини Нас буде 10 тисяч, пояснює Снейп, нас випадковим чином розділять на дві групи. Одна група отримає щеплення, яке не забезпечує захисту від коронавірусу, а друга - тестову вакцину - ChAdOx1 nCoV-19. Вакцину створено на ослабленій версії вірусу звичайної застуди, якою зазвичай хворіють шимпанзе. Над цією технологією група працювала ще до пандемії, коли розробляла щеплення від респіраторного синдрому Близького Сходу MERS і Еболи. Завдяки цьому вони змогли так швидко просунутися у розробці вакцини від Covid-19. Дослідники взяли вірус застуди шимпанзе і генетично змінили його так, щоби він не міг розвиватися в організмі людини. Далі вони додали гени глікопротеїнів, білків, які створюють на поверхні вірусу Covid-19 своєрідні шипи. Якщо людський організм навчиться розпізнавати та реагувати на ці глікопротеїни, є надія, що імунна система не дасть коронавірусу проникнути в клітини. Половина волонтерів отримає саме цю вакцину, пояснює Снейп. Другій групі введуть ліцензовану вакцину під назвою MenACWY (або Nimenrix, або Menveo), яку використовують від менінгіту та сепсису. Цю вакцину обрали для контрольної групи замість плацебо, щоби випробувані також відчували побічні ефекти реальної вакцини і не могли з'ясувати, в якій тестувальній групі вони перебувають. З 2015 року щеплення MenACWY роблять підліткам у Великій Британії, а також усім, хто подорожує до країн з високим ризиком захворювання, як-от Африка на південь від Сахари. Саудівська Аравія вимагає підтвердження вакцинації проти MenACWY для учасників щорічного хаджу. Після перегляду ролику мене детально розпитали про всі хвороби, які я коли-небудь переніс, а також чи не маю симптомів коронавірусу. Наступний етап випробування оксфордської вакцини має відбутися у Бразилії, де зараз дуже багато хворих на Covid-19 У мене беруть аналіз крові, і я повинен дати згоду на різні процедури дослідження, як-от фотографії місця ін'єкції, а також що я не здаватиму донорську кров або, якби я був жінкою дітородного віку, що я використовуватиму ефективну контрацепцію. Один із пунктів змушує мене посміхнутися: "Я згоден на те, що зібрані аналізи вважатимуться подарунком Оксфордському університету". Я знаю, що у деяких учасників з іншої групи збиратимуть аналіз калу. Я повертаюся додому трохи більш обізнаним, але й трохи більш стривоженим. Учасники будь-якого клінічного випробування мають повністю усвідомлювати потенційні побічні ефекти - від легких (нудота, головний біль тощо) до рідкісних і важких (синдром Гієна-Барре, який спричинює сильну слабкість і може бути смертельним). Хоча я знаю, що ризик невеликий, все ж таки чути їх всі одразу не надто заспокійливо. Під час скринінгу волонтерів також повідомляють і про "теоретичні ускладнення", як-от можливий важчий перебіг хвороби, якщо вони заразяться коронавірусом. Але найприємніше було почути те, що тисячі людей, які вже отримали оксфордську вакцину, не мали серйозних побічних ефектів. Результати цих досліджень оприлюднили в журналі Lancet 20 липня. (Хочу наголосити, що жоден із можливих побічних ефектів не має нічого спільного з необґрунтованими закидами противників щеплень). Щеплення Через тиждень, 3 липня, я знову у кімнаті без вікон у лікарні Св. Георгія, де я проходив первісний скринінг. Сьогодні мені мали зробити щеплення, але я хвилююся, що можу не потрапити до випробування. Лікарка Єва Галіза щойно вийшла з кімнати і не повертається вже 10 хвилин. За мить до цього вона пояснила, що сьогодні останній день тестування в цій лікарні і в них не вистачає вакцин. Вона знову розпитує мене про мою історію хвороб, бере ще один аналіз крові. Я з подивом дізнаюся, що вона, так само як і я, не має гадки, яку вакцину вводить. Щоби переконатися, що результати випробувань є абсолютно об'єктивними, ані учасники, ані лікарі не знають, що у шприці - експериментальна вакцина або контрольна від менінгіту/сепсису. Поки я чекаю на лікарку, я замислююся про те, що відбувається у світі. В Англії, де я живу, сьогодні пом'якшують багато правил карантину. Відкриваються паби і перукарні, соціальна дистанція скорочується з двох метрів до одного метра плюс. Ці зміни викликають як радість, так і тривогу. Перші волонтери тестування оксфордської вакцини у Південній Африці Я думаю про друзів і родичів в інших частинах світу, які переживають різні етапи пандемії, - одні святкують звільнення від коронавірусу, в інших крива захворюваності стрімко зростає. Більшу частину минулого року я прожив у Массачусетсі. У день реєстрації на тестування новини від моїх знайомих із США були похмурими. Протягом останнього тижня кількість щоденних випадків хвороби чотири рази перевищувала 40 тисяч. Траєкторія зростання захворюваності була страшною. Останні цифри з Бразилії так само сумні, мій друг із дружиною нещодавно туди повернулися. Країна наближалася до 1,5 мільйона хворих. Спалах коронавірусу в Бразилії спонукав оксфордських дослідників випробувати вакцину на волонтерах у Ріо-де-Жанейро, Сан-Паулу та на півночі країни. Вони роблять те саме у Південній Африці. Сумна правда полягає в тому, що британський волонтер, як я, принесе менше користі дослідженню, тому що наразі у Великій Британії я маю менше шансів підхопити вірус, ніж там, де пандемія швидко поширюється. Але комусь із 10 тисяч добровольців на цьому етапі випробування доведеться стикнутися з вірусом-вбивцею. Втім все це заради спільного блага. Галіза повертається із флаконом у руці. Я не бачу її обличчя за маскою, але її очі посміхаються. Після тижнів очікування голка нарешті встромляється в мою шкіру і я відчуваю потік ін'єкції. У мою кров потрапляє вакцина. Або одна, або друга - 50:50. Я цього не дізнаюся до кінця дослідження. Очікування Наступний етап - довгий. Учасників розподілили на групи, і кожній призначили свій графік повідомлень про симптоми і аналізів. Я маю зробити перші мазки через сім днів після щеплення. Треба потерти в горлі ватною паличкою протягом 10 секунд, не торкаючись зубів чи язика (доволі непросте завдання), потім засунути ту саму паличку якомога глибше у ніс. Я читав, коли мазок із носа беруть правильно, відчуття, "ніби тобі лоскочуть мозок". Терпимо, але неприємно. Після цього я поміщаю ватну паличку у герметичний пакет, а пакет у герметичну коробку з написом "Біологічна речовина, категорія В" і залишаю її у спеціальній поштовій скриньці "Пріоритетні", яку королівська пошта розставила по всій країні спеціально для домашніх тестів. Раз на тиждень я беру мазок із горла і носу та відправляю його у поштову скриньку з позначкою "Пріоритетне" За кілька днів я отримую СМС із повідомленням, що результат мазків на коронавірус негативний. Перед тим як зробити мазки, я заповнив анкету, в якій мене запитували, чи користувався я протягом тижня громадським транспортом та зі скількома людьми, крім тих, з ким я живу, я спілкувався понад 5 годин. Цю процедуру я повторюватиму раз на тиждень принаймні чотири наступних місяців, а також здаватиму аналіз крові в лікарні протягом року. Це необхідний, але тривалий процес у тестуванні вакцини, який деякі люди, насамперед політики, відмовляються зрозуміти. Гроші, на жаль, не допоможуть прискорити випробування. Хоча оксфордська вакцина вже показала дуже хороші результати, її випробували лише на 1000 людей. Щоби довести безпечність і ефективність вакцини для мільйонів людей в усьому світі, потрібні час, терпіння і більше даних. Історії, коли тестування вакцини пішло не так, все ще дуже живі в пам'яті. У 1976 році побоюючись спалаху свинячого грипу, уряд США прискорив розробку вакцини і провів щеплення десятків мільйонів американців. Пандемія так і не почалася, але близько 30 людей померли від реакції на вакцину. Такі історії, без сумніву, підривають довіру до державної системи охорони здоров'я та живлять побоювання противників вакцинації. Цього в умовах пандемії точно не треба. Комітетам із затвердження ліків у всьому світі буде нелегко. Як зазначив сер Джон Белл, професор медицини Оксфордського університету, у програмі BBC Today 21 липня, ми не маємо розкоші дочекатися остаточних підтверджень, які ми зазвичай очікуємо від клінічних випробувань. "Найскладніше доведеться тому, хто буде ухвалювати остаточне рішення про безпеку і ефективність вакцини. Не хотів би я опинитися на його місці", - сказав він. Тестування іншої вакцини від Covid-19 у Південній Африці "Щойно вони підтвердять це, на щеплення вишикується черга з трьох з половиною мільярдів людей". Інша проблема полягає в тому, що навіть затверджена вакцина може не захистити повністю від вірусу, але пом'якшити симптоми захворювання. Це означатиме, що люди, навіть не відчуваючи симптомів, поширюватимуть вірус на невакцинованих. Хоча такий захист також має величезну цінність, нам варто приготуватися до того, що цей вірус, можливо, залишиться з нами назавжди. Попри те, що я, можливо, вже прищеплений ефективною вакциною, я маю все одно суворо дотримуватися соціальної дистанції та інших правил, піклуючись про безпеку моєї родини, друзів та незнайомців на вулиці. Зрештою, я також трохи пишаюся тим, що беру участь у дослідженні, за яким уважно стежить весь світ. Темпи роботи Оксфордської групи, а також наполегливість і дисципліна дослідників дійсно вражають. До пандемії багато з цих лікарів і науковців працювали у доволі невизначеній галузі розробки вакцин через наукову цікавість або з почуття обов'язку. Але вони точно не очікували, що колись їм доведеться справдити сподівання мільярдів людей. Випробування оксфордської вакцини може не виявитися успішним. Вакцина може не пройти достатньої перевірки безпеки та ефективності. Втім, так працює наука. Це повільна, колективна праця, сповнена глухих кутів та невірних поворотів. Але я неймовірно радію, що вона в нас є. Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future. Хочете поділитися з нами своїми життєвими історіями? Напишіть про себе на адресу [email protected], і наші журналісти з вами зв'яжуться. Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber! --

130807_vc_prosecutor_venice_comission

https://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2013/08/130807_vc_prosecutor_venice_comission

Венеціанська комісія оцінить реформу прокуратури в жовтні

Венеціанська комісія не надасть свого висновку щодо проекту закону про прокуратуру у вересні, який є однією з ключових умов підписання Угоди про Асоціацію з ЄС. Про це повідомив BBC Україна колишній віце-президент ПАРЄ і її представник у Венеціанській комісії Сергій Головатий.

"Отримати висновок до жовтня ніяк не вдасться", - вважає він. Раніше радник президента України Андрій Портнов заявив, що документ переданий Венеціанській комісії й висновок щодо нього буде наданий у вересні. За словами Портнова, це дало б змогу Верховній Раді ухвалити документ у жовтні. Згідно з розкладом роботи Венеціанської комісії, наступне її пленарне засідання відбудеться 11-12 жовтня. Проте експерти все ж бачать шпаринку, як обійти ці часові обмеження. "Можна отримати неофіційний попередній проект висновку й раніше, який затвердять вже в жовтні. Така процедура можлива, я так неодноразово чинив", - зауважує пан Головатий. Проте експерти комісії у відпустках до кінця серпня. Це може ускладнити отримання попереднього висновку у вересні задля ухвалення закону в жовтні. Більше про те, чи встигне Україна виконати одну з ключових умов для підписання Угоди про Асоціацію з ЄС, читайте в статті "Реформа прокуратури: встигнути до Вільнюса".

040706_ebrd_ukr_125

https://www.bbc.com/ukrainian/domestic/story/2004/07/040706_ebrd_ukr_125

ЄБРР надає 125 мільйонів доларів для безпеки АЕС в Україні

Європейський банк реконструкції і розвитку та європейська агенція Євроатом ухвалили надати Україні кредит у розмірі ста двадцяти п'яти мільйонів доларів для вдосконалення заходів безпеки на Хмельницькій та Рівненській атомних станціях.

Ці реактори мають стати до ладу в найближчі кілька місяців: спочатку другий - на Хмельницькій, а потім четвертий реактор на Рівненській АЕС. Захисники довкілля вказують на те, що поспішаючи із добудовою цих реакторів взамін на виведені з ладу чорнобильські потужності, Україна не надавала достатньої уваги безпеці нових блоків. Як повідомляють, нові реактори будуть типу ВВЕР, а не чорнобилського типу РБМК. Цей кредит узгоджувався впродовж кількох років. Для ЄБРР таке фінансування атомних реакторів є безпрецедентним.

141211_sa_russian_mid_minsk_talks

https://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2014/12/141211_sa_russian_mid_minsk_talks

МЗС Росії: зустрічі в Мінську не було через низку питань

Переговори контактної групи у Мінську не відбулися через те, що сторони не погодили низку питань, зокрема порядку денного, заявили у російському МЗС.

"Як ви знаєте, проведення чергового засідання контактної групи в Мінську було заплановане на сьогоднішній день і завтрашній. Проте через необхідність додатково підготувати засідання, включно з його порядком денним, погодити цілу низку інших аспектів, захід, судячи з усього, відбудеться дещо пізніше", - сказав представник МЗС Росії Олександр Лукашевич. Він додав, що Росія "докладатиме максимум зусиль", щоб ця зустріч відбулася якомога швидше. Водночас, за його словами, у Москві позитивно оцінюють "режим тиші" на Донбасі, який "попри низку інцидентів і провокацій з обох боків, в цілому вдається зберегти".

features-50403298

https://www.bbc.com/ukrainian/features-50403298

НАБУ проти банкірів: куди зникли гроші із VAB Банку і хто в цьому винен

Національне антикорупційне бюро України оголосило підозру десятьом особам у справі про заволодіння понад мільярдом гривень стабілізаційного кредиту, який надав Національний банк України VAB Банку у 2014 році.

VAB Банк був ліквідований Національним банком у березні 2015 року Серед підозрюваних - відомі банкіри та бізнесмени. У НАБУ кажуть, що загалом мають намір оголосити підозри 15-ом особам. Ідеться про справу, яка тягнеться ще із 2016 року. Тоді її розслідували детективи НАБУ. У лютому 2019 на той час генпрокурор Юрій Луценко визначив підслідність у цій кримінальній справі головного слідчого управління Національної поліції, але у серпні слідчі закрили справу за відсутністю складу злочину. Вже у вересні генпрокурор Руслан Рябошапка скасував закриття справи, за неї знову взялися детективи НАБУ. НАБУ та САП підозрюють цих осіб у змові і заволодінні значними коштами після того, як Нацбанк виділив 1,2 млрд гривень стабілізаційного кредиту VAB Банку, який перебував у скрутному становищі. Через 40 днів з моменту виділення коштів, кажуть правоохоронці, НБУ визнав цей банк неплатоспроможним. Слідство також твердить, що кредит був виданий під заставу майна банку, загальна вартість якого була у 25 разів нижчою, аніж сума кредиту і не перевищувала 75 млн гривень. Опоненти НАБУ заявляють про "беззаконня" й удавану демонстрацію боротьби з корупцією. Кого підозрюють? НАБУ ще не оголосило імена усіх підозрюваних. Проте деякі з них стали відомі після того, як Вищий антикорупційний суд ухвалив рішення про запобіжні заходи. ВВС News Україна зібрала інформацію про цих людей. Олександр Писарук - голова правління Райффайзен Банк Аваль із 3 жовтня 2019 року. У 2014 році був призначений першим заступником голови Нацбанку України Валерії Гонтаревої. Пропрацював на цій посадів до грудня 2015 року, після цього три роки, до серпня 2019-го, був старшим експертом фінансового сектора у Міжнародному валютному фонді. До цього працював у різних фінустановах. Національне антикорупційне бюро домагається від Вищого антикорупційного суду арештувати Олександра Писарука з альтернативою застави у 30 млн гривень. Суд має розглядати справу про запобіжний захід ближчим часом. Микола Каленський - член Ради НБУ, колишній виконувач обов'язків начальника управління Нацбанку по Києву та області. На початку 2000-х працював головою Державної митної служби України. З квітня 2016 року був директором центрального сховища НБУ, яке забезпечує приймання, видачу банкнот і монет регіональним підрозділам. Антикорупційний суд 13 листопада обрав йому запобіжний захід - цілодобовий домашній арешт терміном на 60 діб. Суд зобов'язав пана Каленського не залишати межі Київської області, не спілкуватися зі свідками, серед яких - голова Нацбанку Яків Смолій, здати паспорти і носити електронний браслет. Алла Шульга - ексдиректор генерального департаменту банківського нагляду НБУ України. Перебувала на посаді в НБУ у 2014-2015 роках. До її компетенції входили питання нагляду за діяльністю банків і моніторинг за поверненням стабілізаційних кредитів, наданих центральним банком. Останнім часом працювала членом наглядової ради Укрексімбанку за квотою Верховної Ради України. Вищий антикорупційний суд у ніч на 13 листопада обрав їй запобіжний захід - тримання під вартою терміном 60 діб, із можливістю внесення застави у розмірі 15 млн гривень. Олег Бахматюк - фактичний власник VAB Банку. Із 2007 року очолює раду директорів агрохолдингу "Авангард" та компанію "Укрлендфармінг". Денис Мальцев - колишній голова правління VAB Банку. Оскільки місце перебування Олега Бахматюка і Дениса Мальцева не встановлене, НАБУ оголосило підозру заочно і надіслало повідомлення за місцем їх реєстрації в Україні. Імена усіх підозрюваних НАБУ наразі не називає, імовірно, це стане відомо після рішень Вищого антикорупційного суду щодо запобіжних заходів підозрюваним. Правоохоронці повідомили, що проситимуть суд обрати як запобіжний захід тримання під вартою із альтернативою внесення застави від 2,5 млн гривень до 30 млн гривень. Проте низка ЗМІ називає імена декотрих із них. Зокрема, рідної сестри Олега Бахматюка. Наталія Василюк, колишня голова наглядової Ради VAB Банку. Обіймала цю посаду із 2011 року до припинення діяльності банку. Є рідною сестрою Олега Бахматюка. Також є однією із керівників агрохолдингу "Авангард". Андрій Вацюта - колишній заступник голови правління "VAB Банку. Наталія Перець, Олександр Фаєр та Дмитро Жук - посадові особи приватних компаній, пов'язаних із власниками цього банку. Чи була особиста вигода? Підозри щодо колишніх посадових осіб Національного банку України багато хто вважає недоведеними. Зокрема, Національний банк виступив на захист Олександра Писарука. Олександр Писарук - другий праворуч. Нацбанк та його колишня очільниця Валерія Гонтарєва (у центрі) висловилися на його захист. Архівне фото. "Правління Національного банку обурене врученням підозри правоохоронними органами Олександру Писаруку. Разом з першою постреволюційною командою керівництва центробанку він стояв біля витоків реформи банківського сектору, завдяки якій ми сьогодні маємо здорові, прозорі та надійні банки", - наголошують в НБУ. "Олександр Писарук - професійний банкір з бездоганною репутацією, яку оцінили і в МВФ, де він працював останні три роки, і в міжнародній та вітчизняній банківській спільноті, де наш колега працював 16 років до призначення у НБУ і останній місяць. Національний банк нагадує, що рішення в НБУ ухвалюються колегіально, що унеможливлює визначальний вплив однієї особи на процес ухвалення таких рішень", - ідеться у заяві НБУ. Там також повідомили, що голова НБУ Яків Смолій перервав службове закордонне відрядження та повертається до України. Жорсткіше відреагувала на затримання і оголошення підозри ексглава НБУ Валерія Гонтарєва, яка на той час, коли стабілізаційний кредит був наданий, керувала центробанком. Щоправда, у момент ухвалення рішення про стабілізаційний кредит VAB Банку вона була у відпустці і її обов'язки виконував Олександр Писарук. Вона називає його "найчеснішою людиною" і професіоналом. За її словами, винним у розтраті 1,2 млрд гривень кредитних коштів є власник VAB Банк Олег Бахматюк. У письмовому коментарі Liga.net вона назвала затримання свого колишнього заступника "черговою помстою", а також "беззаконням і терором". У той самий час, колишній депутат парламенту і журналіст Сергій Лещенко наголошує: "як член правління Олександр Писарук супроводжував питання, пов'язані із виділенням грошей банку Бахматюка". "Він вів з ним переговори, давав доручення своїм підлеглим. Правління ухвалило рішення на підставі підготовлених Писаруком документів. У підсумку Бахматюк отримав 1,2 мільярда, вніс заставу на 200 мільйонів, гроші зникли, банк луснув", - пише Сергій Лещенко у Facebook. Бахматюк написав Зеленському Сам Олег Бахматюк, якого вважають одним із найбагатших людей в Україні, звернувся до президента Володимира Зеленського із проханням втрутитися у справу. "Просимо зупинити призначення винних без жодного права на захист. Просимо Вас визначити переговорників, що можуть бути конструктивними у даному діалозі. Ми готові до будь-яких зовнішньоекономічних радників, що мають досвід з міжнародної роботи з реструктуризації, з аудиту", - заявив Олег Бахматюк, який зараз перебуває в Швейцарії. Бізнесмен і раніше неодноразово заявляв, що готовий повертати стабілізаційний кредит, але відсутні правові механізми, як це зробити. "Минулого тижня ми написали листа до Фонду гарантування вкладів, що хочемо повернути 8 мільярдів гривень заборгованості по VAB Банку та банку "Фінансова ініціатива". Наші умови - 500 мільйонів гарантійного внеску і щорічний платіж 1 мільярд гривень. Ми домовились з Фондом і міністерством фінансів активно працювати у цьому напрямі", - сказав він 12 листопада в інтерв'ю "Економічній правді". Олег Бахматюк вважає, що у ситуації, що склалася, винна Валерія Гонтарєва і очолюваний нею у 2014 році Національний банк. Олег Бахматюк визнає, що правових інструментів для повернення коштів немає, але закликає парламент та уряд їх створити. Райффайзен Банк Аваль і репутація Підозри, висунуті керівникові Райффайзен Банк Аваль Олександру Писаруку - попри те, що вони не стосуються його діяльності на цій посаді - дали підстави експертам та бізнес-спільноті говорити про негативні наслідки для цього банку і для інвестиційного клімату в Україні. Європейська бізнес-асоціація вказує, що "глибоко стурбована" останніми подіями навколо керівника Райффайзен Банк Аваль. "Бізнес уважно відстежує такі ситуації, особливо при прийнятті рішень щодо здійснення інвестицій. Бізнес-спільнота закликає відповідальні органи державної влади належним чином реагувати на такі випадки, керуючись принципами справедливості, рівності та захищеності всіх громадян, незалежно від їх посад та політичних поглядів. Дотримання цих принципів має важливе значення для залучення додаткових інвестиційних та кредитних ресурсів в Україну, згідно з амбітними економічними цілями уряду та взятими на себе зобов'язаннями президента захищати кожного інвестора в Україні", - ідеться у заяві асоціації. "Якщо з'ясується, що він (Олександр Писарук. - Ред.) дійсно винен в крадіжці мільярдів гривень платників податків, тоді під питанням адекватність процесу відбору співробітників такої поважної інституції. Уявляю собі заголовки в іноземних ЗМІ: МВФ спочатку взяла на роботу українського топ-корупціонера, а потім надала черговий мільярдний макростабілізаційний транш Україні.... Про Raiffeisen банк я взагалі мовчу", - пише у Facebook Вікторія Войцицька, ексдепутат парламенту і експерт у фінансовій сфері. Райффайзен Банк Аваль впродовж кількох останніх років експерти називають найнадійнішим банком в Україні. Частка іноземного капіталу в банку - найбільша у порівнянні з іншими фінансовими установами країни.

150624_sa_japan_toyota

https://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2015/06/150624_sa_japan_toyota

Поліція Японії обшукала офіси Toyota

Поліція Японії обшукала офіси компанії Toyota Motor у місті Тойота префектури Айті та в Токіо у справі про контрабанду наркотиків, за якою раніше затримали топ-менеджера компанії Джулію Гамп.

55-річну пані Гамп звинувачують у ввезенні заборонених препаратів без відповідного дозволу. Сама Джулія Гамп заявила прокурорам, що провезені ліки - сильне знеболювальне, яке їй виписали у США через проблеми з колінами. Знеболювальне - оксикодон - вважається легальним за наявності рецепту, проте потребує спеціального дозволу для перевезення. Незаконне провезення цих ліків загрожує десятьма роками за ґратами. У компанії Toyota відмовилися від коментування ситуації, обґрунтувавши це тим, що розслідування у справі триває.

151202_she_confiscation_law

https://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2015/12/151202_she_confiscation_law

Уряд розраховує на 40 млрд "активів режиму Януковича" - Яценюк

Прем'єр-міністр Арсеній Яценюк закликав Верховну Раду ухвалити закон, щоб конфіскувати гроші, що арештовані на рахунках представників колишньої влади.

Уряд планує створити із цих грошей спеціальний фонд у розмірі 40 млрд грн, який зарахують до державного бюджету на 2016 рік. "Цей спеціальний фонд буде використовуватися додатково, як на національну безпеку і оборону, так і на інші витрати, які уряду необхідно покрити", - сказав прем'єр-міністр на засідання уряду. "Сподіваюсь на повне розуміння членів парламенту та української судової системи у необхідності виконання юридичних процедур щодо конфіскації активів режиму Віктора Януковича", - додав пан Яценюк. Прем'єр наголосив, що минулого року уряд арештував 1,5 млрд доларів активів, "якими володіють Янукович і наближені до нього особи".

140923_zsh_amnesty_donbas

https://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2014/09/140923_zsh_amnesty_donbas

Amnesty закликає змінити закон про амністію на Донбасі

Правозахисна організація Amnesty International закликає внести зміни до ухваленого парламентом законопроекту щодо "недопущення переслідування та покарання осіб-учасників подій на території Донецької та Луганської областей”.

Правозахисники вимагають внести катування та ряд інших порушень прав людини до переліку тяжких злочинів, на які амністія не розповсюджуватиметься "Amnesty International наполегливо закликає президента Порошенка забезпечити, щоб перед тим, як проект закону буде підписаний, до нього було внесено поправки, які включали би катування та інші серйозні порушення прав людини і порушення міжнародного гуманітарного права в перелік злочинів, які не будуть охоплені амністією", - сказано в заяві, поширеній організацією в вівторок. Правозахисники заявляють, що зафіксували в східній Україні численні випадки застосування катувань та інших видів жорстокого поводження до полонених з боку членів сепаратистських збройних формувань, а також проукраїнських в східній Україні.

120530_ek_chess_championship_anand

https://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2012/05/120530_ek_chess_championship_anand

Вішванатан Ананд захистив титул чемпіона світу з шахів

Чемпіон світу з шахів 42-річний індієць Вішванатан Ананд захистив титул ФІДЕ в поєдинку з 43-річним ізраїльтянином Борисом Гельфандом.

Турнір проходив в Москві в Державній Третьяковській галереї. Класичні партії завершилися з рахунком 6,0:6,0, а на тай-брейку сильнішим був Ананд - 2,5:1,5, повідомляє кореспондент Бі-Бі-Сі. Ананд виграв другу з чотирьох партій в швидкі шахи. Решта партій завершилися внічию. Нагородження переможця і закриття матчу відбудеться 31 травня. З ініціативою проведення поєдинку Ананд-Гельфанд в Третьяковській галереї виступив спонсор матчу – підприємець Андрій Філатов. Призовий фонд складе 2,55 мільйонів доларів. За регламентом, переможець отримає 60% від цієї суми, а переможений – 40%.

040213_microsoft_security

https://www.bbc.com/ukrainian/forum/story/2004/02/040213_microsoft_security

Комп'ютерна безпека

Повідомлень про те, що інформація у комп'ютерах може потрапити в руки зловмисників з'являється щораз більше. Йдеться не лише про приватні дані чи особисту фінансову інформацію. З комп’ютерами працюють міжнародні, урядові, наукові та військові установи, інформація яких може бути використана на шкоду багатьом людям. Що думають з цього приводу наші слухачі?

На мою думку, найбезпечніше зберігати важливу інформацію на іншому (старому) комп'ютері. І тоді - висіть собі на Інтернеті без проблем. Але не затримуйтесь дуже довго, щоб вас не помітили зловмисники, які пхають свого носа в чужі справи. Якщо вам потрібна якась інформація з Інтернету - визначте як її найшвидше знайти, беріть її й забирайтеся звідти.Євген Нікітенко, Україна Мабуть, комп'ютерна небезпека - це наша розплата за любов до краденого програмного забезпечення. Ми самі допомогли монополізувати цей ринок. Приватні користувачі, державні установи, підприємства - скрізь використовується один стандарт, от чому, якщо хтось бажає користуватися не краденим продуктом - має обирати Microsoft чи Windows. Олександр, Київ Право кожної людини - вирiшувати, чи мають її файли бути досягненням кого завгодно, чи вони мають бути суто конфiденцiйними. Нiяка ОС на сьогоднiшнiй день за Вас це питання не вирiшить. Не зовсiм подiляю думку шановних Witsa та Олексія Лукіна. Про вiруси в MAC або UNIX-подібних ОС я також не чув, але не вважаю, що використання ОС з вiдкритим кодом є панацеєю в планi досягнення безпеки. На мiй погляд, головне питання - не дискусiя про вибiр ОС, типу файервола, "зовнiшнiй" чи "внутрiшнiй" носiй i таке iнше. Якщо фiзично носiй (вiнчестер, CD-ROM) з важливою чи конфiденцiйною iнформацiєю потрапить до рук зловмисникiв, не має рiзницi, на чому ви цю iнформацiю напрацювали. Чи там у вас був Лiнукс з ОпенОфiсом, чи MACOS, чи Мастдай с офiсом будь-якого року випуску...Згоден майже з усiма, хто про це висловився - потрiбнi комплекснi заходи щодо захисту iнформацiї. А головне, якщо вам не байдужа доля ваших файлiв, то за будь-яких умов треба використовувати шифрування важливих файлiв. Alvoyt, Україна У даному випадку ми бачимо лише, що використання технологій програмування 20-річної давності вже не виправдане за жодних умов. Корпорацію Мікрософт ціавлять лише прибутки й вона відмовляється від використання найновіших технологій навіть за рахунок створення проблем користувачам, тому що прибутки(та витрати кінцевих користувачів) стануть меншими. Фірма ІБМ натомість дбає в першу чергу про користувача, навіть якщо вона від цього несе короткотермінові збитки, тому вона й стала на бік Лінукса (чи взяла Лінукс на озброєння). Якби до влади в США прийшов Альберт Ґор, який обіцяв розділити Мікрософт, то конкуренція змусила б обидві нові фірми підвищувати якість продукту та дбати про користувача. Натомість політика Джоджа Буша приведе до того, що за наступні 10-ть років Мікрософт втратить свої позиції на ринку програмного забезпечення на користь місцевих виробників вільного та закритого програмного забезпечення, що не може не радувати мене, як українця. Володимир Лісівка, Львів Насамперед. Техніка в руках дикуна - шмат заліза. Наявність проблем з питань коп"ютерної безпеки - прояв недосконалого підходу до справи. По-друге. А може слід змінити логіку мислення на: "Все відкрито. Поняття таємниці не існує".Андрій Київ Комп'ютерна безпека - дуже спеціальна тема, її обговорення потребує глибоких знань в цій галузі. Проте, можна сказати зі 100%-ю ймовірністю, що проблема безпеки найбільш актуальна для користувачів продукції Microsoft, хоча б тому, що ці продукти найбільш поширені. Але питанням безпеки своїх програм Microsoft ніколи не надавав належної уваги, - віруси чудово почувають себе в цих продуктах з давніх давен до сьогодні. Їх - десятки тисяч. Хто знає про віруси для Mac або Linux ? Закритість коду не надає гарантії безпеки, навіть навпаки. Давно вже доказано, що безпека за рахунок незнання (security by obscurity) - неробоча концепція. Витік частини коду для фахівців не дуже багато значить. Це, скоріше за все, привод для непрямої реклами... На форумі slashdot.org хтось пожартував - мовляв, ніколи не дивіться на той код, бо й ваші програми будуть такими ж вразливими. Фактична монополія Microsoft - ось, на мою думку, основна проблема комп'ютерної безпеки. Вихід простий, але для багатьох, мабуть, не дуже легкий (витрати часу на навчання):Відмовитись від Windows + MS Office, використовувати Linux та OpenOffice або інші альтернативи. Багато вільно поширюваних продуктів на сьогодні можуть задовольнити самого прискіпливого користувача. Відмова ж від використання Інетрнет лише для того, щоб Windows на вашому комп'ютері почувався безпечно - це крок на 10-20 років назад.Олексій Лукін, Чернігів Мабуть нікому не відкрию Америки через кватирку наступним: не під'єднуйте до мережі комп'ютер, від збереження інформації на якому залежить Ваш бізнес. І пам'ятайте загальновідомий в іт-колах девіз: "Зрозуміло, що я параноїк, але чи достатній я параноїк??!"Юрій Марків, Львів Отож бо, якщо у військовій чи урядовій організації працюють на мастдаї і шаряться по інтернету, то постає питання: "Кому потрібна така організація, або чому її керівники ще на свободі?". Є певні принципи безпеки і їх потрібно дотримуватись байдуже в інернеті чи в реальному житті: гроші зберігати в банку (або в банці), по темному парку в куцій спідниці не ходити, з дурнем не сперечатися, важливу інформацію тримати в голові. Не гарантія, що неприємність не станеться, але Вас не звинуватять у заохочуванні злочину. Тому зберігати важливу інформацію на загальнодоступних дисках, усюди розміщувати приватну інформацію, надавати номер своєї кредитки кому не попросять - заохочування до злочину в мережі. Є тільки одне маленьке але ... не завжди винна людина, іноді злочин - просто одна із сторін інет технологій. Наприклад, найбільш відомий випадок потрапляння приватної інформації у руки зловмисників стосувався саме компанії Мікрософт - коли ця контора виставила приватну інформацію Лоуренса Лессіга на загальний розсуд. Якщо ми хочемо користуватися перевагами інтернет, треба миритися з його недоліками - a відсутність приватності один з них.Natalia,Київ Звичайна річ, що останні версії програмного забезпечення найбільш уразливі в плані безпеки. Однак і користування застарілими програмними продуктами не є прийнятним рішенням. Хоча і дає певні переваги, бо в таких програмах виправлена більшість помилок. Однак найбільш ефективними заходами безпеки є певні набори правил поводження з інформацією. Так наприклад небезпечно зберігати важливу конфіденційну інформацію на комп’ютері що працює в Інтернеті. У той-же час з нею цілком безпечно працювати відключившись від всесвітньої мережі. А якщо зберігати таку інформацію на окремих носіях що від’єднуються від комп’ютера , то взагалі можна звести загрозу до мінімуму. На мій погляд тільки комплексний підхід до питань безпеки може забезпечити прийнятний рівень безпеки. Дуже ефективно діє сортування інформації по типу її важливості і конфіденційності, і безліч інших досить простих і дуже ефективних прийомів. Наприклад зберігання під паролем і характерними назвами файлів, що не містять конфіденційної інформації , але інформують про створення їх копій. Я не вважаю питання безпеки приреченими на провал, але воно потребує до себе серйозної уваги.Witsa, Київ Хтось свого часу сказав: абсолютно надійною можна вважати систему, яка відключена, закопана на 20м під землю, залита бетоном і охороняється озброєними вояками із собаками, але ж і тут я маю деякі сумніви... Що ж робити? І чи є це чимось новим? Кухарський ніж теж можна застосувати для вбивства... Це життя. А якщо з цього приводу ми становимось параноїками (що відображено в анонсі форуму і в деяких висловах) - то ми ще не виросли і комп'ютери не для нас :) А один приклад надійності можу навести. Півроку-рік тому з офіційного звіту стало відомо, що Пентагон досі працює на комп'ютерній техніці 10-20-річної давнощі. Чому? По-перше - відпрацьована налагоджена система, яка виконує всі свої обов'язки (не більше, але й не менше), по-друге - ізольована від світу (тільки внутрішня мережа без безпосереднього виходу в інтернет). Отже - файерволи, регламентація доступу до комп'ютера і видалення всієї непотрібної інформації (на папер, CD та ін.). І пам'ятайте, найбільш ненадійна деталь комп'ютера -користувач.Joker Я особисто дуже стурбований. І не знаю як цьому можна зарадити. Можливо в Україні це людей зачіпає менше, але на моєму домашньому комп'ютері є інформація не лише про моє ім'я та адресу...Там можна знайти усе: від моїх особистих листів до фінансової інформації. Можливість потраплення даних про мене до рук недоброзичливця схожа на страшний сон, або сюжет голівудського фільму жахів. Усім цим антивірусним і захисним програмам я не дуже вірю.Ярослав, Лондон Інформаційним приводом до цих розмов стала новина про розповсюдження в інтернеті коду windows. Але - люди, які насправді знаються на сучасних комп'ютерних технологіях і власне програмуванні, ці люди кажуть таке. По-перше, той, хто виклав сумнозвісний код - виклав на інтернеті лише частину коду, але не весь код (хто знається на цьому, той зрозуміє). Бо ніхто в microsoft не працює над операційною системою загалом - а кожен над частиною, відтак наслідки того, що сталося у останні дні - для Windows та Microsoft доволі незначні. Крім того, таке сталося далеко не вперше... Що ж до самої новини - вона розрахована не на спеціалістів, це точно. Головне, про що мовиться в цій темі - про те, що інформація у комп'ютерах може потрапити в чужі руки - це насправді не новина. Ви справді думаєте, що чинна влада (не лише в Україні) не спроможна дійти згоди з провайдерами???Олексій Ігнатьєв, Суми Операційні системи з відкритим кодом є необхідною передумовою безпеки компютерних систем. Саме політика Майкрософта у цьому питанні є причиною великих проблем. Не маючи доступу до коду операційної системи, користувач не має можливості відслідкувати зовнішнє втручання у власний компютер. Системи Майкрософта то чорна скринька, яка несе непередбачувані наслідки для користувачів таким програмним продуктом. Бо будь-яка зміна коду таких систем не може бути відслідкована користувачем. Саме через це кожного разу виявляються проблеми в таких продуктах. Тільки змінивши своє ставлення до відкритого кода Майкрософт може принципово змінити стан справ з безпекою своїх продуктів. А користувачі свою безпеку можуть гарантувати лише відмовившись від продуктів Майкрософта і перейшовши на програмне забезпечення з відкритим кодом. Witsa, Київ Бі-Бі-Сі не несе відповідальності за думки та факти, висловлені на форумі, і залишає за собою право не публікувати або скорочувати дописи. Форум публікується українською мовою

media-56112604

https://www.bbc.com/ukrainian/media-56112604

Посадка Perseverance на Марс. Як це буде

У четвер марсохід Perseverance увійде в атмосферу Марса і почне посадку в кратері Єзеро.

Марсохід шукатиме ознаки життя, яке могло існувати у далекому минулому планети. На місці кратера колись було озеро, тут можна знайти залишки мікроорганізмів. Марсохід також збиратиме зразки скельних порід, які доставлять на Землю.

160424_or_turkey_dutch_journalist

https://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2016/04/160424_or_turkey_dutch_journalist

У Туреччині затримали нідерландську журналістку

У Туреччині поліція затримала нідерландську журналістку, яка тиждень тому розкритикувала у Twitter президента Реджепа Таїпа Ердогана.

Ебру Умар арештували увечері в суботу на курорті Кушадаси, що на заході країни. Міністерство закордонних справ Нідерландів підтвердило затримання. Минулого тижня пані Умар опублікувала статтю, у якій критикувала представників турецького консульства в Нідерландах. Вони закликали турків, що живуть у країні, повідомляти про образи пана Ердогана. Цей заклик викликав зливу критики і його згодом відкликали. Пані Умар має турецьке походження.

131027_bagdad_blasts_or

https://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2013/10/131027_bagdad_blasts_or

У Росії відкрилася виставка картин Сталлоне

Державний Російський музей у Санкт-Петербурзі відкрив виставку картин голлівудського актора Сильвестра Сталлоне.

Зірка бойовиків експериментує у сфері живопису вже 40 років. 67-річний Сталлоне особисто приїхав до Петербурга на відкриття виставки. Він сказав журналістам, що образотворче мистецтво дається йому краще акторство, оскільки є "більш особистим".

131120_holodomor_10_facts_ko

https://www.bbc.com/ukrainian/science/2013/11/131120_holodomor_10_facts_ko

10 фактів про Голодомор

На думку більшості істориків, причиною виникнення в Україні та інших частинах СРСР голоду 1932-33 років стала примусова і репресивна для селян політика хлібозаготівлі, яку провадила комуністична влада.

Від голоду в Україні, відомого як Голодомор, померло, за уточненими даними, від 3 до 3,5 мільйона людей. Кількість жертв у всьому Союзі оцінюють до семи мільйонів. Понад 20 країн визнали голод в Україні 1932-33 рр. геноцидом української нації. Однак це питання досі викликає запеклі дискусії серед істориків та політиків. 1. Геноцид Моторошна описка в акті про смерть Андрія Остапенка, 1933 рік 2006 року Верховна Рада офіційно визнала Голодомор 1932-33 років геноцидом українського народу. За законом, публічне заперечення Голодомору вважається протиправним, але покарання за такі дії не уточнюється. Однак серед істориків та політиків немає єдиної думки щодо того, чи можна вважати Голодомор геноцидом у юридичному значенні цього слова, закріпленому в Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього. При цьому "батько Конвенції про геноцид", доктор Рафаель Лемкін, який власне і вигадав цей термін, у 1953 році сказав, що "винищення української нації" - це "класичний приклад геноциду". У 2010 році президент України Віктор Янукович, виступаючи у Стасбурзі в ПАРЄ, заявив, що "визнавати Голодомор як факт геноциду щодо того чи іншого народу, ми вважаємо, буде неправильно, несправедливо". За його словами, це була спільна трагедія держав, що входили до складу СРСР. Такої ж думки дотримується і російський уряд. Голодомор визнали геноцидом українців 23 держави: Австралія, Андорра, Аргентина, Бразилія, Грузія, Еквадор, Естонія, Іспанія, Італія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Словаччина, США, Угорщина, Чехія, Чилі, а також Ватикан як окрема держава. Однак слова "геноцид" немає в документах ООН, ЮНЕСКО і ПАРЄ, присвячених Голодомору. У резолюції Європарламенту від 2008 року Голодомор названо "жахливим злочином проти народу України та людяності". Документ також містить посилання на Конвенцію ООН про геноцид. Як показує дослідження Київського міжнародного інституту соціології, станом на листопад 2007 року майже дві третини опитаних українців підтримували визнання Голодомору актом геноциду українського народу. Проти цього висловилися 22% опитаних. 2. Кількість жертв Оголошення на околицях Харкова, 1933р. Ще один камінь спотикання серед дослідників проблеми – кількість жертв Голодомору. Це число вираховують, порівнюючи смертність у охоплених голодом регіонах з нормальним рівнем смертності. Через брак достовірних демографічних даних того періоду чисельність втрат серед українців оцінюють дуже по-різному: від 1,8 до 7,5 і навіть 10 млн. Однак більшість фахівців нині сходяться на думці, що прямих жертв Голоду було 3-3,5 млн. За підрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, їх було 3,2 млн. У рішенні Київського апеляційного суду щодо винуватців Голодомору вказано число 3,9 млн. "Президент Віктор Ющенко зробив своїй країні ведмежу послугу, заявивши про 10 мільйонів смертей і втричі завищивши кількість убитих українців", - написав американський історик Тімоті Снайдер. З тим, що дані екс-президента перебільшені, погодилися Стівен Дж. Віткрофт, Станіслав Кульчицький, Людмила Гриневич та інші дослідники цієї теми. Серед дослідників також немає єдиної думки щодо загальної кількості смертей від голоду в СРСР у 1932-33 рр. Деякі іноземні історики говорять про 5,5-8 мільйонів загиблих, стверджуючи, що більше половини з них були українцями. За підрахунками Снайдера, серед мільйона жертв на території Російської РСР близько 200 000 були етнічними українцями. В Україні ведуть Єдиний реєстр жертв Голодомору. 3. Географія голоду У 1932-33 роках масовий голод був також на Поволжі і Кубані (де жило багато етнічних українців), у Білорусі, на Південному Уралі, в Західному Сибіру і Казахстані. Найбільше українців загинули у сучасних Харківській, Київській, Полтавській, Сумській, Черкаській, Дніпропетровській, Житомирській, Вінницькій, Чернігівській, Одеській областях та в Молдові, яка тоді була складом УРСР. Близько 81% загиблих від голоду в Україні були українцями, 4,5% - росіянами, 1,4% - євреями та 1,1% - поляками. Серед жертв було також багато білорусів, болгар та угорців. Дослідники відзначають, що розподіл жертв Голодомору за національністю відповідає національному розподілу сільського населення України. "Вивчаючи дані РАГСів про національну приналежність померлих, ми бачимо, що в Україні люди гинули за ознакою місця проживання, а не національності. Невисока питома вага загиблих росіян і євреїв у їхній загальній кількості, оскільки вони жили переважно в містах, де функціонувала карточна система забезпечення продовольством", - пише історик Станіслав Кульчицький. 4. Де не було Голодомору? За даними Станіслава Кульчицького, восени 1932 року в Україні було майже 25 000 колгоспів, яким влада висунула завищені плани хлібозаготівлі. Попри це, 1500 колективних господарств зуміли виконати ці плани і не потрапили під каральні санкції, тому смертельного голоду на їхніх територіях не було. 5. Дюранті і перша згадка в пресі Вимерле від голоду село на Харківщині, 1933 р. Першим про голод в СРСР повідомив англійський журналіст Малкольм Маґерідж у грудні 1933 року, пише дослідник Станіслав Кульчицький. У трьох статтях в газеті Manchester Guardian журналіст описав свої гнітючі враження від поїздок Україною та Кубанню, розповівши про голод серед селян. Маґерідж засвідчив масову загибель селян, однак не назвав конкретних цифр. Після першої ж його статті радянська влада заборонила іноземним журналістам їздити по вражених голодом територіях країни. У березні сенсаційні відкриття Маґеріджа спробував заперечити кореспондент "Нью-Йорк Таймс" у Москві Волтер Дюранті. Його замітка називалася: "Росіяни голодують, але не вмирають від голоду". Коли про проблему почали писати інші американські газети, Дюранті підтвердив факт масових смертей від голоду. Дюранті відомий також тим, що єдиний з іноземних журналістів взяв інтерв’ю в Йосипа Сталіна та отримав Пуліцерівську премію за свою діяльність. В Україні деякі активісти вимагали, щоб Пуліцерівський комітет посмертно відібрав у Дюранті цю престижну журналістську нагороду, однак цього не відбулося. 6. Офіційне визнання Саме слово "Голодомор" вперше з'явилося в друкованих працях українських емігрантів у Канаді та США в 1978 році. У СРСР на той час історикам дозволяли лише говорити про "труднощі з продовольством", але не про голод. Із вуст партійного високопосадовця слово "Голодомор" вперше прозвучало в грудні 1987 року. Тоді перший секретар ЦК КПРС Володимир Шербицький, виступаючи на урочистостях з нагоди 70-ліття УРСР, визнав факт голоду 1932-33 рр. Коли про цю тему почали дискутувати дедалі відвертіше, у 1990 році ЦК Компартії України дозволив публікацію книжки "Голод 1932-1933 рр. в Україні: очима істориків, мовою документів". За словами Станіслава Кульчицького, справжній тираж видання був усього 2,5 тис. примірників і воно стала бібліотечним раритетом. У 2006 році, за часів президента Ющенка, СБУ розсекретила понад 5 тисяч сторінок державних архівів про Голодомор. 7. Натуральні штрафи Трудівник колгоспу з села Ольшана Харківської області, комсомолець Гончаренко охороняє насіннєві і страхові фонди, 1933р. У селян, які не вкладалися в плани хлібозаготівель і боргували державі зерно, конфісковували будь-яке інше продовольство. Воно не зараховувалося як сплата боргу і було лише каральним заходом. Політика натуральних штрафів мала змусити селян здати державі начебто приховане від неї зерно, якого насправді не було. Спочатку каральним органам дозволяли відбирати лише м'ясо, сало і картоплю, однак згодом вони взялися і за інші продукти тривалого зберігання. Федір Коваленко з села Лютенька Гадяцького району на Полтавщині розповідав: "У листопаді і грудні 1932 року забрали все зерно, картоплю, все забрали, навіть квасолю, і все те, що було на горищі. Такі дрібні були сушені груші, яблука, вишні – все забрали". 87-річна Ніна Карпенко з села Мацківці, Лубенського району Полтавщини, розповідає, що в селі досі пам'ятають людей, які від імені влади відбирали в своїх сусідів харчі. У грудні 1932 року другий генсек ЦК КП(б)У Станіслав Косіор доповідав Сталіну: "Найбільший результат дає застосування натурштрафів. За корову і свиню нині колгоспник і навіть одноосібник міцно тримаються". На Поволжі та Північному Кавказі натуральні штрафи застосовувалися лише епізодично. 8. Закон "про п’ять колосків" Комсомолець Іван Дибенко стереже колгоспний урожай. Полтавщина, 1932р. У серпні 1932 року під приводом того, що розкулачені селяни та "інші антисоціальні елементи" розкрадають вантажі з товарних поїздів та колгоспне і кооперативне майно, Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна. Закон передбачав за такі порушення розстріл з конфіскацією майна, а за пом'якшкуючих обставин – 10 років ув'язнення. Засуджені не підлягали амністії. За каральним документом закріпилася народна назва "закон про п’ять колосків", оскільки винним у розкраданні державного майна фактично був кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці. За перший рік дії нового закону за ним засудили 150 000 осіб. Закон діяв до 1947 року, однак пік його застосування припав саме на 1932-33 рр. 9. Чорні дошки Символічні "чорні дошки" з назвами сіл - частина Меморіалу пам'яті жертв голодоморів у Києві У 1920-30-х роках газети регулярно публікували списки районів, сіл, колгоспів, підприємств чи навіть окремих осіб, які не виконували планів із заготівлі продовольства. На боржників, які потрапили на ці "чорні дошки" (на противагу до "червоних дощок" – списків пошани), накладали різноманітні штрафи і санкції, аж до прямих репресій проти цілих трудових колективів. У роки голоду потрапляння села на "чорну дошку" означало вирок його жителям. Право вносити села і колективи до такого списку мали обласні представництва ЦК Компартії України за поданням районних і сільських осередків. Іншими словами, формально це була ініціатива знизу. Система "чорних дощок", окрім України, діяла також на Кубані, Поволжі, Донщині, Казахстані – територіях, де жило багато українців. Список населених пунктів, занесених на "чорні дошки" в 1932-33 рр. 10. Канібалізм Свідки Голодомору розповідають про випадки, коли доведені до відчаю селяни їли тіла своїх чи сусідських померлих дітей. "Цей канібалізм сягнув межі, коли радянський уряд… почав друкувати плакати з такою пересторогою: "Їсти власних дітей – це варварство", - пишуть угорські дослідники Аґнес Варді та Стівен Варді з Дюкейнського університету. За деякими даними, за канібалізм під час Голодомору засудили понад 2500 людей.

040407_paxas_hospital

https://www.bbc.com/ukrainian/news/story/2004/04/040407_paxas_hospital

Президент Литви після імпічменту потрапив до лікарні

Колишній президент Литви Роландас Паксас, якого парламент у вівторок усунув з посади, потрапив до лікарні зі скаргами на підвищений тиск крові.

Радник президента сказав Бі-Бі-Сі, що стан 47-річного пана Паксаса особливої стурбованості не викликає. Президента усунули з посади після того, як суд визнав його винним у порушенні конституції та президентської присяги. Він відкидав звинувачення і твердив, що став жертвою політичної помсти за намагання подолати у Литві корупцію.

news-39936211

https://www.bbc.com/ukrainian/news-39936211

Трамп заявив, що має право ділитися секретами

Президент США Дональд Трамп наполягає, що має "абсолютне право" обмінюватися інформацією з Росією. Цю заяву він зробив на тлі скандалу про можливе розкриття ним секретних матеріалів.

Як написав пан Трамп у Twitter, він розповів про "факти, які стосуються тероризму й авіаційної безпеки" і хоче, аби Росія доклала більше зусиль для боротьби із угрупованням "ІД". Минулого тижня він зустрівся з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим в Овальному кабінеті. Американські ЗМІ написали, що пан Трамп поділився з паном Лавровим даними, отриманими від партнера, який дозволу на це не давав. Газета Washington Post написала, що Дональд Трамп повідомив російській стороні секретну інформацію, яка стосується імовіроного наміру "ІД" здійснювати атаки за допомогою портативних комп'ютерів на бортах літаків. Крок пана Трампа не є незаконним, оскільки президент США має право розголошувати секретну інформацію. Втім, цей крок різко розкритикували демократи, закликавши Республіканську партію дати пояснення.

041013_marich

https://www.bbc.com/ukrainian/domestic/story/2004/10/041013_marich

Сербського активіста не пустили в Україну

Служба Безпеки України підтвердила повідомлення про вислання сербського політичного активіста Олександра Марича, якого вчора не пустили в Україну в аеропорту Бориспіль.

Як повідомляють українські прикордонники, Олександр Марич сьогодні відлетів до Будапешта. Про причини вислання не повідомляється. Олександр Марич свого часу брав участь у молодіжних виступах проти колишнього югославського керівника Слободана Мілошевіча, бувши поміж лідерів руху "Отпор". Згідно з повідомленнями, Олександр Марич співпрацював з українськими студентськими організаціями. Сербський активіст є також радником організації "Freedom House Ukraine". За повідомленнями з Бєлґрада, Олександр Марич у минулому співпрацював також з організаціями студентів у Грузії.

vert-cul-42487086

https://www.bbc.com/ukrainian/vert-cul-42487086

Сором'язлива голлівудська зірка, яка стала принцесою

Вона кинула блискучу акторську кар'єру і вийшла заміж за принца. Її талантом та чарівністю захоплювався весь світ, окрім її батька. Якою була Грейс Келлі, улюблена акторка Альфреда Х ічкока та дружина князя Монако?

Її батько, Джек Келлі, був триразовим олімпійським чемпіоном та успішним підприємцем, який з кредиту в 7 тис. дол. створив будівельну компанію вартістю 18 мільйонів. Її мати, Маргарет, була чемпіонкою з плавання та фотомоделлю. Один її дядько був зіркою мюзиклів, другий - відомим драматургом, лауреатом Пулітцерівської премії. Її брат та двоє сестер усе дитинство перемагали в змаганнях та демонстрували свою силу та хоробрість чи не на кожному домашньому відео. Але Грейс, середульша дочка, була іншою. Вона була єдиною Келлі, хто не вмів командувати парадом за будь-яких обставин - сором'язлива дівчинка в окулярах, якій не подобалися спортивні змагання. Єдине, чим вона захоплювалася, була сцена. Саме там вона могла приміряти на себе й інші ролі, окрім тієї одної, яку все життя грала в своїй родині - роль невдахи, найслабшої ланки в родині найуспішніших і в усьому найперших Келлі. Цієї думки вони не змінили навіть після її голлівудського тріумфу, коли в рекордні півтора року вона знялася в дев'яти стрічках у найвідоміших режисерів, здобула "Оскара", а потім вийшла заміж за принца, пожертвувавши запаморочливою кар'єрою. Коли журналісти спитали Джека Келлі, чи пишається він своєю дочкою Грейс, той запропонував написати про її старшу сестру Пеггі, і, знизавши плечима, додав: "Усе, що робила Грейс, Пеггі завжди могла зробити краще". Грейс разом зі своєю сестрою Елізабет і братом Джоном, 1948 рік. Родина Келлі належала до найвищого суспільства Філадельфії Для своєї родини Грейс так і залишилася невдахою. Але це не зломило її. Нестачу напористості вона успішно компенсувала стійкістю духу. Під час її першої театральної вистави виконавиця головної ролі в п'єсі "Не годуй тварин" забула свої слова. Грейс незворушно опустила сумочка на підлогу, повернулася до дівчинки і прошепотіла її рядок. Грейс було 12 років. Закінчивши найкращу школу Філадельфії, Келлі спробувала вступити до Бенінгтонського університету, але провалила іспит з математики. В родині Келлі було не заведено програвати. Келлі, принаймні, зустріла поразку з гідністю. Упродовж наступних п'яти років ця риса знадобиться їй ще не раз. Вона не пішла до коледжу, почала навчатися акторської майстерності та регулярно проходила прослуховування на Бродвеї. І так само регулярно їй відмовляли. "Я завжди була в категорії "занадто", - зітхала Грейс. - Занадто висока, із занадто довгими ногами та занадто великим підборіддям". Дівчина ненавиділа своє важке підборіддя і завжди приховувала його, трохи нахиляючись уперед. Тверді риси її обличчя свідчили про силу духу та впертість, якими вона дійсно володіла. Надзвичайно вимогливий та скупий на похвалу Джон Келлі на цьому фото, здається, все ж таки відчуває певну гордість за свою доньку, яка отримала "Оскара" Відмовившись бід батьківських грошей, Келлі заробляла собі на життя зйомками в рекламі та модельним бізнесом. Вона знялася для обкладинки Cosmopolitan, прикривши підборіддя рукою у зеленій рукавичці в горошок. Але більшість проектів, в яких вона працювала, були низькопробними рекламними роликами шампунів, сигарет та пива. Грейс стверджувала, що виглядала в них жахливо. "Якщо хтось побачить мене в рекламі сигарет Old Gold, він неодмінно перейде на Camel", - жартувала вона. Келлі вміла поблазнювати. Одного разу вона зустріла свого друга в порожній квартирі в Нью-Йорку, до якої вона щойно переїхала і ще не встигла обставити, в костюмі Сімейки Адамс. Іншому хлопцю вона якось влаштувала побачення, сховавшись під простирадлом та загримувавшись під небіжчицю. В неї була таємна пристрасть до ворожок, які повсякчас пророкували їй успіх, якщо вона наполегливо працюватиме. Після невеликої, але помітної ролі у стрічці "Рівно опівдні", Грейс зіграла в фільмі Джона Форда "Могамбо" і вмить стала знаменитою І вона з подвійним завзяттям бралася за роботу. Вдосконалила свій ірландський акцент для проб у фільмі "Таксі", але й цього разу не пройшла. Розчарування було болісним. Коли Грейс, нарешті, отримала епізодичну роль розлученої жінки у фільмі "Чотирнадцять годин", асистент режисера більше переймався цілістю орендованих шуб, ніж її грою. Потім вона зіграла невеличку роль нареченої Гері Купера у стрічці "Рівно опівдні", але єдиною пропозицією, яку отримала після цього, був контракт зі студією на 250 доларів за тиждень. Вона відмовилася. Напевно, Голлівуд був просто не для неї. "Вулкан, вкритий снігом" Келлі ніколи не програвали. Але поразка Грейс несподіваним чином відкрила їй шлях до успіху. Режисер Джон Форд шукав акторку на роль дружини вченого, яка палко закохується у професійного мисливця сафарі, впевненого в собі ловеласа (Кларк Гейбл). Форд побачив проби Грейс для "Таксі" і вигукнув: "Ця дівчина вміє грати. Знайдіть її!" "Оскара" за найкращу жіночу роль у фільмі "Сільська дівчина" 1955 року Келлі вручила акторка Бетт Девіс Цілувати Кларка Гейбла в Кенії? Грейс кинулася до аеропорту, на бігу підписавши контракт на шість років зі студією MGM, про що вона ще не раз пошкодує. Гейбл був від неї у захваті. А після виходу фільму - й весь Голлівуд. Келлі номінували на нагороду Академії та Золотий глобус за найкращу жіночу роль другого плану. Грейс було 24 і вона стала зіркою за одну ніч. "Одразу зіркою, а не старлеткою", як наголошував Time Magazine. На відміну від інших сексапільних красунь, які штурмували Голлівуд, Келлі ніколи не брала участі в конкурсах краси та ніколи не знімалася для плакатів у стилі "пін-ап". В історії кіно Келлі найбільш відома своєю співпрацею з Альфредом Хічкоком. Вона була його улюбленою "фатальною білявкою", образ якої він відчайдушно намагався відтворити в інших акторках Грейс Келлі була повною протилежністю Мерилін Монро. Чемна дівчинка з порядної родини, яка не скидала свій одяг за кожної ліпшої нагоди, як всі ці простушки, що прокладали собі шлях до слави через Playboy. Келлі так не робила. Вона здобула репутацію дівчини зі сталі чи граніту. Але Альфред Хічкок, який так само захопився Грейс після перегляду проб для "Таксі", називав її "вулканом, вкритим снігом". Щоби довести це, він змусив акторку в одній сцені стрічки "Вікно у двір" 30 разів поцілувати Джеймса Стюарта. Репортери світських хронік намагалися розкопати більше. Але коли вони запитували Келлі про її об'єми або чи носить вона бюстгальтер "пуш-ап", акторка одразу припиняла інтерв'ю. Ходили чутки, що Рей Мілленд, партнер Келлі по фільму "У випадку вбивства набирайте "М"", намагався заради неї покинути свою дружину, з якої вони прожили 21 рік. Але Грейс жодним словом не обмовилася про це. Все, що журналістам вдавалося про неї дізнатися, це те, що вона любила жирафів, жовтий колір та плести спицями. "Мені не потрібний образ", - вперто наполягала акторка. Останнім фільмом Келлі був комедійний мюзикл "Вище суспільство" за п'єсою "Філадельфійська історія", в якому вона зіграла разом із Френком Сінатрою, Бінгом Кросбі та Луї Армстронгом І коли один журналіст протягом трьох тижнів марно намагався відшукати бодай якусь сенсацію і зрештою у відчаї відкинув свій блокнот, вигукнувши, що "в інтерв'ю немає нічого, щоби вартувало друку", Келлі спокійно відповіла: "Не думаю, що я сама достатньо цікава для цього". На гламурних вечірках, які вона була змушена відвідувати, Келлі завжди ховалася за окуляри та здебільшого мовчала. Але її таємничість викликала лише дедалі більше інтересу в чоловіків, а також продюсерів. "Я ніколи не бачила більш затребуваної акторки", - писала кінооглядачка Луелла Парсонс. Шість днів на тиждень Келлі прокидалася о п'ятій ранку, знімалася до пізнього вечора, з'їдала гамбургер та лягала в ліжко для 10-годинного відпочинку. Одного дня 1954 року, завершивши зйомки "Зеленого вогню", вона вскочила на літак до Франції, де знімався наступний її фільм - "Спіймати злодія" і де вона познайомиться зі своїм майбутнім чоловіком. Віддаючи весь свій час і енергію Голлівуду, вона завжди тримала в таємниці своє приватне життя. У Франції вона орендувала скромну квартиру замість запропонованого їй будинку. Можливо, їй просто було потрібне усвідомлення, що вона завжди може повернутися до Нью-Йорка. Окрім задоволення грати в кіно Голлівуд більше нічого не міг їй запропонувати. Їй були не потрібні гроші, вона не любила слави і не прагнула визнання, крім похвали однієї людини - свого батька. Від кінобогині до принцеси У 1954 році Келлі довелося пригрозити MGM, що вона розірве з ними контракт, якщо студія не дозволить їй знятися в "Сільській дівчині" - фільмі, який приніс їй "Оскара". Її весілля з князем Монако в 1956 році стало справжньою сенсацією - це було втіленням казкової мрії, але голлівудську кар'єру довелося завершити На церемонії нагородження акторка сказала: "Приголомшливість цього моменту не дозволяє мені висловити всього того, що я відчуваю". Проте успіх в кіно затьмарили заголовки в усіх світових ЗМІ про майбутнє весілля Грейс Келлі з Князем Монако Реньє III. Шлюб зробить її найбільш титулованої жінкою світу. Вона стане двічі принцесою, чотири рази герцогинею, вісім разів графинею, дев'ять разів баронесою, 111 разів леді і матиме найшляхетніший титул "Ваша світлість". "Королівські титули не справляють на мене враження", - відказав її батько журналістам. Заручини Келлі та Реньє III сталися так несподівано, що її мати спочатку подумала, що Келлі виходить заміж за принца Марокко. Всього за кілька місяців до заручин Реньє попросив, щоби його представили Мерилін Монро. Поштова марка на честь весілля Грейс Келлі і Князя Монако - тепер країною править їхній син Князь Альберт II Князь мав твердий намір одружитися з американською кінозіркою, яка заради нього покине кар'єру та народжуватиме йому спадкоємців. Вони були конче йому потрібні, щоби зберегти корону Монако та отримати податкову незалежність від Франції. "Я шкодую, що не залишилася в кіно хоча б іще на п'ять років, бо я впевнена, що здобула би справжнє ім'я як Грейс Келлі", - зізналася принцеса за кілька років до своєї смерті в автокатастрофі у віці 52 років. Вона втішалася благодійними балами, флористикою і тим, що була першою жінкою в Раді директорів компанії 20th Century Fox. І вона знімала домашні кінофільми, в яких грала роль щасливої мами трьох дітей, оточених любов'ю. Останній її фільм, "Вище суспільство", став для неї теплим прощанням із кінематографом. Келлі грає в ньому філадельфійську спадкоємицю зі своєю власною обручкою на пальці й, за великим рахунком, своїми власними почуттями. Надто коли в обіймах Френка Сінатри вона зітхає: "Тож, виходить, я не зроблена з бронзи?", а він відповідає їй: "Ти - з плоті й крові". Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Culture.

features-47494291

https://www.bbc.com/ukrainian/features-47494291

Вибори 2019: кандидати в президенти – фінальний список

У ніч на 8 березня ЦВК сформувала остаточний список кандидатів у президенти.

Після того, як п'ять зареєстрованих претендентів вирішили зняти свої кандидатури, всього у виборчих бюлетенях буде 39 кандидатів. BBC News Україна зібрала інформацію про всіх них. Кандидати розташовані в алфавітному порядку. Геннадій Балашов, 57 років, бізнесмен, лідер партії "5.10" Кандидатом у президенти його висунула партія "5.10". Геннадій Балашов народився і здобув освіту економіста у Дніпрі (колишній Дніпропетровськ). Після навчання свій бізнес будував на торгівлі, у тому числі комісійними товарами. Створив у Дніпропетровську мережі універмагів, дискотек та інших розважальних закладів. У 2002 році заснував і очолив у Києві елітне агентство нерухомості "Липки". Практикує як бізнес-тренер, стрес-менеджер, був ведучим на теле- і радіоканалах. Наприкінці 90-х і у подальшому був членом різних партій - "Міжрегіональний блок реформ", "Яблуко", Народно-демократичної, "Красива Україна". Був депутатом ВРУ у 1998-2002 роках, потім ще кілька разів невдало балотувався до парламенту, а також був претендентом на посаду мера столиці. У 2014-му створив і очолив партію "5.10", яка домагається скасувати більшість податків в Україні і запровадити замість них 5% податку з продажу і 10% податку на прибуток. Роман Безсмертний, 53 роки, колишній депутат парламенту і посол України у Білорусі, лідер партії "+380" Роман Безсмертний зареєстрований кандидатом у президенти як самовисуванець. Роман Безсмертний народився на Київщині, закінчив історичний факультет Київського педагогічного університету ім.Драгоманова. На початку 90-х працював вчителем, у 1994-му став депутатом Верховної Ради від мажоритарного округу на своїй батьківщині. До парламенту обирався ще тричі, за партійними списками НДП, а потім - "Нашої України". Активний учасник Помаранчевої революції 2004 року, був комендантом наметового містечка. За президентства Віктора Ющенка нетривалий час працював в уряді, потім очолив фракцію "Наша Україна" у парламенті, був заступником глави секретаріату президента. У 2010-2011 роках - посол України у Білорусі. У 2016-му вступив до Аграрної партії України, але через два роки залишив партію. У 2015-2016 роках був представником України у Мінській контактній групі У січні 2019-го, оголосивши про намір стати президентом, створив свою партію - "+380", маючи на увазі міжнародний код України і проголошуючи ціль об'єднання українців. Ольга Богомолець, 52 роки, депутат Верховної Ради України Ольгу Богомолець Центрвиборчком зареєстрував як самовисуванця. Ольга Богомолець народилася у Києві, в родині відомої лікарської династії. Ім'я її прадіда, Олександра Богомольця, носить Національний медичний університет, який вона теж закінчила. Нині Ольга Богомолець - доктор медичних наук, голова парламентського комітету з питань охорони здоров'я. Ольга Богомолець є засновником Клініки лазерної медицини, яку вона очолювала у 2003- 2014 роках. У 2004-2005 роках була особистим лікарем Віктора Ющенка, а також координатором медичної служби Майдану під час Помаранчевої революції та Євромайдану у 2013-2014 роках. Брала участь у виборах президента у 2014 році, посіла восьме місце серед 20 кандидатів, отримавши 2% підтримки виборців. На дочасних виборах парламенту стала депутатом від блоку Петра Порошенка. Послідовно критикує медичну реформу в Україні і міністра охорони здоров'я Уляну Супрун. Інна Богословська, 58 років, юрист, екс-депутат парламенту Інна Богословська зареєстрована кандидатом у депутати як самовисуванець. Інна Богословська народилася у Харкові, закінчила Національну юридичну академію ім. Ярослава Мудрого. Майже 10 років працювала адвокатом, потім її професійна кар'єра була пов'язана з аудитом та консалтингом. Була депутатом трьох скликань Верховної Ради, вперше - у 1998-2002 роках, у складі фракції "Трудова Україна". Спроба потрапити до парламенту за списком "Команди озимого покоління" у 2002-му була невдалою. У 2005-му очолила партію "Віче", яка теж не пройшла до Ради. Із 2007 по 2013 рік, два терміни поспіль, входила до фракції Партії регіонів у парламенті. Також була заступником міністра юстиції, головою Держкомітету з питань регуляторної політики та підприємництва. У 2010 році брала участь у президентських виборах, через це припинила членство у Партії регіонів. Одержала 0,41% підтримки виборців. Повернулася до партії, але вийшла з неї після розгону акції студентів у листопаді 2013 року. Юрій Бойко, 60 років, депутат парламенту, лідер "Опозиційної платформи - За життя" Центрвиборчком зареєстрував Юрія Бойка як самовисуванця. Юрій Бойко народився на Донеччині, освіту здобув у Москві, за фахом - хімік-технолог. Почавши працювати як майстер хімічного заводу "Зоря" у Рубіжному, згодом став гендиректором цього підприємства. Обіймав керівні посади на підприємствах ПЕК, зокрема, "УкрТатнафта", "Укртранснафта". Три роки, до 2005, керував держкомпанією "Нафтогаз України". Згодом був міністром енергетики та віце-прем'єром в уряді Миколи Азарова. Опозиція звинувачувала Юрія Бойка у причетності до компанії "РосУкрЕнерго", яка була монополістом на газовому ринку України і діяла, як твердили її опоненти, в інтересах Росії. Вважається близьким до опального олігарха Дмитра Фірташа. ГПУ веде кримінальну справу про так звані "вишки Бойка" - плавучі бурові установки у Чорному морі, які, за даними ГПУ, були придбані за завищеними цінами у посередника. У цій справі Бойко - свідок. Однак через анексію Криму і захоплення вишок Росією слідство у справі загальмоване. Має звання "Героя України". Був одним із очільників Партії регіонів. Після втечі Віктора Януковича з України навесні 2014-го Юрія Бойка виключили з партії - після того, як він подав документи на реєстрацію кандидатом у президенти. Згодом він став депутатом парламенту і очолив фракцію "Опозиційного блоку". Незадовго до початку виборчої кампанії підписав угоду із партією "За життя!" Вадима Рабіновича, що призвело до розколу "Опоблоку" і появи партії "Опозиційна платформа - За життя", в якій Юрій Бойко - співголова і до якої долучився, зокрема, Віктор Медведчук. Віктор Бондар, 43 роки, депутат парламенту, лідер партії "Відродження" ЦВК зареєструвала Віктора Бондаря як висуванця партії "Відродження". Віктор Бондар народився в Ленінграді. Закінчив юридичну академію України ім. Ярослава Мудрого і "Київський політехнічний інститут". Наприкінці 1990-х Бондар працював у приватних компаніях, у 2000 році починає кар'єру держслужбовця в секретаріаті Кабінету Міністрів, де, зокрема, займав посади керівника Центру інформаційних ресурсів і начальника управління стратегії розвитку інформаційних ресурсів та технологій департаменту внутрішньої політики. У 2005 - 2006 роках очолював міністерство транспорту та зв'язку України, згодом працював заступником голови секретаріату президента України. З 2007 по 2010 рік, за президентства Віктора Ющенка, Бондар очолював Дніпропетровську обласну державну адміністрацію, у 2010-2012 роках, коли країною керував Віктор Янукович, був заступником голови Державної митної служби України. У 2012 і 2014 роках вигравав вибори до парламенту у мажоритарному округу на Хмельниччині. З 2015 року - голова партії "Відродження". Олександр Ващенко, лідер громадської орагнізації "Влада народу" Кандидатом у президенти Олександр Ващенко зареєстрований як самовисуванець. Олександр Ващенко народився у 1962 році на Дніпропетровщині. Освіту здобував у Дніпропетровському національному університеті. Є головою правління громадської організації "Влада народу". Олександр Вілкул, 44 роки, депутат парламенту Олександр Вілкул кандидатом у президенти зареєстрований від партії "Опозиційний блок - Партія миру і розвитку". Олександр Вілкул народився у Кривому Розі, закінчив Криворізький технічний університет за спеціальністю гірничий інженер. Починав кар'єру на Південному гірничо-збагачувальному комбінаті, згодом був одним із керівників цього підприємства. Потім працював на підприємствах, що входять до "Метінвест Холдинг" Ріната Ахметова, у тому числі був гендиректором "Північного гірничо-збагачувального комбінату". Його батько - Юрій Вілкул - мер Кривого Рогу останні майже 10 років. У 2005 році Олександр Вілкул боровся за пост мера Дніпра (на той час - Дніпропетровська), але у другому турі програв Борису Філатову. Депутат парламенту від Партії регіонів - із 2006 року. У 2010-му був призначений главою Дніпропетровської облдержадміністрації, а у 2012-му - віце-прем'єр-міністром в уряді Миколи Азарова. Був на цій посаді до усунення Віктора Януковича з посади президента. На дострокових виборах парламенту восени 2014 року пройшов до Верховної Ради за списком партії "Опозиційний блок". Микола Габер, 58 років, член Патріотичної партії України (ППУ) ЦВК зареєструвала Миколу Габера як самовисуванця. Микола Габер народився на Одещині, закінчив Одеський національний університет ім. Мечникова, за освітою біолог, працював в інституті зоології НАН України. Окрім того, він видавав і редагував низку газет. У 1998-2002 роках був депутатом парламенту від фракції ПСПУ Наталії Вітренко. Але за час роботи в парламенті був членом фракцій «Громада» та «Батьківщина». У 1998 році створив та очолив Патріотичну партію України. У 1999-му брав участь у президентських виборах, посів останнє місце, отримавши 0,12% голосів виборців. Улітку 2018 року він став організатором "Форуму патріотичних сил", за яким, як вважали, стояв лідер "Українського вибору" Віктор Медведчук. Проте сам Микола Габер це заперечував. Анатолій Гриценко, 61 рік, лідер партії "Громадянська позиція", екс-міністр оборони Анатолія Гриценка висунула кандидатом у президенти його партія. Анатолій Гриценко народився на Черкащині, навчався у суворовському училищі, потім - у Київському вищому військовому авіаучилищі. Пройшов шлях від військовослужбовця та воєнного аналітика до міністра оборони й голови парламентського комітету. На президентських виборах 2004 року працював у штабі Віктора Ющенка. У 2005-2007 роках - міністр оборони в урядах трьох прем'єрів: Юлії Тимошенко, Юрія Єханурова та Віктора Януковича. У 2010 році вперше балотувався на посаду президента, але набрав лише трохи більше ніж 1%. Неуспішною була і спроба його партії "Громадянська позиція" потрапити до Верховної Ради восени 2014 року. Анатолій Гриценко проголошує ключовим завданням боротьбу з корупцією. Пропонує змінити Конституцію так, щоб президент країни очолював виконавчу владу. Конфлікт на Донбасі та питання Криму пропонує вирішувати через чотиристоронні переговори України, Росії, США та представників Євросоюзу. Олександр Данилюк, 37 років, адвокат, голова "Центру оборонних реформ" Центрвиборчком зареєстрував Олександра Данилюка як самовисуванця. Олександр Данилюк народився в Києві, навчався у Київському національному економічному університеті за фахом "правознавство". Брав активну участь в акціях "Україна вставай!" та "Україна без Кучми" на початку 2000 років. У 2010-му оголосив себе організатором "Податкового майдану". Тоді ж став координатором громадянського руху "Спільна справа". У січні 2014 рок, під час Євромайдану, МВС оголосило Данилюка в розшук і висунуло йому звинувачення в організації масових заворушень, що призвели до тяжких наслідків. Це сталося після того, як рух "Спільна справа" захопив приміщення міненерго та мінАПК. Згодом стало відомо, що він нелегально перетнув державний кордон України та виїхав до Лондона. 26 лютого 2014 року обвинувачення з нього зняли. Із липня по листопад 2014 року Данилюк був радником міністра оборони. Залишив цю посаду, коли його призначили на чолі новоствореного Центру оборонних реформ. Юрій Дерев'янко, 45 років, депутат парламенту, один з лідерів партії "Воля" Зареєстрований кандидатом у президенти від партії "Воля". Юрій Дерев'янко народився на Івано-Франківщині, закінчив Київський економічний університет. Під час навчання та після вишу займався бізнесом, зокрема, фармацевтичним, нерухомістю, поліграфією. Політикою почав займатися у 2006 році, приєднавшись до Партії промисловців та підприємців. У 2010 році став депутатом Івано-Франківської облради від партії "Фронт змін", але через два роки залишив її через незгоду з діями керівництва. У 2012 та 2014 роках виграв вибори до парламенту у мажоритарному округу на Прикарпатті. Деякий час входив до фракції "Самопоміч", але згодом вийшов з неї через конфлікт із лідерами цієї фракції та кількома своїми однопартійцями. Навесні 2017-го партія "Воля" об'єдналася з "Рухом нових сил" Міхеїла Саакашвілі, але у грудні 2018 року Юрій Дерев'янко заявив про вихід з політичного партнерства з ним. Василь Журавльов, голова Федерації футболу Маріуполя, лідер партії "Стабільність" Кандидатом у президенти Василь Журавльов зареєстрований від партії "Стабільність". Василь Журавльов народився у 1970 році. Вивчав банківську справу в Міжнародному слов'янському університеті в Харкові. З 2017 року Журавльов очолює Федерацію футболу міста Маріуполь. Він також є головою політичної партії "Стабільність". Найбільше Журавльов запам'ятався своїми гучними заявами у ЗМІ - зокрема, критикою на адресу голови Федерації футболу України Григорія Суркіса, якого звинувачував в незаконному потраплянні до виконкому УЄФА. Володимир Зеленський, 40 років, шоумен, актор Центрвиборчком зареєстрував Володимира Зеленського як висуванця партії "Слуга народу". Володимир Зеленський народився у Кривому Розі, там навчався на юридичному факультеті філіалу Київського національного економічного університету ім. Гетьмана. За фахом не працював. Ще у виші став активним учасником КВК, спочатку команди "Запоріжжя-Кривий Ріг-Транзит", потім - "95-й Квартал". Згодом він та його команда почали співпрацю із телеканалами "1+1" та "Інтер", через деякий час Володимир Зеленський став одним із власників студії "Квартал 95". Впродовж 2010 - 2012 років він двічі, з перервами обіймав посаду генерального продюсера телеканалу "Інтер". Залишив посаду, посилаючись на творчі плани "Кварталу 95". На сьогодні Володимир Зеленський знявся або ж був одночасно актором і продюсером у понад 10-ти повнометражних художніх фільмах. У 2017-му мін'юст зареєстрував партію "Слуга народу", яка через рік висунула Володимира Зеленського кандидатом у президенти. Назва партії повторює назву фільму, в якому актор зіграв головну роль - президента країни. Сергій Каплін, 39 років, депутат Верховної Ради України Сергія Капліна висунула кандидатом у президенти Соціал-демократична партія, яку він очолює. Сергій Каплін народився на Полтавщині, закінчив Київський національний університет ім.Шевченка. Твердить, що почав працювати із 19 років, ставши тоді радником голови Держкомітету України з питань розвитку підприємництва та регуляторної політики. Був помічником депутата парламенту, членом правління УСПП, у 21 рік - виконавчим директором Кременчуцького шкірно-лимарного комбінату. Журналісти припускають, що ці посади могли дістатися йому завдяки батькові, який в середині 1990-х був радником прем'єр-міністра Валерія Пустовойтенка. У 2010-2011 роках керував Кременчуцькою парторганізацією "Фронту змін" Арсенія Яценюка, але уже в 2012-му на парламентських виборах його обрали депутатом по мажоритарному округу Полтави від партії "УДАР" Віталія Кличка. У 2014-му, на позачергових виборах переміг на тому ж окрузі як кандидат від Блоку Петра Порошенка. У 2015 році створив Партію простих людей, а в 2016-му перейменував її у Соціал-демократичну партію. Через два роки на з'їзді Соціалістичної партії був обраний її головою, але навколо цієї посади не згасає скандал: на лідерство претендує кілька людей. Юрій Кармазін, 61 рік, колишній депутат парламенту Юрія Кармазіна Центральна виборча комісія зареєструвала як самовисуванця. Юрій Кармазін народився на Черкащині, освіту отримав в Одеському національному університеті імені І. І. Мечникова. За фахом - юрист. До 1990-х встиг попрацювати помічником прокурора, прокурором і суддею. У 1994 вперше стає народним депутатом, згодом обирався до Верховної ради ще тричі. Кармазін є лідером Партії захисників вітчизни. На початку 2000-х брав участь в акціях "Україна без Кучми", згодом підтримував Помаранчеву революцію, у 2013 - Революцію гідності. У 2016 стає одним зі співорганізаторів платформи "Революційні праві сили", яка серед іншого закликала до "третього майдану". Ілля Кива, 41 рік, екс-керівник департаменту Нацполіції України Центрвиборчком зареєстрував Іллю Киву як висуванця Соціалістичної партії України. Ілля Кива народився на Полтавщині, має освіту педагога та юриста. Спочатку працював на промислових підприємствах, після закінчення Національної юридичної академії ім.Ярослава Мудрого та отримання звання майора міліції подальшу трудову діяльність пов'язав із правоохоронними органами. Працював у Полтавській області, а після початку конфлікту на сході України був одним і керівників поліції у Донецькій області, потім - на Херсонщині. Нетривалий час був командиром батальйону "Полтавщина" в зоні АТО. У 2015 році очолив департамент протидії наркозлочинності Нацполіції, але після відмови проходити переатестацію і психологічне тестування через рік був звільнений з посади. У 2014 році невдало балотувався до Верховної Ради в одномандатному округу Херсона. У липні 2017-го оголосив, що очолив Соціалістичну партію України, у той час як навколо лідерства в СПУ тривалий час тривають суперечки. Аркадій Корнацький, 65 років, народний депутат Аркадій Корнацький народився на Миколаївщині, закінчив факультет економіки та права Університету дружби народів імені Патріса Лумумби в Москві, де здобув освіту за спеціальністю "міжнародне право" і "перекладач англійської мови". Після завершення навчання певний час жив і працював у Москві. Після повернення до України у 1998 році займається бізнесом. У 2005 отримує українське громадянство. У 2008 стає радником голови секретаріату президента Віктора Ющенка. У 2012 році він брав участь у парламентських виборах у 132-му окрузі у Миколаївській області, але програв кандидатові від Партії регіонів. Корнацький заявив про фальсифікації, і зрештою ЦВК результати голосування не визнало. Але під час перевиборів у 2013-му знову програв. На парламентських виборах 2014 року виграв вибори по тому ж округу за підтримки блоку Петра Порошенка. Руслан Кошулинський, 49 років, заступник голови партії "Свобода" ЦВК зареєструвала Руслана Кошулинського як висуванця партії. Руслан Кошулинський народився у Львові, після школи закінчив кооперативний технікум, працював кухарем. Вищу освіту здобув у 37 років, у Тернопільському економічному університеті, за спеціальністю "право". Є членом "Свободи" із 1996 року, був помічником лідера партії Олега Тягнибока у парламенті. Із 2008 року - заступник голови партії. У 2012-2014 роках був віце-спікером Верховної Ради, потрапивши до парламенту за списком "Свободи". Із осені 2014-го, протягом року воював у зоні АТО, повернувшись, брав участь у виборах мера Львова. Поступився Андрію Садовому у другому турі голосування, отримавши понад 36% підтримки. Зараз - депутат Львівської міськради. На виборах президента є спільним кандидатом від націоналістичних партій - "Свободи", С-14, ОУН, КУН, "Правий сектор". Віктор Кривенко, 37 років, депутат парламенту, лідер НРУ Центрвиборчком зареєстрував Віктора Кривенка як висуванця Народного руху України Віктор Кривенко народився на Дніпропетровщині, за фахом фінансист та юрист, закінчив кілька вищих навчальних закладів. З 2005 по 2009 рік працював заступником гендиректора «Південного машинобудівного заводу». Після цього нетривалий час - заступником гендиректора Національного космічного агентства України. Був радником керівників «Укроборонпрому» та «Укрспецекспорт». Є головою координаційної ради держпідприємства «Національні інноваційні проекти». Віктор Кривенко став депутатом парламенту від партії "Самопоміч" у 2014 році, але був виключений з фракції за голосування всупереч позиції фракції. Після цього вступив до Народного руху України, у 2017-му обраний головою партії. Приєднався до фракції блоку Петра Порошенка у парламенті, але залишив фрацію у лютому 2018 року за рішенням з'їзду НРУ. Віталій Купрій, 45 років, депутат Верховної Ради України Центрвиборчком зареєстрував безпартійного Віталія Купрія як самовисуванця. Віталій Купрій народився на Дніпропетровщині, закінчив кілька вишів за спеціальностями економіст, перекладач та юрист. Займався бізнесом з 90-х років - це була торгівля оргтехнікою, відеоапаратурою та одягом. Згодом у Віталія Купрія з'явився інший бізнес - нерухомість та реклама. Був депутатом у рідному місті Кам'янське. На позачергових виборах до Верховної Ради у 2014 році виграв у мажоритарному окрузі в Дніпропетровській області за підтримки блоку Петра Порошенка. Але у фракції БПП пробув недовго, заявивши про незгоду з діяльністю цієї політичної сили. Згодом увійшов до партії УКРОП, але у липні 2018-го залишив її, заявивши про намір створювати власну політичну силу. Очолює громадську організацію "Всеукраїнське об'єднання правників "Маємо Право!". Головними завданнями президента бачить подолання корупції та захист прав людей. Юлія Литвиненко, 42 роки, телеведуча Центрвиборчком зареєстрував Юлію Литвиненко як самовисуванця. Юлія Литвиненко народилася у 1976 році на Дніпропетровщині, закінчила факультет журналістики Дніпропетровського національного університету. З середини 1990-х працює на телебаченні. Була автором і ведучою програм на телеканалах "СТБ", "1+1", "УТ-1", "ICTV", "Інтер" і "К-1". У 2014 стає ведучою радіо "Вєсті", згодом приєдналася до колективу телеканалу "News One". З травня 2018 року працює на каналі "Прямий". Олег Ляшко, 46 років, депутат парламенту, лідер Радикальної партії Центрвиборчком зареєстрував Олега Ляшка як висуванця його партії. Народився у Чернігові, закінчив Харківський державний педуніверситет та Київський університет ім. Шевченка за спеціальністю "міжнародний бізнес". У 1990-х працював у журналістиці, зокрема головним редактором газети "Політика". У 2000-х Ляшко двічі проходив до Верховної Ради за списком Блоку Юлії Тимошенко. У 2010 його виключили з фракції БЮТ за співпрацю з коаліцією президента Януковича. Після цього він розпочав свій власний проект - Радикальну партію. На парламентських виборах 2012 року вона набрала 1%, але сам Ляшко зумів пройти до Ради через свій округ в Чернігівській області. На позачергових парламентських виборах 2014 року Радикальна партія отримала вже 7%. Зараз до фракції входить 21 депутат. Спочатку Радикальна партія приєдналася до провладної коаліції, але вже у 2015 вийшла з неї: тоді, як заявив політик, його політична сила перейшла до опозиції. Олександр Мороз, 74 роки, екс-спікер парламенту, голова Соціалістичної партії Олександра Мороза Олександр Мороз зареєстрований кандидатом у президенти від своєї партії. Олександр Мороз народився на Київщині, закінчив Українську сільськогосподарську академію та Вищу партшколу при ЦК КПУ. До 1976 року працював за спеціальністю інженера, потім перейшов на партійну роботу до Київського обкому КПУ. У 1990 році, ставши депутатом Верховної Ради УРСР, очолив у ній комуністичну більшість. Після проголошення Незалежності і заборони Компартії створив Соціалістичну партію і став її керівником. Двічі був головою парламенту, кілька разів балотувався на виборах президента, найкращий результат - третє місце у 1994 році, із 13% підтримки. У 1996-му як спікер Ради відіграв ключову роль в ухваленні Конституції. Олександр Мороз у 2000 році першим оприлюднив "плівки Мельниченка", що призвело до "касетного скандалу" і масових акцій протесту проти президента Леоніда Кучми. У 2006-му став головою парламенту за підтримки Партії регіонів і КПУ, всупереч коаліційній угоді з "Нашою Україною" та блоком Юлії Тимошенко. Це призвело у подальшому до розпуску парламенту і падіння рейтингу СПУ та самого Мороза - на виборах президента у 2010 році його підтримало близько 0,4% виборців. Згодом його партія зазнала розколу, кілька людей оголосили, що є лідерами СПУ. Олександр Мороз, вважаючи, що партія по-рейдерськи захоплена, зареєстрував у мін'юсті свою, Соцпартію Олександра Мороза. Валентин Наливайченко, 52 роки, екс-голова СБУ, лідер партії "Справедливість" Валентина Наливайченка кандидатом у президенти висунула його партія. Валентин Наливайченко народився у Запоріжжі, закінчив Київський національний університет ім.Шевченка за спеціальністю перекладач англійської мови, недовго викладав в одному зі столичних вишів. У 1991-1994 роках навчався у Червонопрапорному інституті КДБ ім. Андропова у Москві. Твердить, що був відрахований із закладу за власним бажанням та повернувся у розпорядження СБУ. Повернувшись із Москви в Україну, 12 років працював на дипломатичній службі - у посольствах України у Фінляндії, США, Білорусі, а також у МЗС України. За часів президентства Віктора Ющенка був заступником міністра закордонних справ України. Три роки, до березня 2010 року, був головою Служби безпеки України. За його керівництва СБУ відкрила для вільного доступу історичні архіви, які стосуються політичних репресій та Голодомору. У 2010 році став членом партії "Наша Україна", у 2012-му приєднався до партії "УДАР" Віталія Кличка і за його списком був обраний депутатом парламенту. Після Євромайдану знову очолив СБУ, але пробув на посаді недовго - у червні 2015 Рада проголосувала за його відставку. У 2016 році створив і очолив партію "Справедливість". Підтримував "Рух нових сил" і його лідера Міхеїла Саакашвілі, зокрема, брав участь у перетині кордону разом із екс-президентом Грузії, який правоохоронні органи визнали незаконним. Вважає опозиційні партії "Батьківщина", "Громадянська позиція", "Самопоміч", УКРОП союзниками своєї партії. Роман Насіров, 39 років, екс-голова Державної фіскальної служби України Зареєстрований кандидатом у президенти як самовисуванець. Роман Насіров народився у Чернігові, має освіту економіста та юриста. Його кар'єра впродовж 2005-2013 років була пов'язана із компаніями, які займаються торгівлею цінними паперами. До обрання в парламент у 2014-му за списком блоку Петра Порошенка керував Державною продовольчою зерновою корпорацією України, а в 2015-му очолив Державну фіскальну службу України. У березні 2017-го НАБУ затримало Романа Насірова у рамках розслідування кримінальної справи депутата ВРУ Олександра Онищенка. Згодом звинувачення були висунуті і самому Насірову - у заподіянні збитків державі у розмірі два мільярди гривень. Розслідування також виявило наявність у нього британського громадянства. Уряд звільнив Романа Насірова з посади на початку 2018 року. Сам екс-чиновник усі звинувачення відкидає і через суд домігся рішення про порушення під час його звільнення. Найгучнішим скандалом у справі Насірова стали спроби доставити його до суду для обрання запобіжного заходу - він відмовлявся залишати лікарню, а потім брав участь у засіданні суду, лежачи на ношах. Кримінальна справа не завершена. Андрій Новак, 46 років, член партії "Патріот" Центрвиборчком зареєстрував Андрія Новака як висуванця партії "Патріот". Андрій Новак народився у 1973 році в Києві. Навчався в аспірантурі Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України, захистив дисертацію в КНУ ім. Тараса Шевченка. Наприкінці 1990-х працював комерційним агентом на телебаченні, згодом став політичним консультантом у питаннях PR і роботи зі ЗМІ. У 2005-2006 роках був радником двох прем'єр-міністрів України - Юлії Тимошенко і Юрія Єханурова. У 2010 році став головою Комітету економістів України, у 2011 - проректором Європейського університету. В українських ЗМІ Андрій Новак часто фігурує в якості експерта з економічних питань. Сергій Носенко, 49 років, економіст Сергій Носенко зареєстрований кандидатом у президенти як самовисуванець. Сергій Носенко народився в Києві, закінчив Київський політехнічний інститут за спеціальністю комп'ютерні науки та Українську академію зовнішньої торгівлі. У 1994 - 2011 роках був одним із керівників міжнародного холдингу Coris Group, яка надає асистенські послуги страховим компаніям. Із 2011 року працює в міжнародній інвестиційній компанії International Investment Partners, яка займається консалтингом, антикризовим управлінням у різних галузях. Створив громадську організацію "Розвиток", яка об'єднала експертів-економістів. Був заступником голови політради партії "Справедливість" і радником з економічних питань. Володимир Петров, блогер Кандидатом у президенти Володимир Петров зареєстрований як самовисуванець. Кандидати у президенти: хто вони? Володимир Петров родом із Кривого Рогу, освіту отримав у Криворізькому технічному університеті. Спеціальність - гірничий інженер. Він став відомим завдяки "Живому журналу", який ще починаючи з 2000-х вів під псевдонімом Lumpen. В ЗМІ його називають політтехнологом і продюсером. Петрова пов'язують з організацією цілої низки медіа-скандалів, зокрема "педофільського скандалу" в Артеці 2009 року. Тоді активно поширювалася інформація про те, що одразу кілька народних депутатів причетні до розбещення дітей. Наразі Петров перебуває під домашнім арештом через можливу причетність до нещодавнього "Tinder-скандалу", коли студентка КПІ звинуватила начальника відділу департаменту захисту економіки Національної поліції Олександра Варченка у домаганнях і погрозах. Зрештою Бурейко відмовилася від своїх слів і заявила, що публікацію від її імені зробили інші люди, які запропонували їй за це гроші. У своєму Facebook Петров називає себе "першим в історії України кандидатом у президенти, який веде свою виборчу кампанію з-під домашнього арешту". Петро Порошенко, 53 роки, президент України Центрвиборчком зареєстрував Петра Порошенка як самовисуванця. Петро Порошенко народився на Одещині, закінчив факультет міжнародних відносин Київського національного університету ім.Шевченка, там же закінчив аспірантуру. З початку 90-х років займався бізнесом, згодом створив корпорацію "ROSHEN". Петру Порошенку також належать 5 телеканал, судноремонтний завод "Кузня на Рибальському", "Укрпромінвест-Агро" ти низка інших підприємств. На дострокових виборах 2014 року переміг у першому турі голосування, одержавши майже 55% голосів виборців. Пообіцяв продати свій бізнес, але цього не сталося. У 2015 році уклав угоду із компанією Rothschild з метою продажу своїх активів. У 2016-му оголосив, що передав свою частку в корпорації "ROSHEN" в незалежний сліпий траст, яким керує вказана компанія. Політичну діяльність починав у СДПУ (об'єднаній), у 1998 році. Через два роки створив і очолив партію "Солідарність", яка стала співзасновницею Партії регіонів. У 2001-му "Солідарність" увійшла до блоку Ющенка "Наша Україна" . Був активним учасником Помаранчевої революції. За президентства Віктора Ющенка обіймав посади секретаря РНБО, міністра закордонних справ, голови ради НБУ. Пізніше, за президентства Віктора Януковича, майже два роки був міністром економічного розвитку та торгівлі. Після цього, у 2012-му виграв вибори як мажоритарний кандидат у Вінниці і був позафракційним. Став президентом на хвилі масових протестів і усунення Віктора Януковича від влади. Руслан Ригованов, 45 років, в.о. керівника держпідприємства "Севастопольський морський рибний порт" Центрвиборчком зареєструва Руслана Ригованова як самовисуванця. Руслан Ригованов із Горлівки Донецької області, зараз живе у Києві і офіційно займає посаду керівника "Севастопольського морського рибного порту", про що вказав у документах, поданих до ЦВК. Це підприємство після анексії Криму Росією отримало юридичну адресу у Києві. Проте відомо, що у Києві він займається допомогою переселенцям, є одним із керівників Комітету у справах вимушених переселенців. Був помічником депутата парламенту Наталії Веселової із фракції "Самопоміч", однак ще у 2015 році вона звільнила його від цих обов»язків і не приховувала, що причиною стала участь Руслана Ригованова у політичних шоу на російських телеканалах. Віталій Скоцик, 47 років, економіст, екс-голова Аграрної партії України На президентські вибори іде як самовисуванець. Віталій Скоцик народився на Рівненщині, освіту здобув в Українській сільськогосподарській академії. Має ступінь доктора економічних наук. У 90-х роках викладав у Національному аграрному університеті, потім із 1997 по 2009 рік працював в American Machinery Company (АMAKO-Україна), у тому числі генеральним директором. АМАКО є одним із найбільших дилерів з продажу сільгосптехніки. Згодом перейшов до агрокомпанії із британськими інвестиціями Landkom International, де також працював гендиректором. У 2012 році підприємство припинило роботу через борги перед постачальником сільгосптехніки - тією ж таки компанією АMAKO. Невдовзі він знову повернувся до цієї компанії, на посаду голови наглядової ради. У вересні 2014 року Віталія Скоцика обрали головою Аграрної партії України, членом якої він був ще із 2009-го. Але у вересні 2018-го усунули з посади "через порушення статуту" і "дискредитацію керівництва" партії. Сам політик заявляв про "рейдерське захоплення" партії. Ігор Смешко, 63 роки, екс-голова СБУ, лідер ГО "Сила і честь" ЦВК зареєструвала Ігоря Смешка як самовисуванця. Ігор Смешко народився на Черкащині, має військову та юридичну освіти. У 90-ті роки був військовим аташе України у США, працював начальником головного управління розвідки міністерства оборони, заступником секретаря РНБО. У 2003-2005 роках, за президентства Леоніда Кучми, був головою Служби безпеки України. Ігор Смешко керував спецслужбами у той час, коли сталося отруєння кандидата у президенти Віктора Ющенка. Після приходу останнього до влади звільнився з військової служби і зайнявся політикою. У 2006-му створив Центр стратегічних досліджень і аналізу. З грудня 2009 року - голова громадської організації "Сила і честь". У 2014 році президент Петро Порошенко призначив Ігоря Смешка головою комітету з питань розвідки при президенті України. За зізнанням самого кандидата, невдовзі він написав заяву з проханням про звільнення з посади. Генерал-полковник, доктор технічних наук, є фахівцем у галузі керування високоточною зброєю. Олександр Соловйов, 45 років, полковник міліції у запасі ЦВК зареєструвала лідера партії "Розумна сила" Олександра Соловйова кандидатом у президенти 8 лютого. Він родом з Покровська Донецької області. 20 років прослужив у правоохоронних органах, має звання полковника міліції. Його політичну силу заснували у січні 2016 року, вона декларує багатовекторну зовнішню політику та позаблоковий статус України. У 2018 році "Розумна сила" потрапила до скандалу, коли підозрюваний в замаху на вбивство журналіста Аркадія Бабченка Борис Герман заявив, що ця політсила фінансується приватним фондом російського президента. Це стало приводом для проведення СБУ обшуків в офісах партії по всій Україні, а також допитів її керівництва. У партії тоді все це спростували і звинуватили українську владу у провокації. Сергій Тарута, 63 роки, депутат парламенту, бізнесмен, лідер партії "Основа" ЦВК зареєструвала Сергія Таруту як висуванця партії "Основа". Сергій Тарута народився у Донецькій області, має освіту інженера та менеджера зовнішньоекономічної діяльності. Починав трудову діяльність на металургійному заводі "Азовсталь", згодом став гендиректором підприємства. Із 1995 року - виконавчий директор, потім - голова правління корпорації "Індустріальний союз Донбасу". Він є головою наглядової ради "Української гірничо-металургійної компанії" та президентом донецького футбольного клубу "Металург". Сергія Таруту вважають одним із найбагатших людей в Україні. На початку конфлікту на Донбасі у 2014 році був головою Донецької облдержадміністрації, на дочасних виборах до парламенту восени того ж року став депутатом по мажоритарному округу Донеччини. Позафракційний, працює у комітеті з питань культури і духовності. У 2017 році створив і очолив партію "Основа". Юлія Тимошенко, 58 років, лідер партії Батьківщина Центрвиборчком зареєстрував Юлії Тимошенко як висуванця її партії. Юлія Тимошенко народилася у Дніпропетровську. Там же у 1984 закінчила університет за спеціальністю інженер-економіст. У 1990-х займалася бізнесом, пов'язаним із енергоресурсами, в 1995 очолила компанію "Єдині енергетичні системи України" (ЄЕСУ). У 1997 Тимошенко вперше обралася народним депутатом, у 1999 році створила всеукраїнське об'єднання "Батьківщина". На початку 2000-х Тимошенко бере активну участь в акціях протесту "Україна без Кучми". У 2004 році відмовляється боротися за пост президента на користь Віктора Ющенка. Після Помаранчевої революції очолила перший "післяреволюційний" уряд, але затрималася у ньому недовго - вже за кілька місяців Ющенко відправив Тимошенко у відставку і назвав її призначення своєю "найбільшою помилкою". На парламентських виборах у 2006-му БЮТ здобуває 22% голосів, але все одно опиняється в опозиції. Після позачергових виборів 2007 року Тимошенко знову стає прем'єр-міністром. На президентських виборах 2010 року Тимошенко поступається Віктору Януковичу. Незабаром проти неї відкривають низку кримінальних справ за "зловживання на посаді": від закупівлі авто для сільської медицини до підписання газових угод із Росією. У серпні 2011 її арештовують, а у жовтні засуджують до семи років в'язниці. На волю Тимошенко вийшла 22 лютого 2014 року, після втечі Віктора Януковича з України. На президентських виборах 2014 року вона набрала 12,84% голосів. Юрій Тимошенко, 57 років, депутат парламенту ЦВК зареєструвала Юрія Тимошенка як самовисуванця. Юрій Тимошенко народився у селищі Дивне, що в Ставропольському краї (Росія). Закінчив Івано-Франківське кооперативне професійно-технічне училище за спеціальністю продавець-консультант. З 1980-х по 2013 рік працював у численних колгоспах і підприємствах, де був експедитором, маляром-висотником, водієм. У травні 2014 став гвардійцем Першого батальйону оперативного призначення імені генерала Кульчицького Національної гвардії. Тимошенко обрався до парламенту від партії "Народний фронт". У січні 2019 - після того, як він заявив про намір балотуватися в президенти, - його виключили з фракції. У соцмережах припускають, що Тимошенко є технічним кандидатом, адже його прізвище та ініціали - Тимошенко Ю.В. - збігаються з ініціалами лідерки ВО "Батьківщина" Юлії Тимошенко. Ігор Шевченко, 48 років, юрист, екс-міністр екології Йде на вибори як самовисуванець. Народився у Кіровоградській області, закінчив Київський інститут міжнародних відносин. Працював у кількох юридичних фірмах, а до 2007 року був засновником і керівником юридичної компанії "Шевченко, Дідковський і Партнери", потім продав свою частку у фірмі і займався громадською і благодійною діяльністю. Згідно із документами, поданими до ЦВК, Ігор Шевченко очолює чотири громадські і благодійні організації. Працював міністром екології у 2014-2015 роках за квотою партії "Батьківщина", в уряді Арсенія Яценюка. У липні 2015-го Верховна Рада звільнила його з посади за поданням прем'єра через "неналежне виконання обов'язків" і "корупційні дії". Йому, зокрема, закидали лобіювання інтересів бізнесмена Олександра Онищенка, проти якого зараз порушена кримінальна справа. Однак сам Шевченко це категорично заперечував, твердячи, що мав конфлікт із керівником уряду. Підозри у корупції були зняті у судовому порядку. Олександр Шевченко, 47 років, депутат парламенту Кандидатом у президенти Олександра Шевченка висунула партія УКРОП. Олександр Шевченко народився на Івано-Франківщині, закінчив Чернівецький університет ім.Федьковича за спеціальністю "радіотехніка". З 2004-го, протягом десяти років був директором компанії "Скорзонера", яка є власником гірськолижного курорту "Буковель", зараз є почесним президентом цього туристичного комплексу. Був автором ідеї про створення в "Буковелі" умов для проведення зимових олімпійських ігор. У 2014 році став депутатом Верховної Ради від мажоритарного округу в Івано-Франківській області. У парламенті входив до фракції блоку Петра Порошенка, але у 2015-му вийшов з неї. Партія УКРОП, яку пов'язують із Ігорем Коломойським, висунула його кандидатом у президенти за результатами праймеріз - внутрішнього партійного голосування. Кандидати, які вирішили зняти свої кандидатури: Дмитро Гнап, 41 рік, журналіст Дмитра Гнапа зареєстрували кандидатом у президенти від партії "Сила людей". Дмитро Гнап народився на Донеччині, закінчив філософський факультет Київського національного університету ім.Шевченка. На початку 2000-х років займався політикою: був кандидатом у депутати облради від партії "Наша Україна", також очолював громадську організацію "Комітет прямої дії". Згодом працював на телеканалах СТБ, UBC, Перший національний. У 2012 році створив агентство журналістських розслідувань "Слідство.Інфо", а з 2013 року є керівником цього проекту на телеканалі Громадське ТБ. Агентство відоме своїми розслідуваннями фактів корупції посадових осіб країни. У червні 2018 року Дмитро Гнап заявив, що залишає журналістику заради політики. Партія "Сила людей" висунула його кандидатом у президенти за результатами внутрішнього партійного голосування - праймеріз. На початку лютого - вже після висунення в президенти - Дмитро Гнап опинився в центрі скандалу через гроші, які його журналістський проект "Слідство.Інфо" отримав у вигляді премії у 2015 році. Тоді Гнап обіцяв віддати їх на потреби армії, але виявилося, що більша частина коштів до цього часу знаходиться на його рахунку. Сам Дмитро Гнап це підтвердив і пообіцяв повернути їх "Слідству.Інфо". На початку березня оголосив, що знімає кандидатуру на користь Анатолія Гриценка. Дмитро Добродомов, 42 роки, народний депутат ЦВК зареєструвала Дмитра Добродомова як самовисуванця. Дмитро Добродомов народився у 1977 у Львові. Навчався на електромеханічному факультеті університету "Львівська політехніка", згодом закінчив факультет післядипломного навчання науково-педагогічних працівників Львівського національного університету за спеціальністю "Журналістика". Більша частина кар'єри кандидата була пов'язана із журналістикою і медіабізнесом: З 1998 по 2007 - у видавничому домі "Експрес", у 2008 - в "Агенції журналістських розслідувань". У 2010 стає генеральним продюсером телеканалу ZIK, де також виступає автором і ведучим. У 2012 обіймає посаду гендиректора ZIK. У 2014 році Добродомов був обраний народним депутатом України у мажоритарному округу. Зняв свою кандидатуру в останній день, коли це можна було офіційно зробити. Водночас оголосив, що підтримує Анатолія Гриценка. Сергій Кривонос, 49 років, заступник командувача сил спецоперацій ЗСУ України Центрвиборчком зареєстрував Сергія Кривоноса як висуванця партії «Воїни АТО». Сергій Кривонос має військову освіту, а також освіту державного управлінця. Був командиром полку спецпризначення, розташованого у Хмельницькому. Також обіймав керівні посади у командуванні сухопутних та аеромобільних військ. У 2014 році особисто командував обороною аеродрому у Краматорську, за що був нагороджений орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеня. Тоді ж був призначений начальником управління спеціальних операцій Генерального штабу ЗС України. А з січня 2016-го став першим заступником командувача Сил спеціальних операцій Збройних Сил України. 6 березня знявся на користь Петра Порошенка: "Вважаю сьогодні в тих умовах, яких знаходиться держава, не доцільним зміну Верховного головнокомандувача Збройних сил України". Євген Мураєв, 43 роки, депутат парламенту, лідер партії "Наші" Євгена Мураєва висунула кандидатом у президенти його партія. Євген Мураєв народився на Харківщині, має економічну та юридичну освіти, двічі обиравася до Верховної Ради. До того, як став членом парламенту, був депутатом Харківської облради, за часів президентства Віктора Януковича - главою держадміністрації у рідному Зміївському районі. Починав бізнес із торгівлі паливно-мастильними матеріалами, згодом став гендиректором "Східної фінансової групи", до якої входить низка підприємств. Є власником інтернет-видання MIGnews, телеканалу NewsOne, харківського інтернет-каналу "Робінзон ТБ". За часів Януковича входив до депутатської групи "За мир та стабільність", у нинішньому парламенті - фракції "Опозиційного блоку". Вийшов з неї, а також залишив партію "За життя!" Вадима Рабіновича і створив власну партію "Наші". Війну на Донбасі називає "громадянським конфліктом", вигідним чинній владі. Так само вважає вигідною Банковій анексію Криму, бо переконаний, що влада не зацікавлена у поверненні п'яти мільйонів виборців, які її не підтримують. Водночас визнає Крим українським. Революцію гідності називав "державним переворотом", є противником декомунізації. Олега Сенцова називав "терористом для частини населення". За ці слова вибачався, однак залишився при своїй думці, що влада "кинула Олега разом з Кримом". 7 березня знявся на користь Олександра Вілкула. Андрій Садовий, 50 років, мер Львова, лідер партії "Самопоміч" Андрія Садового кандидатом на посаду президента висунула його партія. Андрій Садовий народився у Львові, освіту здобув в університеті "Львівська політехніка". Усе життя живе і працює у рідному місті, на час виборчої кампанії з дружиною і п'ятьма дітьми обіцяв переїхати до Києва. Починав трудову діяльність на заводі "Львівприлад", у 1993-му став одним із засновників радіо "Люкс", згодом - головою наглядової ради компанії "Галицькі інвестиції" - однієї з перших інвестиційних компаній в Україні, яка мала ліцензію на здійснення операцій з цінними паперами. У 1997-2005 роках головою правління "Південьзахіделектромережбуду", головою ради ЗАТ "Телерадіокомпанія "Люкс". Міським головою Львова вперше став у 2006 році і обіймає цю посаду досі. У грудні 2012 року очолив партію "Самопоміч". Після усунення від влади Віктора Януковича Андрію Садовому пропонували посаду віце-прем'єр-міністра в уряді Арсенія Яценюка, проте він відмовився і оголосив, що "Самопоміч" братиме участь у парламентських виборах. Він очолив партійний список партії, яка потрапила до Верховної Ради, але до парламенту працювати не пішов. 1 березня Андрій Садовий оголосив, що знімається з виборів на користь Анатолія Гриценка. Все, що варто знати про вибори президента 2019 Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

features-44988420

https://www.bbc.com/ukrainian/features-44988420

Як спостерігали за "кривавим Місяцем" у світі

В багатьох країнах у п ' ятницю увечері можна спостерігати "кривавий Місяць". Це унікальне місячне затемнення, найдовше у XXI столітті.

Місяць став червоно-коричневого кольору. Тривалість затемнення - майже дві години. Це "кривавий Місяць" над мечеттю в Абу-Дабі Затемнення можна бачити у Європі, на Близькому Сході, в Австралії, більшій частині Азії та в Південній Америці. Жителі Тайваню встановили телескоп, аби спостерігати унікальне явище "Кривавий Місяць" за храмом посейдона біля грецьких Афін Люди чекають затемнення в Австрії Вид на "кривавий Місяць" з Нікосії, столиці Кіпру. Так він виглядає в турецькій Анталії "Кривавий Місяць" в Газі Затемнення в Бангладеші А це фото - з італійської Венеції Так "кривавий Місяць" виглядає в ОАЕ А це вигляд на "кривавий Місяць" з Криму ***

news-39039629

https://www.bbc.com/ukrainian/news-39039629

Чубаров: у Криму затримали активіста Мустафаєва і ще 20 людей

Голова Меджлісу кримськотатарського народу, депутат з фракції БПП Рефат Чубаров заявив, що, за його даними, у Криму затримали активіста Марлена Мустафаєва і ще близько 20-ти людей.

Рефат Чубаров припустив, офіційною причиною затримання могло бути проведення несанкціонованого мітингу "Буквально кілька годин тому до 20 осіб заарештовано в Криму в селі Кам'янка біля Сімферополя", - сказав пан Чубаров на прес-конференції, повідомляє "Інтерфакс". За його словами, до Марлена Мустафаєва прийшли з обшуком "з метою арешту", а інші люди зібралися, щоб з'ясувати, що відбувається з їхнім сусідом. "Їх забрали і повезли у центр боротьби з екстремізмом", - заявив пан Чубаров. Він зазначив, затримання проводив російський ОМОН, і припустив, що офіційною причиною таких дій могло бути проведення несанкціонованого мітингу. "Подивимося, які будуть результати. Мені здається, частина цих людей відпустять, обмежившись грошовими штрафами, можливо, деяких затримають на кілька днів", - додав він.

050307_eu_turkey

https://www.bbc.com/ukrainian/news/story/2005/03/050307_eu_turkey

ЄС хоче від Туреччини активніших реформ

Комісар Євросоюзу з питань розширення Оллі Рен заявив, що Туреччина повинна активізувати запровадження політичних реформ, перш ніж розпочнуться заплановані на це рік переговори про залучення Анкари до ЄС.

Промовляючи під час візиту до Анкари, пан Рен схвально відгукнувся про кількість ухвалених Туреччиною законів щодо захисту прав людини, але наголосив, що ключовою вимогою є фактичне запровадження цих законів. Міністр закордонних справ Туреччини Абдула Ґюль також запевнив представника ЄС, що Анкара готова підписати митну угоду з розширеним Євросоюзом, включно з Кипром. Досі Туреччина визнавала лише північну частину острова, окуповану її військами.

features-54823309

https://www.bbc.com/ukrainian/features-54823309

"Бо дешево і близько". Як польки роблять аборти в Україні

"Я не була готова до цього (до народження дитини - Ред.) ані морально, ані фінансово, ані фізично", - каже полька Ада (ім'я змінено), яка завагітніла у 19 років.

Жіночий перформанс в Польщі проти рішення суду про заборону абортів. Краків, 1 листопада, 2020 З огляду на політику Польщі в цьому питанні, зробити аборт у своєму місті вона не могла, а тому прийняла рішення - перервати вагітність в Україні. Бо дешевше, ніж в інших сусідніх країнах. Це все було 2018 року. Польки, які їдуть за кордон робити аборти, - не дивина для українських клінік. Тепер їх буде ще більше, прогнозують лікарі. Адже тепер політика Польщі щодо цього питання стала ще жорсткішою. BBC News Україна з'ясувала, чому польки їдуть до України робити аборти, як це відбувається та скільки коштує. "Будуть сюди приїжджати" Тема абортів завжди була чутливою для католицької Польщі. І ось наприкінці жовтня Конституційний суд цієї країни ухвалив рішення, яке фактично забороняє проведення цієї медичної процедури. Раніше польські жінки могли перервати вагітність у випадку виявлення у плода важкого та незворотного дефекту або невиліковної хвороби, яка загрожує його життю. Цим положенням аргументували приблизно 98% абортів, які легально провели в країні минулого року. Тепер судді визнали це неконституційним. Через це рішення суду Польщу накрили протести. Активісти і правозахисники заявили, що наслідком такого рішення конституційного суду стане подальше наростання в Польщі "абортного підпілля", а жертвами нелегальних абортів можуть стати тисячі польських жінок. Вішак в Польщі - один із символів протесту. Колись саме дротові вішаки жінки використовували, щоб самостійно позбавитися від небажаної вагітності Рішення Конституційного суду досі не опублікували в офіційних ЗМІ, тому воно не набуло чинності. Коли саме його опублікують - невідомо. В польському уряді кажуть, що в нинішніх обставинах варто дати суспільству "трохи часу на діалог". Утім, деякі шпиталі уже відмовляють жінкам у проведенні абортів, попри те, що нові правила досі не діють. Як буде далі розвиватися ситуація - прогнозувати важко. "Якщо у Польщі таки заборонять аборти, в Україні зросте медичний туризм. Жінки приїжджатимуть до нас, адже перервати вагітність іноземній громадянці можна навіть у державній українській клініці. Платиш гроші в касу - й робиш", - каже гінекологиня Тетяна Грушецька, яка працює у львівській клініці вже 12 років. "Приїжджали раніше й приїжджатимуть далі", - вважає вона. На заваді може стати хіба пандемія коронавірусу, через яку ввели обмеження на кордонах. "Не знала, що робити" Коли полька Ада (ім'я змінено) дізналася, що вагітна, їй було 19. Трапилося все через банальну байдужість до контрацепції, пригадує вона. З хлопцем зустрічалася вже два роки, повністю йому довіряла, а тому про те, що може заразитися венеричним захворюванням, не думала, й презервативами пара не користувалася. Всі статеві акти вони переривали. "Мені здавалося, це дієво. Тобто ризик був, звісно, але оскільки ні я, ні мій партнер дітей заводити не планували, будували процес сексу на довірі. Але, вочевидь, одного разу щось пішло не так", - каже Ада. З останнього сексу з хлопцем минуло два чи три тижні, коли дівчина стала погано себе почувати: слабкість, нудота. Три дні Ада думала, що чимось отруїлася, однак потім вирішила зробити тест з думкою: "Це точно не вагітність, але про всяк випадок перевірю". На тесті було дві червоних лінії. "Я була шокована, не знала, що робити. Сліз не було. Просто ступор. Про яке материнство могла йти мова, коли попереду було навчання в університеті? Я не була готова до цього ані морально, ані фінансово, ані фізично", - пригадує дівчина. Вихід був один - робити аборт. Але з огляду на політику Польщі в цьому питанні, зробити його у своєму місті вона не могла. Лише тому, каже дівчина, довелося розповісти про все батькам. "Якби я могла зробити його у Кракові, зробила б і без їхньої згоди. У мене були власні заощадження, хлопець би допоміг грошима. А так - довелося все викласти", - пригадує вона. Батьки, каже Ада, були не в захваті від ситуації, але тверезо все сприйняли. "Вони з розумінням поставилися до того, що народжувати я не хочу, й треба робити аборт закордоном", - додає Ада. Найоптимальнішим варіантом для сім'ї була Україна, адже це близько й дешевше, ніж у сусідній Німеччині, де за переривання вагітності доведеться заплатити до тисячі євро. Тому в день, коли Ада все розповіла батькам, вона обдзвонила кілька приватних клінік у Львові й придбала квиток на найближчий рейс за кілька днів. Лікарка, яка вела Аду в Україні, була ввічливою та доброзичливою. Вона не розпитувала, як так сталося, що дівчина завагітніла, не пропонувала почекати, змінити свою думку. "Мене доволі формально попередили, що після операції можливі болі, кровотеча, тому слід пропити таблетки й полежати кілька днів. Жодних "страшилок" про те, що я більше не зможу мати дітей, не було. Вона взагалі робила все доволі механічно. Було видно, що мій випадок не перший. І це заспокоювало", - каже Ада. Разом з дівчиною до України приїхав і хлопець. Вони орендували квартиру на три дні, адже напередодні операції Ада мала здати аналізи: кров, сечу, мазки. "Як мені пояснили, це було потрібно, щоб перевірити загальний стан здоров'я, пересвідчитися, що операція не матиме наслідків", - додає вона. Операцію, за словами дівчини, проводили під місцевою анестезією. Аборт зробили буквально за пів години. Проблем з клінікою, за словами дівчини, теж не виникло. Ввічливий персонал і всюди чистота. Проблеми почалися десь на другий-третій день. І не фізичні, а психологічні. Попри те, що сентиментальною чи надто емоційною Ада себе ніколи не вважала, кілька днів вона постійно думала про те, що зробила, про те, які наслідки матиме це рішення. Іноді плакала, інколи просто сиділа мовчки й дивилася в одну точку. "Я не можу сказати, що шкодувала тоді про аборт. Я вважала і досі вважаю, що це було правильне рішення. Але з якихось невідомих мені причин відчувала себе пригніченою морально. Можливо, це через стрес. Можливо, через медикаменти, які приймала після операції, щоб не було наслідків. На щастя, за дні три все минулося", - додає вона. Всі процедури - УЗД до операції, після, сам аборт й медикаменти - обійшлися Аді орієнтовно у три тисячі гривень. Після аборту вона повернулася до Польщі й продовжила жити звичним життям. Університет таки закінчила. Щоправда, закінчилися і її стосунки з тодішнім хлопцем. Із ним вони розійшлися десь за пів року після аборту. Дівчина каже, що втомилися один від одного, а переривання вагітності жодним чином не впливало. Сьогодні Ада живе у Німеччині. У 21 вона вийшла заміж і народила дитину — здорового хлопчика. Дівчина каже, що наразі щаслива, й не впевнена, що була б такою, якби тоді, у 19 років, вчинила інакше. "Я рада, що в Україні можна зробити аборт тоді, коли ти відчуваєш, що просто не можеш народити. З будь-яких причин: фінансових, психологічних, через погане здоров'я чи ризик отримати дитину з серйозними вадами. Жінки не повинні страждати через те, що лише вони можуть народжувати", - впевнена дівчина. "Аборт-туризм" Чіткої статистики, скільки саме польок роблять аборти в Україні, немає. Але про наявність такого явища як "аборт-туризм" пишуть як польські, так і українські ЗМІ. Бо в Україні це дешевше, ніж в тій же Німеччині, та й відносно близько. Статистика Google показує, як одразу після рішення Конституційного суду зросла кількість пошукових запитів з Польщі про аборти в Україні. "Нехай рішення про матки приймають люди з матками", - учасниця пікету натякає на те, що тільки дві судді конституційного суду Польщі з п'ятнадцяти є жінками Журналістка BBC Україна звернулася за коментарем до трьох приватних клінік, аби дізнатися, скільки іноземок роблять в них аборти. Однак у медзакладах заявили, що це конфіденційна інформація, яку вони не можуть розголошувати. Лікарка Тетяна Грушецька каже, що є два методи переривання вагітності: медикаментозний та інструментальний. Медикаментозний передбачає проведення УЗД, після чого лікар призначає жінці кілька медикаментів. Перші - щоб підготувати шийку матки та щоб забезпечити загибель плідного яйця. Другі - щоб вивести плідне яйце. "Слід розуміти, що коли випиваєте пігулку, в організмі нічого не розсмоктується. Процес схожий на рясну менструацію", - додає Грушецька. Серед ускладнень від такого аборту - кровотеча або ж відсутність ефекту. Іноді медикаменти можуть просто не спрацювати, але відсоток подібних випадків малий. Інструментальний аборт буває двох видів: вакуум-аспірація або кюретаж. Аби зробити будь-який з цих видів переривання вагітностей, потрібно лягти в стаціонар, оскільки проводять процедуру здебільшого під наркозом. За словами лікарки, в Україні аборт можна робити і в державній, і в приватній клініці, оскільки в усіх медзакладах зобов'язані дотримуватися санітарних норм. Єдина відмінність - комфорт і ціна. Якщо мова йде про "аборт-туризм", то іноземці скоріше звертаються до приватних лікарень. Вартість інструментального аборту в різних львівських клініках коштує від 2 до 7 тисяч гривень, медикаментозного - від 3 до 9 тисяч гривень. На думку гінекологині Тетяни Грушецької, заборона абортів призводить лише до того, що жінки роблять їх підпільно. А це - загроза для життя. І справді, суворе польське законодавство призвело до існування в країні "абортивного підпілля". За даними міністерства охорони здоров'я Польщі, минулого року в країні провели 1116 операцій зі штучного переривання вагітності. Згідно з неофіційними оцінками, кількість нелегальних операцій і абортів, які польки провели за межами країни, може бути в десятки разів більшою. Саме тому правозахисники, феміністки, і ліві партії виступали за лібералізацію законодавства про аборти - зокрема, за дозвіл проводити такі операції "з соціальних причин". І поки в Польщі тривають політичні баталії, українська гінекологиня Тетяна Грушецька нагадує про відповідальне ставлення до фізичних стосунків та найкращий запобіжник від абортів - контрацепцію. Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

130524_ek_europe_court_ukraine

https://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2013/05/130524_ek_europe_court_ukraine

Рада Європи розгляне виконання Україною рішень Євросуду щодо Луценка і Гонгадзе

Комітет міністрів Ради Європи 4-6 червня розгляне виконання Україною рішень Європейського суду з прав людини у справах екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка та журналіста Георгія Гонгадзе, йдеться в повідомленні Ради Європи.

За повідомленням, яке цитує "Інтерфакс-Україна", таке обговорення відбудеться в рамках засідання Комітету, в ході якого міністри проаналізують виконання рішень, реалізація яких викликає особливу стурбованість. На порядку денному, крім України, стоять Албанія, Вірменія, Азербайджан, Бельгія, Боснія і Герцеговина, Болгарія, Греція, Угорщина, Ірландія, Туреччина і Великобританія. У ЄСПЛ нагадали, що рішення у справі Гонгадзе набуло чинності 8 лютого 2006 року і стосувалося звинувачень про незабезпечення захисту життя журналіста, а також неефективного розслідування його викрадення та смерті. Рішення у справі Луценка набуло чинності 19 листопада 2012 року і стосувалося необґрунтованого досудового утримання під вартою.

031124_pakistan_kashmir

https://www.bbc.com/ukrainian/news/story/2003/11/031124_pakistan_kashmir

Пакистан оголосив одностороннє перемир'я в Кашмірі

Пакистан проголосив одностороннє перемир'я вздовж цілої лінії контролю, що розмежовує індійську і пакистанську частини Кашміру.

Пакистанський прем'єр-міністр Зафарулла Джамалі заявив, що збройні сили країни припинять вогонь на початку ісламського фестивалю Ід, який припадає на найближчий вівторок. За словами пана Джамалі, цей крок має на меті зменшити ворожнечу між Пакистаном та Індією. Речник міністерства закордонних справ Індії заявив, що його країна відповість на пакистанстку ініціативу в понеділок. Безладні перестрілки спалахують уздовж лінії контролю в Кашмірі багато років, виливаючись подекуди в серйозніші бої.

media-47156997

https://www.bbc.com/ukrainian/media-47156997

Чим відрізняється Зеленський від "Слуги народу"?

Комік Володимир Зеленський стверджує, що не залежить від Ігоря Коломойського.

Попри те, що його гумористичне шоу та президентську кампанію у форматі реаліті-ТБ показує телеканал, який належить згаданому мільярдеру. Про це він розповів в інтерв'ю кореспонденту ВВС Джону Фішеру. Дивіться відео BBC News Україна в будь-який час - підписуйтеся на наш канал у YouTube.

050209_iraq_violence

https://www.bbc.com/ukrainian/news/story/2005/02/050209_iraq_violence

Новий напад в Іраку

Бомбіст-самогубця здійснив напад на центр призовників іракської армії, внаслідок чого загинула принаймні 21 людина, а кілька зазнали поранень.

Серед жертв - іракські охоронці та новобранці. Понад п"ятдесят іракцв, що пов"язані з силами безпеки загинули впродовж двох днів насильства. В західній частині Багдада група озброєних людей влаштувала засідку на колону іракського політика Мітала Аль-Алузі, вбивши двох його синів і двох охоронців. Пану Алузі, який зазнав потужної критки минулого року за подорож до Ізраїля, вдалось вціліти.

141104_donetsk_university_vinnytsia_sx

https://www.bbc.com/ukrainian/politics/2014/11/141104_donetsk_university_vinnytsia_sx

Університет на Вишеньці, або Донецьк переїхав до Вінниці

Донецький національний університет почав навчальний рік у Вінниці. ВВС Україна спостерігала за тим, як один з найчисельніших вишів України отримав новий дім.

Навчальний рік у Донецькому національному університеті цьогоріч відкрився лише на початку листопада До початку свята залишалося лише дві години, а дівчата замітали та мили хол університету, хлопці заносили до актового залу металевий стенд, намагаючись не подряпати паркет, а організатори чекали на подовжувач, щоб підключити комп’ютер. Табличка з написом "Донецький національний університет, м. Вінниця" з’явилася на колишній адмінбудівлі тамтешнього діамантообробного заводу "Кристал" лише днями. До понеділка – дня відкриття навчального року – встигли привести в порядок лише перший та останній поверхи семиповерхівки вінницького спального району "Вишенька". На першому – прохідна заводу, точніше, тепер вже університету, на останньому – його актова зала, в якому відбувалося свято. Ліфт у будівлі не працює. На стінах порожніх кабінетів інших поверхів висять календарі на 2010 рік, на підлогах валяється непотріб – будівельне сміття, папери і навіть тридюймові дискети. Однак донеччани завіряють: за кілька місяців будівлю не можна буде впізнати. "Зараз ми працюємо над тим, щоб отримати дозвіл на перепрофілювання цієї будівлі. З другого по четвертий поверх у нас будуть навчальні аудиторії, з п’ятого по сьомий – адміністративні приміщення", – розповідає журналістам ректор ДонНУ Роман Гринюк. Співробітники університету багато посміхаються. Вітаються один з одним словами "З новим роком". Кажуть, самі не передбачали, скільки донеччан – викладачів, студентів, співробітників вишу – приїдуть на свято відновлення його роботи до Вінниці. "Нова влада" Ще два місяці тому настрої були зовсім іншими. Донецький національний університет розташується у колишній адмінбудівлі заводу "Кристал" "Для мене університет завжди був опорою, якимось показником стабільності", - розповідає ВВС Україна одна з викладачок вишу, котра днями переїхала до Вінниці. "Гаряче стало в області, почалися обстріли в самому Донецьку – це все здавалося якимось несуттєвим, поки не відбулося це захопленння. Після цього мій світ наче обрушився, мене охопив якийсь розпач", – згадує вона. Події, про які розповідають одразу кілька співрозмовників ВВС Україна у Вінниці, на "офіційному сайті прес-центру уряду та Верховної Ради ДНР" описують лаконічно. "Урядова делегація на чолі з... міністром освіти та науки ДНР Ігором Костенком відвідала ДонНУ. Керівництво вузу було ознайомлено з низкою наказів, з яких випливає, що даний навчальний заклад переходить під контроль МОН ДНР. Також було призначено нового виконуючого обов’язки ректора ДонНУ", - йдеться в повідомленні. Викладачі університету розповідають про ті відвідини емоційніше. Ректора ДонНУ Романа Гринюка бойовики "ДНР" "звільнили" за "неконструктивну позицію" Станом на середину вересня через бойові дії поблизу Донецька міністерство освіти України не рекомендувало починати навчальний рік місцевим вишам. Проте одного дня членів вченої ради університету обдзвонили та скликали на позачергове засідання. "Прийшли ці люди – Костенок і його свита в супроводі кількох автоматників. З ними Сергій Баришніков – колишній викладач кафедри політології, котрого звільнили з університету вже роки два тому", – розповідає викладачка ДонНУ. Пана Баришнікова представили у якості виконувача обов’язків ректора – адже попередній керівник вишу Роман Гринюк, за словами гостей університету, "зайняв неконструктивну позицію". Повідомили, що відтепер виш переходить на російські стандарти навчання. Днями на колишній будівлі заводу "Кристал" повісили табличку з незвичним, на перший погляд, текстом "Наше перше питання: якими будуть дипломи у студентів? Відповідають: поки не знаємо, швидше за все, дипломи ДНР. І додають: ми ведемо роботу з московськими вузами – можливо, будуть дипломи МГУ... Зарплати? Будуть вищими, ніж раніше, але поки що ми дамо вам гуманітарну допомогу, а потім подивимось", – переповідає співрозмовниця ВВС Україна зміст розмови нового керівництва. "А мені запам’яталася така фраза нового "в.о. ректора": Ми наждаком будемо вичищати все українське", – згадує інша присутня на зібранні співробітниця університету. Студенти та викладачі університету досі наполягають на тому, аби журналісти не називали їхні прізвища: чимало з них мають на територіях, контрольованих бойовиками, рідних та близьких, деякі збираються відвідати Донецьк уже найближчими днями. Два університети "Завдання номер один – поступовий і неухильний перехід на російські освітні стандарти, і відповідно – входження до російського освітнього простору. У рамках цих двох процесів відбуватимуться зміни та нововведення. Наприклад, замість "Історії України" буде введено курс "Світової і регіональної історії", - розповів Сергій Баришніков про те, які перші кардинальні зміни він запроваджуватиме в університеті. "В.о. ректора" ДонНУ, котрий відкрили в "ДНР", каже, що головне завдання його вишу - перехід на російські освітні стандарти 1 жовтня в так званій ДНР повідомили про початок нового навчального року в ДонНУ. Тижнем раніше кілька колишніх студентів ДонНУ, котрі виїхали до Києва після початку активних бойових дій в Донецьку, вирішили провести у столиці акцію на захист рідного університета. Заклик вийти під Кабмін з лозунгами "Врятуймо ДонНУ" та "ДонНУ – це Україна" швидко набрав популярності у соцмережах, і котрогось вечора на телефон однієї з організаторок акції подзвонили з невідомого номеру. "У вас є хвилинка поговорити? Це Сергій Миронович Квіт, міністр освіти", - сказав співрозмовник. Акцію "донецьких" перед Кабміном перенесли, а ще за кілька днів на нараді у Міносвіти за участю міністра, ректора Гринюка, представників викладачів та студентства вирішили: ДонНУ переїде до Вінниці. Викладачі та студенти, готові на такий переїзд, мають змогу зареєструватися на сайті університету. Розташована на непідконтрольній Україні структура, яка називає себе ДонНУ, не має ані ліцензії на надання освітніх послуг, ані акредитації Міносвіти, наголошує Сергій Квіт. "Люди, а не стіни" "Як каже наш ректор, у Вінниці немає класичного університету, тому ми не складемо зайвої конкуренції іншим вузам міста. Крім того, те, що ми перебуватимемо у трьох годинах їзди від Києва, тобто від наших прямих конкурентів, – це позитив, це зайвий раз стимулюватиме нас до розвитку", – каже один з викладачів вишу. Сергій Квіт каже, що готовий викладати донецьким студентам у Вінниці Переїзд одного з найчисельніших університетів України на відстань у кілька сотень кілометрів – проект, безпрецедентний для України. "Коли постало питання про те, що Донецький університет може переїхати до Вінниці, то, чесно кажучи, я був трошки в шоці", – признається виконувач обов’язків мера Вінниці Сергій Моргунов. Однак за місяць з гаком, котрий минув з дня ухвалення цього рішення, принаймні частина нагальних питань, які стояли перед університетом, вирішились. Місто здало вишу в безкоштовну оренду дві будівлі – заводу "Кристал" та колишній корпус університету "Україна". ДонНУ платитиме лише за комунальні послуги. Вирішується питання з гуртожитком для студентів, на порядку денному – побудова житла для викладачів університету та матеріально-технічне облаштування аудиторій та лабораторій. Фінансувати ці проекти планують одчасти за кошти самого університету, частково – розраховують на 2 мільйони євро гранту Єврокомісії, заявку на який відправили минулого тижня. "Класичний університет – це люди, особистості, а не стіни і порожні коридори, аудиторії та лабораторії", - каже в.о. декана факультету математики та інформаційних технологій ДонНУ Артем Баєв. Ректор Роман Гринюк каже, що до Вінниці зголосилися приїхати близько 70% викладачів університету та 60% його студентів. В "ДНР" тим часом провели акцію проти переїзду університету до Вінниці У виші кажуть, що у разі, якщо відчуватимуть дефіцит викладачів за певними спеціальностями, - звернуться за допомогою до університетів Вінниці. "Не хочеться нав’язуватись, але я також викладач, викладаю в Києво-Могилянській академії, у школі журналістики, тож якщо ви мене запросите, я також готовий викладати у вашому університеті тут, у Вінниці", - ці слова міністра Сергія Квіта заповнений актовий зал зустрів бурхливими оплесками. У "ДНР" повідомляють про студентський протест під слоганами "Не хочу до Вінниці" біля головного корпусу університету. Минулого тижня Сергій Баришніков заявив, що в Донецьку залишилися працювати 75% викладацького корпусу ДонНУ. "Вахтовий метод" Визначити, хто з них має рацію, наразі складно – частина студентів і викладачів зареєструвалися на сайті ДонНУ у Вінниці, однак на нове місце розташування університету не приїхали. "У розмовах з тими, хто залишився у Донецьку, намагаємося на цю тему навіть не розмовляти. Всі "шифруються" і вже давно навчилися обходити подібні теми у розмовах", - каже ВВС Україна одна з викладачок університету. У ДонНУ кажуть, що вже за кілька місяців колишнє приміщення заводу "Кристал" буде готове прийняти студентів До того ж, принаймні до кінця першого семестру переважна більшість студентів вінницького ДонНУ навчатимуться дистанційно. "До Вінниці ми насамперед запрошували тих, у кого зовсім немає, де жити в зоні АТО", – каже ВВС Україна представник адміністрації вишу. Та й у майбутньому чимало викладачів університету читатимуть свої курси "вахтовим методом". "Приїхав на два тижні, відчитав свій курс, зібрав контрольні, повернувся до Донецька", - пояснює суть "вахти" співрозмовник ВВС Україна. "Ми розуміємо, що атмосферу аудиторій та принцип освіти "очі в очі" замінити буде складно, але у цьому можна вбачати і шанс для нашого університету", – продовжує він. Заступник декана економічного факультету ДонНУ, доктор економічних наук Лариса Шаульська розповідає ВВС Україна про те, як буде організовано навчальний процес у цих неординарних умовах. "Наша корпоративна мережа стане майданчиком для онлайн-спілкування студентів в рамках лекцій та практичних занять. Викладачі організовуватимуть спільноти для слухачів тих чи інших дисциплін, завантажуватимуть онлайн текстові, аудіо- та відеоматеріали для своїх курсів", - каже вона. Швидше за все, ДонНУ чи не першим за всі виші України відмовиться від практики написання студентами рефератів та курсових. "Є ефективніші форми контролю знань – наприклад, тестування, які дають можливість в онлайн-режимі швидко оцінити студента", – говорить пані Шаульська. Зала на церемонії відкриття навчального року в ДонНУ була переповненою Застосування найновіших систем управління навчальним процесом дає ДонНУ теоретичну можливість зробити технологічний ривок у порівнянні з іншими українськими університетами, впевнені донеччани. "Насправді це система, яка дає не менше можливостей, ніж звичайна робота в аудиторії. Ми вивчали світовий досвід: на цих платформах базується освіта ХХІ століття", - стверджує вона. У будь-якому разі, першу сесію, котра за планом має пройти у січні наступного року, в ДонНУ планують провести у традиційному, очному режимі. З другого семестру до Вінниці на стаціонарне навчання запросять усіх студентів вишу. Проблеми є "Не можна всіх тих, хто вирішив залишитися в Донецьку, автоматично записувати до прибічників Росії та "ДНР". У кожного свої обставини. Хтось доглядає за старенькими батьками, один наш професор, справжній світоч думки, абсолютно проукраїнський, залишився, бо йому вже за 70, він хоче доживати вдома", – каже ВВС Україна викладач ДонНУ. Доводилося чути про відомого проукраїнськими поглядами професора одного з технічних факультетів університету, котрий залишився на контрольованій бойовиками території, аби хоча б так захистити унікальні лабораторії, котрі були гордістю донецьких науковців. Однак чи не головний чинник, який утримує людей від переїзду, - матеріальний. Викладачам університету та й, зрештою, багатьом простим мешканцям Донбасу – батькам студентів – вже п’ятий місяць не виплачують заробітної плати. Донеччани зізнаються у цьому неохоче, але кажуть: у ситуації, коли людям часом нема на що купити їжі, очікувати від них переїзду до Вінниці "немає моральних підстав". "Це питання до Держказначейства і Мінфіну. Я думаю, у нас буде новий уряд і ми це питання зразу вирішимо", – реагує на питання про долю невиплачених грошей Сергій Квіт. Студенти та співробітники ДонНУ кажуть, що Вінниця зустріла їх з відкритими обіймами "А поки що стипендії немає. Батьки в Донецьку теж нічого не отримують, але шкребуть по сусіках і щось висилають. Волонтери іноді допомагають", – каже студент-історик Дмитро. Майбутній журналіст Олексій з помаранчево-чорним значком донецького "Шахтаря" на лацкані піджака переповідає, як друзі з Донецька напівжартома закликають його шукати плюси у новому місці проживання. "Ближче до Львова, кажуть, - а там "Шахтар" матчі Ліги чемпіонів грає. Я б і поїхав, але за які гроші?" – посміхається він. Олексій захоплено розповідає, як двоє студенток пішли на ринок "Урожай" і жіночка, котра спитала, звідки вони самі, пригостила їх мандаринами і запросила приходити ще. "Дуже добрі люди. Всі питають, чи чимось допомогти. Добре, якби таке ставлення простих вінничан і влади залишалося і надалі", - каже він. "У той же час треба розуміти, що тутешній ринок нерухомості відреагував на наш переїзд не зовсім чесно, – зауважує викладач ДонНУ. – За оренду квартири, котра ще у червні коштувала 1400 гривень на місяць, зараз просять неймовірні 3700". "Врятований" прапор Традиційний елемент церемонії відкриття навчального року, досі багато в чому формальний, – внесення до зали прапору університету, – цьогоріч мав особливе значення для ДонНУ. З вікон будівлі ДонНУ нині відкривається вид на спальний район Вінниці Стяг вишу "врятували" дві співробітниці університету, які виносили його з приміщення ректорату вже після того, як контроль над ДонНУ перейшов до автоматників з "ДНР". "Виносила в буквальному сенсі на власних грудях. Почувала себе Любою Шевцовою (діячкою підпільної організації "Молода гвардія" часів Другої світової війни – Ред.), – сміється сама "героїня". – Воно зараз так смішно, а тоді дуже страшно було". Співрозмовники ВВС Україна, розповідаючи про ситуацію в Донецьку, часто вживають слово "вдома". "Ми стільки заходів планували на пізню осінь. Прийняття ректора для найкращих студентів, святкування 50-річчя надання вишу статусу університету – ми шикарну фотовиставку готували", – з ностальгією говорить викладачка ДонНУ. "Вінниця – це чудове місто, але от би було добре вже на Різдво поїхати додому і здавати сесію в Донецьку", – замріяно посміхається один зі студентів – моїх співрозмовників. Я цитую йому останнє інтерв’ю "в.о. ректора" ДонНУ під егідою "ДНР" Сергія Баришнікова. "Ті хлопці та дівчата, які зареєструвалися на перевід до Вінниці, у мене викликають почуття досади. Але у жодному разі ми не можемо бачити супротивників, опонентів – хіба що дезорієнтованих, обманутих людей. Як мінімум до 1 грудня ми чекаємо їх вдома у Донецьку, у рідних стінах ДонНУ", – йдеться у цьому тексті. Хлопець на хвильку смутніє. "Ми сподіваємося, що десь після нового року все налагодиться. Як тільки до Донецьку повернеться Україна, ми повернемося разом з нею", - після паузи каже він.

040221_vatican_ukr

https://www.bbc.com/ukrainian/news/story/2004/02/040221_vatican_ukr

Ватикан вислухав застереження Росії про вплив на Україну

Офіційний Ватикан заявив, що Римо-Католицька і Російська Православна церкви ухвалили створити спільну робочу групу, яка б розглянула шляхи подолання міжцерковних суперечок.

У заяві Ватикану мовиться, що відповідну домовленість вдалося досягти під час зустрічі кардинала Вальтера Каспера і чільного представника Православної церкви митрополита Кірілла у Москві. Ватикан заявив, що "з усією серйозністю" розглядає застереження Російської православної церкви щодо планів створити Греко-Католицький Патріархат у Києві. Російська Православна церква неодноразово звинувачувала Ватикан у прозелітизмі на історично православних землях. З Москви повідомляють також, що в понеділок з ватиканським посланцем у Москві має зустрітися патріарх Алексій Другий.

news-38674000

https://www.bbc.com/ukrainian/news-38674000

На Водохреще біля водоймищ чергують 3 тис рятувальників - ДСНС

19 січня, коли в Україні відзначають свято Водохреща, на водних об'єктах чергуватимуть майже три тисячі рятувальників, повідомила Державна служба з надзвичайних ситуацій (ДСНС).

"На водоймах країни встановлено 928 рятувальних постів. Загалом, 19 січня на чергуванні на водних об'єктах перебуває 2838 рятувальників та 541 одиниця техніки", - зазначили у відомстві. В ДСНС також розповіли, що напередодні у всіх регіонах України рятувальники провели "профілактичну роботу з громадянами" та навчали їх правил безпечного поводження на воді під час святкування. Водночас представникам релігійних конфесій фахівці нагадали "правила занурення в ополонку" та закликали їх долучитися до роз'яснювальної роботи серед прихожан щодо безпечного поводження під час Водохреща.

news-38166790

https://www.bbc.com/ukrainian/news-38166790

В ресторані у Харкові стався вибух: 4 постраждалих

У ресторані у Харкові стався вибух, четверо людей постраждали, повідомляє поліція.

За попередніми даними, у закладі був несправний газовий балон. Ймовірно він і став епіцентром займання, кажуть правоохоронці. Інцидент стався ввечері 30 листопада. Слідчо-оперативна група оглянула приміщення та опитала свідків.

150406_america_con_artist_ms

https://www.bbc.com/ukrainian/entertainment/2015/04/150406_america_con_artist_ms

Найщедріший шахрай Америки

Протягом кількох десятиліть Марк Лендіс дарував музеям і галереям США витвори мистецтва. Його шанували як заможного колекціонера – але подаровані ним картини виявились підробками, створеними власноруч. Утім, його не судили – він не брав грошей, а значить, і не порушував закон.

"Це ж не злочин – подарувати музею картину. Повсюди мене приймали, як короля. Я зробив один подарунок, другий, а далі пішло-поїхало – це тривало тридцять років", – розповідає Марк Лендіс, один з найбільш плідних фальсифікаторів мистецтва в історії США. "Вам колись влаштовували королівський прийом? Це досить приємно, скажу я вам". Фальсифікаторська кар’єра Марка Лендіса почалась у середині 1980-х рр., коли він подарував кілька картин одному з музеїв Каліфорнії, запевнивши, що їхній автор – американський художник ХХ ст.. Мейнард Діксон. "Я зробив це через бажання вразити мою матір. Я завжди захоплювався телерепортажами про багатих колекціонерів, які дарували музеям картини". "Я підписався ім’ям Мейнарда Діксона, бо музеї були у ньому зацікавлені, – пояснює він. – Це був художник-ковбой, тож я пішов у бібліотеки, переглянув кілька альбомів з фотографіями американських індіанців і скопіював деякі з них". "Я знав, що музеям треба картини з ковбоями, тому й зупинився на цій ідеї". Коли Лендіс був підлітком, помер його батько, внаслідок чого у хлопця стався нервовий зрив, а згодом розвинулась шизофренія. Заняття з арт-терапії розкрили у ньому хист до копіювання. Він узявся за малювання копій і робив це з неймовірною швидкістю. "В уявленні людей, підробка картин – це складна робота з хімікатами та різними засобами, – каже він. – У мене не стане терпіння на таке. Я купую приладдя для малювання у дешевих гіпермаркетах на кшталт Walmart чи Woolworth і витрачаю на копію годину чи дві". Копія акварелі Поля Сіньяка у виконанні Марка Лендіса… …і оригінал тієї ж картини "Якщо я не встигаю завершити картину за час одного телефільму, я зазвичай її кидаю". Видаючи себе за багатого мецената, пан Лендіс презентував свої підробки десяткам поважних музеїв. Це тривало до 2008 р., коли він зв’язався з Музеєм мистецтва Оклахома-Сіті. За прийом і розміщення нових робіт у цьому музеї відповідав Метт Лейнінгер. "Спочатку ми прийняли Лендіса за справжнього колекціонера, хоч і дуже ексцентричного, – розповідає пан Лейнінгер. – Свій перший дарунок він доставив власною персоною – це була акварель Луї Вальта". "Ми зробили для неї раму й повісили у залі поруч з Ренуаром, гадки не маючи, що вивісили підробку". Лендіс тим часом і далі розсилав картини по музеях і, можливо, так і не був би розсекречений, якби не відправляв різним закладам одні і ті ж "оригінали". "Потім ми отримали від нього пакунок поштою, у якому було п’ять робіт, – продовжує пан Лейнінгер. – Згідно з підписами, це були картини французьких художників ХІХ ст. Поля Сіньяка і Станісласа Лепіна". "Я зробив кілька запитів щодо робіт Сіньяка і знайшов згадку про них у прес-релізі Коледжу мистецтва і дизайну м. Саванни, з тим самим ім’ям доброчинця – Марк Лендіс. Спочатку я не надав цьому значення, але далі побачив інформацію про Лепіна у прес-релізі Університету сучасного мистецтва м. Сент-Луїс – і знову ж поруч з ім’ям Марка Лендіса. Це явно вказувало на шахрайство". Метт Лейнінгер (ліворуч) і Марк Лендіс, 2014 р. "Я розіслав повідомлення у різні музеї і протягом години отримав дзвінки й імейли від представників двадцятьох закладів. Усі вони були стурбовані – хто цей Ландіс і що відбувається?". За словами пана Лейнінгера, Марк Лендіс – здібний копіювальник, але уважної критики його роботи не витримують. Зокрема, серед його подарунків був пастельний малюнок віком нібито 300-400 років. Пан Лейнінгер потягнув за куточок картонної основи, до якої був прикріплений малюнок, на вигляд дуже старої та зношеної. Він очікував, що картон посиплеться. "Але нічого такого не сталося. Я потягнув сильніше і побачив, що з іншого боку ця основа чисто-біла. Принюхавшись, я вловив запах кави. Отже, Лендіс "зістарював" свої роботи за допомогою кави". Простий огляд дозволяв легко виявити обман, тож постає питання – чому стільки музеїв дозволили себе обдурити? "Лендіс уважно підходив до питання. Він знав, що саме збирають ті чи інші музеї. Він був переконаний, що його дарунки приймуть, оскільки вони добре вписувались у музейні колекції". Окрім того, Лендіс дуже переконливо презентував себе і свої дари. "Він казав усе те, що хочуть чути у мистецькому музеї, – пояснює Лейнінгер. – У нього завжди була готова історія про те, звідки у нього ці роботи, про його родинні статки, що дозволяють робити такі цінні пожертви". Пан Лейнінгер звернувся за порадою до колишнього агента ЦРУ, що спеціалізувався у злочинах, пов’язаних з мистецтвом. Та оскільки за підробки не платили грошей, Лендіс не порушував закон. Провина була за музеями, які не виявили належної пильності й радо прийняли подарунки. Марк Лендіс показує деякі свої твори у документальному фільмі "Мистецтво й ремесло", що розповідає його історію Якщо вони виставили у своїх залах підробки, це лише їхня проблема. Своїм шахрайством Марк Лендіс поставив у незручне становище десятки мистецьких галерей. На думку Лейнінгера, навіть знаючи про підробки, деякі музеї скромно промовчали, аби не втратити обличчя. "Який куратор чи директор музею захоче визнати, що приймав до колекції підробки? – зауважує він. – Музеї не бажають говорити про це вголос". Що ж до фальсифікатора, він визнає свої вчинки, але не шкодує про них. "Я – як Піноккіо, – каже пан Лендіс. – Людиною керує совість. Коли щось не так, ви це якимось чином відчуваєте. Я не хвилювався, що на мене подадуть у суд". Він продовжував робити свої копії, навіть коли його вже викрили, і далі дарував їх музеям, які ще нічого не підозрювали. Його продуктивність навіть зросла після того, як у 2010 р. померла його мати. Ще через два роки Університет Цинциннаті зробив виставку фальшивих картин Лендіса. Її відкриття навмисно призначили на День сміху – 1 квітня. Куратором виставки виступив Метт Лейнінгер, а Марка Лендіса запросили почесним гостем. "Перед відкриттям я сильно хвилювався, бо не знав, чого чекати. Але коли я туди приїхав, все пройшло чудово. Для мене це був приємний сюрприз", – каже пан Лендіс. На виставці він мав розмову з паном Лейнінгером і вибачився перед ним за спричинені труднощі. Та чи було йому соромно знаходитись посеред десятків своїх фальшивок? "Взагалі-то, ні. Хіба через те, що деякі з них дуже невдалі, – згадує він. – На них мені навіть не хотілося дивитись".

090215_afghan_parallel_is

https://www.bbc.com/ukrainian/world/story/2009/02/090215_afghan_parallel_is

Афганістан: паралелі вторгнення СРСР і НАТО

У той час як в Україні, Росії та інших країнах колишнього Радянського Союзу відзначають 20-річчя виведення війська з Афганістану, Москва застерігає сили США та НАТО про те, що вони припускаються тих самих помилок, які зробив Радянський Союз, коли 1979-го року почав вторгнення до Афганістану. В Афганістані загинуло 15 тисяч радянських солдатів.

Кореспондент Бі-Бі-Сі в Москві Ричард Ґалпін розмовляв з експертами та ветеранами, які пам’ятають виведення війська після 10-ти років окупації з почуттями приниження та глибокої травми. Відставний генерал-лейтенант Руслан Аушев, Герой Радянського Союзу, був командувачем радянського війська в Афганістані у 80-х роках: «Ми були там 10 років і втратили понад 14 тисяч солдатів, але який був результат? Ніякого. Після виведення радянського війська була друга громадянська війна і потім з’явився Талебан. Ми хотіли принести мир і стабільність в Афганістан, але насправді стало гірше.» Фахівці кажуть, що радянський уряд Леоніда Брежнєва вважав, що вторгнення у грудні 1979-го року принесе швидкі результати, стабілізацію нового радянського уряду в Кабулі й забезпечить лояльність важливого сусіда у час Холодної війни. Але замість того, аби завершити кампанію за 6 місяців, радянські війська втяглися у конфлікт з добре озброєними повстанськими силами, підтримуваними Заходом і мусульманським світом. Деякі муджахедіни, як називали різні повстанські групи, були радикальними ісламістами, які вважали боротьбу з комуністами-атеїстами джихадом. І найголовніше, що повстанців підтримувало населення. Через 20 років після виведення радянського війська, колишні радянські ветерани з подивом дивляться на війну, яку провадить США і НАТО в Афганістані. У Москві вважають, що західні сили потрапили в ту ж саму пастку. Одним з прикладів вони називають надсилання додаткових десятків тисяч вояків до Афганістану. Полковник Олег Кулаков, який служив в Афганістані, а тепер – історик каже, що подвоєння сил не приведе до вирішення проблем в Афганістані: «Конфлікт не можна вирішити військовими засобами, це ілюзія. Ніхто не може досягти політичних цілей в Афганістані, покладаючись на військові сили. Чесно кажучи, вони приречені повторити наші помилки.» Паралелі Паралелі вражають. Знову іноземні сили в Афганістані намагаються стабілізувати дружній до зовнішнього світу уряд. Знову вони постали перед повстанням ісламістів, які тепер називають інакше – Талебан. Знову повстання набирає розмаху і має дедалі більшу підтримку населення на тлі тривалої окупації та чисельних жертв серед цивільних. Колишній британський посол у Москві сер Роде рік Брейтвейт побоюється, що вторгнення під проводом НАТО буде таким самим провалом як і вторгнення Радянського Союзу: «Ми почали кампанію з обмеженими цілями, сподіваючись, що ми зможемо розбудувати демократію, як колись росіяни сподівалися побудувати соціалізм. Ми не маємо досить сил для домінування по всій території і маємо уряд в Кабулі, який ледве керує столицею, не кажучи вже про терени поза її межами.» Але інші експерти більш оптимістичні. Ґреґорі Файфер, який написав книжку про радянське вторгнення до Афганістану, каже, що місія НАТО відрізняється від радянської кампанії: «Важливо, що після 7-ми років окупації переважна частина афганців й надалі хочуть успіху місії… Невелике вікно для можливостей залишається.»

150515_chubarov_crimea_people

https://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2015/05/150515_chubarov_crimea_people

Чубаров: сотні тисяч жителів Криму залишаються вірними Україні

Сотні тисяч жителів Криму залишаються вірними Україні, хоча держава не змогла їх захистити.

Про це з парламентської трибуни після складання присяги народного депутата заявив лідер Меджлісу кримських татар Рефат Чубаров. "Сотням і сотням тисяч громадян України, які живуть сьогодні у Криму, не доводилося оголошувати слова присяги на вірність Україні, але вони залишаються вірними Україні. Держава не змогла їх захистити, оскільки в найтяжчий для нас час ворог напав на нашу державу. Але всі ці громадяни України чекають на визволення", - сказав пан Чубаров.

features-53247075

https://www.bbc.com/ukrainian/features-53247075

Євген Головаха: рейтинг Зеленського - це надія на те, що він ще щось придумає

Заступник директора Інституту соціології НАН України Євген Головаха - один з провідних українських соціологів, який вже багато десятиріч досліджує еволюцію українського суспільства. Великі події в історії сучасної України провідні ЗМІ висвітлюють, з'ясовуючи думку пана Головахи. Особливо, коли йдеться про процеси, які важко пояснити з точки зору раціонального мислення.

2020 рік став для України багатим на неприємні події, такі як пандемія та економічна криза. В інтерв'ю BBC News Україна Євген Головаха розповідає, які якості продемонстрували українці у цій ситуації, чому Володимир Зеленський досі зберігає владу і що його чекає далі, а також про неофеодальну еліту та чорну тріаду, які заважають Україні рухатися вперед. "Волонтери потрохи починають замінювати державу" ВВС: Як українці себе показали під час пандемії? Чи змінив карантин ставлення українців один до одного та до влади? Євген Головаха: В Україні вчасно запровадили карантин, тому вдалося запобігти найгіршим наслідкам, які були в розвинених європейських країнах. Спочатку, коли мене запитували, як це вплине на українців, я висловив надію, що ця ситуація підвищить самодисципліну українців. Її ще бракує. Тут є і історичні чинники, і культурні, вплив радянського патерналізму та безвідповідальності. На жаль, суттєвих змін щодо самодисципліни не відбулося. Євген Головаха - один з провідних українських соціологів, доктор філософських наук, який вже багато десятиріч досліджує еволюцію думок та настроїв українців Я бачу в цьому і певний недолік влади. Треба розуміти, що люди в такому суспільстві почнуть виконувати вимоги карантину, тільки якщо буде чітке уявлення про покарання. На жаль, такий механізм не запровадили. Спочатку карантин успішно діяв завдяки тому, що все закрили. А коли почали скасовувати обмеження, це сприйняли як свободу для будь-яких дій. Але з позитивного хочу відзначити, що волонтери проявили себе і в цьому випадку. Наприклад, коли лікарі відмовилися працювати у харківському диспансері чорнобильців. Ця історія демонструє всі вади пострадянського суспільства, коли лікарі відмовляються лікувати хворих, а одна група потерпілих не дає лікувати іншу групу. BBC: А як можна пояснити цю поведінку? Євген Головаха: Це тому, що всі інститути в радянському суспільстві функціонували за вказівкою. А коли вони отримали можливість обирати, вже мова йшла про особисту відповідальність. У цій ситуації волонтери закликали, прийшли свідомі лікарі і лікують замість тих, хто звільнився. У нас волонтери потроху починають замінювати державу і навіть фахові спільноти. Американський соціолог Джеффрі Александер називав це громадянською інтервенцією, коли громадяни перехоплюють функції держави, якщо вона виявляється безвідповідальною. А держава в цій ситуації практично умила руки. Протистояння навколо харківського диспансеру, на думку Євгена Головахи, "демонструє всі вади пострадянського суспільства" і зростання ролі волонтерів у їх подоланні Те, що сформувався волонтерський рух, який підтримує життя країни там, де держава виявляється безсилою, - це один з позитивних наслідків Євромайдану. Цей механізм, сподіваюся, допоможе Україні вийти зі страшної ситуації. На жаль, ситуація показала, що такі якості як самовідповідальність та дисципліна в більшості населення ще не сформовані. І трагедія країни в тому, що ми не можемо знову закрити економіку. BBC: Чи очікуєте ви протести, якщо в деяких регіонах все ж відновлять карантин? Євген Головаха: Так. Якщо на такий термін запровадять, як було вперше, - протести будуть. Але це не тільки проблема України. Українці терплячі, за кордоном були потужніші протести. Але я вважаю, що у влади мала бути більш гнучка політика - кожного дня надавати невеличкі послаблення в залежності від ситуації. Маленьке послаблення можна було скасувати, а велике вже не повернеш. Вже не заборонити людям ходити на пляжі та в ресторани. Протести проти карантину в Україні були малочисельними - подекуди протестували працівники ресторанів, фітнес-центрів та фермери. Проте у випадку відновлення жорсткого карантину, Євген Головаха очікує більших акцій протесту Загалом українське суспільство за цей час змінилося у тому напрямку, що воно втратило довіру до влади, суттєво у порівнянні з груднем. Вирішальним буде наступний рік BBC: В інтерв'ю "Українській правді" минулого року ви казали, що Володимиру Зеленському виборці можуть дати максимум рік, щоб продемонструвати здатність змінити країну на краще. Минув рік. Чи вже достатній рівень розчарування, щоб виборці сказали: ні, ми цього більше не хочемо? Євген Головаха: Ні. Виборці не хочуть дострокових виборів, за даними опитувань. А якби їх провели зараз, перемогла б партія "Слуга народу" та Зеленський. Хоча ставлення суперечливе. Якщо в грудні Зеленський мав +30% довіри, то за останніми даними Соцмоніторингу вже мінус 8%. Але рік йому вдавалося зберігати позитивний рейтинг довіри, це - цікавий феномен. Зараз народ не бачить альтернативи. Старих політиків оцінюють низько, бо вони не врахували, що треба рахуватися з інтересами людей. Зеленський мало чого зробив, але він є достатньо гнучким. Коли було масове невдоволення він вживав заходів, змінював чиновників. Продемонстрував, що в нього недоторканих немає. За перший рік Зеленського чимало чиновників, яким пророкували великий вплив, втратили посади Він не робив того, що викликало б підозру щодо використання влади у власних корисних цілях. А така підозра була щодо всіх його попередників. Тому Зеленський втрачає рейтинг поступово. А ще йому допоміг коронавірус - за даними опитувань, одним з позитивів українці вважають своєчасне реагування на цю загрозу. BBC: Окрім того, Зеленський привів з собою строкату команду молодих облич у Верховну Раду. Деякі ці люди періодично дивують українців своїми заявами. Наприклад, про продаж собаки заради сплати комунальних послуг чи про "дітей низької якості". Євген Головаха: Я теж став жертвою недостатньої вихованості у представниці нової команди, бо мав нахабство заперечувати міністру Дубілету, казав, що треба провести перепис населення. Ця депутатка (Єлизавета Богуцька. - Ред.) назвала мене "дідом з позаминулого століття", який має нахабство щось казати цій світлій людині. На мій погляд, за такий короткий строк, який був у Зеленського, він міг би сформувати ще гіршу команду. Я можу його привітати, що він хоч когось знайшов, здатного виконувати функції. Але таких людей мало. Я спочатку говорив, що цій команді треба дуже швидко вчитися. Не зрозуміло, чи вони навчились чомусь. Певні локальні осягнення є - той же закон про землю. Стратегічних досягнень немає. Я думаю, що вирішальним для них буде наступний рік. Люди ще готові за них голосувати. Вони мають продемонструвати, чого навчилися, а для цього треба вийти з карантину, бо зараз все сприймається в його реаліях. Взагалі мені здається цій політичній силі не вистачає волі та рішучості. Ця партія досить аморфна, щоб можна було від неї очікувати чіткої і продуманої вольової політики. BBC: Якщо деякі політики говорять про "дітей низької якості", можливо проблема в тому, що в Україні забагато "політиків низької якості"? Складається враження, що політика стала настільки токсичною, що фахівці та успішні люди намагаються уникати її. Говорять про кадровий голод. Євген Головаха: У нас якість політичної еліти визначається багато в чому політичною інерцією. Ті, хто прийшли, не маючи радянського досвіду, у перших керівників навчилися використовувати владу, щоб покращувати свій добробут. Зараз не можуть знайти на посади людей, тому що ніхто не обіцяє, що на них можна щось заробити. Попередні президенти знали, як заохотити людей на посади. А людям, які самі себе зробили, навіщо йти на таку роботу за копійки? У Зеленського є проблема - чи зможуть люди, яких залучають без гарантованої можливості підвищити свій добробут, не спокуситися. Поки у більшості не виникло підозр, що ця команда посилює чи підтримує той рівень корупції, який був раніше. Є таке уявлення, що вони намагаються зменшити корупцію. Я вважаю, що серед представників молодшого покоління все ж знайдуться люди, яким буде цікаво спробувати витягти країну. Це такий виклик самому собі. Адже існують люди з матеріальними цінностями, і люди з постматеріальними цінностями. Для останніх задоволення матеріальних потреб - не цікаво, їм цікаво самореалізуватися. Витягти свою країну з багна - це значний виклик. "Думаєте, Зеленського не можна було вже давно скинути?" BBC: За всіма опитуваннями рейтинг Зеленського переважає рейтинг його партії. Українці вірять, що "цар - хороший, бояри - погані"? Євген Головаха: Ні. Це постфеодальна і пострадянська система цінностей. Українці, як не дивно, прибічники ієрархії, в якій відповідальність за країну покладається на першу особу. Переважає думка, що члени команди не вміють працювати, але можливо він ще щось придумає. Це - надія. І його рейтинг - це надія, що він ще щось придумає. "Переважає думка, що члени команди не вміють працювати, але можливо він ще щось придумає. Це - надія" Так було колись з кожним президентом. Спочатку його політична сила втрачала, а потім і він. BBC: А як щодо іншої козацької української традиції - скидати гетьмана, який втратив довіру? Євген Головаха: Так. Є така традиція. Але для цього треба, щоб в ньому розчарувалися. Ви думаєте, Зеленського не можна було вже давно скинути? Думаєте, немає впливових людей, які можуть організувати якийсь майдан і почати дії, що призведуть до колапсу? Вони просто бачать, що є ще масова народна підтримка. Будь-які протести не будуть мати успіху без психологічної та моральної підтримки з боку більшості населення. Проти Януковича боролися кілька сотень тисяч, але була масова моральна підтримка. І це вирішило його долю. Для Зеленського загрози почнуться тоді, коли його рейтинг буде не першим, а другим чи третім. Я думаю, вони уважно там дивляться за рейтингом, і я б їм це теж рекомендував. Особливо з такою економікою, яку ми отримаємо в пост карантинному суспільстві, і такою кількістю збіднілих. BBC: Зараз реальна політична мобілізація відбувається через Facebook. Там організовують і акції, і там же точаться політичні суперечки з проявами ненависті до опонентів, наприклад, між прихильниками Порошенка та Зеленського. Чи не зашкодить Україні таке з'ясування стосунків? Євген Головаха: Мені теж це не подобається. Я спілкуюся з багатьма людьми, які не сприйняли обрання Зеленського. Мені не подобається їхнє зневажливе ставлення, уявлення про його обрання як наслідок деградації виборця. Це безвідповідальний елітаризм. Я особисто можу не погоджуватися з більшістю, але я розумію, що треба з повагою ставитися до демократичного вибору. Може вони навчаться і щось зроблять, а якщо нічого корисного не зроблять, маємо їх дотерпіти і провести демократичні вибори, і бажано не дострокові. Якщо такий механізм існуватиме, то поступовість змін в Україні невідворотна. Дуже поступово, суперечливо і непослідовно, але зміни стаються. Менше стає тих, хто вважає себе зубожілими. більше тих, хто вважає себе щасливим, більше тих, хто позитивно оцінює стан свого здоров'я. Українське суспільство йде в правильному напрямку. Єдине, що відрізняє Україну від її авторитарних сусідів - в нас все ж є хоч і недосконала, але демократична система зміни влади. Але якщо будемо ламати її - витратимо багато часу, щоб полагодити. Тому я даю ще рік на те, щоб вони реалізували те, чому навчилися. Конкурс аутсайдерів ВВС: У травні було цікаве опитування про найкращого президента від соціологічної групи "Рейтинг". Чому найбільше симпатиків, а саме 20%, зібрав Кучма? Євген Головаха: Це не абсолютна перемога, а дуже відносна - 20% від 16% не дуже відрізняється. Він - переможець конкурсу аутсайдерів. Проте він відрізнявся від інших українських президентів. По-перше, залишив економіку з 12,7% зростання. По-друге, хоч і зробив велику помилку, коли бажав Януковичу передати владу, але все ж передав владу без кровопролиття. До речі, ми тоді для його адміністрації робили опитування, показували, що передача влади Януковичу буде катастрофою, але вони не дослухалися. В нашої еліти не знання, а інші механізми діють, не вірять експертам. Хоча Кучма з повагою ставився до фахівців і освічених людей, я це можу засвідчити. Він був директором "Південмашу", розумів, що треба рахуватися з думкою інженерів, бо інакше ракета не полетить. І врешті-решт, Кучма продемонстрував здатність захистити свою країну. Коли Путін бажав захопити острів Тузла, він туди війська направив і пообіцяв дати відсіч. І Путін перелякався. Більш того, ми тоді проводили опитування - 90% мешканців Донбасу і 60% мешканців Криму тоді позицію Кучми підтримали. Він просто найбільше був схожий на президента. Не боявся приймати рішення і брати відповідальність. Можливо, тому що ці навички директора важливого заводу відіграли роль. Леонід Кучма оглядає будівництво росіянами дамби у напрямку українського острову Тузла, 23 жовтня 2003 року Я б його теж в цьому опитуванні підтримав, хоча в мене були до нього претензії. У 2001 році я вийшов з президентської ради, через розбіжності в моральних уявленнях. Тоді він дурниць наговорив про збиття пасажирського літака, що це - нібито невелика трагедія. Але все одно, як президент він свої функції виконував краще, ніж його наступники. Так, Кучму звинувачують, що він створив олігархат. Але думаю, не він його створив, а та недолуга приватизація. Це все ще за Кравчука почалося, з ваучерної приватизації. Пішли російським шляхом, і утворилася олігархічна економіка. Кучма олігархів не збирав, він викликав їх в кабінет. Він віч-на-віч з ними міг домовитися і вони знали, що з ним не варто жартувати. Неофеодальна еліта, яку все влаштовує BBC: Зеленському настільки впливовим як Кучма не вдасться стати? Євген Головаха: Ні. Немає в нього таких навичок. Та йому й не потрібно. Він може як демократичний президент діяти. Йому треба проводити деолігархізацію, але не олігархів знищувати, а умови, за яких лише їхні інтереси враховують. Нічого немає поганого в тому, що в Україні є мільярдери, але не можна давати їм всі важелі впливу на життя суспільства. Зеленському треба законодавчим шляхом змінити ситуацію, коли тільки олігархи мають зиск з того, що взагалі Україна існує. На жаль, в Україні сформувався новий неофеодальний стан, абсолютно безкарний, якому належить практично все, якому вигідний стан справ і вигідно нічого не змінювати. Йдеться про сотні родин, які завдяки грошам входять до нього, і тисячі людей, які трансформують свої посади, щоб мати доступ до нього. Насамперед, це - система судочинства, депутати. Робота в органах прокуратури та судочинства нерідко відкриває шлях до багатства та втілення будь-яких фантазій Кому належать багато маєтків під Києвом, побудованих проти всіх правил? Думаєте олігархам чи підприємцям? Зараз декілька десятків або навіть сотень тисяч людей в Україні живуть набагато краще, ніж середньостатистичні європейці в ЄС. Якщо почнеться справжня антикорупційна кампанія, вони все це втратять, бо з них спитають, звідки всі ці маєтки взялися. Загроза в проукраїнській обгортці ВВС: Зараз популярність партії Зеленського падає, і зростає популярність партії Віктора Медведчука. Чи відкриє це дорогу до влади політикам, які за нормалізацію відносин з Росією, за "Бога, царя и отечество"? Євген Головаха: Взагалі цю загрозу не треба відкидати. Але вона існує, якщо загорнута в проукраїнську обгортку. Партія, яка прямо проголосить шлях до здачі інтересів України, шансів не матиме. Навіть Медведчук балансує між декларативним врахуванням інтересів України і реальним врахуванням інтересів Росії. У його партії шанси набрати 20% є, але на демократичних виборах перемогти вона не може. Тому що навіть на півдні та сході дуже потужний є відсоток людей, які не хочуть проросійського шляху. І вони саме підтримують "Слугу народу". Але зараз важко передбачити, що буде, коли ця партія почне суттєво втрачати, кому відійдуть ці люди. Моя точка зору - вони будуть до останнього чіплятися за "Слугу народу", це його ядерний електорат. Вони не хочуть ані війни, ані російського реваншу. Проблему війни і миру вважають найважливішою більшість українців. Але жодна з позицій з цього питання - надати автономію, відгородитися чи йти відвоювати, немає підтримки в більшості населення. І ще є ті, хто не визначилися. Не знають українці, що з цією проблемою робити, немає консенсусу. Політик, який би знайшов шлях до миру, без здачі території, точно отримав би пам'ятник. Але підозрюю, що в найближчому майбутньому такий політик не з'явиться. ВВС: На тлі конфлікту з Росією, створення ПЦУ, дискусій про мову, чи не спостерігаєте ви саме активізацію російського етнічного націоналізму? Євген Головаха: Етнічного російського націоналізму в Україні зараз взагалі немає. Є регіональні розбіжності, розбіжності між деякими україномовними та російськомовними українцями, а також розмежування еліт - між прихильниками будівництва нації за етнолінгвістичними засадами і тими, хто вважає, що треба будувати націю політичну. Зеленський представляє другу групу. І Порошенко належав до неї, але очолив перший табір у 2016-2017 роках. Українська чорна тріада ВВС: Зараз дедалі більше українців їдуть за кордон працювати, і через кризу цей процес може прискоритися. Чи готове суспільство сприймати їх як частину України, дозволити мати подвійне громадянство і вплив на українську політику? Євген Головаха: Я думаю, що українці б не заперечували проти надання подвійного громадянства. Українських емігрантів ставатиме все більше, і не в інтересах України їх відрізати. Це передовий загін в Європі, куди ми хочемо йти. Багато українців ще поїде, але я не бачу в цьому проблем. Є переваги в тому, що люди попрацюють в нормальному суспільстві, норми сучасного життя засвоять. Чверть все одно повернеться до України, це я досліджував. Не всі можуть жити на чужині. ВВС: Зараз зміни у житті людини відбуваються дуже швидко. Постійно з'являються нові технології, ситуація на ринку праці вимагає постійного самовдосконалення, подекуди і неодноразової зміни професії, щоб бути успішним. Як весь цей вир змін відображається на психологічному стані суспільства? Євген Головаха: Я можу послатися на дослідження співробітника мого відділу в Інституті соціології Сергія Дембіцького. Він розробив свою шкалу дистресу. Дистрес - це стрес, який і здоров'я погіршує, і психічний стан. В принципі українці достатньо непогано переносять пришвидшення соціальних змін - молодь краще, ніж старше покоління. Українська молодь краще адаптується до змін, а от українці старше 40 часто страждають від ейджизму Якщо оцінювати ці процеси пришвидшення, необхідності набувати багато навичок, щоб бути успішним - це позитивно. Так, це вимагає додаткових зусиль від молоді, але це слугує їхньому особистісному розвитку і фаховій гнучкості, здатності пристосовуватися до нових умов. Я бачу, як молодь може поєднувати кілька професійних сфер одночасно, щоб підняти добробут і самореалізуватися. Подивимося, як це в майбутньому відгукнеться, але немає підстав говорити, що це негативно впливає на молодь. ВВС: А як щодо людей старше 40 років? Євген Головаха: Взагалі їм важко знайти роботу. В нас це явище стало проблемою в останні десятиліття. Це проблема ейджизму, дискримінація за віком. Українці трохи менше страждають від цієї проблеми, ніж могли б страждати, завдяки дуже негативному явищу - кумівству. Українці допомагають своїм родичам та друзям працевлаштовуватися. Це ще з традиційного суспільства спадок. Завдяки родинним зв'язкам обходять ці проблеми. Але не всі. Це сурогатний механізм виживання в умовах суворого ейджизму. BBC: А чи можна цей ейджизм подолати? Євген Головаха: Це довгий шлях. Ейджизм, сексизм та гомофобія - це чорна тріада. Розвинені суспільства їх важко долали, і все ж здолали. Україна почала цей шлях значно пізніше, але йде правильним шляхом. Сексизму стає менше. Ще 1989 року переважна більшість вважала, що немає чого жінкам робити в політиці, навіть жінки, зараз більшість з цим не погоджується. Чорної тріади стає все менше. "Ще 1989 року переважна більшість вважала, що немає чого жінкам робити в політиці, навіть жінки, зараз більшість з цим не погоджується" І менше стане ейджизму, коли зростатиме економіка і бідності буде менше. По мірі просування суспільства до світових стандартів, будемо відмовлятися від стереотипів патріархального суспільства. Ви завжди можете отримувати найважливіші новини в месенджер. Достатньо лише підписатися на наш Telegram або Viber!

media-40320499

https://www.bbc.com/ukrainian/media-40320499

"Я хочу вільно любити" - Марш рівності у Києві

"…Я хочу вільно любити. Не те, щоб показувати всім підряд, що я з хлопцем, ми цілуємось. Я хочу пройтись по набережній, і не боятися, що мене вдарять", - розповів ВВС Україна один з учасників Маршу рівності, який пройшов у Києві 18 червня.

Марш став завершальною частиною заходів фестивалю "Київ-Прайд", який тиждень тривав у Києві. Всього у події взяли участь понад 2 тисячі людей. Охороняли марш 5 тисяч правоохоронців з кіньми і собаками. Рівних прав та можливостей для кожної і кожного - такі вимоги виголосили організатори у політичній декларації Київпрайду. Марш рівності вони назвали майданчиком для обговорення, як зробити українське суспільство більш відкритим. Під час ходи учасники вигукували різні гасла: "Слава Україні - Героям Слава! Слава Нації - Смерть ворогам", "Кохання понад усе", співали гімн, тримали плакати "Дивись на світ ширше", "Країна для всіх", "ЛГБТ в першу чергу людина". Поблизу місць прайду поліцейські встановили перекриття, рамки металошукачів. В кількох молодих людей під час перевірки правоохоронці знайшли балаклави та газові балончики. На вулиці Володимирській поблизу парку Шевченка зібралися представники "Правого сектора", які намагалися завадити акції. Вони заявили, що виступають проти нав’язування українцям нетрадиційних цінностей. Кілька людей хотіли прорвати кордони поліції. Але їм цього не вдалося. Марш мав пройти за маршрутом від університету імені Шевченка вулицею ‎Володимирською до площі Льва Толстого. Учасники Маршу змінили маршрут і пройшли по вулиці Терещенківській, аби уникнути сутичок. Марш рівності перебував під пильною увагою європейської спільноти. Зокрема в ООН висловили сподівання, що подія відбудеться без атак на учасників. Представники цієї організації також взяли участь у прайді.

131112_book_2013_readers_review_deresh_ryabchiy_ms

https://www.bbc.com/ukrainian/entertainment/2013/11/131112_book_2013_readers_review_deresh_ryabchiy_ms

Нова матриця Дереша: рецензія на "Миротворця" та "Останню любов..."

Далеко не кожному смертному (а ми – відкрию вам маленьку таємницю – усі смертні, така-от халепа) трапляється в житті щастя тривалий час впритул спостерігати напівбожественне створіння – справжнього письменника.

Любко Дереш. "Миротворець". Кальварія. Львів. 2013. Тут варто пояснити, що я маю на увазі під терміном "справжній письменник" – це людина, яка живе винятково літературою, з літератури і для літератури, а також у вирі літератури; людина, в якої є справжні, а не вигадані читачі (і не лише читачі-колеги, читачі-видавці та читачі-критики, а й читачі-просто-з-вулиці); людина, в якої регулярно виходять книжки, яку перекладають (і не лише польською мовою), яка весь час перебуває в презентаційних турах (і не лише у рідному місті) і чиє ім’я є досить відомим, як зараз модно казати – "розкрученим". Погодьтесь, аби порахувати таких українських письменників, стане пальців на руках. Так от, мені поталанило впродовж п’яти фестивальних днів у австрійському місті Інсбрук мати біля себе справжнього письменника – Любка Дереша. Чесно кажучи, до цього трапунку я не дуже вірив у його справжність. Були певні сумніви. Переважно спричинені катастрофічною "Головою Якова". Але особисте знайомство розвіяло мої побоювання. Слід зауважити, що знайомитися з письменниками і пізнавати їх як людей, а не міфічні симулякри – справа вельми небезпечна. Бо є ризик назавжди розлюбити і письменника, і його твори. Розчаруватися. І таких випадків у моєму карколомному житті було чимало. Проте з Любком усе вийшло якраз навпаки. Тепер я точно знаю, що обов’язково прочитаю його наступну книжку. Знаєте, чому? Бо Любко сам – як цікавезний роман; він перебуває у постійних пошуках – самого себе, сенсу життя, сенсу літератури. Він ніби пише себе – і тому кожна нова книжка постає як чергова серія з серіалу про життя письменника Любка Дереша. Причому щоразу на нас чекає несподіванка. Погодьмось, Дереш, який написав "Намір!" (2006) різниться від автора "Голови Якова" (2011) і вже точно мало чим подібний до автора "Дивної історії Стефана Лянґе" (2013). Але все це – різні етапи становлення однієї творчої особистості. Хтось заперечить: авжеж, людина, яка видала свій перший роман ("Культ", 2001) у 17-річному віці (але ще раніше було написано "Поклоніння ящірці"), мусить змінюватися, це нормально, це дорослішання. Безумовно. Маєте рацію. Але чимало письменників, на жаль, не дорослішають. Залишаються на тому ж рівні, що й їхній перший роман. На мій погляд, Любко має найважливішу рису, яка, власне, робить людину, яка професійно займається літературою, справжнім письменником – він ні на кого не схожий. Принаймні двома останніми книжками. Принаймні в українській літературі. Бо з літературою європейською (і голлівудським кіно) можна провести чимало паралелей, що буде зроблено трохи згодом. Ні на кого не схожий – хіба це не найбільша похвала письменникові? І хіба не образливо для особистості, коли її хочуть запхати до якогось безликого гурту – вісімдесятники, двотисячники, сучукрліт, жіночий роман, магічний реалізм, постмодернізм тощо? Видатний автор завжди стоїть ніби осторонь решти – і втриматися, не спокуситися "письменницькою груповухою" дуже важко… Любко Дереш належить до наднового покоління української літератури. Не в сенсі віку (бо є й молодші за нього письменники), а в сенсі змісту й спрямованості письма. Адже умовність свободи вибору і взагалі свободи як такої прямо відсилає нас до сплеску есхатологічних міркувань, викликаних десять років тому стрічкою "Матриця". Головний герой "Останньої любові Асури Махараджа" дуже нагадує Нео, блискуче зіграного Кіану Рівзом. Хоча, на відміну від Нео, він не прагне когось рятувати, хіба показати розбещеному суспільству нагів (змієдемонів) істину; а істина, як це завжди буває, відносна, і на півшляху до неї Асура з жахом дізнається, що абсолютної істини не існує, є хіба напівістина, напіводкровення… Любко Дереш. "Остання любов Асури Махараджа". Нора-друк. Київ. 2013 Біль супроводжує Асуру, як і Нео, впродовж усього шляху. Як і у стрічці братів Вачовскі, вийти з Матриці неможливо. На думку Адорно, "свобода можлива лише всередині системи, яка заважає її повному розвитку". Так само, як Матриця живиться енергією людей-зародків і не може обійтися без них (філософи обізвали це "лібідарною загадкою проблеми Матриці"), а люди, зруйнувавши Матрицю, опиняться сам на сам з випаленою, безплідною, мертвою Землею, людство в романі Дереша служить свого роду чисельним збіговиськом статистів на арені амфітеатру Всесвіту, де не лише проходять видовищні ігрища, а й вирішуються надважливі наукові суперечки. Люди (а ви хіба про це ніколи не думали?) – лише піддослідні щури для мешканців як вищих, так і нижчих світів. Проте й власники велетенської "лабораторії", як з’ясовується, – усього-на-всього маріонетки в руках Долі. Точнісінько як у Лакана: "Великий Інший далекий від того, щоб бути анонімною машиною, і потребує постійного задоволення". Герої Дереша шукають свого роду "філософський камінь", такий собі "бозон Гіґґза", від якого пішло все – навіть Усесвіт. Штукенгайзен (вигаданий філософ, життєвий шлях якого в "Дивній історії…" досліджує головний герой Лянґе) знаходить "ритмічну основу", "первинний закон творіння, відносно якого людина могла бути в гармонії або ж протиставляла себе йому"; він доводить спорідненість усього з усім, відшукує отого алхімічного Адама, про якого стільки писала свого часу Марґеріт Юрсенар (та й не тільки вона, зрештою). Оппенгеймер мріє про свій внутрішній Сінай: "Його Сінай крився всередині атома. Там – там, а не деінде – чекав на нього Господь, його Господь, зі Своїми десятьма заповідями… Він написав… довгого, пронизливого листа, в якому порівнював своє серце з тією позбавленою життя пустелею Сінаю, де єдине місце, куди він мусить піднятися – це певне місце у часі і просторі, де спадуть усі обмеження, де здійснюються всі мрії та сподівання, де приходить Бог". Філософія Матриці була популярна десять років тому, тож хтось може вирішити, що Любко спізнився зі своїм романом. Але не поспішаймо. "Покоління соцмереж", до якого відносить себе Дереш, нарешті подорослішало і починає шукати себе. За виразом Любка – "самоідентифікуватися". Воно відірвалося від пупця не лише патріархів сучукрліту – передусім Андруховича, – а й самої України і української літератури. Вибрались у далекий самостійний плав. Я навмисно не шукаю у творах Дереша паралелей у вітчизняній літературі. Бо їх там просто немає. Хоча дуже завуальовано Україна в романі "Остання любов…" присутня. Це – сліпа дівчина Даша. Бездоганна і кришталево чиста. Ідеал, який причарував Асуру і заради якого він вирішив покинути подобу змія-нага й вибратися на поверхню Землі. Даша – це острівець утопічного добра в океані сумної дійсності, іронічний образ цнотливиці-України серед хвиль розбурханого бруду життя… Коли на фестивалі в Австрії Любко Дереш виступав поруч із Марією Матіос, я не міг позбутися дивного відчуття: ота легендарна сакральна Україна, що вийшла з трипільських і поганських часів і осіла в творах багатьох сучасних українських письменників середнього покоління (до яких належить і пані Марія) – її, звиклу до страждань, вивів в образі Даші автор! Асура – це ті зміни, які чекають на Дашу-Україну. Хтозна, чи на краще… Збірка "Миротворець" чудово відображає низку перетворень Дереша, його сансару. Повість "Святий Христофоре, молися за нас" найближча до "Наміру!", "Дивна історія Стефана Лянґе" – найбільш віддалена. Це найцікавіший в усіх двох нових книжках Дереша текст. Як на мій смак, віддає магічними парадоксами франко-бельгійця Бернара Кіріні, який пише збірки малої прози, об’єднані одним центральним персонажем – загадковим Ґульдом. Стиль "Дивної історії…" на диво нагадав уже згаданого Леопольда фон Захер-Мазоха, хоча нічого такого в текстах Любка немає. Навпаки (і це різнить їх від "Наміру!"), вони навдивовижу цнотливі. Асура тікає від розпусти світу нагів; Штукенгайзен вищий за будь-який вияв сексуальності; та сама історія з Оппенгеймером, головним персонажем повісті "Миротворець", яке служить такою-собі з’єднувальною ланкою між "Дивною історією…" та "Святим Христофором…". Інші далекі й близькі (хоча, погоджуюсь, доволі суб’єктивні) "ниточки" в текстах Дереша: стиль "Останньої любові…" нагадав безпосередній, несилуваний стиль Амелі Нотомб (хоча, я певен, Любко не є фанатом цієї аматорки капелюшків), а сам сюжет – останній роман Віктора Олеговича Пєлєвіна "Бетман Аполло" (без упирів). Звісно, на задньому тлі бовваніє колос Гессе (це помітно, зокрема, у вставних текстах "Останньої любові…", написаних з особливою охайністю, хоча це, на жаль, висолоджує їх і робить нудними, що псує на загал вельми динамічний текст). Сама ж структура книжок (не таємниця, що всі три повісті "Миротворця" і повість – адже це повість – "Остання любов…" входили до складу однієї великої збірки) відсилає до збірок малої прози Еріка-Емманюеля Шмітта, українські переклади якого, до того ж, виходять у тому ж видавництві, що й книжки Дереша.

features-47560441

https://www.bbc.com/ukrainian/features-47560441

"Своя серед чужих" у Москві - чим займається українська військова аташе у Росії

36-річна полковник Валерія Романова - українська військова аташе у Російській Федерації. У державі, яку Україна офіційно визнала агресором.

Валерія Романова працює в Москві вже два з половиною роки. Саме пані Романова консультує тимчасового повіреного України у справах Росії (українського посла в Москві немає з березня 2014 року) про всі питання, пов'язані з військовою сферою, а також підтримує контакт з Міноборони РФ. За 20 років військової служби вона встигла попрацювати у Генштабі ЗСУ та центральному апараті Міністерства оборони України, а також брала участь у миротворчій місії в Афганістані. Від осені 2016-го офіційно стала аташе з питань оборони при посольстві України в Російській Федерації. Про те, які дипломатичні контакти залишилися між Україною і Росією, як в посольстві працюють над звільненням полонених та чим взагалі займається військова аташе у Москві, Валерія Романова розповіла в ексклюзивному інтерв'ю BBC. Аташе у "країні-агресорі" Посол України у Росії виїхав з Москви у березні 2014 для консультацій у Києві. Через загострення відносин до столиці РФ його вирішили не повретати, а у 2015 році офіційно замінили тимчасовим повіреним у справах Росії. BBC News: На п'ятий рік конфлікту Росії та України для нас стало великим сюрпризом, що у Москві досі працює український військовий аташе. Валерія Романова: Це стало несподіванкою для багатьох у Росії, й для мене також. Таке рішення ухвалили в Києві, але не тому, що хотіли показати, що якось зацікавлені у цих відносинах, а тому що, на жаль, попри агресію РФ, між нашими країнами є низка питань, які потрібно вирішувати. Тому мій функціонал тут досить об'ємний, попри фактично повну відсутність будь-яких офіційних відносин з оборонним відомством Російської Федерації. BBC News: Один з аргументів проти президента Петра Порошенка полягає у тому, що досі не розірвані відносини з Росією. Що ви думаєте про це? В.Р.: Поки не приїхала працювати у посольство України в Москві, я теж вважала, що є якась суперечність. Але коли подивилася на обсяг роботи, який виконують тут наші дипломати й консули... На жаль, так швидко такі тісні стосунки розірвати, щоб це було правильно, неможливо. П'ять років велася дуже ретельна робота. Той же Договір про дружбу і партнерство, термін дії якого спливає у квітні 2019 року - його так просто розірвати не можна було. Інакше це створило б нам певні проблеми для вирішення питань у міжнародних судах. Після російської анексії Криму та початку війни на Донбасі багаторічна військова співпраця між Києвом та Москвою припинилася Не кажу вже про економічні зв'язки, які довго і нудно нарощувалися. І тепер взяти й розірвати... Наскільки я знаю, з певних питань все-таки це зроблено, що не може не радувати. Україна вже не залежить від Росії економічно, як це було п'ять років тому. Розумієте, взяти і розрубати одним махом, можливо, було б десь і правильніше. Проте це створило б набагато більше проблем Україні, яка перебувала не у найкращій ситуації. Навіть той же вихід з СНД, у якому Україна перебувала формально. Це вимагає копіткої і ретельної роботи, щоб наша країна потім не зіткнулася з непередбаченими наслідками. Пояснити всім, що це робота дипломатів, яку ніхто ніколи не побачить, складно. Мітинг до річниці подій в Одесі біля посольства України у РФ, 2016 рік Вже не кажу про роботу консулів. Мало того, що на них зараз усі наші політичні в'язні, військовополонені - ви не уявляєте собі ту кількість громадян України, які кожен день стоять під нашим консульством. І у них у всіх є якісь проблеми, які ми повинні вирішувати, тому що це громадяни України. Взяти їх і кинути просто так... Українські консули регулярно відвідують судові засідання у справах, які російський Слідчий комітет порушує проти громадян України. Вони допомагають працювати адвокатам, організовують передачу в СІЗО посилок з продуктами і ліками. З початку російсько-українського конфлікту українські дипломати працювали на всіх резонансних процесах у справах українських в'язнів, найгучнішими з яких стали суди над льотчицею Надією Савченко, режисером Олегом Сенцовим, якого російська влада вважає терористом, журналістом Романом Сущенком, якому дали 14 років за звинуваченням у шпигунстві. Вони стежать за справою викраденого у Білорусі Павла Гриба, якому інкримінують підготовку до терористичного акту, і численними переслідуваннями кримських татар, більшість яких звинувачують в причетності до діяльності забороненої в Росії організації "Хізб-ут-Тахрір", яка до анексії Криму працювала там на абсолютно легальних підставах. BBC News: А у чому полягають ваші функції? В.Р.: Це і представницька функція, і функція, скажімо так, інформування мого керівництва про те, що відбувається тут.. Певні відносини у нас все-таки є. Ось, наприклад, ми передаємо офіційні ноти - йде постійний обмін між нашими оборонними відомствами. І головна моя функція - я представляю тут Міністерство оборони України. Валерія Романова - аташе з питань оборони при посольстві України в Російській Федерації, працює у Москві з 2016 року BBC News: Останні три-чотири роки президент Порошенко взяв курс на розрив військово-технічного співробітництва (ВТС) між двома країнами. Що за робота у представника Міністерства оборони у "країні-агресорі"? В.Р.: Ви абсолютно праві, військово-технічного співробітництва між нашими країнами немає з 2014-2015 року, це врегульовано певним указами і рішеннями. Але ВТС - лише одна невелика сфера діяльності аташе з питань оборони. Консул, як і будь-яка інша людина в посольстві, не в змозі розбиратися у військових питаннях через певну специфіку. Тому тут перебуває людина, яка допомагає тимчасовому повіреного розуміти, що відбувається у військовій сфері РФ. Десять діб тиші про полонених BBC News: Чи займаєтеся ви питаннями українських військовополонених та людей, яких Російська Федерація затримала за різних обставин? В.Р.: З російського боку ми протягом довгого-довгого часу не бачимо абсолютно жодного бажання йти на компроміси в цьому питанні. Київ звинувачує Москву у небажанні проводити обміни полонених на Донбасі. Кремль це заперечує й каже, все зриває українська сторона Це добре видно у Тристоронній контактній групі у Мінську, особливо - гуманітарній підгрупі, яку представляє віце-спікер Ірина Геращенко. Знаєте, на жаль, ми не можемо домогтися - ані офіційними запитами, ані іншими діями - інтересу російської влади до цього. Очевидно, що для Кремля питання українських в'язнів, особливо питання наших військовополонених моряків, це просто спосіб маніпулювати, тиснути на українську владу. Україна не відмовиться від жодного політв'язня - чи то в Криму, чи то Сенцов чи інші наші громадяни. І, відповідно, для України є дуже великим пріоритетом звільнення наших військовополонених моряків. У списках, які були підготовлені Росією і Україною для обміну, з кожного боку згадано по 34 людини. Крім того, Україна розраховує на звільнення українського режисера Олега Сенцова, засудженого в Росії до 20 років колонії за звинуваченням у тероризмі. Щоб ви розуміли мою роботу в цьому питанні, коли цинічно захопили наших моряків, десять діб ми не отримували жодної відповіді. Хоча мною, як аташе з питань оборони, були направлені ноти на адресу Міністерства оборони Росії, посольством України були направлені ноти на адресу Міністерства закордонних справ Росії. Десять днів вони зберігали абсолютно повне мовчання, що суперечить Віденській Конвенції про консульські зносини від 1963 року. Ми дізнавалися про долю (Моряків. - Ред.) від журналістів, волонтерів, кого завгодно, але тільки не від офіційних осіб. Українські моряки у російському суді На всі мої запити Міністерство оборони [РФ] відповіло у дуже цинічній формі - що це питання не належить до їхньої компетенції. Я розумію, що так, захоплення здійснювала прикордонна служба ФСБ РФ, але стоїть питання про військовополонених, про захоплення наших трьох українських суден. І жодної виразної відповіді щодо цього ми не отримали. Судилище, яке влаштували у середині січня, нічого спільного з судом не має. Все, чого домагається російська влада, це не дати чергового козиря нашому чинному президенту та уряду перед виборами. Тому я не думаю, що російська влада піде на будь-який обмін полоненими до виборів, на жаль. На жаль, тому що для нас це не просто політв'язні, військовополонені - це люди, у яких є сім'ї, на яких чекають... Питання військовополонених на Донбасі - це окрема, дуже болюча тема. І останній обмін, коли Віктор Медведчук тріумфально просто домовився про обмін... Було видно політичну основу цього питання. BBC News: Зараз процес обміну загальмувався і, як ви говорите, це політичне питання, яке, так чи інакше, пов'язане з виборами. Але якщо припустити, що Петро Порошенко буде переобраний, чи означає це, що тоді процес буде заморожений ще на п'ять років? В.Р.: Знаєте, нинішнього президента можна любити, не любити, лаяти, не лаяти, але в одному йому точно не відмовиш - та божевільна робота, яку він проводить на міжнародній арені. Зовнішня політика, це сфера відповідальності нашого президента. Я думаю, що для нього вирішення питання наших політичних і військовополонених знаходиться у пріоритеті. Про це йдеться завжди, це знають всі українські дипломати у всіх країнах світу. Ту роботу, яку він проводить на міжнародній арені, щоб посилювати тиск на Росію в цьому питанні, - це безпрецедентна робота, і тому, я думаю, що подальше питання звільнення наших моряків, якщо не буде ніяких зрушень з російської сторони... На жаль, без міжнародної допомоги в даному питанні ми не впораємося. Після виборів У Москві кажуть, що готові домовлятися з українською владою, яка змінить президента Порошенка BBC News: Ви говорите, що у Росії є політичні цілі. Чого, на вашу думку, вона прагне? В.Р.: Це проговорювали адвокати, не тільки я. Наступний суд буде в квітні, коли будуть відомі результати виборів в Україні. Залежно від того, хто переможе, я думаю, й буде ухвалене рішення. Якщо це будуть ті, хто влаштовує російську владу, можливо, наших моряків, як жест доброї волі, відпустять. Але знову ж таки, це не має нічого спільного з правосуддям, виконанням міжнародних правових норм. Це політична гра Кремля: додати очок тому чи іншому кандидату, або не додати. На жаль, наші військовослужбовці опинилися заручниками ситуації. BBC News: У вас, як у військового аташе, у Міністерстві оборони або МЗС є якісь візаві, люди, з якими ви зустрічаєтеся? В.Р.: Неформального спілкування, скажімо так, у нас немає. І навіть формального. Окрім того, коли мене кілька разів викликали для вручення нот, вираження позиції російської сторони. Діалогу як такого немає. Його немає, на жаль, і на рівні омбудсменів. Під час січневого суду над українськими моряками наша омбудсмен прибула з чітким наміром, і вже була домовленість, що вона зустрінеться з пані Москальковою (Омбудсменом РФ. - Ред.). Але в останній момент Москалькова просто взяла і скасувала зустріч. Хоча її результатом мала стати передача списку російських ув'язнених, які перебувають в Україні, російських в'язнів для обміну. Ми готові до діалогу, готові до обміну, готові розмовляти, коли мова йде про людей. Інцидент неподалік Керченської протоки стався у кінці листопада 2018 року BBC News: Розкажіть, що відбувалося з вами у день, коли стався інцидент в Керченській протоці? В.Р.: Того дня була в дорозі, поверталася з Києва до Москви. Зв'язок був не завжди, й кожен раз, коли я отримувала нове повідомлення, розуміла, що ситуація дедалі погіршується. Коли вже у середині дня прослухала перший випуск російських новин, судячи з агресивного тону, що є яскравим маркером, зрозуміла, як російська влада буде діяти далі. Поки доїхала до Москви, дізналася про поранених, що наше судно обстріляли. Я і колеги проводили багато зустрічей з представниками інших посольств, тому що всі прекрасно розуміли - обстріл стався у нейтральних водах. Це зафіксовано. Є факти. У наше століття супутникової розвідки це доступно всім. BBC News: Нещодавно пан Турчинов в інтерв'ю ВВС сказав, що Україна має намір знову перекинути в Азовське море кораблі через Керченську протоку. Ви не боїтеся повторення інциденту? В.Р.: Я думаю, в даному випадку побоюватися необхідно вже російському керівництву. Щоб вони утрималися від подібних необдуманих агресивних кроків. Тому що той резонанс, який викликав цей випадок.... Думаю, що наслідки у наступних, скажімо так, ситуаціях можуть бути набагато гіршими. Росія, затримавши українські кораблі, звинуватила їх в незаконному перебуванні у територіальних водах Росії. Україна не вважає їх російськими. BBC News: Чи є у вас діалог з російською владою про долю кораблів? В.Р.: У тому й справа, що ми також не домоглися жодних відповідей від російської сторони з цього приводу. Міністерство оборони мені відповіло, що це не їхня компетенція, а Міністерство закордонних справ мовчить. BBC News: Чия ж це компетенція? В.Р.: Я так розумію, що тут вирішує лише одна людина, яка сидить на самій верхівці - у Кремлі, судячи з усього. Адже омбудсмен не вирішує нічого щодо військовополонених і політичних полонених (ув'язнених), Міністерство оборони не вирішує нічого щодо захоплених кораблів. Якась цікава ситуація. Значить, напевно, вирішує хтось один. BBC News: Тобто Володимир Путін буде вирішувати долю катера "Бердянськ"? В.Р.: Я не виключаю таку можливість. BBC News: У контексті обміну полонених часто згадують імена патріарха РПЦ Кирила і митрополита київського Онуфрія. Яка їхня роль тут? В.Р.: Можливо, я помилюся, але не помічала значної ролі церкви у цьому питанні. Те, що патріарх Кирило є однією з ключових фігур для Володимира Путіна й через нього можуть робити такі жести доброї волі, я не виключаю. Для чого? Це також зрозуміло. Підкреслити роль Московського патріархату. Але я б не вважала, що конкретно у нього є якісь можливості. Ставлення у Москві BBC News: Відчуваєте контроль з боку російських спецслужб? В.Р.: Я думаю, як і всі тут. BBC News: Але ви не як всі. Ви особлива людина. В.Р.: Ну добре. Скажімо так, трохи більше ніж усі. BBC News: Як ви вважаєте, тут взагалі небезпечно перебувати? Чи відчуваєте ви себе у небезпеці просто на вулиці? В.Р.: Ну що ви, Москва набита поліцейськими. Усі відзначають, навіть іноземці, що це дуже безпечне місто, тому що такої кількості поліції немає ніде. BBC News: Чи стикалися ви, навпаки, з якимось співчуттям до України з боку звичайних людей? В.Р.: Знаєте, коли я 2016 року сюди приїхала, я ставила собі питання: як людина, що живе, у Тиві або Челябінській області, може зірватися й поїхати на Схід [України] вбивати українців лише тому, що по телебаченню розповіли про якихось розіпнутих хлопчиків та все інше. У мене це питання відпало саме собою після того, як я два тижні подивилася російські федеральні канали. У мене виникло питання інше: звідки росіяни взагалі беруть новини про свою країну? "Попри весь цей обсяг негативного інформаційного потоку, тут є думаючі люди, які десь симпатизують нашій країні" Але що потім вразило. Попри весь цей обсяг негативного інформаційного потоку, тут є думаючі люди, які десь симпатизують нашій країні та її демократичним прагненням. Так, їх небагато. Але, як це не дивно, вони є, це радує. Не в усіх телевізор перемагає холодильник, та й узагалі стоїть на першому місці. Мені доводилося чути і дуже негативні відгуки про Україну, але це більше були, скажімо так, кремлівські штампи. Причому, найбільше здивувало, що це було від молодих людей. Але водночас я зустрічалася і з людьми, які абсолютно чітко розуміють, що Україна у своїх демократичних прагненнях має повне право вільного вибору, що ми не повинні бути частиною Російської імперії, часи імперії минули. Стежте за нами в Telegram! Ми щодня надсилаємо добірку найкращих статей.

vert-tra-45004809

https://www.bbc.com/ukrainian/vert-tra-45004809

Як єгиптяни перенесли храми Абу-Сімбел на інше місце

Якби храми Абу-Сімбел не вдалося врятувати, історичний центр Відня, камбоджійський Ангкор-Ват та інші пам'ятки Світової спадщини ЮНЕСКО залишилися б лише в підручниках історії.

Глибоко всередині Великого храму Абу-Сімбел, вибитого у скелі у древній Нубійській долині на півдні Єгипту, схований дивний великий світ. Колони, прикрашені деталізованими батальними сценами, підтримують стелю, розмальовану ширококрилими грифами. Від стелі до підлоги, стіни укриті ієрогліфічними описами блискучих перемог Рамзеса ІІ - фараона, який побудував цей величезний храм. Чотири колосальні статуї фараона дивляться з фасаду на сонце, що сходить над кришталевою озерною гладдю. Незабутнє видовище. Утім, варто було історії скластися трошечки інакше, і його б уже не було. Храм опинився би під водами озера. Ще важче уявити наступне: якби Абу-Сімбел не врятували, історичний центр Відня, камбоджійський Ангкор-Ват та інші пам'ятки Світової спадщини ЮНЕСКО, ймовірно, збереглися би лише на сторінках підручників з історії. "Єгипет чудово зберігає свої давні храми", - каже Кім Кітинг, директорка відділу міжнародних продажів компанії Geographic Expeditions, що спеціалізується на турах преміум-класу. "А цей храмовий комплекс особливо прекрасний: м'яке світло, що падає на внутрішнє оздоблення; графіті, яке лишилося від давніх загарбників і розповідає про історію завоювань Єгипту; це місце на березі озера, настільки великого, що здається океаном… Це справжня велич". Скельні храми Абу-Сімбел вдалося врятувати від затоплення завдяки надскладній інженерній кампанії Північноафриканська Нубійська долина розкинулась обабіч кордону: на півночі - Єгипет, на півдні - Судан. Це віддалений пустельний регіон з вкрапленнями пальмових оаз та небагатьма вадіс (сезонними річками), з яких бере початок могутній Ніл, що тече повз єгипетське місто Асуан до Каїра. У давнину це була земля золота та розкошів, керована сильними царями - котрі будували піраміди, пам'ятники та храми, почасти щоб продемонструвати свою силу. Храмовий комплекс Абу-Сімбел, зведений за 20 років у ХІІІ ст. до н.е., - один з найвидатніших серед вцілілих до наших днів. Поруч з Великим храмом розташований ще один, менший - на честь дружини Рамзеса цариці Нефертарі. У пані Кітинг перехопило подих, коли вона вперше побачила ці храми. Та ще більше вона здивувалася, дізнавшись, що на початку 1960 років відповідальна група інженерів з різних країн світу розібрала ці храми на блоки й обережно пересунула, щоб урятувати від затоплення водами Нілу. Храми зібрали на 65 метрів вище від початкової локації. Озеро, про яке згадувала пані Кітінг, - це озеро Насера площею 5250 квадратних кілометрів; воно сформувалося, коли долину затопило. Ледь більше ніж 50 років тому його не існувало. "Бездоганна робота, - каже вона. - Слідів переміщення не знайдеш, навіть якщо шукати - а я шукала!" "Нубійська кампанія" ЮНЕСКО почалася у 1960 році, коли Об'єднана Арабська Республіка (політичний союз Єгипту та Сирії, який проіснував з 1958 по 1961 роки) розпочала спорудження нової греблі на Нілі, поблизу Асуана. Гребля мусила покращити іригацію долини та значно збільшити виробництво гідроелектроенергії у Єгипті; водночас, з підняттям рівня води вишукані храми Абу-Сімбел були б повністю затоплені. Великий храм, збудований фараоном Рамзесом ІІ, від підлоги до стелі розписаний ієрогліфами Щоб запобігти цій втраті, ЮНЕСКО розпочало свою найпершу міжнародну рятувальну операцію (організацію утворено в 1945 році, щоб сприяти мирному розвиткові всесвітньої культури і не допустити нової війни). Натхненні успіхом операції, посадовці з часом уклали список пам'яток Світової спадщини, який нині захищає 1073 значні культурні та природні пам'ятки в усьому світі. "До поїздки сюди я й гадки не мала, що перенесення храмів Абу-Сімбел підштовхнуло ЮНЕСКО до укладання свого списку, - каже пані Кітинг. - Тепер я розумію, чому. Це місце… його історія… у мене просто немає слів!" Втім, перенести храми виявилось непросто. "Це був надскладний проект, - пояснює доктор Мехтільд Ресслер, директорка Відділу спадщини ЮНЕСКО і Центру світової спадщини. - Не впевнена, що сьогодні його б реалізували, адже зараз більше задаються питанням про те, як така масштабна кампанія вплине на регіон з соціальної та екологічної точки зору". У листопаді 1963 року колектив гідрологів, інженерів, археологів та інших фахівців приступив до виконання багаторічного плану ЮНЕСКО, за який слід було розбити обидва храми на блоки певного розміру (великий храм на 807 блоків, малий - на 235), пронумерувати ці блоки, акуратно їх перемістити та знову з'єднати у величні архітектурні споруди, вбудувавши у спеціально підготовлений скелястий фасад. Через спорудження греблі уздовж Нілу храми Абу-Сімбел мало не опинилися на дні новоутвореного озера Насера Фахівці подбали навіть про те, щоб відтворити точний кут сонячного освітлення, адже двічі на рік - 22 лютого (коли Рамзес ІІ зійшов на трон) і 22 жовтня (у день його народження) - найперші сонячні промені проходили через спеціальний вузький отвір й освітлювали обличчя Рамзеса ІІ і ще двох статуй усередині Великого храму. Нарешті, у вересні 1968 року відбулася яскрава церемонія завершення проекту. "Це той випадок, коли всі аспекти діяльності ЮНЕСКО - культура, наука й освіта - потужно злилися разом", - каже доктор Ресслер. Справді, проект увійшов в історію як одне з найбільших досягнень археології та інженерії. Уявіть лише, як впоратися з таким масштабним завданням посеред далекої пустелі, часто в умовах нестерпної спеки. У декого можуть виникнути сумніви в доцільності операції, та вона була саме тим, чого потребували фахівці з ЮНЕСКО, аби довести самим собі: якщо вони діють заодно, їх не спинити. "Здійснення такого величезного й складного проекту допомогло зрозуміти, що ми як організація здатні на три головні справи, - каже доктор Ресслер. - По-перше, ми можемо зібрати найкращих у світі експертів і професіоналів". "По-друге, забезпечити міжнародну співпрацю [на той час до організації входило близько 100 країн; наразі в ній 195 країн-членів і 10 асоційованих членів]. По-третє, закликати міжнародну спільноту до відповідальності за світовий спадок, яка б виливалася у фінансову та інформаційну підтримку". "Ми усвідомили, що жодна країна сама на це не здатна", - додає вона. У 1960-ті роки фахівці перенесли храми Абу-Сімбел на інше місце на підвищенні Отримавши такий поштовх, ЮНЕСКО запустила інші програми, зокрема постійну програму збереження Венеції, мало не знищеної паводками у середині 1960-х. У 1965 році на конференції у вашингтонському Білому домі було запропоновано створити "Фонд охорони світової спадщини", щоб постійно охороняти "величні природні пам'ятки, мальовничі місця та історичні споруди". Кількома роками пізніше подібна пропозиція надійшла від Міжнародного союзу охорони природи. Втім, тільки у листопаді 1972 року на Генеральній конференції ЮНЕСКО було ухвалено Конвенцію про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини. Документ поєднав дві попередні чорнові пропозиції й поставив завдання зберегти як природні, так і створені людьми, дива. Сьогодні можна стверджувати, що завдяки успіхові Нубійської кампанії вдалося зберегти такі видатні місця, як Біосферний заповідник метеликів-монархів у Мексиці, печери та мистецтво льодовикової ери у Швабській Юрі в Німеччині, а також південноафриканський острів Роббенейланд, де колись відбував покарання Нельсон Мандела. Бували й особливі проекти - за складністю подібні до Абу-Сімбела. Серед прикладів - зони воєнних дій, зокрема Ірак та Ємен, а також Ефіопія, куди лише десять років тому завдяки ЮНЕСКО повернувся Аксумський обеліск - 24-метровий 160-тонний гранітний пам'ятник, по частинах вивезений італійцями до Рима у 1937 році за правління фашистів на чолі з Муссоліні. Щоб перенести храми, треба було розібрати їх на блоки, а потім заново зібрати "Повернення та встановлення обеліска - лише ця подія позначила для ефіопів кінець Другої світової війни, - каже доктор Ресслер. - Людям потрібна їхня спадщина. Стихійні лиха, війни… не можна допускати, щоби вони позбавляли народи спадщини". Від завершення Нубійської кампанії минуло вже п'ятдесят років, і храми Абу-Сімбел, попри віддалене розташування, зберігають популярність серед туристів. Прісноводне озеро Насера славиться рибною ловлею, а також чисельністю крокодилів. Та, безперечно, найяскравішим діамантом регіону лишається його храмовий комплекс, що простояв уже 3000 років і став символом спільної спадщини людства і сукупної турботи про нашу планету. Звісно, все могло б скластися інакше. "Думаю, люди все одно хотіли б подивитися на ці храми, - каже пані Ресслер, - але для цього довелося б пірнати з аквалангом, а може, остерігаючись крокодилів, обмежитись спогляданням крізь скляне дно яхти". Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою можна на сайті BBC Travel. Хочете отримувати найцікавіші статті в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram. ...

160112_dk_istanbul_explosion_ukr

https://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2016/01/160112_dk_istanbul_explosion_ukr

Українці не постраждали при вибуху в Стамбулі - консул

Громадяни України не постраждали під час нападу в Стамбулі, повідомив генеральний консул України Василь Бондар.

"За інформацією поліції Стамбула, громадяни України не постраждали під час теракту в Стамбулі", - написав консул у Twitter. За останніми даними, жертвами потужного вибуху на площі Султанахмет стали щонайменше 10 людей, ще 15 людей отримали поранення. Стан двох з 15 постраждалих оцінюють як важкий.

news-38553418

https://www.bbc.com/ukrainian/news-38553418

За добу у ДТП через негоду загинули 8 людей - Нацполіція

Впродовж минулої доби через складні погодні умови на дорогах загинули восьмеро людей, ще 45 були травмовані, - повідомляє Національна поліція.

"Критична за рівнем аварійності ситуація у Чернівецькій, Хмельницькій, Житомирській та Чернігівській областях. Складною продовжує лишатися ситуація на дорогах Львівщини та Вінниччини", - йдеться у повідомленні. 8 січня Нацполіція повдіомляла про п'ятеро загиблих у ДТП через негоду.

features-56476640

https://www.bbc.com/ukrainian/features-56476640

Гонитва за місячними ресурсами почалася. Хто і як пише правила гри?

Майже пів століття по тому, як на Місяць востаннє ступала нога людини, світ, здається, охопила друга хвиля космічної лихоманки: цього разу на супутнику Землі планують облаштуватися серйозно та надовго.

Приблизно так уявляють видобуток ресурсів на Місяці художники NASA Росія, США, Китай, Японія та інші країни (зокрема Євросоюз) вже в найближчі 15-20 років обіцяють побудувати на Місяці постійну інфраструктуру, необхідну для його докладного вивчення і видобутку там корисних копалин. Що видобувати, щоправда, не дуже зрозуміло: поки що з усіх космічних ресурсів, які є теоретично цікавими, вченим вдалося підтвердити наявність на Місяці хіба що води у замороженому вигляді. Втім, розробників амбітних космічних програм це не дуже бентежить: що-небудь корисне напевно знайдеться. З огляду на те, що міжнародне законодавство забороняє країнам ділити Місяць на частини і оголошувати їхню територію своєю власністю, за ресурси колонізаторам супутника, мабуть, доведеться конкурувати між собою. Як саме - незрозуміло. Очевидно, що необхідно встановити якісь правила поведінки в космосі, які стали б спільними для всіх. Першими цю ініціативу взяли на себе США - і в жовтні минулого року вісім країн (Австралія, Велика Британія, Італія, Канада, Люксембург, ОАЕ, США та Японія) підписали розроблені NASA "Угоди Артеміди" (Artemis Accords), які неофіційно вже встигли охрестити "космічною конституцією". Трохи пізніше до учасників Угод приєдналися Бразилія та Україна. Документ формулює найзагальніші принципи і має рекомендаційний характер, проте Росія - основний партнер США щодо міжнародної космічної станції (МКС) - навідріз відмовилася підписувати Угоди і взагалі брати участь у місячній програмі NASA "на других ролях". Москва заявила, що буде обживати Місяць паралельно - разом із Китаєм. Світовий консенсус не склався. Хто ловить рибу в каламутній воді Розроблений NASA документ почали критикувати ще до публікації - коли стало зрозуміло, що освоювати Місяць американський уряд має намір у форматі двосторонніх державних угод (наприклад, з Японією), а реалізацію місій фактично віддадуть на відкуп приватним компаніям. Тестовий запуск корабля "Оріон", який має доправити астронавтів на Місяць вже в 2024 році Спочатку оголосили приватних підрядників для відправки на Місяць пілотованої місії, потім - для розробки місячної станції Gateway тощо - аж до укладання чотирьох контрактів на купівлю місячного ґрунту. У жовтні минулого року журнал Science опублікував відкритий лист канадських вчених під тривожним заголовком "Політика США ставить під загрозу безпечне освоєння космосу". Написали його два професори Університету Британської Колумбії: астроном Аарон Бовлі і політолог Майкл Баєрс. Вчені висловлювали занепокоєння, що космічна експансія американців, яку проводять приватні компанії, може мати не стільки наукові, скільки бізнес-інтереси, а це може спричинити катастрофу. Розгортання на Місяці масштабного промислового виробництва може поставити хрест на космічній археології, знищивши унікальні зразки місячних порід, попереджали автори, а видобуток будь-чого в умовах слабкої місячної гравітації ризикує під зав'язку забити орбіту космічним сміттям. Це не кажучи вже про те, що договори з приватниками укладали на американській землі і за американськими законами, а Місяць не є власністю США або їхніх партнерів. "Якщо США не мають наміру вести операції на Місяці в рамках національного законодавства, то навіщо NASA купувати місячний реголіт, видобутий приватним підрядником? - запитує професор Бовлі. - Виключно заради створення прецеденту - до того, як з цього питання досягнуть міжнародної домовленості". Освоєння місячних (або будь-яких інших позаземних) ресурсів можливе тільки після широкого всебічного обговорення, наполягають учені. Принципи поведінки в космосі мають бути ухвалені на найвищому міжнародному рівні і враховувати інтереси усіх країн. А нав'язувати будь-які правила в односторонньому порядку неприпустимо: які б добрі наміри не мали їхні автори. "Ми не стаємо ні на чий бік, - наголошує професор Баєрс, - ми просто закликаємо домовитися. Брайденстайн (Адміністратор NASA, який пішов з посади два місяці тому. - Ред.) якось порівняв освоєння космосу з виловом риби. Так ось ми нагадуємо, що неконтрольований вилов риби часто призводить до надмірного вилову і виснаження ресурсів". Про небезпеку американського підходу попереджає й Еліс Горман, співголова асоціації космічної промисловості Австралії і професорка Університету Фліндерса в Аделаїді. За її словами, є велика різниця між освоєнням космосу всім світом - за посередництва ООН та інших міжнародних організацій - і шляхом сепаратних домовленостей окремих країн одна з одною. "США зараз активно просувають другий підхід, а Росія не менш активно такий підхід критикує, - пояснює вона. - Та й світова спільнота в цілому, мені здається, ставиться до ідеї освоєння космосу за допомогою двосторонніх угод досить обережно. У всякому разі багато експертів, з якими я говорила на цю тему, сильно стурбовані тим, що підхід, що враховує інтереси усіх країн, здається, відходить у минуле". Дірявий закон За словами експертів, є лише один основний міжнародний документ, який регулює діяльність людини на Місяці, який визнають усі країни. Це Договір про космос, ухвалений на зборах Генеральної асамблеї ООН, який набув чинності 1967 року. Підписання Договору про космос в Лондоні Іншими словами, єдиний документ, на основі якого космічні держави можуть намагатися домовитися між собою, був розроблений більше пів століття тому, коли про освоєння місячних ресурсів думали хіба що письменники-фантасти. "Він як швейцарський сир - з ось такими дірками, - сміється професор міжнародного права РУДН Аслан Абашидзе. - Тож це не тільки американська проблема". Як зазначає Абашидзе, в документі прописані лише найосновніші принципи - на кшталт недопущення розміщення на орбіті ядерних боєголовок та іншої зброї масового ураження. Однак там відсутні юридичні визначення навіть найбазовіших понять: зокрема, не прописано, що саме розуміють під словом "космос". "Де закінчується повітряний простір і починається космос? - розводить руками професор Абашидзе. - Адже це дуже важливе питання: на повітряний простір поширюється державний суверенітет, а на космічний - вже ні". Так Місяць виглядає з МКС Проте, як зазначає заступник адміністратора NASA з міжнародних питань Майкл Голд, за минулі пів століття документ, що заклав основу космічного права, не втратив своєї актуальності. І саме на його положеннях ґрунтуються "Угоди Артеміди". "Договору, звичайно, і правда вже за 50, але виглядає він максимум на 35, не більше", - жартує пан Голд. Крім ключового положення про те, що космічний простір можна використовувати виключно в мирних цілях, документ 1967 року каже, що держави мають рівні права на освоєння космосу. Країнам заборонено оголошувати Місяць або інші небесні тіла своєю власністю, встановлювати над ними контроль ("шляхом окупації або будь-яким іншим способом") і поширювати на них свій суверенітет. Однак держави зберігають контроль над об'єктами, які самі запустили в космічний простір, і беруть відповідальність за будь-який завданий такими запусками збиток. "Усі ці принципи сьогодні анітрохи не менш важливі, ніж 50 років тому, бо Договір про космос залишається найважливішим документом, - запевняє Майкл Голд. - В "Угодах Артеміди" ми лише хотіли уточнити деякі деталі, а саме - якими правилами країни мають керуватися, проводячи космічні операції, щоб не порушувати ці основні принципи. Що передбачають "Угоди Артеміди": Шкура невбитого ведмедя У теорії видобуток корисних копалин в космосі - вельми прибутковий бізнес. Небесні тіла можуть стати джерелом рідкісних елементів і дорогоцінних металів: за деякими підрахунками, в астероїді діаметром 30 м самої лише платини міститься на суму близько 25-50 млрд доларів. Але ж там є ще нікель, кобальт, залізо та інші елементи. Величезну цінність являє й вода, наявність якої на Місяці вчені довели близько 10 років тому. Не пізніше 2040 року Японія планує почати видобувати там лід, який тонким шаром покриває кратери біля місячних полюсів. Відокремивши кисень від водню, обидва елементи можна буде продавати як паливо для ракетних двигунів - щоб космічний корабель, який долетів до Місяця, можна було перезаправити для повернення на Землю або подальшого польоту до Марсу. Схожі плани озвучувала й Москва. Крім того, Росія, Індія та Китай згадували про можливість видобутку на Місяці гелію-3, щоб у перспективі використовувати цей ізотоп як безпечне та екологічно чисте паливо для термоядерних реакторів. Зрозуміло, що так чи інакше майбутнім колонізаторам доведеться якось домовлятися і погоджувати дії одне з одним - інакше конфліктів не уникнути. Указ американського президента, який дозволяє приватним компаніям видобуток місячних ресурсів, у Москві сприйняли як спробу захоплення території супутника Коли у квітні минулого року президент США Дональд Трамп підписав указ, що дозволяє видобуток місячних ресурсів приватним компаніям, Роскосмос назвав це "спробою експропріації космічного простору" й "агресивними планами із фактичного захоплення територій інших планет". Втім, незалежні експерти в галузі міжнародного права навряд чи погодяться з думкою Москви. За їхніми словами, рішення Трампа не можна назвати незаконним, оскільки формально воно нічого не порушує, а скоріше перебуває у правовому вакуумі. Річ у тім, що Угоду ООН 1979 року "Про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах" (саме вона встановлює, що місячні ресурси "не можуть бути власністю якоїсь держави" або організації, а сам супутник Землі "не підлягає національному присвоєнню") США не підписали - тож і виконувати накладені нею обмеження не зобов'язані. Втім, СРСР її теж не підписав, тож висувати щодо цього претензії до США з боку Москви досить дивно. Угоду взагалі не визнає жодна держава "Великої сімки", а з усіх країн, що мають на сьогодні власну космічну програму, ратифікувала угоду тільки Австралія. "Земний світанок" з поверхні Місяця А в документі 67-го року про космічні ресурси немає жодного слова - лише фраза про те, що Місяць "не підлягає національному привласненню ані шляхом проголошення на ньому суверенітету, ані шляхом використання або окупації, ані будь-якими іншими засобами". Однак Вашингтон наполягає, що приватні підрядники NASA та їхніх партнерів за визначенням не можуть ані привласнити Місяць, ані окупувати, ані тим більше проголосити на ньому суверенітет. А отже, перешкод для початку видобутку немає. "США докладають усіх можливих дипломатичних зусиль, щоб закріпити на світовому рівні саме таке трактування Договору про космос 1967 року, - каже професор Баєрс. - Наче видобуток корисних копалин на комерційній основі в космосі дозволений, а всі питання, що виникають під час такого видобутку, можна врегулювати на національному рівні. Іншими словами, жодних багатосторонніх переговорів вести з цього приводу не потрібно". Підписання "Угод Артеміди" фактично закріплює таке трактування, попереджають експерти, а з ним, м'яко кажучи, згодні не всі. Які варіанти? Втім, альтернативних варіантів космічних домовленостей ніхто наразі не пропонує - протиставити ухваленому документу нічого. Крім США та їхніх партнерів, які вже підписали Угоди, плани освоєння Місяця (і необхідна для цього науково-технічна база) є лише у Росії та Китаю. Але вони, здається, наразі нічого не можуть запропонувати навіть один одному - особливо після того, як в лютому припинили розробку надважкої ракети "Єнісей", яку передбачали ввести в експлуатацію саме в межах і для потреб місячної програми. З одного боку, Москва та Пекін підписали 9 березня меморандум про взаєморозуміння, що передбачає спільне створення в майбутньому Міжнародної наукової місячної станції (МНМС), і пообіцяли надати до проєкту "відкритий доступ для усіх зацікавлених країн і міжнародних партнерів". З іншого - наразі цей амбітний проєкт фактично не існує навіть на папері. Жодних конкретних планів з його реалізації немає, а підписаний меморандум обіцяє лише "спільно розробляти Дорожню карту створення" станції. Експерти погоджуються, що будівництво МНМС почнеться не раніше середини 2030-х років. Побічно це підтвердив і голова Роскосмосу Дмитро Рогозін: перераховуючи плани держкорпорації на найближче десятиліття, він згадав три російські місячні місії, але геть нічого не сказав про грандіозний російсько-китайський проєкт. Здається, поки що конфлікт космічних інтересів залишається можливим лише теоретично. "Реальних проблем не має бути ще кілька десятиліть, - погоджується професорка міжнародного права Університету Люксембургу Мауле Гофманн. - Ось коли стане можливим реальний видобуток ресурсів, тоді й буде встановлений якийсь правовий режим". "До цього домовитися між собою космічним державам практично неможливо, - вважає вона. - Багато хто вважає, що запропоновані угоди накладають занадто багато обмежень". Realpolitik космічного масштабу "Угоди Артеміди" - це не якийсь кінцевий документ, а скоріше лише початок обговорення правил поведінки в космосі, запевняє Майкл Голд. Звичайно ж, у майбутньому напевно будуть потрібні більш докладні формальні правила і домовленості. Поки ж розроблений NASA документ покликаний лише забезпечити виконання країнами, які беруть участь у програмі "Артеміда", вже наявних зобов'язань, передбачених чинним космічним законодавством. Слідом за місячною програмою NASA планує також освоєння Марсу "Складно створити ефективні правила роботи для галузі, у якій жодна робота ще навіть не почалася, - розводить руками заступник директора NASA. - Особисто мені б дуже хотілося, щоб і ми, й інші країни передавали свій досвід космічних досліджень в руки ООН. І щоб на основі цього колективного досвіду вже писали якісь загальні правила - в інтересах усього людства". "Але потрібно розуміти: ми вже починаємо реальну роботу на Місяці і на Марсі (перший політ в рамках програми "Артеміда" відбудеться цієї осені, а пілотована посадка на Місяць запланована на 2024 рік - Ред.), і те ж саме роблять інші країни. Тому ми не можемо чекати, поки будуть ухвалені якісь нові документи й договори - нам потрібно заздалегідь домовитися, якими принципами ми керуємось у своїй роботі", - наполягає Голд. Професор космічного права Університету Небраски Франс он дер Дунк загалом згоден, що ідеальним виходом з ситуації було б ухвалення на рівні ООН нового основоположного документа, який би детально прописував принципи освоєння космосу і встановлював необхідні обмеження - як для держав, так і для приватних компаній. Однак в реальності, говорить професор, це навряд чи можливо: навіть якщо космічним державам в результаті й вдасться якось домовитися між собою, на це підуть десятиліття. А місячні перегони вже почалися - і діяти потрібно якомога швидше. "Реальний вибір простий: або не робити взагалі нічого, або починати з якихось односторонніх ініціатив, - розмірковує він. - Тут, звичайно, є ризик того, що окремим державам такий підхід не припаде до смаку, і вони підуть якимось принципово іншим шляхом. Втім, у довгостроковій перспективі такий розклад може привести якраз до того, що в якийсь момент ухвалення загального міжнародного законодавства у цій сфері стане просто необхідним". Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber

151210_vert_fut_everything_you_need_to_know_about_the_female_viagra_vp

https://www.bbc.com/ukrainian/vert_fut/2015/12/151210_vert_fut_everything_you_need_to_know_about_the_female_viagra_vp

Все, що треба знати про "жіночу віагру"

Нещодавно Управління продовольства і медикаментів США ухвалило виробництво пігулок для жінок, які мають проблеми з лібідо. Як діє препарат, який в народі швидко охрестили "жіночою віагрою"? Кореспондентка BBC Future робить огляд медичних досліджень цього питання.

У віці близько 40 років Барбара Гаттузо вперше помітила зміни в своєму сексуальному бажанні. "Я ніколи не говорила про це з моїм чоловіком, але секс став чимось, що цікавило мене найменше в житті", – розповідає жінка. Впродовж багатьох років, Барбара, якій зараз вже 66, вміло ховалась від свого чоловіка, щоби не відмовляти йому відверто. Вона лягала спати раніше за нього і вставала з ліжка першою. "Деякий час потому, я замислилась, а що взагалі відбувається? Я кохаю свого чоловіка, у нас чудовий шлюб і прекрасні діти. Що трапилось?" Проблемою стала відсутність сексуального бажання. І хоча більшість людей, які перебувають у тривалих стосунках, визнають, що пристрасті з роками вгамовуються, Барбара Гаттузо не мала жодного інтересу до сексу взагалі. Коливання сексуального бажання є цілком нормальними у жінок в зрілому віці Це стосувалось не лише її чоловіка, запалити її згасле бажання не міг ніхто. Деякі сексологи запевняють, що подібні коливання сексуального бажання є цілком нормальними, особливо у жінок в зрілому віці. Інші стверджують, що дефіцит бажання – це медичний стан, спричинений дисбалансом хімічних речовин у головному мозку. Можливо, тепер у нас є ліки, здатні допомогти. Наприкінці серпня цього року Управління продовольства і медикаментів (УПМ) США схвалило випуск препарату для лікування сексуальної дисфункції у жінок – флібансерин (Комерційна назва Addyi. – Ред.). Утім, рішенню комісію передували запеклі суперечки між прихильниками і супротивниками "жіночої віагри", і кожна сторона мала вагомі аргументи. Несправність процесу Що спричиняє відсутність бажання, і як може допомогти флібансерин? Звичайно, не тільки жінки мають сексуальні проблеми з віком, про це свідчить значна популярність Віагри. Як пожартував комік Джордж Бернс: "Секс у 90 – це як грати в більярд мотузкою". Утім, особливості сексуальних проблем у жінок і чоловіків відрізняються. "У медиків існує приказка, що чоловіки мають три види сексуальних проблем: ерекція, ерекція і ерекція, – каже Стівен Шталь, психіатр з Каліфорнійського університету в Сан-Дієго. – Тоді у жінок три причини сексуальної дисфункції – це бажання, бажання і бажання". Точна причина спаду сексуального бажання, а точніше - походження бажання, вченим достеменно невідома. Хоча вони знають, що до цього процесу залучений процес відчуття винагороди в головному мозку. Одна з теорій полягає в тому, що так звана гіполібідемія (відсутність сексуального бажання) виникає через нездатність вимкнути лобові відділи мозку, які обробляють повсякденні завдання, такі як - не забути відправити листівку або вирішити проблему на роботі. В результаті процес відчуття винагороди, пов'язаний з мотивацією і задоволенням, пригнічується. Відтоді, коли Віагра виявилася успішним способом лікування чоловічої сексуальної дисфункції (не кажучи вже про комерційний успіх компанії, яка розробила препарат), фармацевтичні фірми почали жорстку конкуренцію за винахід подібного препарату для жінок, тобто такого, що діє на мозок, а не статеві органи. Флібансерин викликає значно менше побічних ефектів, ніж препарати для покращення чоловічого сексуального бажання Флібансерин виявився одним з лідерів цих перегонів. Спочатку препарат розробляли як антидепресант, але досліди встановили, що він не впливає на настрій. Тим не менш, жінки, які брали участь у клінічних випробуваннях, почали повідомляти про несподіваний побічний ефект: підвищення інтересу до сексу. Флібансерин нормалізує баланс сигнальних молекул (нейромедіаторів) в ланцюгах мозкової діяльності, а саме – дофаміну, норадреналіну і серотоніну. "Ми вважаємо, що він нормалізує або компенсує до необхідного рівня ланцюги мозкових процесів, – пояснює доктор Шталь. – Можливо, це допомагає жінкам вимкнути процеси в лобових відділах мозку, які перешкоджають статевому потягу і бажанню". Відновлення бажання Хоча як антидепресант препарат визнали недієвим, незабаром його представили з новою функцією – підсилення бажання у жінок з гіполібідемією. Але, незважаючи на те, що впродовж перших випробувань жінки повідомляли про більшу кількість "задовільних сексуальних подій", вплив на рівень сексуального бажання в цілому довести не вдалося. В результаті в 2010 році УПМ США відхилило препарат. Подальші дослідження все ж довели, що флібансерин підвищує сексуальне бажання, хоча ефект – доволі скромний. "Проблема в тому, як оцінити покращення стану", – зазначає Сьюзен Скенлан, голова кампанії Even The Score ("Зрівняти рахунок"), яка відповідає за посування препарату на ринку. (Втім, варто зауважити, що пані Скенлан отримує плату від фармацевтичної фірми за просування товару). Вона вказує, що базовий рівень взагалі дуже низький: "Пересічна американська жінка займається сексом три рази на місяць. Якщо пацієнтка не мала сексуальних стосунків 3 рази на місяць, це означає, що препарат не діє?" Насправді, жінки, які приймали флібансерин, повідомили в середньому про 2,5 сексуальних контакти впродовж 28-денного періоду в порівнянні з 1,5 – у жінок з відсутністю бажання, які не приймали препарат. Не всі сексуальні проблеми можна вирішити за допомогою пігулок Звичайно, деякі з пацієнтів у цих дослідженнях вважають, що ситуація в них значно покращилась. Барбара Гаттузо взяла участь у дослідженні флібансерину в 2011 році. Спочатку вона отримувала плацебо, яке абсолютно не діяло, незважаючи на її зусилля відродити сексуальне життя. Але після завершення дослідження їй запропонували спробувати реальний препарат. "Через кілька тижнів я стала зовсім іншою людиною, – розповідає вона. – Я прокидалася серед ночі і починала пестити мого чоловіка. Бажання, відчуття близькості, емоційний зв'язок – все повернулось на 100%". Втім, занепокоєння вчених викликають побічні ефекти препарату, зокрема, сонливість, запаморочення і нудоту. Сьюзен Скенлан запевняє, однак, що неприємні відчуття значно менш визначені, ніж у Віагри та інших препаратів, які лікують еректильну дисфункцію і які можуть викликати "серцеві напади, сліпоту, раптова смерть, і мій особистий фаворит – розрив статевого члену". Інші противники препарату побоюються, що затвердження флібансерину спонукатиме жінок зловживати медичним рішенням проблеми тоді, коли вони могли би звернутися до сімейного консультанта або змінити стиль життя, який викликає перевтому та депресію. На сексуальне бажання впливає багато чинників: стосунки в сім'ї, настрій, побутова ситуація "Коли справа стосується сексуального бажання, головну роль відіграють стосунки або настрій, або побутові фактори, приміром, брак приватного простору", – зазначає Синтія Грем, старший викладач психології здоров'я в Університеті Саутгемптона у Великій Британії. Тим не менш, вона погоджується, що медикаментозне рішення в деяких ситуаціях може бути корисним. Втім, важливо, клінічно довести, що дія флібансерину суттєво змінює ситуацію, а також точно визначити побічні ефекти препарату. Остання надія Флібансерин, звичайно, не є панацеєю від будь-яких проблем. І звертатися до нього треба лише після усунення інших факторів – втоми, побічних ефектів деяких ліків, депресії, проблем у стосунках. "Якщо ви не маєте інтересу до сексу, ви повинні запитати себе: справа лише у вашому чоловіку, а з сусідом усе було би гаразд, чи це взагалі втрата бажання? Пігулки не допоможуть у нещасному шлюбі", – наголошує Стівен Шталь. Барбара Гаттузо погоджується, що іноді проблему можна виправити у сімейного психолога, втім, жінка впевнена, їй би він не допоміг. "Якщо сексуальні проблеми пов'язані з медичним станом, то як і з будь-яким іншим захворюванням, розмови ні до чого не приведуть, – додає жінка. – Гіполібідемія – це розлад у головному мозку". Для таких пацієнток, як вона, флібансерин є останньою надією. "Коли мені сказали, що препарат можуть відхилити, я засмутилась і не лише за себе, а за сотні тисяч жінок, яким не допоможе ніщо інше в цьому стані, – каже пані Гаттузо. – Їм потрібен цей препарат". Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.

141201_she_poroshenko_tusk_eu_samit

https://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2014/12/141201_she_poroshenko_tusk_eu_samit

Порошенко сподівається, що Україна буде серед пріоритетів Туска

Президент Петро Порошенко сподівається, що підтримка України буде серед головних пріоритетів діяльності нового керівника Європейської ради Дональда Туска, повідомляє прес-служба голови держави.

У вітанні, який передав пан Порошенко, сказано як про необхідність захисту суверенітету та територіальної цілісності України, так і підтримку країни на шляху євроінтеграції. Президент побажав новому президенту Європейської ради "наснаги та перемог у майбутніх зусиллях, спрямованих на подальшу консолідацію Європейського Союзу, зміцнення його міжнародної ролі та утвердження миру, безпеки й процвітання на Європейському континенті" Пан Порошенко також сподівається, що перший Саміт ЄС під головуванням Дональда Туска 18-19 грудня "стане дієвим майданчиком для об’єктивної оцінки ситуації в Україні", а також для визначення кроків на підтримку країни.

040511_putin_chechnya

https://www.bbc.com/ukrainian/news/story/2004/05/040511_putin_chechnya

Владімір Путін відвідав Грозний

Президент Росії Владімір Путін несподівано відвідав Чечню, де у Грозному вручив державні нагороди родині Ахмада Кадирова.

Чеченський президент загинув у неділю внаслідок вибуху. Після повернення президент Путін оголосив, що хоче посилити Міністерство внутрішніх справ Чечні ще тисячею вояків. Про візит Владіміра Путіна стало відомо лише після його повернення до Москви з Чечні, де він рідко з'являється відколи 1999 року надіслав туди війська, щоби забезпечити російське правління. Кореспонденти кажуть, що візит Владіміра Путіна до Чечні підкреслив потужність удару, завданого планам російського президента щодо врегулювання становища в Чечні.

vert-fut-44615273

https://www.bbc.com/ukrainian/vert-fut-44615273

Чи можемо ми забути пережитий біль?

Якби жінки не забували біль під час пологів , вони нізащо не зваж увалися б на народження другої дитини. Принаймні, так свідчить поширений міф. Однак, як з'ясувала кореспондентка BBC Future, болісні спогади далеко не завжди відпускають нас.

Поговоріть з будь-якою жінкою, яка щойно народила дитину, і, описуючи біль під час пологів, вона обов'язково скаже: "Ніколи більше!" Одна моя подруга благала мене відмовити її, якщо вона раптом надумає знову завести дитину. І що ж? Минуло лише кілька років, і їй знову підходить час народжувати. Зазвичай це пояснюють тим, що жінки просто забувають біль, який їм довелося пережити, оскільки мозок редагує спогади. З точки зору еволюції, таке пояснення виглядає цілком раціональним: аби люди не припинили народжувати потомство, спогади про болісні пологи можна трохи пригасити. Але, на жаль, все не так просто. Огляд досліджень, проведених до 2000 року, дозволяє зробити висновок, що жінки не забувають повністю біль переймів, або інтенсивність болю, яку їм довелося пережити. Втім, це досить складна тема для вивчення. Існує шкала, що дозволяє людям оцінити ступінь гостроти болю, але оскільки пологи можуть тривати багато годин, не дуже зрозуміло, на якому етапі переймів або власне пологів концентрували свою увагу учасниці дослідження. Навіть біль при кожному скороченні матки може варіюватися за ступенем гостроти, тому оцінити болісні відчуття не так легко. Біль під час пологів дуже складно виміряти Проте, дещо зробити все ж таки можна - наприклад, досліджувати питання про те, чи змінювалися з плином часу спогади конкретної жінки про пережитий нею біль. Шведські фахівці провели анкетування 2428 жінок і порівняли їхні спогади через два місяці і через рік після пологів. Отримані дані свідчили, що багато жінок не забувають своїх відчуттів: спогади про досвід дітонародження у 60% жінок залишалися однаковими, як через два, так і через 12 місяців. Насправді, лише третина матерів за рік забули, наскільки болісними їм згадувалися пологи через два місяці після них. А з 18% опитаних жінок сталося щось прямо протилежне - вони не тільки не забули інтенсивність пережитого болю, але, навпаки, в їхній пам'яті пологи стали ще боліснішими, ніж 12 місяців по тому. Згадати (не) все Минуло п'ять років, і вчені знову провели опитування тієї ж групи жінок. До цього часу, дійсно, пам'ять про біль у деяких з них притупилася. Приблизно половина зазначила, що біль був менш гострим, ніж їм здавалося через два місяці після пологів. Однак ті, хто через два місяці описував досвід дуже негативно, не забули його й пізніше. Втім, це не обов'язково погано. В ході деяких досліджень з'ясувалося, що жінки, які пам'ятають біль пологів, сприймають цю подію, як власне досягнення, яке залишається з ними назавжди. "Якщо я змогла впоратися з болем під час переймів, я можу впоратися з чим завгодно". А втім, той факт, що пам'ять про біль не змінюється з плином часу, викликає здивування. Як свідчать результати психологічних досліджень, що проводилися протягом декількох десятиліть, щоразу, коли ми про щось згадуємо, ми трохи реконструюємо події минулого. Кажуть, якби жінки не забували біль під час пологів, вони нізащо не зважувалися би на народження другої дитини Наша пам'ять - це не колекція цифрових дисків з відеозаписами, відтворюючи які ми щоразу бачитимемо події минулого саме такими, якими вони були в дійсності. Натомість контекст спогаду, а також те, як ми його переповідаємо, щоразу трохи змінюється. Біль при народженні має певну мету. Якщо пологи пройшли нормально, сам по собі цей позитивний результат повинен притупити спогади про страждання. Але очевидно й інше: для деяких матерів навіть щаслива подія народження дитини не згладжує болісні спогади про процес. Отже, якщо такий "позитивний" біль зовсім не обов'язково забувається, то що відбувається зі спогадами про однозначно негативний досвід? Відчувати біль і пам'ятати про його причини - важливо, таким чином наша пам'ять оберігає нас від повторення болісних випадків. Так, якщо одного разу, відкриваючи бляшанку, ви порізалися, наступного разу ви будете обережнішими. Або ж, якщо ви, як я, наприклад, вирішите перевірити, чи дійсно металевий обід навколо вогнища сильно нагрівається, і доторкнетеся до нього чотирма пальцями, ймовірно, ви вже не станете повторювати такий експеримент. На жаль, мені було 30 років, а не п'ять. Не дивно, що люди, які через певні розлади не відчувають біль, часто обпікаються або завдають собі інших травм. Отже, забувати про біль зовсім не обов'язково. Навіть якщо спогади про біль можна стерти - що це дасть? Однак це може бути корисним у випадку з хронічним болем, пов'язаним, наприклад, з такими захворюваннями, як діабет. Деякі нові відкриття дають ключ до регулювання такого болю і позбавлення від нього на молекулярному рівні. У 2006 році дослідники з Медичного коледжу Університету штату Арізона заявили, що це пов'язано з функцією молекули ПКМ-дзета (PKM-ζ). Ця молекула (яку в науково-популярній літературі так і називають "молекулою пам'яті") підсилює зв'язки між нейронами в мозку, коли ми дізнаємося щось нове. Вона ж створює фізичну чутливість після випробуваного болю. Досліди на мишах показали, що якщо блокувати певну молекулу в хребті піддослідних тварин, тим самим можна стерти у них додаткову чутливість до болю. Проте пізніше інші вчені поставили результати описаного експерименту під сумнів і довели, що миші, народжені з молекулою ПКМ-дзета, як і раніше могли відчувати біль. А як бути з незручним або травматичним болем, який асоціюється з певними медичними процедурами? Наприклад, коли колоноскопія (зондування кишечника) проводиться методом седації із збереженням свідомості, пацієнтам іноді дають засіб (мідазолам), який пригнічує формування нових спогадів. Пацієнти можуть морщитися або корчитися від неприємних відчуттів під час процедури, але після завершення колоноскопії вони не пам'ятатимуть болі чи дискомфорту. Несвідомі відчуття Дехто ставить під сумнів етичність такого підходу, а також його наслідки. У статті, опублікованій минулого року, анестезіолог із Королівської дитячої лікарні Вікторії в Австралії Ендрю Девідсон попереджає, що хоча такі ліки, як мідазолам, і ускладнюють формування усвідомлених спогадів, вони не можуть впливати на імпліцитні, несвідомі спогади. Ці спогади також впливають на нас, хоча ми не можемо свідомо їх відтворити. Так само, як ми автоматично застібаємо сорочку на ґудзики або приходимо на автобусну зупинку знайомим шляхом, не замислюючись над тим, коли і як у нас сформувалися спогади про ці дії. Вселяє занепокоєння інше. Як припускає Девідсон, навіть якщо ви забудете про колоноскопію, ви "будете відчувати дивний дискомфорт при вигляді садового шланга". Можливо, було би етичніше заздалегідь попереджати пацієнта про таку перспективу? Щоби запобігти психологічній травмі, яка може виникнути в результаті пробудження пацієнта під час операції під загальним наркозом (хоча це стається вкрай рідко), також пропонували вводити йому мідазолам, що не дасть сформуватися болісному спогаду. Однак це допоможе "очистити" пам'ять тільки на момент введення препарату, а спогад про пробудження в момент операції може залишитися. Етична сторона застосування таких ліків ще й досі обговорюєтьcя. Втім, сам факт існування такої дискусія підтверджує, що, на жаль, для багатьох людей, хто пережив гострий біль, під час пологів або будь-який інший, спогади про нього нікуди не зникають. Що б там не стверджували популярні міфи. Відмова від відповідальності. Метою статті є загальне інформування. Вона не може замінити медичну консультацію спеціаліста. BBC не несе відповідальності за будь-який діагноз, встановлений читачем на підставі інформації з сайту. BBC також не несе відповідальності за зміст будь-яких зовнішніх інтернет-сайтів, на які посилаються автори статті, а також не рекомендує будь-які комерційні продукти або послуги, згадані на будь-якому сайті. Завжди консультуйтеся зі своїм лікарем, якщо у вас виникають питання, пов'язані з вашим здоров'ям. Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future. Хочете отримувати головні статті в месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram. ...

news-54272391

https://www.bbc.com/ukrainian/news-54272391

NASA хоче відправити на Місяць жінку

NASA прискорює дослідження супутника Землі та сподівається налагодити безперервне вивчення Місяця до кінця десятиріччя.

Кінець YouTube допису, 1 Астронавти, яких відберуть, носитимуть ці надсучасні космічні костюми, які дозволяють легше рухатися, щоб проводити наукові експерименти. Однак із першою жінкою на Місяці, яку знатимуть всі і кожен, і яка буде надихати увесь світ, поки що не визначилися. У NASA тільки кажуть, що її виберуть з числа астронавтів, які вже побували на Міжнародній космічній станції. І підписуйтеся на наш Youtube-канал! Там більше відео, ніж на сайті.

051006_eu_belarus_press

https://www.bbc.com/ukrainian/news/story/2005/10/051006_eu_belarus_press

ЄС захищає незалежну білоруську газету

Євросоюз засудив уряд Білорусі за заборону розповсюдження останньої незалежної газети в тій країні.

Державна друкарня і пошта припинили друкування і розсилку щоденної газети Народная Воля, бо часопис повинен заплатити понад 40 тисяч доларів відшкодування одному з політиків за завдання шкоди його честі. Газета не визнає рішення суду справедливим. Євросоюз у заяві закликав уряд дозволити діяльність незалежних засобів масової інформації. Президент Білорусі Олександр Лукашенко, який утримує посаду 11 років, зазнає гострої критики за порушення прав людини та утиски опозиції.

161118_om_trump_japan_pm

https://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2016/11/161118_om_trump_japan_pm

Прем'єр Японії Абе: Трамп - надійний партнер

За результатами зустрічі з обраним президентом США Дональдом Трампом прем'єр-міністр Японії Сіндзо Абе визнав, що з ним можна буде побудувати відносини, засновані на довірі, і він "не підведе".

Пан Абе сказав, що його зустріч з республіканцем в нью-йоркській Trump Tower пройшла в "дружній" атмосфері. Це була перша зустріч Дональда Трампа зі світовим лідером з часів його перемоги на президентських виборах в США. Американський президент пообіцяв відмовитися від партнерської угоди про вільну торгівлю в рамках Трантихоокеанського партнерства, що пан Абе підтримує як засіб протидії зростаючій економічної могутності Китаю. Республіканець також зауважив, що Японія має виділяти більше коштів на підтримку американських військових на своїй території. Обраний президент висловив ідею, що Японія та Південна Корея мають розвивати власну ядерну зброю, щоб протистояти загрозі з боку північнокорейських ракет.

features-55571672

https://www.bbc.com/ukrainian/features-55571672

Штурм Капітолія. Що цей смертельний день означає для Трампа?

Ось так закінчується президентство Трампа. Не скигленням, а вибухом.

Тижнями Дональд Трамп називав 6 січня вирішальним днем. Він закликав своїх прихильників приїхати до Вашингтона і кинути виклик Конгресу - і віцепрезиденту Майку Пенсу - з метою скасувати результати листопадових виборів і залишити президентство у своїх руках. У середу вранці президент та його речники запустили круговерть подій. Руді Джуліані, особистий адвокат президента, заявив, що виборчі суперечки мають вирішуватися "судом бою". Дональд Трамп-молодший, старший син президента, звернувся до членів своєї партії, які не будуть "битися" за свого президента. "Це вже не їхня Республіканська партія, - сказав він. - Це Республіканська партія Дональда Трампа". Тоді президент сам закликав натовп пройти дві милі від Білого дому до Капітолія. "Ми ніколи не здамося. Ми ніколи не поступимося, - сказав президент. - З нашої країни досить. Ми більше не терпітимемо". Коли президент завершував своє звернення, всередині самого Капітолія розгорталася інша драма - Конгрес готувався офіційно підбити підсумки результатів виборів. По-перше, Майк Пенс - нехтуючи закликом президента скасувати результати із суперечливих штатів - оприлюднив заяву, що він не має таких повноважень, і його роль "переважно церемоніальна". Тоді республіканці кинули свій перший виклик - щодо голосування в Аризоні, й Палата і Сенат розпочали дебати щодо того, чи визнавати перемогу там Джо Байдена. Дискусія у Палаті була бурхливою. "Присяга, яку я дала минулої неділі, про захист і підтримку Конституції, вимагає від мене виступити проти цієї пародії, - сказала новообрана конгресменка Лорен Бобер, яка нещодавно потрапила у новини, бо наполягала, що буде носити з собою у Конгрес пістолет. - Я не дозволю ігнорувати людей". У Сенаті дебати мали інший характер. Лідер більшості в Сенаті Мітч Макконнелл, одягнений у темний костюм та краватку, які більше пасували б на похороні, збирався поховати Дональда Трампа, а не хвалити його. "Якби ці вибори скасували просто через голослівні твердження сторони, що програла, наша демократія стала би на шлях смерті, - сказав пан Макконнелл. - Ми б ніколи більше не побачили, щоб уся нація визнала вибори. Кожні чотири роки була би боротьба за владу будь-якою ціною". Сенатор від штату Кентуккі, який стане лідером меншості в Сенаті внаслідок двох останніх поразок його партії у Джорджії, заявив, що ця палата була створена для того, щоб "зупинити короткочасні пристрасті від закипання та розплавлення основ нашої республіки". Як прихильники Трампа штурмували Капітолій Його слова практично ще висіли в повітрі, коли пристрасті за межами Капітолію закипіли, і прихильники Трампа, можливо натхненні попередніми промовами, штурмували будівлю. Вони подолали недостатню охорону і зірвали дебати, змусивши законодавців, персонал та журналістів ховатися від демонстрантів. Драма розгорталася. Телевізійні камери транслювали зображення демонстрантів, що танцюють і розмахують прапорами на сходах Капітолію. У соціальних мережах з'явилися фотографії та відео зсередини будівлі, на яких протестувальники позували в кабінетах обраних законодавців, а силовики зі зброєю намагалися зупинити штурм. У Вілмінгтоні, штат Делавер, новообраний президент Джо Байден відмовився від запланованої промови про економіку та засудив, за його словами, "заколот" у Вашингтоні. "У цей час наша демократія зазнає безпрецедентного нападу, відмінного від усього, що ми досі бачили, - сказав він. - Нападу на цитадель свободи, сам Капітолій". Він завершив свій короткий виступ викликом Трампу: виступити на національному телебаченні та засудити насильство і "вимагати припинення цієї облоги". За кілька хвилин Трамп виступив із власним посланням до нації - геть відмінним від того, що запропонував Байден. Натомість, між звичними для нього скаргами на "вкрадені" вибори, він сказав своїм прихильникам: "Ідіть додому, ми любимо вас, ви дуже особливі". Саме у такий "делікатний" спосіб президент регулярно реагував на проступки своїх прихильників - чи то жорстоке поводження з демонстрантами на його мітингах, чи заява про "прекрасних людей з обох боків" після сутичок на акції білих супремасистів у Шарлоттсвіллі, чи його заклик "відступити і бути готовими" до ультраправої групи "Гордих хлопців" під час перших дебатів з Байденом. У Twitter послання Трампа з приводу протестів було позначено як таке, що містить "небезпеку насильства" Цей твіт Трампа та два наступних, де він також хвалив своїх прихильників, були видалені у Twitter, який зробив безпрецедентний крок і заблокував акаунт президента на 12 годин. Facebook наслідував цей приклад і заблокував Трампа на цілий день. Вперше за час його президентства, вперше протягом його довгих, близьких стосунків із соцмережами, Дональда Трампа змусили замовкнути. Коли день перейшов у вечір, і поліція нарешті взяла Капітолій під контроль, усе більше голосів - як зліва, так і справа - засудили насильство. Не дивно, що демократи, як-от Чак Шумер, який найближчим часом стане лідером більшості в Сенаті, поклали провину за заворушення на чинного президента. "6 січня стане одним з найтемніших днів в американській історії, - сказав він. - Останнє застереження для нашої нації щодо наслідків президента-демагога, людей, які його обрали, залежних ЗМІ, які транслювали його брехню, і людей, які слідують за ним, коли він намагається відсунути Америку на межу руїни". Однак на більшу увагу заслуговували республіканці, які наслідували такий приклад. "Щойно відбувся насильницький напад на Капітолій, що мав на меті перешкодити тим, хто виконує свій конституційний обов'язок, - написала у Twitter конгресменка Лін Чейні, республіканка, яка часто критикувала президента. - Немає сумнівів, що президент сформував натовп, президент підбурював натовп, президент звертався до натовпу". Однак засудження не обмежувалися лише відомими внутрішньопартійними критиками Трампа. Виступив і сенатор Том Коттон з Арканзасу, який часто ставав на бік президента. "Президенту вже давно пора прийняти результати виборів, перестати вводити в оману американський народ і відмовитись від насильства", - сказав він. Керівниця апарату першої леді Меланії Трамп Стефані Грішем і заступниця речника Білого дому Сара Метьюз пішли у відставку на знак протесту, і є повідомлення, що інші чиновники також наслідують цей приклад протягом найближчих 24 годин. CBS повідомляє, що чиновники кабінету адміністрації Трампа обговорюють 25-ту поправку до конституції США, яка визначає, як віцепрезидент та більшість уряду можуть тимчасово усунути президента з посади. Незалежно від того, як діятимуть пан Пенс і уряд, президентство Трампа закінчиться вже за два тижні. На той момент лідерам Республіканської партії доведеться мати справу з тим, що вона втратила контроль над Конгресом і Білим домом і має колишнього президента із заплямованою репутацією, який проте досі має значний влив на частину партії. Лідер республіканської більшості в Сенаті може очолити боротьбу за зміну курсу партії Події в середу можуть розпочати боротьбу за курс партії, оскільки консерватори намагатимуться вибороти контроль у Трампа та його прихильників. Макконнелл, з огляду на його зауваження на початку дня, схоже, готовий очолити цю боротьбу. Серед інших лідерів може бути також сенатор штату Юта Мітт Ромні, колишній кандидат у президенти від Республіканської партії. Їм кидатимуть виклик інші партійці, які можуть претендувати на популістську мантію Трампа. Примітно, що Джош Говлі з Міссурі, перший сенатор, який оголосив, що буде заперечувати проти результатів виборів у Сенаті, не відступив навіть після того, як Сенат знову зібрався після вгамування насильства у Капітолії. Криза може відкрити політичні можливості, і є багато політиків, які не будуть соромитися їх використати. Тим часом Трамп - поки що - все ще при владі. І хоча його могли приборкати, він може тимчасово сидіти в резиденції Білого дому і дивитись телевізор без доступу до соцмереж, але мовчатиме він недовго. Щойно він вирушить до свого нового будинку у Флориді, він може почати будувати плани зведення рахунків і, можливо, колись повернеться до влади та відбудовуватиме спадщину, яка наразі лежить у руїнах. Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

features-53968102

https://www.bbc.com/ukrainian/features-53968102

Анатолій Шарій. Як скандальний блогер захоплює українську політику

Анатолій Шарій - один з найвідоміших відеоблогерів України, а його партія претендує на проходження до місцевих рад у багатьох регіонах.

42-річний журналіст, що втік з України від кримінального переслідування ще за часів Януковича, навесні 2014 року завів відеоблог, в якому критикував нову українську владу. Його численні блоги про Україну багато хто називав проросійськими, з часом вони ставали дедалі популярнішими у Москві та Києві. Попри те, що Шарій давно живе у ЄС, останнім часом він є постійним спікером на телеканалах, які належать в Україні Тарасу Козаку. Це соратник кума Путіна Віктора Медведчука. Анатолій Шарій за допомогою свого популярного Youtube-каналу й звернень, які часто схожі на російські наративи, завоював інтернет аудиторію в Україні й з цим ресурсом повів власну партію на парламентські вибори 2019 року. Зараз пан Шарій так само дистанційно веде партію на місцеві вибори й хвалиться пів сотнею місцевих відділень. Соцопитування дають його соратникам реальні шанси на подолання 5%-бар'єру в центрі, півдні та на сході. На старті виборчої кампанії розповідаємо про віртуальний проєкт, який намагається конвертувати кліки в інтернеті у голоси за реальних депутатів та мерів. Так розпочинаємо серію матеріалів про партії - новачки на місцевих виборах. Втеча з України і Youtube Анатолій Шарій втік з України в 2012 році за часів Віктора Януковича. Тоді проти нього розслідували кримінальну справу щодо стрілянини й поранення чоловіка, а також нібито інсценування замаху на самого себе. Він тоді був журналістом видання "Обозреватель" і займався серед іншого розслідуваннями зловживань у міліції. Він наполягав, що справи проти нього - це переслідування з боку правоохоронців. Згодом отримав політичний притулок у Литві й жив у Нідерландах, де його навіть затримували за запитом України. Навесні 2014 року Шарій завів блог на Youtube й намагався подавати свій погляд на події Майдану і війни на Сході, які часто повторювали тези російських державних ЗМІ. "Подивився на відео загибелі Небесної сотні. В принципі, яка там сотня, група дебілів, яка пішла під кулі, претенденти на премію Дарвіна, загалом це майдануті, їх не шкода, їм так і треба", - почав він своє друге відео на каналі у травні 2014 року. Заява шокувала і викликала шквал емоцій, хоча далі у відео він сказав, що так не вважає. А тільки хотів показати, як люди можуть сприймати насмішки щодо трагедії в Одесі 2 травня 2014 року. Анатолій Шарій до 2012 року працював журналістом в Україні Багато його перших відео стосувались саме одеських подій, які викликали у когось різку критику і несприйняття, у когось - схвалення, а загалом залучали нових глядачів. Він послідовно називав війну на Донбасі "громадянською". "Я розумію, що без їхньої підтримки (Росії - Ред.) все б швидко закінчилось в цих республіках. Але я вважаю, що це внутрішній конфлікт України, громадянська війна", - заявляв він. Деякі українські ЗМІ, як "Телебачення Торонто", робили підбірки подібних заяв та, на їхній погляд, маніпуляцій політика. При цьому Шарій відкидає закиди, що він є проросійським блогером, і вважає, що просто каже правду, яку в Україні не хочуть чути. У Росії Шарія багато хто називав саме таким "правдорубом", який каже те, що не можна казати про Україну в самій Україні. Зокрема, одним з прихильників Шарія став російський журналіст Володимир Познер. З часом він зібрав кілька мільйонів підписників на Youtube, велика частка яких - користувачі з Росії. У РФ він був частим гостем на ефірах як експерт щодо подій в Україні. Він також створив в Україні видання Sharij.net. Партія Шарія Під час президентських виборів 2019 року Шарій практично у кожному відео критикував старих українських олігархів та Петра Порошенка, а формально врешті підтримав соратника олігарха Ріната Ахметова Олександра Вілкула. При чому у цьому відео схвально відгукувався і про ключових соратників Вілкула, які займали високі посади за часи Януковича, коли сам Шарій втік з України. На хвилі популярності Youtube-каналу Анатолія Шарія він повів власну партію на дочасні парламентські вибори 2019 року. Партію Шарія зареєстрували ще в 2015 році на Харківщині, а в 2019-му, коли туди зайшов пан Шарій, її перейменували. ЦВК відмовилась зареєструвати самого Шарія, який не проживав в Україні останніх п'ять років. Один з постів на сторінці Партії Шарія Партія на чолі з його нинішньою дружиною Ольгою Бондаренко (Шарій) й досить віртуальною кампанією отримала 2,23% і десяте місце. До Ради не пройшла, але 327 тисяч голосів - це майже 15% від кількості його підписників на Youtube. Партія навіть претендувала на отримання державного фінансування. Проте законодавство швидко змінили й партії, які не подолали прохідний 5% бар'єр, позбавили державного фінансування. Вже з початку 2020 року команда Шарія почала готуватись до нових виборчих перегонів - на місцевих виборах 25 жовтня 2020 року. Навесні активізувались осередки на місцях. В регіони пішли кошти для організації різноманітних подій, акцій та флешмобів, а також почався підбір кандидатів у ради та на мерів. Паралельно з цим Анатолій Шарій став частим гостем в ефірах пулу телеканалів 112, Newsone та ZIK. Формально вони належать депутату від ОПЗЖ Тарасу Козаку, близькому соратнику одного з лідерів цієї партії, кума президента Росії Віктора Медведчука. Останні місяці пан Шарій у своїх дописах, відео та на телеграм-каналах активно підтримує представників ОПЗЖ, зокрема депутата Іллю Киву. Пан Шарій був одним з перших, хто написав про напад на активістів ОПЗЖ під Харковом та розганяв інформацію про загиблих, яка згодом не підтвердилась. Шарій та його прихильники останні місяці жорстко конфліктують з активістами "Національного корпусу". Між ними виникало кілька сутичок в Києві та регіонах. Політик гостро критикує президента Володимира Зеленського через нібито бездіяльність у боротьбі з націоналістами. У своєму телеграм-каналі часто називає президента нецензурними словами. Згідно з останніми опитуваннями групи "Рейтинг", у західному регіоні партію Шарія підтримують від 0,5 до 2% виборців, а на півдні та сході підтримка сягає прохідного бар'єра в 5%. Загальноукраїнські опитування дають партії близько 3%. Видання НВ робило спеціальне розслідування щодо можливого фінансування партії Шарія з боку деяких чиновників часів Віктора Януковича. Партія Шарія чи не єдина продає свою атрибутику за гроші Керівниця партії Ольга Шарій цю інформацію заперечувала. На офіційному сайті партії вказано, що її лідер Анатолій Шарій - феномен українського політикуму з мільйонами підписників на Youtube, який 5 років "виводить на чисту воду брехливих політиків, корупційні схеми та ЗМІ". Деякий час партію Шарія очолювала журналістка видання Шарій.нет Антоніна Бєлоглазова, а зараз його дружина Ольга Бондаренко (Шарій) - головред видання Шарій.нет. Обидві жінки займали другу та третю сходинку виборчого списку партії. Якщо інші намагаються безкоштовно роздати свою символіку, то "шаріївці" її продають. Сайт партії є унікальним для України - він більше схожий на інтернет-магазин. Одразу у топі серед п'яти головних розділів вказаний "Купити мерч". Там відвідувачів закликають купити найрізноманітнішу партійну продукцію за 200-900 гривень - від кофти до підставки для телефону. Анатолій Шарій раніше розповідав, що отримує серйозні кошти від Youtube за свої популярні відео. Давня бізнес-жилка могла підказати заробляти і на власних прихильниках, яку купуватимуть символіку. Схеми, ігроманія і журналістика Сам Шарій ніколи не приховував, що мав дуже бурхливу юність і з дитинства був схильний до різноманітних бізнесових схем та навіть афер, а також серйозно страждав залежністю від азартних ігор. Він народився та закінчив школу у Києві, а от щодо його вищої освіти інформація суперечлива. У численних інтерв'ю він охоче розповідав про свої пригоди молодості. Одне з перших його інтерв'ю далекого 2007 року газеті "Сегодня" - було відверте. Тоді розповідь молодого журналіста подали як історію ігромана, якого від залежності позбавила його 18-літня дівчина Ольга Рабулець, яка згодом стала першою дружиною Шарія. Він казав, що грав у казино з 17 років, але зумів побороти залежність. "За ці роки він програв сотні тисяч доларів та не раз намагався вчинити самогубство", - переказувала авторка розповідь Шарія. Анатолій Шарій з першою дружиною Ольгою Рабулець У матеріалі на основі інтерв'ю Шарія йшлось, що перші великі гроші він заробив, створивши фінансову піраміду на рівні школи. В 16 років він вкрав у ровесника куртку, але міліція "не захотіла ламати хлопцю життя" й справа закінчилась поверненням куртки. В 17 років він потоваришував з дорослими людьми, які "промишляли "розводами" київських бізнесменів". Про кримінальне минуле він розповідав неодноразово. "Вони були дуже раді мені, адже я вмів придумувати різні хитрі комбінації, іноді зовсім чесні, а іноді - відверто незаконні, за допомогою яких ми діставали гарні гроші", - розповідав в інтерв'ю "Сегодня" пан Шарій. Тоді ж він почав грати на автоматах та ходити в казино. У 25 років, як розповів він, він хотів почати нормальне життя і влаштувався працювати експедитором. Він швидко запропонував керівництву схему оптимізації витрат й мав отримати підвищення, але "зірвався" і "розвів" компанію на гроші. Як сам він розповів журналістці, у 25 років Шарій вперше отримав паспорт. Щоб не йти в армію, він викрав свою справу у військкоматі, а оформлення паспорта могло викрити цю аферу. Його дівчина Ольга намагалась допомогти Шарію покинути азартні ігри. Й залишала вдома щотижневик "Пропоную роботу". "Я злився, там пропонували платню у 200 доларів на місяць. Такі гроші коштувала кожна моя сорочка", - розповідав Шарій. Врешті дівчина таки допомогла Шарію у 2004 році покинути азартні ігри. Вони одружились. В тому старому інтерв'ю Шарій визнав, що саме дружина спонукала його зайнятись журналістикою і згадати літературні захоплення дитинства. Він почав писати статті для видань України та Росії про те, як побороти ігрозалежність. У майбутньому він неодноразово розповідатиме про свою ігроманію, схильність до азартних ігор та те, як він це поборов. У тому числі за допомогою Бога. Перші кілька років у журналістиці він писав для жіночих глянців, а з 2008 зайнявся гострими соціальними темами, злочинністю та зловживанням силовиків. У 2011 році видання "Детектор медіа" до дня журналіста включило Шарія до переліку відомих журналістів, яких опитали про шлях до професії. Його тоді представили як оглядача видання "Обозреватель" і розвідника. На питання про те, як потрапив у професію, Шарій у 2011 років відповів так. "Відірвався від бізнесу і почав писати для видання "ХайВей". Потім з ним посварився на богословську тему, другу мою статтю опублікував журнал "Единственная", - заявив Шарій. На питання, ким був у минулому житті, відповів своєрідно. "Я закінчував інститут розвідки при Київському танковому інженерно-технічному училищі. Я розвідник:)", - зі смайликом письмово відповів на це питання Шарій. У 2020 році з'явились дані, що у кількох своїх коментарях у 2010 році він різко негативно відгукувався щодо сексуальних та національних меншин. Хоча через 8 років він вже засуджував напади на прайди. Справи проти Шарія В Україні донедавна розслідували кілька кримінальних справ проти Анатолія Шарія, які не закрили після зміни влади в 2014 році. Обидві вони тягнулись з 2011 року. Перша стосувалась нападу Шарія на іншого чоловіка у київському кафе McDonald's. Міліція вказувала, що журналіст напав та поранив зі зброї людину, сам Шарій називав це інсинуацією і пояснював свої дії самообороною. Друга справа стосувалась нібито неправдивого повідомлення Шарієм інформації про замах на власне життя. Обстріл свого автомобіля, за версією поліції, Шарій сам і організував. Цю справу журналіст також пояснював помстою правоохоронців за його розслідування щодо "кришування" міліцією нелегальних ігрових залів. Врешті через ці справи він покинув Україну, і його оголосили у міжнародний розшук. Затримували у Нідерландах, проте відмовились видати, а Литва надала політичний притулок. Анатолій Шарій з другою дружиною Ольгою Шарій Після Євромайдану він не повернувся до України. Справи проти нього продовжували розслідувати. Але у квітні 2019 та квітні 2020 роках суди в Києві скасували рішення про розшук Шарія у цих двох справах і відправили їх на дорозслідування. Запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою також скасували. За останні п'ять років СБУ кілька разів цікавилась діяльністю Шарія і викликала його помічників для пояснень. При цьому СБУ в своїх повідомленнях називала його проросійським пропагандистом. Сам Анатолій Шарій останнім часом кілька разів заявляв про можливе відкриття нових кримінальних справ проти себе нібито за вказівкою з Офісу президента - щодо фінансування тероризму та махінацій з фінансуванням власної партії. Проте ця інформація поки що не підтверджувалась. Попри критику Зеленського від Шарія, його видання акредитовують на пресконференції президента. Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

141231_yearahead_europe_hewitt_it

https://www.bbc.com/ukrainian/politics/2015/01/141231_yearahead_europe_hewitt_it

Європа: 2015-й - рік непевності

2015 рік засвідчить ще одну спробу Європи досягти стабільності і безпеки. Протягом двох останніх років європейські лідери і посадовці раз у раз проголошували кінець економічної кризи, проте в останні шість місяців песимістичні настрої повернулись.

Як і в минулі роки, Європа вступає у 2015 стурбована своєю економікою Загрози вже не ті, що були у 2012-му. Тепер можна не боятись, що європейські країни не розрахуються за своїми боргами. Нинішні загрози – застій і дефляція. Європейські посадовці не раз застерігали: якщо не стимулювати зріст і не створити нові робочі місця, це посилить не лише соціальну напругу, а й опозицію до "європейського проекту". Судячи з нинішнього стану, лише у 2020 р. економіка зможе повернутися на рівень 2007 р. У 2015-му економічне одужання буде ще непевним. Слабкість попиту – хвороба вже хронічна. Німеччина лишатиметься рушієм європейської економіки, але вже не матиме такої потужності, як два роки тому. У Франції економічний зріст складе близько 0,7%. Італія має подолати залишки кризи, але єврозона в цілому навряд чи досягне більш ніж 1% зросту і не зможе суттєво змінити показник безробіття, який наразі становить 11,7%. Всі погляди знову звернені на президента Європейського центрального банку Маріо Драгі. Очікується, що протягом першого кварталу він "відкриє шлюзи", дасть поштовх попиту і придбає облігації внутрішньої позики. Втім, це навряд чи прямий шлях до порятунку. У Німеччини є стійкий опір до цього заходу; можливі також і юридичні складнощі, та й загалом, багато хто сумнівається, до чого це призведе. Рухи, спрямовані проти режиму суворої економії Європа досі покладає надії на засоби економії: збереження низької купівельної спроможності євро і дешевий експорт задля збільшення попиту вдома. Чи зможе іспанська партія "Подемос", що виступає проти режиму економії, прийти до влади через вибори? Втім, незадоволення режимом економії поширюється у масах. Знову ж таки, слід очікувати незгоди між Берліном, який продовжує вимагати зменшення дефіциту до 3% і нижче, а також внесення змін у закони про працю, і Парижем, який вірить, що Європі потрібні зростання й інвестиції у масштабні інфраструктурні проекти. Партії, спрямовані проти істеблішменту, у 2015 знову отримають шанс скористатися народним незадоволенням. На деяких виборах такі "повстанські" партії можуть зіграти ключову роль. Уже за кілька тижнів Греція може проголосувати за ліворадикальну партію СІРІЗА, яка лідирує за даними соцопитувань. У разі успіху на виборах ця партія буде домагатися реструктуризації національного боргу, відповідно посилюючи в опонентів страх повернення грецької кризи. Пізніше цього року вибори пройдуть в Іспанії. Вона теж має активну ліворадикальну партію – "Подемос", яка вкрай різко настроєна проти режиму економії. Партія незалежності Сполученого Королівства теж може сказати своє вагоме слово у торгах за владу після травневих виборів у Британії. У Франції на президента Олланда тисне Національний фронт на чолі з Марін Ле Пен Одним із ключових факторів зменшення підтримки традиційних партій є безробіття. У Франції число людей, що шукають роботу, досягло рекордного рівня. У листопаді безробітних стало більше на 27 400, тож загалом їх тепер 3 488 300. У відсотковому значенні, кількість безробітних за минулий рік зросла на 5,8%. Це прямо загрожує політичному майбутньому президента Франсуа Олланда. Якщо у 2015 його адміністрація не спроможеться створити робочі місця, він стане політичною "кульгавою качкою" і зіграє на руку Національного фронту Марін Ле Пен. 2015 рік також дасть змогу перевірити, чи колишній французький президент Ніколя Саркозі все ще впевнено контролює свою партію, більше того – чи не дадуть йому французи другий шанс. В Італії багато хто невдоволений реформами Маттео Ренці, але справжній тест полягатиме в тому, чи не послабляться ці реформи і наскільки ретельно їх будуть втілювати у життя. Настрої в Італії дуже нестабільні; уже десять років ця країна практично не бачить росту економіки. Дві опозиційні партії у цій країні відкрито виступають проти ЄС, причому одна пропонує референдум з питання збереження євро. Хвилювання щодо імміграції Жодна проблема так не відображає коливання європейських настроїв, як проблема міграції, зокрема імміграції до Європи. Очікується, що влітку велике число людей знову спробує потрапити до Європи Середземним морем, тікаючи від нестабільності у країнах Близького Сходу і Африки. Дрезденські протести "проти ісламізації" – потрясіння для Німеччини Політики з провідних партій будуть змушені якось розв’язати цю проблему. Німеччину, яка приймає набагато більше біженців з Близького Сходу, ніж інші країни, нещодавно сколихнули протести. У Дрездені напередодні Різдва 17,5 тисяч людей пройшли під транспарантом "Європейські патріоти – проти ісламізації Заходу". Вкупі з протестами в інших містах, це шокувало німецький політичний істеблішмент. Політичні лідери закликали народ до "розуміння й відкритості". З цього очевидно, що не тільки британці непокояться з приводу мігрантів. У багатьох європейських країнах це вагома політична проблема, що сприяє швидкому підйому "нетрадиційних" партій. Європейські лідери ще не знайшли переконливої відповіді. Дещо тривожно європейцям і у зв’язку з прийдешніми виборами у Британії. На думку одного поважного європейського посадовця, протягом найближчих трьох років питання Британії буде для європейців найактуальнішим після питання розвитку європейської економіки. Якщо Девід Кемерон збереже свою посаду, очікується, що у другому півріччі почнеться перегляд ролі Британії в об'єднаній Європі – у підготовці до референдуму 2017 р. про членство в ЄС. Очікується, що у загальних рисах пан Кемерон окреслить свої побажання на червневій зустрічі Європейської ради. У відповідь він побачить з боку ЄС бажання зберегти Британію у своєму складі, але разом з тим неготовність іти на поступки, які б надали Британії "особливий статус" – адже це підриває фундаментальні засади ЄС, наприклад, принцип свободи пересування. Наразі неясно, в якому форматі відбуватиметься перегляд умов для Британії. Дехто з європейських лідерів сподівається, що вистачить похідних правових актів, але більше схоже на те, що для нової домовленості з Британією не можна буде обійтись без змін в основних договорах. Деякі країни, зокрема Німеччина, вважають, що договори необхідно модифікувати, з тим щоб вони підтримували нову будову єврозони. На їхню думку, ЄС уже підійшов до меж дозволеного договорами. Але ніхто не горить бажанням скликати міжурядову конференцію; Франція, наприклад, виступатиме проти будь-яких кроків, що ведуть до референдуму. Отже, для Великої Британії шлях перегляду умов буде довгим і заплутаним; це буде непросте випробування для британської дипломатії, якій останнім часом не завжди вдається правильно зчитувати європейські настрої. Британський прем’єр Девід Кемерон прагне змінити стосунки Великої Британії з ЄС У 2015 р. нова Європейська комісія буде змушена проявити волю і гнучкість у прийнятті важливих реформ. Чи допоможе Європі інвестиційний фонд у 300 млрд євро? Чи зробить ЄС кроки до єдиного цифрового ринку або енергетичного союзу? Президент Комісії Жан-Клод Юнкер розпочав свою роботу вдало. У його особі прагматичну Комісію очолив проникливий тактик. Однак йому можуть закинути огріхи його минулої діяльності як прем’єр-міністра Люксембургу: багато бізнесменів зареєструвало свої компанії у цьому герцогстві, аби ухилитися від податків в інших країнах. Загалом його політичний баланс має бути позитивним, адже його впевнено підтримують дві найбільші партії Європейського парламенту. Втім, якщо виявиться, що пан Юнкер брав активну участь у махінаціях – заохочував компанії до схем уникнення податків, це зіграє проти нього. Зіркою нової Комісії майже напевно стане її перший віце-президент Франц Тіммерманс. Він уже проявив себе здібним захисником ЄС на кількох мовах і неодмінно зіграє ключову роль у майбутньому британському референдумі, незалежно від його формату. Випробування Росією Росія лишатиметься тривожним невідомим. Прорахунок на сході України може втягнути Європу в нову холодну війну. Російська економіка розхитана. Нещодавно колишній міністр фінансів Олексій Кудрін заявив: "Ми вступили або зараз вступаємо у повномасштабну економічну кризу". Від цього постраждають і різні напрямки європейської економіки. Скоріше за все, у 2015 р. європейським країнам доведеться пройти тест на однодумність щодо стосунків з Росією. Деякі країни – зокрема Франція та Італія – матимуть спокусу агітувати за пом’якшення санкцій. У Європі 2015 р. Росія має потенціал стати головною темою. У вуличних опитуваннях багато молодих європейців називають себе "поколінням, що живе у непевності". Їхні сумніви мають бути подолані, якщо Європа хоче знову віднайти стабільність і повернути людям віру в "європейський проект". Стосунки Європи з Росією лишаються напруженими через українську кризу Про те, що поставлено на карту, добре сказав Герман Ван Ромпей, попередній президент Європейської ради: "Якщо Велика Британія піде, це буде для Європи страшною раною, навіть ампутацією – тому слід зробити все, щоб цього не допустити. Втім, навіть і так Європа виживе. Але без Франції Європа – сама європейська ідея – неодмінно помре". У 2015 р. перед Європою знову стоятимуть важливі питання стосовно її майбутнього. Читачам мого блогу – всього найкращого у новому році!

160110_germany_cologne_vulnerable_dk

https://www.bbc.com/ukrainian/society/2016/01/160110_germany_cologne_vulnerable_dk

Кельн: напади, що залишили німців беззахисними

Відголос нападів на жінок, скоєних в Кельні в новорічну ніч, все ще чути у всій Німеччині - на фоні відставки начальника міської поліції в п'ятницю і новин про те, що серед підозрюваних були прохачі статусу біженця. Кореспондент ВВС Дженні Гілл згадує про події, які змусили як жінок, так і біженців, відчувати себе вразливими.

Центральний собор Кельна - готичний гігант. Тьмяним зимовим ранком його кам'яна велич особливо вражає - він височіє над яскравими вогнями, склом і бетоном сусіднього з ним вокзалу. Вкриті сажею обличчя його кам'яних ангелів навіюють меланхолію. Я стояла тут кілька днів тому, закутана від різкого вітру, і дивилася, як натовп пасажирів проноситься повз по тротуару. А потім я помітила квіти у горщику, три крихітних рослини, які хтось залишив на сходах собору. Маленькі білі квіти, що тремтіли на вітрі. Люди не помічали їх, проходячи повз. До одного з горщиків була прикріплена записка. "Ми не нападаємо на жінок", - йшлося в ній. - "Навіть з квітами". Ні підпису, ні вказівки на те, хто залишив їх тут. Тому що, зрозуміло, саме тут - в новорічну ніч - у метушні свята, десятки жінок зазнали сексуальних домагань і пограбувань. Навіть зараз ніхто - в тому числі і поліція - достеменно не знає, що сталося. Постраждалі розповідають, як натовпи п'яних чоловіків раптово оточили їх. Вони кидали петарди, кругом лунали крики і шум. Молоді жінки кажуть, що нападників були сотні. І зовсім небагато поліцейських. Жодного захисту. Все це відбувалося в серці одного з найбільших міст Німеччини. Напади розлютили цю країну, розпаливши і до того запеклу дискусію. Німеччина намагається впоратися з рекордним рівнем імміграції. Торік більше мільйона людей прибули сюди, щоб просити притулку. Тієї ночі в натовпі була значна кількість сирійських, афганських і іракських чоловіків, які мали при собі документи про прохання притулку. Критики не втратили можливості піднести все це як доказ того, що політика "відкритих дверей" Ангели Меркель щодо біженців поставила під загрозу життя німців. Вокзал в Кельні у новорічну ніч Обурення мешканців викликають і слова, і дії поліції, яка спочатку стверджувала, що новорічна ніч в Кельні пройшла мирно. Підозра падає і на ЗМІ, які повідомили про напади лише за кілька днів. Один з телеканалів публічно приніс вибачення за затримку. Тепер збільшуються побоювання, що теплий прийом, який німці надали мігрантам в минулому році, виліз їм боком. Одна з молодих жінок, що перебувала в новорічну ніч на тій площі, запросила мене до себе додому на околицю Кельна, де вона живе з батьками. Біля порога мене зустрів маленький - і дуже енергійний - Джек-рассел. Це Спаркі, сказала мені Мішель, посміхаючись, в той час як батько підняв пса на руки і відніс його. До мене долинав лише гавкіт Спаркі з сусідньої кімнати. Мішель 18 років. Поки вона розповідала мені про себе - вона вивчає в університеті економіку - я озирнулась: сім'я посміхалася мені з фотографій на стінах. Після нападів у Кельні все більше жінок записуються на курси самооборони Вона описала, як вона і її друзі опинилися в оточенні групи з 20-30 чоловіків, які потім напали на них. Вона не розуміла мови, якою вони говорять. "Вони хапали наші руки, відтягували одяг, намагалися просунути руки між нашими ногами", - розповіла вона. У кутку кімнати мама Мішель стоїть зі схрещеними на грудях руками. "Поліції тепер потрібно думати про те, що зробити, щоб допомогти нам, - продовжує Мішель. - Це не нормальна ситуація для Німеччини чи Західного світу". Але вона хвилюється. "Було б неправильно звинувачувати біженців, - говорить вона мені. - Їм потрібна наша допомога". Багато-хто тут боїться різкої негативної реакції, спрямованої на 4 тис. потенційних біженців, що живуть в Кельні. Перед собором у Кельні пройшов ряд протестів Біля одного з найбільших центрів для біженців у місті я зустрілася з молодим іракським чоловіком з зеленими очима, що вражають. Це гнітюче місце: будівля з червоної цегли з брудними вікнами, що виходять на галасливу дорогу з двостороннім рухом. Незважаючи на це, Хасан широко посміхається, розповідаючи про плани залишитися в Німеччині і працювати механіком. "Я хочу подякувати Ангелі Меркель, - говорить, захоплюючись він, нещодавно вивченою німецькою. - Я люблю цю країну!" Я запитала його, чи чув він про напади, і на мить він став засмученим. "Так, - відповів він. - Мені так шкода, що це сталося. Але іракці і сирійці - хороші люди". Жінка біля вокзалу у місті Хасан сподівається, що його мати і брат приєднаються до нього в Німеччині. Поки він йшов від мене через ворота центру, я не могла не задуматися про те, чи судилося тепер цьому статися. Здається, що стільки часу пройшло з тих пір, як Ангела Меркель сказала, що Німеччина зможе впоратися з величезним напливом біженців. Тоді дуже багато людей були вражені її моральним орієнтиром. Німеччина, говорила вона, - це багата, стабільна країна, якій є, що запропонувати. Але я думаю про ті тендітні квіти, залишені біля собору, - ніжні пелюстки на суворому зимовому вітрі.

150319_vs_dynamo_everton_security

https://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2015/03/150319_vs_dynamo_everton_security

Матч "Динамо" - "Евертон" охоронятимуть 1,5 тис правоохоронців

Охорону порядку під час гри Ліги Європи "Динамо" - "Евертон" у четвер у Києві забезпечуватимуть близько 1,5 тис правоохоронців.

Про це повідомляє веб-сайт київської міліції. "Цього дня посилені наряди правоохоронців нестимуть службу на прилеглій до НСК "Олімпійський" території, зупинках громадського транспорту та у метрополітені", - говориться в повідомленні. Також повідомляється, що Державна автомобільна інспекція буде впорядковувати рух транспорту і пішоходів біля стадіону.

160811_hk_poroshenko_putin

https://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2016/08/160811_hk_poroshenko_putin

Порошенко доручив МЗС ініціювати розмову з Путіним

Президент Порошенко доручив МЗС України організувати телефонні розмови з керівництвом Німеччини, Франції, США та ЄС, а також "ініціювати розмову" з президентом Росії.

Про це йшлося на нараді пана Порошенка з керівниками силових відомств та МЗС, повідомила прес-служба президента. "МЗС має організувати телефонні розмови з керівництвом Німеччини та Франції у трьохсторонньому Нормандському форматі, запросити розмови з віце-президентом США, президентом Європейської Ради Дональдом Туском та ініціювати розмову з президентом РФ Путіним", - йдеться у повідомленні. Пан Порошенко провів нараду у зв’язку з "провокаційними діями" Росії в Криму, зазначили у прес-службі. Напередодні ФСБ Росії заявила, що запобігла терористичному акту в Криму, який начебто готувало Головне управління розвідки Міноборони України. Після повідомлення ФСБ президент Росії Володимир Путін звинуватив українську владу в тому, що вона переходить до терору.

141020_rl_ilovaysk_victims

https://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2014/10/141020_rl_ilovaysk_victims

ТСК: при прориві "іловайського котла" загинули 300 військових

При прориві з оточення під Іловайськом загинули понад 300 українських військових - такі цифри наведені у звіті тимчасової слідчої комісії Верховної Ради, яка розслідувала обставин трагедії.

"Донині ні міністерство оборони, ні Генеральний штаб не відповіли на запитання слідчої комісії, яке стосується втрат Збройних сил України при прориві нашого угруповання з "іловайського котла", надіслані на їхні адреси ще 10 вересня 2014 року", - зазначено у тексті звіту, представленому у понеділок. Водночас голова ТСК - депутат парламенту Андрій Сенченко - заявив: "Якщо говорити про кількість, за усіма ознаками - це те, що приховують найбільше - загальне число загиблих, поранених і померлих від поранень становить приблизно 1 тисячу людей у всіх епізодах іловайської трагедії". 3 жовтня тодішній міністр оборони Валерій Гелетей заявляв, що при виході з Іловайська загинули 108 людей, при цьому їхні прізвища та адреси засекретили.

features-40545026

https://www.bbc.com/ukrainian/features-40545026

Прайд у Лондоні: свято різноманіття і рівності

Натовп шалено аплодує і свистить, коли позв нього проходить барвиста"Асоціація ЛГБТ-‎лікарів і дантистів". Їх вітають чи не найгучнішими вигуками серед усіх учасників "Прайду у ‎Лондоні", який пройшов парадом у центрі британської столиці 8 липня.‎

Одразу за медиками гучними оплесками вітають благодійну організацію Alzheimer's Society, ‎яка допомагає людям із деменцією, а за ними схвальний лемент натовпу здіймає ‎двоповерховий автобус асоціації ODL, що об'єднує представників ЛГБТ віком від 50 років. ‎Усміхнені і вдягнені у веселкові вбрання літні пані і пани радісно махають руками.‎ Ритм цій частині процесії задають барабанщики благодійної організації Merto на синьому ‎автобусі, вибиваючи на барабанах мелодію відомої пісні "Y.M.C.A." американського диско-гурту ‎Vintage People - текст пісні співають численні глядачі. ‎Учасників параду, за оцінками організаторів, цього року понад 26 тисяч. Загалом це 330 різних ‎груп - від ЛГБТ-мусульман до футболістів, від делегації "Банку Америки" до лондонських пожежників.‎ За словами організаторів "Прайду", подивитися на парад прийшли близько мільйона людей. ‎ Оригінальності часом не було меж Пістрява процесія співала, танцювала, залюбки позувала перед фотокамерами і задавала фестивальний ‎настрій усій британській столиці. Неважливо - у сукні чи купальнику, пішки чи на інвалідному візку Місцями траплялися поодинокі протести, але цілком мирні ‎‎"Прайд у Лондоні", яким організатори мають на меті привернути увагу до прав ЛГБТ ‎спільноти у Британії, проходить тут уже четвертий рік - і щороку учасників тільки більшає.‎ Та попри святковий, фестивальний настрій, парад все ще несе у собі відтінок демонстрації - у ‎голові багатотисячної процесії багато учасників марширують з транспарантами.‎ ‎"Ми маємо пам'ятати, що все це почалося як протест", - говорить один із учасників параду ‎Декстер. За його словами, злочинів на ґрунті ненависті проти ЛГБТ все ще доволі багато, а ‎‎"безпечних місць" - спільнот чи клубів для таких людей - замало. "Багато людей у світі хочуть, щоб ЛГБТ-спільнота асимілювалася, стала "нормальною", як усі ‎решта. Але "Прайд" - це демонстрація, що ми тут, ми квір (загальна назва для сексуальних і ‎гендерних меншин. - Ред.), і до цього просто треба звикнути. Бо ми не збираємося ‎асимілюватися, ставати, як решта. Ми збираємося продовжувати виражати себе і бути собою", ‎‎- каже інший учасник параду Арчі. Після нещодавніх нападів у британській столиці та інших містах заходи безпеки ще більш ‎посилені - поліцейські авто і карети "швидкої" чатували на кожному кроці. Проте парад минув у жвавій ‎атмосфері, а поліція здебільшого усміхнено снувала між глядачами, й собі вдягнувши на ‎форму веселкові стрічки.‎ Процесія параду тягнулася центром Лондона майже п'ять годин і завершилася концертом на ‎Трафальгарській площі із багатьма виконавцями. Зі сцени навіть виступив мер Лондона Садік Кан. За його словами, "Прайд", - це "найкраща протиотрута" нападам і трагедіям, які спіткали Велику Британію в останні місяці. Парад розважав британську столицю від ранку до вечора, його втомлені учасники посідали просто неба на Трафальгарській площі ‎ ‎